Стала осінь на крило…

Ще із тих воістину пам’ятних днів, коли десь за горизонтом прокричала остання вервечка диких гусей , а вслід – і наші улюблені веселики, як ми любовно називаємо лелек.

Таке незабутнє Господнє диво випало спостерігати на одному свіжозораному полі селянської спілки «Злагода» на Хотинщині. Більш досвідчені птахи, а за ними і лелечата поважно рушали з краю в край, граціозно ставали на крило і ще більш граціозніше приземлялися. Наче віщуючи якусь надзвичайну в своєму пташиному житті подію. Що, власне, і сталося вже наступного ранку.

Дружно знявшись, лелеки кілька разів покружляли над чорною ріллею, наче віщуючи: ми ще повернемося сюди… Дійство того ранку спостерігав керівник господарства Валерій Філіпчук. При зустрічі сказав: «Де лелека – там надія і успіх. На це поле перед вирієм лелеки прилітають щороку. І якраз о цій порі. Важко пояснити чому птахи облюбували саме це поле. Але, знаєш, родить воно завжди нівроку. Тут хочеш - не хочеш справді упевнюєшся, що ця птаха справді радість приносить.»

Тим часом і сама осінь стала на крило. І якраз по невідкладних роботах працелюбного селянина, котрий, не рахуючись з часом, вже упорав все невідкладне. Як-бо і на цьому полі, яке вродило рясно і звідкілля зовсім недавно у вирій подались наші улюблені бузьки. А за ними – і решта перелітного птаства. Як не придивлявся і не вслухався, але в зарослях польового озерця – ані звука. У вирій на перезимівлю вже знялися всюдисущі очеретяночки, польові чаєнята. То не тільки болотяний лунь зігнав птицю з місць літування, а й сама осінь, яка також на крило стала.

Тільки в трясогуски свої розклади. Немало того прилітного птаства вже на місцях перезимівлі, а трясогуска ще дріботить бережком застудженого озерця. Її розклад в тому, що і собі податися в той вирій , коли озерце льодком візьметься.

І в лісі осінь на свій лад розпоряджається. Зовсім поряд і десь неподалік чути, як дозріле насіння сиплять дуби та бучина. Лакідка ж яка для дичини, зокрема диких кабанів, для яких кращого корму в природі не відшукати. А пахуче сінце з гірських полонин для дичини, зокрема могутніх зубрів пристарали єгері та лісівники на підгір’ї та в горах.

Осінь стала на крило. А де ж теє бабине літо заблукало?- спонукає до думки не одного доскіпливого поціновувача таїн природи. А тайна ця в тому, що воно снує срібне ниття, коли Матері-Природи забагнеться : може і до першої Богородиці і навіть тоді, коли землю святу встелять перші морозці.

Але це бабине літо, як божий день, все одно настане.

Іван АГАТІЙ, заслужений журналіст України

Для БукІнфо (с)