Чернівецькому костелу Найсвятішого Серця Ісуса виповнилося 125 років (ФОТОРЕПОРТАЖ)

Саму історії костьолу можна прослідкувати починаючи з кінця 70-х років XIX століття, коли у Чернівцях з'явилися перші місіонери єзуїтів. Дещо пізніше, у 1885 р., архієпископ Зигмунт Щесни Фелинськи (роки життя 01.09.1822 – 17.09.1895) вже сам офіційно звернувся до Товариства єзуїтів з проханням сприяти поширенню діяльності отців-єзуїтів також на територію Чернівців. Для швидшого просування справи архієпископ навіть погодився здавати їм під житло за низькою ціною свій власний будинок.

 

Спочатку місцева влада й представники інших віросповідань, особливо православні, з осторогою і навіть деяким побоюванням сприйняли появу у Чернівцях представників цієї течії християнства. Щоправда, вже зовсім скоро представники трьох основних християнських церков краю – католицький інфулат Корницький, вірменський прелат Митульський та український канонік греко-католиків Костецький, змінили своє ставлення до єзуїтів і поставилися до них значно прихильніше.

 

 

Серед цивільних осіб, які сприяли діяльності єзуїтів, особливо виділялися бургомістр краю барон Піно де Фриденталь, бургомістр Чернівців Антон Кохановський, професори університету Хіллер, Скедел та Холбан, військовий лікар Поллак, військовий капелан капітан Хіммель, лікар Майер, аптекар Крижановськи, полковник Тум, придворний радник барон Фекете, директор крайового банку Пашкіс.

 

Відтак вже на початку вересня 1885 року священиком єзуїтів був призначений отець (латиною Superiorum) Симон Тиховськи (1885-1886). Перші служби він проводив у маленькій каплиці, у якій заледве могло вміститися кілька людей. Але позаяк кількість послідовників єзуїтів швидко росла, з'явилася необхідність негайного будівництва нового костьолу. Ініціатива належала отцеві Францишеку Ксав'єру Еберхарду (1889-1898). Під будівництво костьолу міська влада подарувала єзуїтам земельну ділянку, на якій раніше солдати 41-го буковинського полку проводили свої практичні заняття, так зване "муштрування".

 

Найбільший з трьох дзвонів, які доправили у Чернівці аж з англійського Едінбурга, назвали "Серце Ісуса"



Автором проекту костьолу став директор Чернівецької вищої реальної школи (ремісників, сьогодні – це приміщення середньої школи № 2 ) професор Лайцнер. Кошти на будівництво складалися переважно з пожертвувань місцевих віруючих та високопоставлених осіб, а також пожертвувань віруючих з сусідньої Галичини. Тим з них, хто пожертвував на спорудження костьолу більше 50 крон, на знак подяки, видавалися маленькі чудотворні іконки. Початкову вартість будівлі архітектор Лайцнер визначив у 160 тис. злат. Щоправда, в кінцевому результаті, разом зі скульптурами, дзвонами, більшим органом, а також резиденцією, що була побудована з тильного боку костьолу, вартість підскочила до 208 тис. злат.

 

Висвячення фундаменту костьолу відбулося 7-го червня 1891 року. Львівську митрополію на цьому дійстві представляв особисто архієпископ Северин Моравський. На освяченні також були присутні предстоятелі та віруючі трьох віросповідань: католицького, православного й іудейського.

 

Професорові Лайцнеру у спорудженні костьолу допомагали будівельник А. Леопольд, муляр Л. Кукурудз і слюсар Шустер. Віконні вітражі привезли із Гротова (Бєльско-Бяла, Польща). Автором настінних розписів став художник Каша з Миколаєва, а автором головного вівтаря й амвона – майстер Штуфлесер (Тіроль, Австрія). Встановлений у костьолі орган вартістю 5 тисяч флоринів виготовили на заводі Рігера в Едендорфі (Біненбюттель, Німеччина). Весною 1894 р. з Едінбурга (З'єднане Королівство Великої Британії) доставили три дзвони. Найбільший з яких назвали "Серце Ісуса".

 

21-го листопада 1894 року Йозеф Шмідт освятив чернівецьку парафію єзуїтів, а 25-го листопада того ж року львівським архієпископом Северином Моравським була освячена новозбудована святиня. На урочистості з цієї нагоди прибула велика кількість віруючих з різних куточків Буковини й Галичини. Через рік, 21-го червня 1895 р., відбулися торжества з нагоди присвоєння храму імені "Пречисте серце Ісуса". На відзначення цього дня вівтар встановили не у приміщенні, а перед костьолом, а для багатотисячної юрби віруючих відправили службу одразу трьома мовами: польською, руською (українською) та німецькою.

 

Прикметно, що у костьолі "Серце Ісуса" час від часу також проводилося таїнство висвячення католицьких священиків. Відомо, що ще 7 липня 1935 року до Чернівців з цією метою спеціально приїжджав з Бухареста митрополит Міхай Робу. І саме у костьолі "Серце Ісуса" того дня було здійснено таїнство висвячення священиків Йозефа Єдрежевського і Яна Новацького.

 

Натомість обряди хрещення, одруження чи відспівування у костьолі не проводилися, позаяк костьол був ректоральним. Однак вже у 1941 році, під час окупації Чернівців німецькою й румунською арміями та з початком переслідування євреїв, багато послідовників зірки Давида прийняли католицьке хрещення саме в цьому костьолі. За ці діяння румунська влада спочатку навіть заарештувала генерального вікарія отця Владислава Куморовича, щоправда, незабаром по тому його звільнили. Відтак до самого початку Другої світової війни костьол "Серця Господа Ісуса" у Чернівцях залишався головною резиденцією Закону єзуїтів Румунії.



Майже одразу після спорудження, побудована у неоготичному стилі святиня надала Чернівцям специфічного європейського шарму. Головний вівтар костьолу (донедавна там був розташований кабінет директора архіву) також був виконаний у неоготичному стилі. Відомо також, що окрім головного вівтаря, у костьолі були й бічні вівтарі. По одній стороні розташовувався вівтар Пресвятої Богородиці Марії. Ікона, що розміщалася в цьому вівтарі, мала корону, прикрашену 12 зірками. Із двох сторін ікони розміщувалися дві скульптури: Святої Терези Дитини Ісуса (Л'єжської) і Святої Маргарити Марії Алакок (французька черниця). З іншого боку містився вівтар Святого Ігнатія Лойоли, засновника католицького ордена просвітителів і місіонерів Товариства Ісуса, члени якого відомі широкому загалу як єзуїти. У цьому вівтарі перебувала прекрасно вирізьблена фігура благочестивого Святого Франциска Ксав'єра-місіонера, члена ордена єзуїтів, духовного заступника індійських християн. Обабіч цієї скульптури перебували ще кілька менших фігур. У костьолі також були вівтарі Святого Станіслава Костки (послушника ордена єзуїтів, який вважався заступником Львова) і Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії.

 

Однією з прикрас костьолу, безумовно, був Хресний шлях (латиною Via Crucis або польською Droga Krzyzowa). Хресний шлях – складова частина Страстей Господніх, що включає в себе Несення хреста з кульмінацією – Розп'яттям. Традиційно на стінах католицьких храмів по периметру розміщують чотирнадцять картин або скульптурних композицій, які відповідають чотирнадцяти зупинкам хресного шляху. Таким чином богомольці під час богослужіння обходять увесь храм. Зсередини костьол також був прикрашений мальовничою поліхромією й чудовими вітражами, переважно знищеними під час реконструкції будівлі під архів.

 

У міжвоєнні роки свята літургія у костьолі проводилася о 9 годині ранку щодня, а по неділях також о 9-й годині, але тільки для німецьких віруючих, а о 11.30 – для польських. На Різдво костьол прикрашали, а при бічних вівтарях влаштовували вертепи. На святковій службі, крім органа, часто також грав малий оркестр під керівництвом органіста Зажимського. Зазвичай же на органі щодня грав брат Бартовяк, а органіст Зажимськи робив це лише у неділю та в святкові дні.

"Чорні й страшні хмари зависли над костьолом, і захистити його не зможемо"

Щоб краще усвідомити, скільки під час цієї реконструкції було загублено скарбів, необхідно більш детально зупиниться на тих змінах, які відбувалися під час переобладнання костьолу наприкінці 50-х початку 60-х років XX сторіччя під архів. Адже ще у перший рік радянської влади на Буковині (1940-1941) костьол продовжував працювати, але перебував під пильним наглядом органів НКВД. Після завершення війни, у 1945 році, місцева влада передала цей єзуїтський храм віруючим православного віросповідання, мотивуючи цей крок неможливістю існування у місті одразу двох костьолів.

 

Відтак останню службу, перед остаточним закриттям костьолу, провів отець Казимир Якубовськи, "великодосвідчений ловець душ", прозваний буковинським Петром Скаргою (1536-1612, католицький теолог, письменник). На його проповіді справді збиралися цілі юрби людей, серед яких були як католики, так і протестанти і навіть православні. Багато часу він присвятив роботі з молоддю й дітьми. У польському будинку організовував зустрічі, так звані "Байки". Згідно зі спогадами одного з учасників тих зустрічей Людвика Маркулака, у своїй останній проповіді отець Якубовски сказав наступне: "Чорні й страшні хмари зависли над костьолом, і захистити його не зможемо". Віруючі розуміли, що ця божественна католицька літургія є останньою в цьому костьолі й зі слізьми на очах співали "Не залишай нас...". Щоправда, не минув і рік після цієї події, як представник державної влади зажадав, щоб тепер вже і православний священик віддав йому ключі від костьолу.

Кілька років храм простояв закритим, без особливої охорони. Аж поки комусь не прийшла ідея розмістити в ньому документи обласного архіву, що доти зберігалися у чотирьох приміщеннях у різних кінцях міста. За цей час багато церковного начиння уже встигли розікрасти, у тому числі – чудовий орган, дзвони й механізм годинника з вежі костьолу, що мелодією-сигналом щогодини сповіщав час на всі чотири сторони світу. Відомо, ще в 1960 році ксьондз Йозеф Єдрежевськи написав листа голові Чернівецького міськвиконкому з проханням видати йому оснащення й літургійне начиння костьолу, у тому числі Хресного шляху, фігури Божої Матері, Святого Антонія, Господа Ісуса у гробниці тощо, однак відповіді на цей його запит так і не надійшло. Те, що все-таки вдалося тоді врятувати, довший час зберігалося в одному з підвалів костьолу, аж поки у 80 роках ті рештки – скульптурну частину інтер'єра, пошкоджені фігури святих, деяке церковне начиння, одяг – передали на зберігання до обласного краєзнавчого музею.



Поховання у підвалі костелу. Уперше поховання у цьому храмі було виявлено 1952 року, тоді костел вже був недіючим. До того двері у підвальне приміщення храму були зачинені, а саме місце було захаращене. Парафіяни костелу Найсвятіщого Серця Ісуса кажуть, вперше змогли побачити ці поховання кілька років тому, коли храм повернули вірним.

Підготував краєзнавець Степан КАРАЧКО
Сучасні фото - автора