Анатолій Томків: Дискусія на тему Часу

  • Блоги
  • 4611
  • 0
Від автора.

Цій фотографі вже понад 35 років… Зробив її студент філологічного факультету Чернівецького університету Олександр Бєляков у 1974 році абсолютно випадково на «веранді» Мармурової зали історичної споруди Буковинських митрополитів після лекції з історії КПРС, яка, як правило, читалась об’єднано для всіх курсів, не залежно від того, хто фізик, а хто лірик. Якщо вивчення філософії, політекономії становило, принаймні, пізнавальний інтерес, то історія партії з комуністичною ідеологією викликала у мене, наприклад, внутрішній острах…

Ніяк не міг збагнути, як люди наважуються на монополію сумління, яке може бути справжнім сумлінням лише тоді, коли людина не прирівнює себе сама до Бога, а лише старається своїми діями і вчинками наближатись до нього. Ці думки часто з’являлись в моїх конспектах з історії КПРС у вигляді філософських міркувань, іноді римувалися, як і в цьому сюжеті, під назвою «Дискусія на тему Часу».

Цікаво, що фотографія автора твору, зроблена у мить його осмислення на «богоненависній» парі, вийшла в контрастах чорного і білого, і, здавалося б, всупереч законам фізики, не відтворила задній план — елементів стіни «Мармурової зали», хоча промені сонця тоді падали і прямо мені в очі, і на те, що було за моїми плечима…

Можливо, таке буває, якщо люди хочуть збагнути глибоку філософію життя за обставин, коли ця філософія перекреслюється хибним вченням і надто простими висновками. На тему Часу зокрема...

Дискусія на тему Часу.

Дійові особи:
Філософи, Співець, Сміливець.


«Час, зупинись!» — сказав Фауст.
Але Час не зупинився….
Майнув у вічність,
Гойднувши вітром туніки Філософів,
Та змусивши статечних мудреців
Руками обхопити лисі голови:
«О,незбагненно сило!
У космосі буття
Для нас, на цьому світі сущих,
Ти — лад в безладді, вічна течія,
Потужний рух до щастя, до надії,
Супутник Зевса, Богу — брат…»
«Неправда! Кат!» —
Сказав хтось різко, коротко, як грім,
Звелівши всім відчути, як німіє
Довкола простір.
Повернувшись на голос Сміливця,
Філософи застигли в позах подиву і страху.
У когось мову відняло,
Хтось белькотів, що гість «дав маху»,
А, може, вчора перебрав, і «розумом поплив», невдаха…
Але Сміливець засміявся тільки,
Та пальцем показав на тінь —
Сумну, покірну постать жінки.
Спускаючись з небесного пролому,
Вона несла розчарування, відчай, втому,
Полин раптового прозріння —
Важку вагу, безформну масу.
«Впізнали тінь?» — спитав Сміливець,
І сам назвав її:
«То Пам’ять, друзі, жертва Часу!
Холодна грань вчорашнього багаття,
Душа без тіла, світло без зорі.
Вона — це сутність наша, браття,
В небеснім просторі.
О, ні!
Час не простив їй первородний гріх,
Який за волею природи
Дитятку дав блаженний сміх,
А потім — каяття на смертнім одрі!..
Час — дика сила!
Щорік, щодень, щомиті
Гризе матерію життя, ховаючи недогризки в могилах».
«Сміливцю, стій! На тобі тінь гріха!» —
Стурбовано підняв ліру Співець,
Пробираючись крізь ряди остовпілих Філософів. —
«Це не вдячно. Час — лікар, добрий Ескулап.
Якби не Час, помер би Прометей,
Орел кривавим кігтем роздер би серце,
Не заживала б рана, стало б темно.
Ти не веди дискусію в туман,
Не кип’ятись даремно.
Час — лікар наших ран!»
Філософи заплескали в долоні:
«Слава Орфею, лаври на чоло!
І як це ми не догадалися відразу —
Лікар!
Він — Бог, бо вічний.
Пророк, бо із минувшини прямує в майбуття,
Але ж не кат!..
Тут — все на місці, відповідь готова,
Кому потрібна ця пуста,
Порожньо-пустодзвінна мова?..»
І, залишивши одинокого Сміливця,
Під звуки ліри, заклики Співця
Хвалити Час всі кинулись до танцю.
Стрибали хто як міг, тряслись тілами,
Старечим голосом під шурхіт підошов
Хвалили Час на всі лади,
А Час тим часом йшов і йшов…
Десь на однім його крилі
Вкривалась шрамом рана Прометея,
А на другім чиєсь життя
Свічковим полум’ям благословляв пророк
Під панахиду,
І жінка-тінь з небесного пролому
Несла вагу —
Розчарування, відчай, втому…



Анатолій ТОМКІВ, журналіст.
Спеціально для БукІнфо (с)

 Купити квартиру в Чернівцях
Більше новин по темі:
Не пропускайте важливих новин!
Увімкніть сповіщення, та отримуйте новини моментально після публікації