ГОЛОВНА | БЛОГИ | ПРО НАС | АРХІВ | ФОТОСЕРВІС | КОНТАКТИ | ВХІД НА САЙТ
Дивись:
 НОВИНИ
 СПОРТ
 ІНТЕРВ'Ю
 ПЕРСОНАЛІЇ
 АНАЛІТИКА
 ПРЕС-КОНФЕРЕНЦІЇ
 КРИМІНАЛ
 ШОУ-БІЗНЕС
 НАУКА
 ІСТОРІЯ
 ПОЛІТИКА
 СКАНДАЛИ
 ЦІКАВИНКИ
 ТЕХНОЛОГІЇ
 БІЗНЕС
 КУЛЬТУРА
 ЗДОРОВ'Я
 НАДЗВИЧАЙНІ СИТУАЦІЇ
 ПРЕС-ОГЛЯД
 ЧЕРНІВЦІ
 ЕКОНОМІКА
 ОСВІТА
 ЕКОЛОГІЯ
 МАС-МЕДІА
 РЕЛІГІЯ
 МІЖНАРОДНІ НОВИНИ
 ПРАВО
 КОРДОН
 ПРЕЗИДЕНТСЬКІ ВИБОРИ
 ПРОТЕСТИ
 НАРОДНІ ТРАДИЦІЇ
 МИСТЕЦТВО
 БЛАГОДІЙНІСТЬ
 ЧЕРВОНА РУТА 2009
 ОБЛАСНА ВЛАДА
 ВІДПОЧИНОК
 АРМІЯ
 ЖИТІЄ МОЄ
 БЛОГИ
 ОЧЕВИДНЕ-НЕЙМОВІРНЕ
АРХIВ
 
новин
веб-конференцiй
опитувань
ПРО НАС
КОНТАКТИ
ПОШУК
 








Новини від Киноафиша.юа
Загрузка...
Загрузка...
Loading...
 
 
 
Loading...

Новини Чернівці та Буковинського краю. Щоденні чернівецькі новини, буковинські новини, новини буковини, прессконференції, анонси, блоги, опитування.

  Перегляд новини  /  ІСТОРІЯ   >>> 2 Квiтня 2018

Центральна площа Чернівців – найголовніша площа міста, де вже 200 років пульсує життя крайової столиці Буковини

ІСТОРИЧНІ МИТТЄВОСТІ / 

Немає жодної іншої площі, яка б мала більше значення для мешканців Чернівців з моменту урбаністичного прориву у ХІХ столітті. Її перша історична назва – Ringplatz або українською мовою площа Ринок. Задумана і сформована австрійськими інженерами з міського планування як головна площа міста, як площа нового, великого міського ринку, як місце зустрічі й комунікації всіх громадян. Вона функціонувала як міська щоденна інформаційна біржа, де обмінювалися новинами із владних кабінетів, плітками і чутками міських передмість, довколишніх сіл та цісарського двору.

 

Сюди, як сонячні проміння, сходилися у епіцентр радіальні лінії семи міських доріг, у нервовий вузол міста і, отримавши тут енергетичний заряд із суміші ґешефту, політики, і новин, розносили його на околиці – до Урбану, Калічанки, Роші Стинки і Монастириськи, до Старої Жучки і Садогури.

 

Старий ринок (Alter Markt) залишився як рудимент старих Чернівців на перехресті сучасних вулиць Сагайдачного і Шолом-Алейхема, а новою торговою площею став широкий, рівненько вимощений квадратними плитами з дністрянського пісковика пляц, де вистачало місця великій кількості як торговців, так і ще більшій кількості покупців. Встановлення у центрі площі подарованої у 1827 році Лазарем Михаловичем скульптури скорботної Богоматері додало сакральності у життя головного майдану, а спорудження у 1847 році довгоочікуваної імпозантної ратуші із високою вежею та імперським орлом не верхівці ознаменувало також й з позиції адміністративно-політичної центральне місце площі Ринок у житті міста.
 

Не будемо захоплюватися і смакувати архітектурний образ площі, де вже у першій половині ХІХ ст. виросли перші найімпозантніші будинки Чернівців, що були гідні великого європейського міста і творили обрамлення тому людському прояву життя та емоцій, що вирував в її всередині: гран готель «Під чорним орлом», готель «Вайс» та готель «Париж», готель «Бель В’ю», а ще найдавніша в місті аптека «Корона», книгарні та фотокрамниці Гайнріха Пардіні, Леона Кьоніга, Ромуальда Шаллі, десятки крамниць та офісів і на завершення – шедевр сецесії, дирекція ощадного банку із витонченим майоліковим панно. Навіть цокольні приміщення ратуші ліворуч та праворуч сходів використовувалися як торгові площі.
 

Тут західноєвропейська культура зустрічала балканський дух, їх суміш, єднання, взаємовпливи творили особливий шарм цього міста і цієї площі, тому цікаво тут було як елегантним «мало віденським» франтам, так і босоногим продавцям свіжої городини із навколишніх пагорбів. На жаль, ми ніколи не зможемо почути, як звучало життя на Ringplatz, якою сумішшю мов і діалектів вона наповнювалася, чи соромилися селяни говорити рідною мовою, підбираючи німецькі слова, чи навпаки німецькомовне панство шліфувало свої знання української, румунської, польської та їдиш, щоб виторгувати найкращу ціну для себе?!
 

Саме на цій площі у різні роки жили крайові президенти, легендарний бургомістр і маршалок краю барон Кохановський. У 1855 році Франц Йозеф кілька днів мешкав у будинку президента і писав звідти телеграми ще коханій та молодій дружині Елізабет, а майже досконалий багатоголосий хор чернівецьких гімназистів завзято співав цісареві під балконом пісні. Взагалі, всі поважні гості Чернівців більше століття зупинялися переважно у гран-готелі «Чорний орел», а місцева преса ретельно друкувала прізвища гостей, які зупинилися в одному із багатьох готелів цієї площі. Таємниці з цього не робили.
 

Якщо тут вирувало найжвавіше життя міста вдень, то із першими сутінками площа та сходи ратуші переходили під контроль грайливих дівчат, які так само не робили таємниці із власного бізнесу і нав’язливо пропонували чоловікам все, що могли. Стурбовані занепадом моралі голоси чернівчан про те, куди ж дивиться поліція і влада, залишалися такими ж стурбованими й надалі. Адже то був бізнес і нічого крім бізнесу.

Довгі скрипучі вози, запряжені одним коником, які ніколи вчасно не приїжджали до клієнта, бо дорогою, як маршрутки, збирали ще інших пасажирів, отримали із 1865 року серйозного конкурента – на вулиці Чернівців вийшли елегантні фіакри, що облюбували собі місце центральної стоянки на східній стороні тогочасної площі Ринок. Фірмани, балагули, кучери встромлювали свої батоги у фаетони догори, що мало те ж значення, що й зелене світло на передньому склі у машині таксі.
 
 
Таке домінування цього виду громадського транспорту ХІХ століття закінчилося у 1897 році, коли після кількатижневих випробувань до салону новеньких трамвайних вагонів запросили чернівецьких пасажирів, що могли прокататися із південної до північно-західної частини рідного міста. У центральній частині площі Ринок була влаштована зупинка трамваю і поряд перший кіоск із великим спектром послуг для продажу квитків на трамвай, а також і до філармонії чи театру, свіжих фруктів, морозива та води.

Саме з того першого кіоску й почалася у Чернівцях «будоманія», яка стала справжньою стихією для міста. Втікаючи від непомірних цін за оренду торгових площ у гарних будинках, комерсанти зрозуміли, що виторги із будок-кіосків мають не гіршу альтернативу. Кожен, хто мав своїх людей у міській владі, або міг апелювати до власних заслуг чи був вдовою героя, почав вимагати права на встановлення кіоску.
 
 
Популярною саркастичною пропозицією того часу була ідея позносити надто великі будинки на площі Ринок – готелі, ратушу – і на їх місці встановити кіоск кожному, хто цього прагне, і тоді настане щастя всім! Для загального користування перед скульптурою Богоматері стояли дерев’яні торгові ряди із дашком для захисту від сонця й негоди, і лише особливо успішним підприємцям вдалося аргументовано переконати міську владу і отримати дозвіл на спорудження ще двох кіосків – навпроти «Чорного орла» і навпроти «Бель В’ю». Ювілей 500-ліття першої писемної згадки про Чернівці у 1908 році спонукав до того, щоб дозволити спорудження першої громадської вбиральні під найдавнішим кіоском на площі Ринок.

Якщо життя центральної площі Чернівців порівняти із людським морем, то повноводною притокою до нього була вулиця Панська, а на межі їхньої зустрічі завжди стояв як вартовий всюдисущий рудоволосий Буббі. «Куди зібрався, – питали мільйон разів у Чернівцях, а відповідь була одна: «Йду до міста», навіть якщо ці діалоги відбувалися на вулиці Головній чи Університетській. Адже у Чернівцях «йти до міста» означало йти на площу Ринок. Для чернівчан місто у вужчому розумінні знаходилося саме на цій площі. Вона була улюбленим місцем рандеву чернівчанина. Він ніколи не казав, що завтра зустрінемося на розі якоїсь вулиці чи біля конкретного магазину, а завжди домовлялися тільки словами – завтра на площі Ringplatz! Їх так і називали Ringplätzer – ринковоплощинники! Майже своєрідний підвид homo czernoviciensis. Вони знали одне одного в обличчя і знали імена, знали улюблені куточки і ракурси їх пильних поглядів, коли хтось раптом не з’являвся на своєму місці, це викликало велике занепокоєння, а із його поверненням з’являлася полегшена радість. Знавці уміли їх розпізнавати і ділити на категорії – ранішніх, вечірніх і постійних «інспекторів міського настрою».
 
 
Проте найвідчутнішим був їх власний внутрішній поділ на «старих чернівецьких», що концентрувалися на західній частині (від вулиці Панської до Руської – так зване узвишшя Пардіні) і на «нових чернівецьких», які тусувалися навпроти ратуші і були в очах «старих чернівецьких» нижчим сортом городян. Останні шукали поміж себе боржників і способи ті борги вибити, а перші голосно сперечалися про біржові ціни, політику, театр і кіно. Їх всіх любили хлопчики, що продавали свіжу пресу, бо то був гарантований прибуток в редакційну касу. Але всі вони уважно вивчали життя міста – споглядали людей і собак, дівчат та їхні тіні, в чому проявлялася особлива елегантність міських студій.

Зрідка, але із гарантованою стабільністю, життя на площі завмирало, коли елегантний чорнолакований катафалк фірми ритуальних послуг провозив через площу тіло чергового чернівчанина, якого було покликано до кращого світу – бо прощання із цим містом та цим світом по-чернівецьки передбачало обов’язковий заїзд траурної ходи на цю площу. І не має значення, який крюк потрібно було робити від однієї із багатьох церков дорогою на цвинтар, традиція була та непорушна. Бо у іншому випадку всі продовжували б думати, що той або та ще живі.
 

Навіть, якби все довкола у місті зникло, провалилося крізь землю за винятком Центральної площі, то кожен чернівчанин, повертаючись із далека і глянувши на це, вигукнув би: «Так! Це моє рідне місто!». І навпаки, якби все залишилося стояти – театр і резиденція, кав’ярня Габсбург і єврейський квартал, вокзал і міський парк, а зникла б лише площа Ринок, то зі сльозами на очах промовив кожен би питання: «Куди поділося моє місто, куди зникли Чернівці?».

Ніщо, що стоїть міцно зцементоване на нашій площі, не було для чернівчан таким цінним, як те, хто туди приходив і звідти йшов, не ратуша мала для них значення, а те, що перед нею відбувалося: щось невловиме, мінливе, кожну секунду рухливе – життя!
 

Що для давніх римлян значив капітолійський пагорб, те ж для чернівчан значила ця найважливіша площа Ринок, Ringplatz. Дух цієї площі був убитий у 1923 році, коли нові румунські власті зажадали встановити на місці скорботної Богоматері монументальний пам’ятник Unirii, який продемонстрував більше комплексів, ніж величі. Для цього було змінено ландшафтно-архітектурне планування, відбулася просторова сегментація площі, що поглибилася у радянські десятиліття із обов’язковим атрибутом – пам’ятником Леніну.
 
А у наші дні дух капітолійського горба й зовсім вивітрився, залишилося й перетворилося на цінність те, що сторіччя тому було другорядним – архітектурне обрамлення периметру площі, без її духу. Сьогоднішній дух «старих» і «нових» чернівецьких живе у інших місцях, і про це, можливо, колись напишуть інші.

Сергій ОСАЧУК, Микола САЛАГОР, спеціально для БукІнфо (с)
Поштові листівки із особистої колекції Миколи Салагора
Переглядів (890) Коментарів (0) Додати коментар Версія для друку
Інші новини по темі
1. Батько Прут! Vater Pruth!
2. Місце загибелі Тараса Бульби може бути неподалік Новодністровська. Зникаючі села
3. Чернівецькі футуристи мріяли про місто майбутнього
4. Сміх і гумор у старих Чернівцях
5. Темпель – єврейська душа Буковини, закладена в камені… (ФОТО)
Коментарі
Додати свій коментар
  Ваше ім'я
  Місце проживання
  Введіть код
 оновити код
 
 
Увага, коментарі не відповідаючі нашим вимогам будуть видалені.
зачекайте ...


Loading...