Правнучка Микити Хрущова про те, чим закінчиться війна Росії проти України

Напавши на європейську країну, Путін перетнув межу, проведену після Другої світової війни, — і він змінив світ. Але він змінив і Росію — із дієздатної авторитарної країни вона перетворилася на сталінську диктатуру

Похмурий анекдот радянських часів сьогодні, мабуть, почав звучати надто актуально для українців. «На роботу я їжджу автобусом, — каже француз, — але, коли подорожую Європою, користуюся своїм „пежо“». Росіянин відповідає: «У нас теж чудова система громадського транспорту, але в Європу ми їздимо на танках».

Цей анекдот з’явився в 1956 році, коли Микита Хрущов наказав направити танки до Будапешту для придушення антирадянської угорської революції, і він з’явився знову в 1968 році, коли Леонід Брежнєв направив танки до Чехословаччини для придушення Празької весни. Однак у 1989 році, коли Михайло Горбачов вирішив не посилати танки та солдатів до Німеччини задля збереження Берлінської стіни, здавалося, що цей анекдот став минулим. Втім, тепер президент Володимир Путін показав нам, що в сучасність ми не можемо вірити: найважливіше для майбутнього Росії це її минуле.

А найважливіше минуле для Путіна — це те, яке вихваляв письменник-дисидент та Нобелівський лауреат Олександр Солженіцин: час, коли слов’янські народи були єдиними всередині православного князівства Київська Русь. Київ був його серцем, тому Україна посідає центральне місце у панслов’янській концепції Путіна.

Для Путіна сенс української війни у збереженні Росії, а не у її розширенні. Як нещодавно пояснив міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров, російські керівники вважають, що їхня країна веде «бій не на життя, а на смерть за право бути на політичній карті світу». Цей світогляд пояснюється давньою нав’язливою тягою Путіна до робіт інших російських філософів-емігрантів, зокрема числі Івана Ільїна та Миколи Бердяєва, які описували битву за євразійську ( російську) душу проти атлантистів (Заходу), які бажали її знищити.

Однак Путін та його неоєвразійці, схоже, впевнені, що ключем до перемоги є створення такого режиму, який ці антибільшовицькі філософи найбільше ненавиділи: режим панування служб безпеки. Ця поліцейська держава втілює в життя ідеї ще одного путінського героя Юрія Андропова, керівника КДБ, який став радянським генеральним секретарем.

Кремлівська пропаганда, безперечно, представить все це як перемогу

І 1956-го, і 1968-го Андропов був головним прихильником ідеї направити до Європи танки. Він вважав, що придушення опозиції радянському правлінню було необхідне для того, щоб не допустити падіння СРСР від рук НАТО та ЦРУ. Багато в чому подібна логіка сьогодні застосовується щодо України, якщо, звичайно, це можна назвати логікою. Сьогодні битва за «порятунок Росії» виглядає не більше ніж продуктом палкої уяви однієї людини.

Є вагомі підстави вважати, що навіть найвищі чиновники Росії не мають вагомого слова у питанні української війни. Лавров висуває суперечливі пояснення та цілі. Глава Центробанку Росії Ельвіра Набіулліна спробувала звільнитися незабаром після вторгнення, але Путін не дозволив їй цього зробити.

Що стосується Федеральної служби безпеки Росії, то там, зважаючи на все, Департамент оперативної інформації ФСБ несе відповідальність за те, що годував Путіна розповідями про Україну, які той хотів почути: слов’янські брати Росії готові до того, щоб їх звільнили від нацистських колабораціоністів та західних маріонеток, які очолили уряд. Напевно, їм просто ніколи не спадало на думку, що, спираючись на цю інформацію, Путін візьме і накаже напасти на Україну, оскільки цей крок явно суперечить інтересам Росії. Однак саме це він і зробив, і тепер, як повідомляється, приблизно 1000 співробітників ФСБ було звільнено через провал операції.

Звільнення не обмежуються ФСБ, вони відбуваються і в армії, яку, схоже, теж тримали майже в повному незнанні щодо того, чи вторгнення відбудеться, а також коли і навіщо. Міністр оборони Сергій Шойгу, найдавніший член російського уряду, практично зник із публічного поля, і це призвело до спекуляцій, що Путін, можливо, планував цю війну разом із колишніми колегами з КДБ, а не з військовим начальством.

Але хоч би яким був початок цієї війни, вона закінчиться, мабуть, одним із чотирьох варіантів. У першому сценарії Росія може захопити контроль над частиною чи усією Україною, але лише на короткий час. Труднощі, з якими зіткнулася російська армія у спробах встановити контроль над українськими містами та зберегти контроль над єдиним великим містом, яке їй справді вдалося захопити, дозволяють припустити, що вона не витримає тривалої окупації. На думку спадає катастрофічна радянська війна в Афганістані, яка прискорила розвал СРСР.

У другому сценарії Україна погоджується визнати Крим, Донецьк та Луганськ російськими територіями, дозволивши пропагандистській машині Кремля розповідати про «звільнених» українців. Втім, навіть якщо путінський режим оголосить про перемогу, Росія залишиться світовим ізгоєм — із вічними рубцями санкцій на економіці, яку залишають сотні глобальних компаній та молодь.

У третьому сценарії Путін, що втрачає терпіння, застосовує на території України тактичну ядерну зброю. Дмитро Медведєв, колишній президент країни, а зараз заступник голови Ради безпеки Росії, нещодавно попередив, що Росія готова завдати такого удару по ворогові, який використав лише звичайні озброєння. Кремлівська пропаганда, безсумнівно, представить все це як перемогу і, мабуть, посилатиметься на американське бомбардування Хіросіми і Нагасакі в 1945 році як на прецедент застосування ядерної зброї з метою швидко закінчити війну і як доказ того, щоб будь-яка західна критика — це повне лицемірство.

В останньому сценарії справджується бажання президента США Джо Байдена: Путін усувається від влади. Але в Росії немає традиції військових переворотів, тому це дуже малоймовірно. Втім, навіть якби такий переворот стався, система, яку побудував Путін, залишиться на місці, її підтримуватиме когорта колишніх колег Путіна з КДБ та інших «силовиків», яких він вирощував два десятиліття. Західний авантюризм може ослабнути, а росіяни залишаться ізольованими та пригнобленими. Так, ФСБ могла не вірити у майбутню війну, але тепер вона скористалася «спеціальною воєнною операцією» Путіна як шансом для запровадження заборонних заходів та встановлення повного контролю над суспільством.

Напавши на європейську країну, Путін перетнув межу, проведену після Другої світової війни, і він змінив світ. Але він змінив і Росію — з дієздатної авторитарної країни вона перетворилася на сталінську диктатуру, на країну, яка характеризується силовими репресіями, незбагненним свавіллям та масовим відтоком мізків.

Ще треба побачити, як складеться доля України, Європи та решти світу після завершення бойових дій, але для Росії результат цілком очевидний: майбутнє настільки ж похмуре, як її найпохмуріше минуле.

Переклад: НВ

Оригінал статті тут

Copyright : Project Syndicate , 2022