До 60-річчя Івасюка мерія Львова не встановила йому обіцяного пам’ятника

У день 60-их уродин відомого українського композитора-пісняра Володимира Івасюка на його могилу на Личаківському цвинтарі у Львові лягли живі квіти та численні вінки від патріотичних громадських організацій та державних органів. А торік у цей же день біля бронзового надгробка роботи Миколи Посікіри та Любомира Яремчука, встановленого 1990 року, окрім родини Івасюка кошик квітів поклали тільки директор Львівської обласної філармонії та заступник начальника управління культури і туризму Львівської облдержадміністрації Юрій Корчинський.

Цвинтарний надгробок наразі лишається єдиним пам’ятником із скульптурним зображенням Володимира Івасюка у Львові, хоч розмови про його встановлення у центрі міста точаться уже давно.

За словами очільниці управлінні культури ЛОДА Галини Дрощук комітет із спорудження пам’ятника Володимиру Івасюку під головуванням Андрія Бокотея діє вже 5 років (!) та й сам пам’ятник роботи Сергія Олешка та Михайла Ягольника уже готовий (!) і очікує на встановлення. Однак справу затримує те, що чиновники міськради, якій підпорядкована вся земля у Львові, ніяк не може визначитися із місцем його встановлення.

Натомість відомий львівський фотохудожник Любомир Криса (чоловік композиторової сестри Галини Івасюк-Криси), який разом із дружиною входить до згаданого оргкомітету, стверджує, що комітет існує лише два роки, а причиною того, що пам’ятник досі невстановлений, я його невідповідна художня якість, а не проблеми із визначенням місця.

«Ми сподівалися що до 60-річчя Володимира Івасюка пам’ятник йому у Львові буде споруджено. Але справи ускладнилися. Є питання до скульптора і художньої вартості. Є голова оргкомітету Андрій Бокотей, який несе фахову відповідальність за те, щоб пам’ятник мав відповідне значення», – сказав Любомир Криса на прес-конференції у Львівській філармонії, де серед інших заходів Року Івасюка, анонсували й великий концерт пам’яті Івасюка, що його нині у Львівській філармонії даватимуть творчі колективи та солісти Львівської Національної музичної академії ім. М. Лисенка (раніше – консерваторія, у якій на композиторському відділенні навчався Володимир Івасюк).

Нагадаємо, початок розмовам про пам’ятник Івасюкові на початку проспекту Шевченка у Львові, поклали лідер «Океану Ельзи» Святослав Вакарчук та міський голова Андрій Садовий у жовтні 2006 року під час святкувань 750-ляття першої писемної згадки про Львів.

Святослав Вакарчук обіцяв профінансувати спорудження пам'ятника за рахунок коштів, зароблених своєю музичною творчістю, а вибір місця мотивував так: «Я придумав таке місце – проспект Шевченка, біля філармонії, площа, через яку проходить шлях від музичної Академії до філармонії. Саме цим шляхом ходив Івасюк, навчаючись у Львівській консерваторії. Він – одна з тих постатей, які уособлюють Львів, а своєю працею заслуговує бути увічненим».

Цю ідею Святослава Вакарчука палко підхопив міський голова Андрій Садовий, розтиражовуючи усіма своїми підконтрольними рупорами, – але вже тоді критики Андрія Садового застерігали, що з його боку це ні що інше як вигідний піар. Що, зрештою, й підтвердилося згодом. Адже до роковин не тільки композитори не лише не спорудили пам’ятника, а й навіть не оголосили конкурсу ескізів до нього. А обіцяли міжнародний!

Під час першого засідання ініціативної групи зі встановлення пам’ятника до проекту долучилися сестри Володимира Івасюка Галина й Оксана, а також відомі в місті громадські діячі та митці, зокрема: Іван Вакарчук, Андрій Бокотей, Мирослав Скорик, Роман Іваничук, Ігор Калинець, Віктор Камінський, Любомир Криса, Микола Кулик, Віра Лясковська, Маркіян Іващишин, Тетяна Крушельницька, Володимир Сколоздра, Звенислава Мамчур та інші.

Через рік після обіцянки журналісти нагадали обіцяльникам обіцяне, і у відповідь знову отримали порцію обіцянок: ось-ось, дуже скоро, вже-вже, незабаром… Один із обіцяльників лаштувався у нардепи, для іншого – це не просто стиль життя, а друга натура (хоча ймовірно, що й перша).

«Дуже скоро у Львові буде пам’ятник Володимиру Івасюку, – запевняв 17 вересня 2007 року, під час зустрічі із молоддю у Львові лідер гурту «Океан Ельзи», кандидат у нардепи від блоку НУ-НС Святослав Вакарчук. – Зараз створено оргкомітет, який вже вибрав скульптора, – Сергія Олешка. Саме він робив пам’ятники Іванові Трушу та Никифору. Уже створено проект пам’ятника Івасюку, тобто, уже цілком зрозуміло, як він має виглядати»

За словами Святослава Вакарчука на той час уже також була створена громадська організація, яка має рахунок на спорудження пам’ятника Івасюкові. «Я перераховую на цей рахунок кошти. Наразі 100 тисяч гривень, і ми починаємо роботу над цим пам’ятником. Я думаю, що його дуже швидко створять. Тобто, це залежить лише від часу, потрібного для роботи скульптора. Однак є друга проблема, яка стосується місця, на якому має стояти пам’ятник. Ви ж знаєте, що там стоїть «Цісарська кава», але я думаю, що оскільки до оргкомітету входить міський голова Львова Андрій Садовий, то це питання теж буде вирішене», – зазначив фронтмен «Океану Ельзи», наголосивши «Раз я сказав, що пам’ятник буде, значить – буде!».

Відтак «Цісарська кава» сумнозвісна тим, що під нею було вбито іншого, не менш відомого українського композитора-пісняра Ігоря Білозора, виявилася заручником ситуації. Вона не стоїть саме на дорозі від музичної академії до філармонії, а трохи збоку, тому аж ніяк не могла бути завадою спорудження пам’ятника Володимиру Івасюкові ані на початку зеленої зони проспекту, ані на дорозі, якою зазвичай прошкував композитор.

Насправді там перед будинком профспілок існує зовсім два інших кіоски, однак про ці МАФи мова чомусь не заходила. Натомість саме тільки до «Цісарської кави» було застосовано адміністративний тиск з метою усунення одіозної кав’ярні із центу міста. Скандаль завершився зверненням власниці «Цісарської кави» до Президента України, Прем’єр-міністра, прокурора та голови СБУ з проханням надати їй захист через погрози: якщо вона не поступиться, то пам’ятник поставлять їй.

Міська влада, яка підтримуючи ініціативу Святослава Вакарчука сама запропонувала місце «Цісарської кави», довгий час усіма доступними їй способами намагалася позбутися її з проспекту Шевченка, плануючи перенести заклад в інше місце. «Я особисто знала Івасюка, ми були друзями. Вважаю, що зараз його іменем просто спекулюють. Комусь дуже впала в око ця ділянка», – коментувала тоді ситуацію власниця «Цісарської кави» п. Тетяна, відома також як виконавиця пісень під гітарний супровід.

Натомість скульптор Сергій Олешко бачив саме бічний, а не центральний сквер ідеальним місцем для пам’ятників. Він мав задум встановити скульптуру з граніту та бронзи трохи вищою за людський зріст. Утім, у випадку, коли б кав’ярня залишилася, довелося б зображати Івасюка, який сидить на лавочці…

Ініціатор пам’ятника Івасюку у Львові Святослав Вакарчук і далі вважає, що Львів, зокрема, та й Україна загалом повинні вчитися шанувати своїх героїв та віддавати їм шану. «Івасюк є видатним композитором, чиє життя тісно пов’язане зі Львовом. Він уперше в сучасній українській історії зробив українську мову популярною поза межами України. Івасюк, мабуть, є для мене і одним із, на жаль, не багатьох, але дуже сильних особистих прикладів в українській музиці, – пояснює мотиви своєї ініціативи лідер «Океану Ельзи», який співає свою версію Івасюкових «Мальв» і хоче, аби пам’ятник був європейським, витонченим, скромним, – Таким, як був сам Володимир Івасюк».

Натомість головний архітектор Львова Юрій Криворучко, відомий своїми намаганнями осучаснити місто й відстоюванням власного бачення сучасного мистецтва, з осторогою ставиться до спорудження пам’ятників у вигляді скульптурних портретів, вважаючи це за обмеження монументальних ідей.

«Якщо ми говоримо про символи нації, то це не обов’язково має бути фігура. Є адекватні способи символізації засобами пластики, архітектури, світла, форми, фактури. Це має бути талант, геній, художнє відкриття для Львова, навіщо нам болванчики чи ідоли. Йдеться не про форми, які мають бути, а про спосіб бачення, світогляд, як ми це відтворимо. Це люди-легенди, а кому потрібно, то є фотографії», – зазначив Юрій Криворучко критикуючи нещодавно іще наразі не встановлений пам’ятник Володимиру Івасюку.

Юрій Криворучко, який також входить до оргкомітету зі встановлення пам’ятника Івасюку, каже: «Інвестор пам’ятника Вакарчук замовив авторам скульптуру і побажав, щоб її поставили на дорозі між консерваторією і філармонією. Однак через певні проблеми там її поставити не можуть. Моя пропозиція полягала в тому, аби пісню «Червона рута» викласти – нотні лінієчки від консерваторії до філармонії, написати бронзові ноти. І внизу під нотами слова «Ти признайся мені…». Кожна би дитина знала на пам`ять цю пісню. А Івасюк на цій стежці був би присутній скрізь. А так поставлять пам’ятник – на лавочці посадять і будуть обніматися і фотографуватися з Івасюком. Це примітив».

Однак на якісь символічні знаки українській пісні не цілком може погодитися родина Івасюка, якій довго не давали ставити скульптурний надгробок на могилі композитора й яка потрактувала ініціативу Святослава Вакарчука саме як встановлення скульптурного портрета незабутнього Володимира.

Утім, так чи інак, а Володимир Івасюк сам спорудив собі нерукотворний пам’ятник – музику, яка нині лунає нині у численних концертах на пошанування його пам’яті. За досвідом торішньої непам’яті можна було б засумніватися, чи так само буде й за рік-два, коли б не остаточне й безповоротне визнання Володимира Івасюка Героєм України, якого він указом Президента Віктора Ющенка був удостоєний посмертно напередодні свого 60-го ювілею. Це додає впевненості в тому, що й шанувати не забуватимуть, й можливо незабаром оприлюднять правду про обставини його трагічної загибелі у тридцятилітньому віці, що так незагойно-пекуче вразила українців й невід боліла досі...

ЗІК