Бізнес-тб: кому потрібні герої?
У суботу пізно ввечері, під час трансляції бою Кличка, у мене в сім’ї склалася банальна ситуація: Зважаючи, що бій розпочався далеко після опівночі; я у цей час ще домариновував недільні шашлики; дружина вкладала меншу дитину під вимкненим нашим головним телевізором; а старша дочка в своїй кімнаті у стосімдесятп’яте додивлялася найулюбленішу мелодраму. Як найрозумнішому, мені не залишалося нічого, як усамітнитися на кухні зі «своїм боксом».
В запасі у мене залишалося кілька варіантів перегляду трансляції – китайський телефон з ТБ-приймачем (який виручав мене навіть у ніч якихось попередніх виборів стійкою трансляцією 5 каналу), або ноутбук. Мобільний китаєць підвів – якісного прийому досягти не вдалося. Зате цілком виправдала себе нещодавня заміна модему на портативному комп’ютері. І от, незважаючи на дорожнечу зв’язку, я занурився у Всесвітню павутину. Однак, як з’ясувалося, те, що пропагується телеканалами на повсякдень, у пікові періоди зовсім не спрацьовує. У своїй онлайн-трансляції «Інтер» мені повідав ключову фразу, з якої я упізнав лише два слова «ліценз» та «ліміт». Ні офіційний сайт каналу, ні сторінки-двійники не пускали мене у давно рекламований та розкручуваний он-лайн.
Незважаючи на те, що пошуковими вперто радили «звернутися на сайт телеканалу», серед маси посилань, які довелося перелопатити у лічені хвилини (матч же вже йшов), надибався якийсь російський телеканал. І хоча, як давній лемко, я не маю особливих симпатій до ТБ-проектів північного сусіда, - вибору у мене не було. Не скажу, щоб без проблем, але, на відміну від «Інтера», до телеканалу «Россия-2» в он-лайні я таки достукався. Десь раунду з восьмого, коли вже Кличко гамселив заквітчаного афроамериканця за всіма сімейними канонами.
І ось тут починається найголовніше, заради чого я й взявся описувати цей епізод. За всю трансляцію мене від рингу не забрав ЖОДЕН РЕКЛАМНИЙ БЛОК. Коментатори щось влучно розповідали, живописуючи картинку. Вже потім з’ясувалося, що один з них був письменник Володимир Вишневський, інший – професійний боксер, третій – журналіст. Але не було зубних паст, горілок чи «мобільного зв’язку №1». У паузах між раундами не транслювали «дуже дорогі» рекламні ролики, а показували, як Віталій готується до нової сутички, чи як брат його Володимир намагається надихнути брата на черговий раунд, чи як секунданти (он як вони, виявляється, називаються) ніяк не вмовлять американського боксера викинути рукавичку на ринг.
Тому дякую випадку, що дозволив мені власним прикладом пересвідчитися у хибності твердження, що бокс – це передусім бізнес. Бокс – це пропаганда «українських Котигорошків», а не ще один блок прайм-таймової реклами. Але про це можна довідатися лише в Інтернеті…
Вадим ПЕЛЕХ, журналіст.
БукІнфо (с)
-
Журналіст-розслідувач Михайло Ткач: "Ми не бидло: відновіть публічне декларування!"
-
З доплатами військовим держава сама себе загнала у пастку - блогер Мирослав Гай
-
"До чого тут Арестович?" - Думка відомого українського композитора і співака Анатолія Матвійчука
-
"Як правильно програти війну"? Текст для тих, хто занадто розслабився і не розуміє справжної небезпеки від росії
-
Олександра Попелюк: Чим далі від москви, тим ближче до Бога
-
«Й… твою мать!»: Марко Файнер розкрив політичну суть державотворення в Україні