ГОЛОВНА | БЛОГИ | ПРО НАС | АРХІВ | ФОТОСЕРВІС | КОНТАКТИ | ВХІД НА САЙТ
Дивись:
 НОВИНИ
 СПОРТ
 ІНТЕРВ'Ю
 ПЕРСОНАЛІЇ
 АНАЛІТИКА
 ПРЕС-КОНФЕРЕНЦІЇ
 КРИМІНАЛ
 ШОУ-БІЗНЕС
 НАУКА
 ІСТОРІЯ
 ПОЛІТИКА
 СКАНДАЛИ
 ЦІКАВИНКИ
 ТЕХНОЛОГІЇ
 БІЗНЕС
 КУЛЬТУРА
 ЗДОРОВ'Я
 НАДЗВИЧАЙНІ СИТУАЦІЇ
 ПРЕС-ОГЛЯД
 ЧЕРНІВЦІ
 ЕКОНОМІКА
 ОСВІТА
 ЕКОЛОГІЯ
 МАС-МЕДІА
 РЕЛІГІЯ
 МІЖНАРОДНІ НОВИНИ
 ПРАВО
 КОРДОН
 ПРЕЗИДЕНТСЬКІ ВИБОРИ
 ПРОТЕСТИ
 НАРОДНІ ТРАДИЦІЇ
 МИСТЕЦТВО
 БЛАГОДІЙНІСТЬ
 ЧЕРВОНА РУТА 2009
 ОБЛАСНА ВЛАДА
 ВІДПОЧИНОК
 АРМІЯ
 ЖИТІЄ МОЄ
 БЛОГИ
 ОЧЕВИДНЕ-НЕЙМОВІРНЕ
АРХIВ
 
новин
веб-конференцiй
опитувань
ПРО НАС
КОНТАКТИ
ПОШУК
 












Новини від Киноафиша.юа
Загрузка...
Загрузка...
 
 
 
Loading...

Новини Чернівці та Буковинського краю. Щоденні чернівецькі новини, буковинські новини, новини буковини, прессконференції, анонси, блоги, опитування.

  Перегляд новини  /  БЛОГИ   >>> 11 Квiтня 2011

Анатолій Томків: Про чорну ознаку на «Білому птасі» через сорок біблійних літ…

+ Фоторепортаж
БЛОГ ВІД ТОМКІВА /
 
Сірого зимового дня 1971-го року від Чернівецького університету до тодішнього кінотеатру «Жовтень» (сьогодні «Чернівці») йшла група студентів на чолі з керівником літературної студії письменником Михайлом Івасюком. Молоді літератори поспішали на зустріч в Будинку піонерів по вулиці Горького. Вперше на подібний захід, де читалися переважно вірші, був запрошений першокурсник, який писав прозу. Власне, всі філфаківці щось колись писали. Але той студент писав або малював у щоденнику щоденно з методичністю спортсмена, який тренує себе вправами…

Іноді робив це на листочках в папці з філософським написом «Добро і зло». Папку він привіз разом з документами для вступу в університет з гірського села Розтоки, де режисер-актор Іван Миколайчук, закоханий в самобутність гуцулів, знімав фільм «Білий птах з чорною ознакою». Друзям в гуртожитку студент зізнався, що сюжет його літературної вправи, розпочатої ще до прибуття в село кіностудії Довженка, дивно збігся з фабулою «Птаха» — також йшлося про буковинську родину, де один брат прийняв радянську владу, а другий пішов у ліс боротись з нею, і де бандерівщина була явищем складнішим за її шаблони в підручниках радянської школи. Іноді в близькому колі студент дещо читав з написаного — про красу гуцульщини, до якої він був не байдужим, що відчувалось також і в його малюнках, насичених гірською екзотикою.

В одному з таких малюнків вгадувалось щось спільне і з його автором, і афішею «Білого птаха» на стіні кінотеатру, намальованій гуашшю, з великими «шевченківськими» очима Миколайчука, знайомих багатьом ще з кінофільму «Сон». З’ясувалось, що на малюнку студент зобразив себе, схожим на Івана, поруч з дівчиною у вінку — не просто дівчиною, чи Даною з «Білого птаха», а уособленням жінки-України, яка потребує любові і захисту.

Коли група перейшла дорогу біля кінотеатру, студент кинув погляд на афішу, ніби віддавав належне чомусь близькому і рідному. Адже директором школи, в спортзалі якої розмістилась кіностудія, був батько студента, у фільмі знімались його односельчани, друзі-десятикласники, і він сам, зокрема, в епізоді, де гуцули під музику глинницьких газдів-музикантів штовхали спалений трактор-універсал. Cтудент вважав, що був то не трактор, а символ насильної колективізації, про яку в центральній Україні «східняки» вже забули, а на Буковині «западенці-бендерівці» ще пам’ятали... Про подібні асоціації шепотілось на вухо.

А вголос на увесь Союз Буковина дзвеніла тоді генетично-українською «Червоною рутою», «Водограєм», її поетично-загадковий «Білий птах» не лише здобував визнання на вітчизняних та міжнародних кінофестивалях, але й відкривав «код доступу» суспільству, закоркованому «єдино правильним вченням», до розуміння різниці між націоналізмом і патріотизмом, самодостатності нації, природного стану речей без диктату ідеологічних надбудов. І коли з екрану прозвучало «Я гуцул, і воля моя як ці гори висока, як цей Черемош прудка і горда», коли клятва «чорного чоловіка з лісу» відстояти «свою наречену», тобто, Україну, щоб її «не мацали жодні посіпаки», — коли ця публічна сповідь під бистрину черемошських хвиль і дараби, кермованої Іваном Миколайчуком, змусила глядачів відчути мурашки на спині і серцебиття, тоді у мислячого громадянства полуда спадала з очей. Якщо й не спадала, то тріскала. І у тих, хто знав, чи щось чув про голодомори й репресії, Стуса, Чорновола, Лук’яненка, з’являлась надія на те, що Україна реалізує себе не як сателіт у державотворенні, а як його суб’єкт з європейськими свободами. Рано чи пізно. Тоді ще було рано…

Розтоківчанка, українська письменниця Марія Матіос, в хаті якої під час зйомок «Птаха» проживало подружжя режисера-постановника Іллєнка, якому вона маленькою дівчинкою приносила вранці горнятко свіжого молока, вважає, що фільм став каталізатором і її творчості, і поштовхом до «багатьох мистецьких явищ» в умовах, коли «друга хвиля арештів в Україні підходила». Певно, і той студент з тих Розтік у ті часи був спонтанним суб’єктом того «поштовху». І кличку «гуцул» в студентському середовищі він отримав не як звичайну кличку, а як ознаку поваги до етнічності — концентрату українських прагнень.

Ото ж, в Будинок піонерів студент щиро хотів прочитати щось в дусі тих глибинних тогочасних настроїв. І коли перед виходом на сцену Михайло Івасюк запитав, з чим виступить новий літгуртківець, він щось мовив про красу гір, визвольний рух, та про бандерівців, які ту красу люблять…

Михайло Григорович, спантеличений цим «капусняком», змінився обличчям і попросив пояснити «детальніше», про що саме йтиме мова. Та хіба можна було за пів хвилини передати те, що було «поштовхом» у фільмі, на афіші «Жовтня», в малюнку з жінкою-Україною?.. В залі вже сиділи цінителі слова — молодші в червоних галстуках, старші з комсомольськими значками. Але коли батько автора «Червоної рути», хвилюючись , представив вихованця, який «пише прозу», студент збагнув, що зараз має трапитись щось, чого його наставник хотів уникнути. В останню мить «прозаїк» замість уривку з «Добра і зла» прочитав з щоденника ідилію про хлопчика з вудочкою на березі озера... Івасюк аплодував першим, а потім за кулісами тиснув руку щойно похрещеному «літстудійцю», не відомо за що дякуючи.

Того студента я пам’ятаю добре і через сорок років. Насамперед, тому, що ним був я… Після відвідин Будинку піонерів Михайло Григорович попросив ознайомити його з непрочитаним зі сцени. Я дав письменнику уривок під назвою «Дзвін», у якому поранений братом-бендерівцем герой, стікаючи кров’ю, дотягується до мотузка церковного дзвону і б’є на сполох, але щоб люди рятували не його, а самі себе в обставинах, де не через землю чи спадщину, а через ідеологію брат іде на брата. Сцена була натуралістичною. Герой мав розпорений живіт, з якого вилазили кишки, і які він притримував руками. Щоб вдарити у дзвін, потрібно було звільнити руки, що означало смерть. Але герой зробив саме такий вибір.

Через кілька днів Михайло Григорович повернув новелу, набрану ним на друкарській машинці, під назвою «Комсомолець». З сюжету, фактично, нічого не залишилось, що вкрай розчарувало автора, який після того перестав бути літгуртківцем. Але коли рукописом почали цікавитись спецслужби, і на явочних квартирах хлопці в краватках «пропонували» мені засвідчити про Миколайчука, як про націоналіста за версією тодішніх підручників з історії, я, написав речення «Іван вірив у Бога», і зрозумів, що Івасюк, називаючи «Дзвін» «Комсомольцем», оберігав у такий спосіб і мене, і таких, як я, від системи, через яку прорвався Птах. Прорвався завдяки, насамперед, екзотиці, сюрреалізму, мистецькій свіжості, несучи на собі чорну мітку того часу. Бо ще не була пора сказати уголос те, що було зашифроване у фільмі, і що мало б відкритись людям через біблійні сорок років…

Про зашифроване очікування у фільмі розповів мені брат Івана Миколайчука Михайло, один з синів Дзвонаря у «Білому птасі», з яким товаришував і я, і друзі по студентській кімнаті. У кадрі Михайло цілує руку панотцеві, який благословляє землю Дзвонарів на врожай, і усміхається. У тій усмішці було щось не від сюжету, а від неба, у яке спрямовувався погляд «миколайчуківсько-шевченківських» очей... Михайло відкрив мені таємницю знаменитого брата, який свідомо все робив так, аби його зрозуміли не відразу, а через десятиліття, і я почав шукати у фільмі зашифровані ключі, повертаючись у казкові дні, коли директор школи Микола Михайлович Томків відпускав з уроків відібраних для зйомок «характерників». І хоч нам хотілось ще й відростити таке ж довге волосся, як і в Миколайчука, чого не дозволяла шкільна дисципліна, ми попри ту неможливість отримували можливість долучитися до незбагненності творення екранної поезії з місцевої буденщини.

Роздобувши російськомовний примірник сценарію, я стежив за зйомками епізодів у Товарниці, на Тарночці, під Смугарем, летів велосипедом до каменя за «обідний цех», де розтоківчани «ловили» бандерівця Ореста, якого грав молодий Богдана Ступка. Мені й тоді здавалось, що твориться щось ірреальне... Місцеві газди дещо скептично дивились на зйомки, зауважуючи, що в Карпатах немає великих степових коней, яких привезли з рівнини, а є маленькі й витривалі, спроможні «ходити горбами». Коні й справді «впали на ноги», походивши по незвичній для них місцевості. Хтось з гоподарською резонністю зауважував, що не треба штовхати трактора, якого тягне лебідка… У фільмі звучала проста гуцульська мова, місцева троїста музика, камера фіксувала портрети простих людей в капелюхах і хустках, взятих просто з дороги.

І як відзняте показали в переповненому клубі, то настало якесь сум’яття… Розтоківчани, насамперед, пізнавали самих себе, рідні місця, і ніяк не могли склеїти враження докупи. Хата Дзвонарів горіла в Дихтинцях, город орали в Товарниці, трактор чомусь опинився в Усть-Путильських Шпетках… Еклектика вражень місцевих була такою ж, як і враження тих, хто не шукав ідентичності кадру з територіальними ознаками, але був дезорієнтований тим, що постать бандерівця Ореста викликала чомусь симпатію замість осуду. І лише пізніше, переглядаючи стрічку, я почав помічати Іванові «шифри» на зразок трактора-руйнатора споконвічного укладу життя горян. В інших епізодах, коли, скажімо, військові виривають прикордонний стовп, а Дзвонар зустрічає їх хлібом-сіллю, маленька дівчинка, гойдаючись на гілці поваленого дерева, плює в той бік, звідки разом з визволенням прийшли на Буковину дикі репресії. Або ж коли солдат-визволитель, сидячи на тракторі, питає у попівської дочки Дани «Прокатішся?...», Дана відповідає «Прокатішся…» без узгодження відмінку в слові. А в фіналі троїсті музики з числа пацієнтів Чорторийської психіатричної лікарні урочисто грають гімн безглуздю, коли лікар у відповідь на пропозицію панотця «відпустити гріхи», називає його хворим. І здається, що хворий не панотець, а суперечлива дійсність за вікном…

Хоча, напевно, кожен, має право на власне розуміння образу, на бачення чарки напівпорожньою, чи напівнаповненою. Якби Іванові виповнилось сім десятків, він, напевно, пояснив би сьогодні, чи виправдались його очікування, чи розшифрувало суспільство через сорок біблійних літ його думки так, як він цього хотів… І сказав би, може, Іван, чого вже хотіти сьогодні тим, хто мріяв, аби Україна здобула незалежність, Бандера став Героєм, а прем’єр-міністр, читаючи на засіданнях Кабміну тексти українською мовою, офіційно стверджував, що держава буде в Євросоюзі вже через десять років...

Наразі ж автор цих рядків має власні аргументи на користь запрограмованої містичної енергії в фільмі. Чомусь саме через сорок років зовсім випадково знайшовся малюнок, споріднений з афішею «Білого птаха» на «Жовтні»... З’ясувалось, що його зберіг мій товариш по студентській кімнаті Олександр Дробко, який і приніс його автору, як реліквію пристрасних прагнень молоді часів Птаха, Рути і Водограю. Саме через сорок біблійних літ я дізнався і про те, що Іван Миколайчук, залишаючи школі після зйомок дещо з кіношної атрибутики на господарські потреби, запропонував моєму батькові забрати і птаха з чорною ознакою, і що тато відмовився від тієї пропозиції. Бо вважав, що буськи в горах — то рідкість. Облюбовують вони місця в передгір’ї, де на багнах є пожива. Втім, мічений чорною міткою лелека, якому Бог велів все життя збирати гаддя, залишається символом для людей не на одне сорокаліття, і не в тих чи інших місцях, а на увесь час, відведений Богом землі і людям. То ж нехай і люди, і мічений птах живуть щасливо там, де їм рідно…



Анатолій ТОМКІВ, журналіст, письменник.

Спеціально для БукІнфо (с)

P.S. Сайт БукІнфо регулярно знайомить своїх відвідувачів з новелами студента, який сорок років тому, одержимий «Білим птахом», так і не сказав того, що хотів, в Будинку піонерів... Сьогодні ж, фактично, кожна з новел — «Хто пацив, той знає», «Убити бука», «В Євросоюз через Кінашку», «Штолі», «Стрелити вепря», «Запізніле каяття» і інші несуть в собі знак «Білого птаха». Є й окремі ідентичні герої, як, наприклад Ілона з «Хто пацив…» і Вівдя з фільму. Можливо, це тому, що Птах є вічним, як і вічне бажання українців бути українцями...

Фото 1. Малюнок Анатолія Томківа, який повернувся до автора через сорок років після вихід на екран кінотеатру «Жовтень» у Чернівцях фільму Івана Миколайчука «Білий птах з чорною ознакою».
Фото 2. Автопортрет в Щоденнику, навіяний «миколайчуківським» періодом «Білого птаха».
Фото 3, 3-А, 3-Б. Кадри з кінофільму «Білий птах з чорною ознакою», де учень 10-го класу Розтоцької середньої школи Анатолій Томків разом з односельчанами штовхає спалений бандерівцями трактор-універсал.
Фото 4. В Усть-Путилі.
Фото 5. На гуцульському воринні.
Фото 6. В студентські роки хлопцям часів Рути і Водограю хотілось бути схожими на Миколайчука…
Фото 7. Олександр Дробко.
Фото 8. Михайло Миколайчук.

Переглядів (6735) Коментарів (20) Додати коментар Версія для друку
Інші новини по темі
1. Олег Сенцов став лауреатом премії Сахарова
2. У Чернівцях стартує поетичний фестиваль Meridian Czernowitz
3. 22 серпня, до 10-х роковин з дня смерті письменника Василя Кожелянка, у Чернівцях відбудеться вечір пам’яті «Неможливо продовжити літо»
4. У Чернівцях 7-9 вересня відбудеться IХ Міжнародний поетичний фестиваль MERIDIAN CZERNOWITZ (ПРОГРАМА ФЕСТИВАЛЮ)
5. Молода буковинська письменниця Іванна Стеф’юк отримала грант Президента України для видання поетичної збірки "Рибниця"
Фоторепортаж
Коментарі
Додати свій коментар
  Ваше ім'я
  Місце проживання
  Введіть код
 оновити код
 
 
Увага, коментарі не відповідаючі нашим вимогам будуть видалені.
зачекайте ...


Loading...