Віктор Сідляр: «Я вірю, що Україна переможе. Але вона переможе тільки коли ми будемо єдині»

З Віктором Анатолійовичем ми перестрілися на закритті дводенного чемпіонату міста Чернівці з художньої гімнастики. Оскільки гендиректор «Машзаводу» є головою обласної федерації з цього виду спорту, сьогодні він вручив нагороди переможницям спортивних змагань. Відтак наше перше питання було очевидним…

 

- Пане Вікторе, сьогодні до Чернівців прибули вісім тіл буковинських воїнів, які загинули в зоні АТО. Чи доречним, на Вашу думку, було проведення в цей день фіналу спортивних змагань?

Ви розумієте, це було заплановано раніше, і все таки в нас поки не оголошено військовий стан. Хоча, на мій погляд, війна вже давно йде і це треба визнати відкрито. Україна веде війну, яку проти нас розв’язали. А те, що ці дівчата і батьки отримали якісь позитивні емоції – це добре. Хоча це має дві сторони медалі: оце ми зараз маємо таке мирне життя в Чернівцях, і ми маємо те життя, яким зараз живуть люди на Сході, де вони не можуть вийти на вулицю. І це може прийти в наш дім. Воно вже до багатьох сімей прийшло: наші хлопці повертаються в трунах.

- Як Ви ставитеся до таких протестів, як перекриття доріг, вимагаючи повернути наших військових додому. Чи може зараз Україна дозволити собі відкликати війська?

Ви знаєте, легко висловлювати свою точку зору, коли твої рідні не там. І я це прекрасно розумію. Це з одного боку. А з іншого – те, що рідні висловлюють свою точку зору, вони на це мають право і я це не коментую. Але перекриття доріг – це не допустимо в цей час і в цій ситуації, в якій знаходиться Україна.

Я беру навіть з економічної точки зору. До прикладу, чи моє підприємство ТОВ «Чернівецький машинобудівний завод», чи олійно-жировий комбінат, чи якесь інше, ми не можемо отримати сировину для випуску продукції. Якщо ми її не випустимо, ми не сплатимо податки. І від цього постраждають і ті люди, які пікетують, й інші.

З іншого боку, вчора по одному з телеканалів показали такий репортаж, де біженці з Донбасу в Харківській області живуть, нічого не роблять, поводять себе зухвало. Їм ставлять питання, чому вони нічого не хочуть робити, вони кажуть: «Нас разбомбили укры, выгнали из дома, теперь обеспечте нам жизнь». І це так подається. Розумієте, це все елементи пропаганди, ворожої нам. Ситуацію розхитують, подають це так, що одні не хочуть воювати, а з другого боку і нема за кого воювати. Це не правильно, ми програємо інформаційну війну на всіх фронтах. Нам здається, що люди все розуміють, а насправді далеко не всі це розуміють.

До прикладу, якщо ми огородимося на Буковині, невже до нас не прийде війна? Прийде. І що тоді, якщо ми не обороняємося там, тоді тут хтось візьме зброю? Не візьме, бо вона так просто не береться. Мені важко це коментувати, тим більше, що батальйон ніхто з чернівецьких не відправляв. Це центральне командування в Києві. Тут не вирішується це питання, тут тільки додається клопоту. Тому я це не підтримую.

- На Вашу думку, чи адекватні дії місцевої влади щодо допомоги нашим військовим. Чи влада робить достатньо, аби наші хлопці були чи то забезпечені необхідним, чи то відбулася ротація?

З того, що я знаю, і з того, що я бачу, і міська і обласна влада, може вона робить і не все, я не володію всією інформацією, але на мій погляд, вона робить багато. Вона робить в межах її можливостей. Ну що може зробити місцева влада, крім того, щоб зібрати благодійників. Вона може оперували лише в межах того бюджету, який в неї є. А бюджет, самі бачите, дуже і дуже мізерний. Тому, як може – трохи більше уваги до родичів загиблих. Але як я знаю, і міський голова і голова облдержадміністрації переймаються цим, вони йдуть до людей, намагаються допомогти чим можуть. Вибачте, але зараз ніхто крім нас, кожної людини, не допоможе. Ми всі сподіваємося, що нам хтось допоможе, сподіваємося на Київ, місцеву владу, а себе не помічаємо. Багато чого може зробити кожен з нас і не потрібно перекладати відповідальність на когось вище. Давайте ми самі сконцентруємося у цей важкий час і зробимо хто що зможе: чи фінансово, чи добрим словом, чи моральну підтримку. І цим ми укріпимо наш дух український, дух державний. Не треба панікувати, не треба перекривати дороги. Нас ніхто не захистить, ні Захід, ні Америка, якщо ми самі себе не захистимо. І це треба розуміти.

- Наскільки сьогоднішня ситуація в країні вплинула на Ваше підприємство?

Дуже вплинула. Катастрофічно. Ну, не катастрофічно, але дуже важкий економічний стан зараз. Падіння виробництва у нас 50%. Ми перейшли на чотирьохденний режим роботи у зв’язку із фінансовими складнощами. На заводі зараз непросто трудовому колективові, але ми намітили ряд кроків, які ми маємо зробити і маємо пережити цей важкий час.

Я вірю, що Україна переможе. Але вона переможе тільки коли ми будемо єдині.

- З Вашого підприємства є працівники, яких мобілізували, які зараз знаходяться в зоні АТО?

Є, вони знаходяться в зоні АТО. Наші керівники підрозділів тримають з ними контакт. Їх не так багато, їх трохи більше 10 чоловік. Я весь час це питання тримаю на контролі. До речі, серед наших працівників є ті, які служать в тих частинах, з яких наші загиблі воїни.

- Яка Ваша думка щодо мирного плану президента?

Я цей план розумію, як такий, наслідком якого має бути повноцінна військова кампанія, у разі, якщо бойовики не складуть зброю. В іншому випадку, цей план нічого, крім зла не принесе Україні. Я сподіваюся, що президент робить цей жест доброї волі тільки як «останнє китайське попередження». Останнє попередження перед тим, як застосувати збройні сили відносно агресорів. Все. Якщо це просто робиться як політичний піар хід, то цей план не має перспектив.

 

Розмову записав