Війна в Україні триватиме роками чи завершиться за кілька місяців? Три сценарії закінчення бойових дій. Детальний розбір

Більшість військових експертів на Заході сходяться в думці, що настав вирішальний момент війни Росії в Україні. Залежно від розвитку подій на фронті ймовірні три сценарії її завершення, пише українська редакція Forbes.

Багаторічна війна

Триває п’ятий місяць війни, заяви про її швидке завершення залишилися в минулому. Більшість військово-політичних експертів США досить скептично ставляться до швидкого закінчення війни і перемоги України. І цьому є певні причини.

Великі сподівання на «пекельні санкції» не справдилися. Не можна сказати, що обмеження не працюють. Працюють. Росія втрачає мільйони робочих місць, доходи бюджету стрімко скорочуються, а населення біднішає. Російська економіка втрачає майбутнє. Але майбутнє мало хвилює Кремль.

Зворотна сторона санкційної медалі в тому, що агресія Росії впливає на зростання світових цін і стабільність західних економік. Більш заможне населення завжди болючіше сприймає погіршення рівня життя. У колективного Заходу зростання цін та інфляція викликали значно більше обурення, ніж стрімке піке економіки серед населення Росії.

Уряд РФ спроможний забезпечувати низький рівень життя свого населення досить довго. Куди складніше підтримувати достатньо високий рівень життя в ЄС і США.

Ще одним неочікуваним фактором стала стабільна підтримка війни серед росіян. Початкові 75–80% схвалення списували на короткострокові емоційні фактори і необізнаність. Проте термін дії цих факторів мав давно минути, але переважна більшість росіян так само підтримують війну або взагалі нічого не хочуть чути про неї.

Не справдилися також прогнози, що російські військові дедалі більше відмовлятимуться від участі у війні. Так, у перші місяці відмови були масовим явищем, але Росія змогла компенсувати їх за рахунок компанії «короткострокових контрактів» з обіцянками шаленого (як для росіян) заробітку та за допомоги «безкоштовної» масової мобілізації в ОРДЛО.

Зараз військово-політичне керівництво Росії окрилене тим, що на п’ятому місяці війни сіяти насильство і смерть їм не завадили ні санкції Заходу, ні спротив усередині країни, ні чисельні військові злочини. Фундаментальних причин, чому Росія не може вести цю війну роками, не існує.

При цьому Росія не зможе довго підтримувати поточну інтенсивність наступу. Власне, вона вже щонайменше двічі згортала масштаб своїх дій. Вперше – у квітні, під час відходу з-під Києва і північних областей України. Тоді керівництво РФ усвідомило, що не здатне підтримувати розтягнуті атакувальні пазурі. Вдруге – у травні, коли заплановане масштабне оточення Донбасу із запорізького й ізюмського напрямків скоротилося до Попасної та оточення Лисичанська.

Якщо ще на початку травня росіяни намагалися наступати на всіх оперативних напрямках, то зараз активні дії скоротилися до двох-трьох основних – слов’янського, лисичанського і харківського. Причому Росія не змогла забезпечити одночасну підтримку наступу з Попасної на Лисичанськ і з Ізюма та Лимана на Слов’янськ. Скоріше за все, для локального успіху на одному фронті довелося знімати частину сил і ресурсів з іншого.

Попри те що РФ вдається підтримувати стабільну чисельність військ, їхня якість поступово падає. Неможливо щодня проводити масовані атаки без істотних втрат. Ці втрати насамперед стосуються найбільш активних штурмових підрозділів – морської піхоти, десанту, спецпризначенців, розвідки. Їх неможливо поповнити звичайними мобілізованими, такий рід військ потребує підготовки і готовності йти в прямий бій.

Протягом найближчих двох місяців Росія може втратити майже всі штурмові підрозділи. Далі їй доведеться покладатись або на значно менш підготовлених солдат, яких часто важко змусити йти в атаку, або ж відмовитись від наступальних дій взагалі.

Інститут вивчення війни вважає, що зараз Росія може готуватись до завершального штурму Слов’янська/Краматорська з виходом на межі Донецької області. Сил на більше у Росії немає.

Якщо ЗСУ вдасться зберегти достатньо сил і завдати максимальних втрат ворогу, то подальше просування російських військ буде вкрай ускладнено.

Погіршення стосується не тільки піхоти армії Росії, а й техніки. На заміну танкам Т-90, Т-80 і модернізованим Т-72Б приходять немодернізовані Т-72 і раритетні Т-62. На заміну БМП-3 ідуть старі БМП-1. Попри те що Росія має дуже великі резерви озброєння, зазвичай це стара несправна техніка, яку важко швидко мобілізувати.

Артилерія ворога також не безмежна. Середній ресурс нового артилерійського ствола – від двох до шести тисяч пострілів, а Росія використовує не нові гармати в шалених темпах (у середньому до 20 пострілів на ствол за добу). За нинішньої інтенсивності обстрілів ресурс наявної артилерії становить 4–8 місяців, чотири з яких уже минули. З часом підтримка боєздатності артилерії та заміна стволів стане великою проблемою.

Вже зараз військові аналітики говорять про проблеми РФ з постачанням снарядів 122-го калібру. Інтенсивне використання призвело до їх дефіциту в західній частині Росії. А поставка боєприпасів з більш віддалених складів Зауралля ускладнює логістику і ритмічність роботи артилерії.

Погіршення якості військ і накопичення технічних проблем не означає, що Росія не зможе воювати. Але можливості російських військ істотно скорочуватимуться.

З іншого боку, ЗСУ втрачають більшість своєї радянської зброї прямо зараз. Снаряди до радянських артилерійських систем поступово зникають. Старі радянські РСЗВ, САУ і гаубиці на українському озброєнні «доживають» останні місяці.

Україна отримала велику допомогу натовських зразків, але кількісно ця допомога значно поступається тому, що мали ЗСУ на момент вторгнення. Існують ризики, що подальша допомога партнерів буде недостатньою, аби забезпечити підтримку масштабних контратакувальних дій ЗСУ.

До того ж у країн Заходу нібито існує неофіційна домовленість про непостачання Україні сучасних танків і літаків. Бронетехніка також поставляється не зовсім у тих темпах, які потрібні ЗСУ.

За словами бригадного генерала, командувача логістики ЗСУ Володимира Карпенка, для ефективної протидії Росії Україні потрібно забезпечити принаймні 40 механізованих бригад. Їхня комплектація потребує близько 1200 танків, 4000 одиниць бронетехніки, 2200 артилерійських систем, засобів фронтової ППО. Зараз ЗСУ має приблизно половину цієї кількості. Найгірша ситуація з артилерією.

Неможливість укомплектування повноцінних механізованих бригад призводить до того, що ЗСУ змушені вводити в бій підрозділи тероборони (фактично легку піхоту). Ці підрозділи не мають засобів належної підтримки і менш захищені.

Найбільша небезпека полягає в тому, що війна Росії проти України перетвориться на війну артилерії проти піхоти. За таких умов ЗСУ не зможуть підтримувати великі контрактаки. Але й Росія найближчим часом теж втратить атакувальні ресурси. Війна перейде в тривалу і затяжну фазу.

Затяжна війна не означає, що лінія фронту буде статичною і війська стануть у позиційний захист на всіх напрямках. Кожна зі сторін намагатиметься досягти локального успіху, концентруючи максимальні зусилля на певному напрямку.

Тривала війна точно не означає підписання якихось домовленостей.

Арабо-ізраїльський конфлікт точиться багато десятиліть. Для довготривалого конфлікту потрібні лише дві умови:

• щоб сторони мали принципову, несумісну розбіжність поглядів,
• щоб ресурси і можливості жодної зі сторін не могли забезпечити повноцінну перемогу або щоб ціна такої перемоги була неспівставно високою.

Саме тому зараз відбувається битва не стільки за територію, скільки за ресурси. Відхід українських військ з Лисичанська майже ніяк не змінив оцінки західних військових аналітиків. Адже цей відхід дозволив зберегти Україні ресурси для подальшої війни.

Війна до кінця року

Входження війни в зимовий сезон найбільше лякає лідерів Євросоюзу. Адже це може призвести до найбільшої енергетичної кризи в історії.

Попри те що більшість європейців готові відмовитись від російського газу прямо зараз, насправді Євросоюз навряд чи зможе швидко скоротити споживання блакитного палива. Країни ЄС роками будували свою залежність від газу: закривалися атомні електростанції, які вважалися небезпечним джерелом енергії, натомість будувалися газові ТЕС. Промисловість перелаштовувалася з дорогої електроенергії на дешевший природний газ. Неможливо швидко змінити процеси, які будувалися роками.

Саме тому є чутки, що під час візиту Шольца, Макрона і Драгі до Києва однією з умов європейських лідерів було завершення війни до кінця року. Президент Макрон все ще впевнений у тому, що війна має закінчитися за столом перемовин. Скоріше за все, цей момент він бачить восени або на початку зими, коли обидві сторони вичерпають свої ресурси й настане виснаження.

За словами Макрона, на той момент Україна повинна мати значно вигідніші позиції для перемовин. Тобто Росії має бути завдана локальна поразка на одному або кількох напрямках.

Політичне керівництво України підтверджує таку концепцію. Принаймні про це відкрито заявляє Давид Арахамія, який говорить про готовність повернення до перемовин, але пізніше, після «певних контратакувальних дій» ЗСУ.

Якщо йти за зворотною логікою, то для того, аби Москва погодилася на прийнятні політичні умови, вона має розуміти неможливість досягнення своїх поточних цілей.

Головні цілі Росії зараз – це утримання Херсонської області, забезпечення сухопутного коридору в Крим і вихід на адмінмежі Донецької та Луганської областей. Скоріше за все, ідея захоплення чорноморського узбережжя і прокладання сухопутного коридору в Придністров’я зникла разом із контингентом російських військ на острові Зміїний.

Якщо ЗСУ зможуть у найближчі два-три місяці повернути Херсон і здійснити прорив до Мелітополя, подальша битва на півдні України не матиме сенсу. Мелітополь – це ключ до сухопутного коридору в Крим, а Херсон – єдиний захоплений обласний центр.

Зупинка навіть повільного просування в Донецькій області означатиме, що вихід на адмінмежі Донецької області Росія також не здатна забезпечити.

Тоді Москві залишатиметься тільки два варіанти: або іти ва-банк, оголошувати загальну мобілізацію та покласти сотні тисяч солдат, щоб забезпечити хоч якусь із цих цілей, або усвідомити, що ризик повного військового провалу ще більш небезпечний, ніж непопулярні для росіян поступки своїм амбіціям.

Найбільш імовірною розв’язкою в такому випадку є те, що Росія повернеться на позиції 23 лютого, а можливо, навіть підпише непублічні домовленості про політичне врегулювання питання Криму і ОРДЛО в далекій перспективі.

У такому випадку ризик нового вторгнення за 5–10 років нікуди не дінеться, але на той момент українська армія може бути на порядок технологічнішою за армію РФ. Йдеться не стільки про мир, скільки про довгу військову паузу в надії, що російський режим впаде раніше, ніж Кремль знову назбирає достатньо сил для великого наступу.

Динамічна розв’язка

До цього моменту ЗСУ виявляли креативність і стратегію, яких від них ніхто не очікував. Захід змінював свої оцінки щодо перспектив українського спротиву так часто, як ніколи в іншому військовому конфлікті.

Саме тому не варто виключати варіант динамічної розв’язки, коли тривала багатомісячна статична баталія раптом зміниться стрімким проривом.

Для такого прориву мають бути передумови.

По-перше, Росія має відчувати гострі проблеми із забезпеченням військ. Цим завданням зараз опікуються ЗСУ. За останні два тижні українська армія знищила більше десяти складів боєприпасів і декілька командних пунктів. Якщо ЗСУ зможе підтримувати темпи виявлення і знищення складів, забезпечення лінії фронту для росіян опиниться під загрозою. Артилерія і танки відчуватимуть голод боєприпасів. Ротація і підтримка військ будуть зірвані.

За таких умов важко забезпечити не тільки подальший наступ, а й оборону своїх позицій.

По-друге, має відбутись моральний злам військ ворога. Відхід з-під Києва болюче вдарив по мотивації російської армії. Багато хто не бачив сенсу в продовженні боїв, які не дають жодного результату, крім великих щоденних втрат.

Захоплення Маріуполя, Попасної, Лимана, Сєвєродонецька і Лисичанська, нехай і з важкими втратами, протягом аж двох місяців, повернуло впевненість військовому командуванню РФ, що російською тактикою можна перемагати. Нехай локально і повільно, але перемагати.

Коли ЗСУ отримає перемогу, яка за масштабом значно більша за всі успіхи росіян на сході, ця віра похитнеться. Втрата контролю над будь-яким великим містом (Ізюм, Токмак, Мелітополь чи Херсон) призведе до розвінчання міфу про успішність російських військ. Саме тому Росія щосили намагається утримувати позиції поблизу Харкова і на півночі Херсонської області, які не мають стратегічного значення, а лише моральний аспект.

По-третє, значний військовий розгром. Знищення двох російських БТГ у районі Білогорівки на початку травня не завадило командуванню РФ продовжувати оточення Лисичанська, але стало шокуючим фактором. Про Білогорівку росіяни неохоче згадують навіть зараз.

Великий розгром російських військ або масова здача в полон великої кількості солдат призведе до зневіри, яка підриває боєздатність військ і підтримку населення.

Доки російські солдати тихо гинуть на широкому фронті, це мало кого обходить. Але кадри сотень одиниць спаленої техніки діють інакше. Настає усвідомлення ціни, яку має війна.

Ці три фактори можуть обумовити військовий колапс армії РФ. Чисельно і технічно вона буде здатна продовжувати війну, але за відсутності мотивації та рішучості.

Великі армії часто падали як картковий будинок, не витримуючи удар шоку від кардинальної зміни ситуації на фронті.

Чи достатньо сил і засобів у ЗСУ для кардинальної зміни картини війни – невідомо. Багато залежатиме від поставок зброї і того, наскільки істотних втрат Росія зазнає від ударів західних MLRS, щодо них у ворога поки немає ефективної протидії.

За місяць-два Росія може змінити тактику і підлаштуватись під нові реалії війни. Тому саме цей період, поки армія РФ не адаптувалася до нових умов ведення війни, є вікном можливостей, коли Україна може зламати ситуацію на свою користь.