Народні депутати від Буковини: рівні серед великих, великі з-поміж подібних…

БОГООБРАНІ / Нікому не потрібно доводити, що наші вельмишановані народні депутати гарують на ниві законотворчості, чим завдають непоправної шкоди своєму дорогоцінному здоров’ю. Саме тому, а не через якісь матеріальні інтереси, як заявляють окремі заздрісники, і передбачена законом нашої гуманної країни низка пільг для страждальців від влади.

Наша маленька, але прекрасна Буковина, виплекала, не побоюсь цього слова, плеяду політичних світочів на ниві боротьби за добробут народу та утвердження демократичних цінностей. Чого вартують лише імена Арсенія Яценюка, Яна Табачника, Петра Гасюка, Миколи Романюка, Івана Попеску, Михайла Папієва. На чотирьох останніх хотілось би зупинитись детальніше, оскільки, згідно з їх офіційною біографією, вони так і не порвали з ненькою малою батьківщиною і мають місцеву реєстрацію та традиційну в нинішній ситуації політичну орієнтацію.

Розпочати варто з найдосвідченішого, депутата двох скликань поспіль, члена „Партії регіонів” Івана Попеску. За час свого служіння народові України (з 23 листопада 2007 року) пан Іван майже сто разів виступав з місця та трибуни перед такою шанованою аудиторією. Окрім того, направив 2 вузькоспеціалізовані депутатські запити: „щодо скасування наказу Міністерства культури та туризму України від 18 січня 2008 року №1, який грубо порушує конституційні права громадян України на перегляд фільмів російською мовою” та запит „щодо скасування наказу про переведення шкіл з навчанням мовами національних меншин на двомовне навчання та особисту відповідальність Міністра освіти і науки України за систематичні та масові порушення прав людини в Україні в галузі освіти”. Погодьтесь, досить вагомий доробок шановного депутата, особливо закарбувався запит щодо перегляду фільмів російською мовою. Просто напрошується невеличке уточнення: російськомовного глядача пан Попеску відніс до національних меншин чи меншин іншого толку?

Чималий внесок зробив народний обранець і в законотворчу діяльність: подав три законопроекти та кілька поправок. На їх змістові не будемо зупинятись, він, переконаний, сповнений державної мудрості та політичної виваженості.

Наступним стовпом демократії по праву можна назвати пана Петра Гасюка. Не варто недооцінювати цього гірського велета, цього гіганта думки, чию неоднозначну недомовність та простакуватість (у житті, політиці, стосунках) дехто з недалеких людей бере на кпини. Глибоко помиляються ті, хто не помічає титанічної праці цієї людини. Поклавши руку на серце, донині і ми не помічали її, але вирішили виправити ситуацію та позбутися цієї мари стереотипів та власної недалекості.

Як і його колега, Петро Гасюк (для зручності і в побуті іменується просто, як і все до болю рідне та сімейно ніжне – П.П.) посів крісло нардепа 23 листопада далекого 2007 року, але настільки прикипів до м’якого стільця та перейнявся проблемами народу, що не втримався і проголосував за продовження повноважень нинішньої Верховної Ради до осені 2012 року. Дехто може закинути, мовляв, чи не шкурні інтереси переслідував шанований у широких колах обранець? Можемо твердо заявити – ні! Державні проблеми не дають спокою цій людині. Народні біди, соціальний колапс, злидарство його улюбленої нації, яка довірила і вручила йому мандат на захист їх інтересів, завдають непоправної шкоди його організму (а не, як патякають деякі ниці люди, – алкоголь). А проголосуй він інакше, відбулися б вибори цьогоріч, поназбігається бозна хто у будівлю під куполом і займатиметься там усілякими неподобствами, забуваючи про електорат. Ось про нього пан Гасюк не забуває ні на мить. Про це красномовно свідчать 33 виступи в сесійній залі, чотири законопроекти, подані до розгляду та зо дві поправки. Якщо і не надходило від народного депутата жодного запиту, так це не через лінощі, а через неймо¬вірну зайнятість. Проте які ж епохальні законопроекти подавав пан Гасюк: тут тобі і „про Заяву Верховної Ради України „Про результати Дванадцятого саміту Україна-ЄС”, і „Про внесення змін до Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, і про „моніторинг стану ліквідації наслідків стихійного лиха”, що відбулось 2008 року. Переживає державна людина, щоб жодна копійка не пройшла повз цільове призначення. А якщо і проплила десь поруч, так на те воно і стихійне лихо. Висока вода, розумієш...

На відміну від незрозумілої нині політичної орієнтації цього політичного колоса, можемо стверджувати, принаймні, що чоловіча орієнтація у нього цілком нормальна.

Якщо третім ми згадуємо нашого шанованого земляка Миколу Прокоповича Романюка, то це не тому, що він не є великим серед рівних, а через суто часові причини. Справа в тому, що на відміну від своїх колег по відсиджуванню, пан Романюк став депутатом лише 24 квітня минулого року, поповнивши ряди вибулих товаришів, яких партія направила підвищувати, поглиблювати та поширювати на місця, в Кабмін та інші департаменти.

Проте, навіть за такий невеликий проміжок наробити Микола Прокопович зміг чимало. Погодьтесь, сім разів радував сесійну залу та колег своїми іскрометними промовами; вніс декілька поправок до законів (в цьому випадку спрацьовує механізм не кількістю, а якістю). Все ж таки, до законів про електроенергетику та бюджет доклав титанічних зусиль пан Романюк.

Якщо і не направив жодного депутатського запиту, так не через „пребування в нєгі та благодаті”, а токмо „нєймовєрную зайнятость”.

Чому в сонмі цих, не побоїмось цього слова, непересічних людей ми згадали чинного губернатора пана Михайла Папієва? З кількох причин. По перше: він наш земляк, людина, яка пройшла справді чималий шлях до вершин влади. По друге: він чинний губернатор нашої області, перша людина в краї, керівник виконавчої влади. По третє: з 23 листопада 2007 року по 16 квітня 2010 року він був народним депутатом. Точніше, починаючи з 19 березня, народним депутатом залишалась картка для голосування пана Папієва, тоді як, він призначений Президентом України та представлений тодішнім віце-прем’єр-міністром, розпочав саме 19 березня свою діяльність як голова Чернівецької обласної державної адміністрації.

Щодо роботи пана Папієва на посаді народного обранця, то, не будемо лукавити, за час своєї роботи в сесійній залі він подав півсотні законопроектів, десятки поправок, направив півтора десятки депутатських запитів. Себто, на відміну від деяких депутатів (звісно не тих, яких ми називали) дійсно займався депутатською роботою.

Але ось що цікаво: з 19 березня по 16 квітня картка для голосування Михайла Папієва справно голосувала в парламенті. Можна, звичайно, припустити, що шановний губернатор щоразу їздив на пленарні засідання до Києва, де сумлінно голосував за усілякі поправки та закони. Однак переглянувши архів повідомлень прес-служби ОДА та порівнявши його з днями, коли чудо-картка відпрацьовувала зарплатню народного обранця (усе це можна знайти як на офіційному сайті ОДА в архіві, так і на сайті Верховної ради), ми помітили деякі нестиковки.

Для прикладу, 13 квітня в парламенті триває напружена робота, кілька вправних кнопкодавів відпрацьовують вказану їм довіру, голосує і картка пана Папієва, а в той же день він підписує „Розпорядження №196-р від 13.04.2010 „Про утворення регіонального Комітету з економічних реформ”. Щоправда, текст цього розпорядження з’явився лише 14 квітня. Проте і наступного дня, 14 квітня, невгамовна картка губернатора Чернівецької області голосує, в той час коли сам Михайло Папієв, по ідеї, підписував „Проект розпорядження „Про організацію перевезень пасажирів автомобільним транспортом загального користування в області”. Можна припустити, що необхідні папери він брав з собою до Києва, де і працював з ними. В житті буває всяко.

Проте, 15 квітня, за офіційною інформацією, Михайло Папієв бере участь у зустрічі Президента України з регіональними керівниками. Водночас його несамовита картка справно голосує зо 40 разів.

Сподіваємось, що бодай 16 квітня, коли народні обранці проголосували про зняття повноважень з низки депутатів (в тому числі і з Михайла Папієва), при цьому був присутній пан Папієв, а не його картка на знак протесту здійснила своєрідне політичне самогубство.

Коли закон не дотримується на найвищому рівні (згідно Конституції України, стаття 24 гласить „Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом”), то марно вимагати від пересічних його дотримання.


Олексій МИКОСЯНЧИК, журналіст

Для БукІнфо (с)

 Купити квартиру в Чернівцях
Більше новин по темі:
Не пропускайте важливих новин!
Увімкніть сповіщення, та отримуйте новини моментально після публікації