Екс - гравець "Аяксу" Андрій Демченко: «У Чернівцях буде дуже сильна команда»

П'ятнадцять років тому володарем Суперкубка Європи у складі славнозвісного амстердамського «Аяксу» став уродженець Запоріжжя Андрій Демченко. Після повернення з Голландії Андрій тривалий час був лідером запорізького «Металурга» та неодноразово отримував запрошення з кращих клубів нашої держави. Зараз 34 – річний півзахисник виступає за колектив першої ліги «Геліос» (Харків), який нещодавно грав у Чернівцях проти «Буковини». Одразу після завершення гри між чернівецькими та харківськими футболістами, Андрій Демченко дав ексклюзивне інтерв’ю БукІнфо.

«Я радію від того, що продовжую виходити на поле»

- Андрію, які враження залишилися у Вас від гри чернівецької «Буковини»?

- Дії футболістів чернівецької «Буковини» мені сподобалися. У першому таймі нам було дуже важко. Скажу що, буковинський колектив має малюнок гри. Тим більше, що Вашій команді допомагали рідні стіни. Думаю, що гравцям «Буковини» трохи не вистачає досвіду, бо вони нещодавно виступали у другій лізі. Однак, переконаний, що клуб із Чернівців перебуває на правильному шляху. Я добре знаю наставника чернівчан Вадима Зайця, тому можу сказати, що у Чернівцях буде дуже сильна команда.

- За яких обставин Ви потрапили у харківський «Геліос» ?

- Спочатку прагнув потрапити у запорізький «Металург». Мені вдалося зробити це. У «Металурзі» попрацював із Романом Григорчуком. У запорізькій команді роблять ставку на молодь. Я ж багато ігрового часу не мав. Згодом у «Металург» прийшов новий тренер. Я зрозумів, що на мене не розраховують. А запрошення від харківської команди «Геліос» отримав ще взимку. Тепер ж, приїхавши у «Геліос», я підписав контракт із цим колективом.

Я вже віковий гравець. А тут мені надійшла пропозиція від пристойної команди, яку тренує кваліфікований наставник. Коли тобі 34 роки, то ти вже не рвешся у титулований клуб, а натомість велике значення набуває фінансове питання. Я радію від того, що продовжую виходити на поле.

- Не можу не запитати Вас про виступити в славнозвісному амстердамському «Аяксі». Як Вам гралося у цьому титулованому клубі ?

- Зараз розумію, що тоді я потрапив у казку. Мені б у той час мати таку голову, як зараз. На жаль, у молодому віці я не усвідомлював те, який шанс я отримав у футбольній кар’єрі. Мені було 17 років, я виступав на молодіжному чемпіонаті Європи, пройшов школу московського ЦСКА… Далі все пішло, так би мовити, по накату. «Аякс», зірки, Ліга чемпіонів… У такій ситуації я повинен був зрозуміти, що треба працювати ще більше. Цього, на жаль, не сталося.

У «Аяксі» спочатку працював із Луї ван Галем, яким потім пішов у «Барселону». У амстердамський клуб прийшов тренер із Данії Мортен Ольсен. Він зараз працює зі збірною своєї країни. У Ольсена було «прохолодне» ставлення до мене. Допрацювавши свій контракт, я поїхав у Запоріжжя.

- Чи підтримуєте контакт із своїми колишніми партнерами у голландському клубі ?

- Є люди, які допомагала мені в «Аяксі». Я певний час жив у одній родині. Це мені дало змогу швидше адаптуватися у країні, познайомитися з побутом голландців. Саме з представниками цієї родини – чоловіком і жінкою, я підтримую контакт. Щодо футболістів, то більшість гравців «Аяксу» вирушили у різні країни. І все ж, спілкуюся з відомим грузинським футболістом Шота Арвеладзе. Я їздив у Дніпропетровськ тоді, коли місцевий «Дніпро» грав із командою АЗ (Алкмаар). Там я зустрівся з такими гравцями, як Денні Ландзат (провів 38 матчів за національну збірну Голландії – авт.), Тім де Клер (зараз гравець «Фейеноорда» та національної збірної Голландії – авт.). Ми ще пацанами грали в «Аяксі». Зустрілися ми в аеропорту, обмінялися телефонами.

«Мене тричі кликали у донецький «Шахтар»

- Андрію, Ви тривалий час захищали кольори запорізького «Металурга». Невже у Вас не було запрошень з команд, які вирішують серйозні завдання ?

- Чесно кажучи, після такої команди, як «Аякс», у мене були трохи завищені амбіції. Я, на жаль, не зміг розпізнати гарні запрошення. А мене тричі кликали у донецький «Шахтар». У лави гірників запрошував спочатку Валерій Яремченко, а згодом Мірча Луческу. Звернув на мене увагу і Валерій Лобановський. А ось Семен Альтман кликав у донецький «Металург». Сталося так, що я не перейшов у згадані клубу. Не виключаю, що також були якійсь «підводні течії». Часто – густо, що футболіст не знає, що відбувається навколо його персони.

- Цікаво, що Валерій Лобановський запрошував Вас і у національну збірну України…

- Дійсно, Валерій Васильович запросив мене зіграти у збірній України. Він мене проглядав для виступів у київському «Динамо». До того я зіграв непогані матчі проти «Динамо». Зокрема, відзначився результативним ударом. Щодо національної збірної,
то я не маю права виступати за неї в офіційних матчах.

«Футбол – це завжди шанс, яким треба скористатися»

- Коли Вам було 15 років, то Ви поїхали у московський ЦСКА. Чи не боялися у юному віці їхати у столицю Росії ?

- У юності ти не думаєш про страх. У той час ти живеш футболом. Щобільше, на життєвому шляху зустрічалися хороші люди. Два тижні мешкав у тренера, потім мене оформили в інтернат. Та й колектив у нас зібрався непоганий. Тренер дубля Колповський також ставився до мене добре. Я ж був тоді хлопчиськом. Більшості гравцям вже виповнилося 18 років, а мені – лише 15. Однак, завдяки всебічній підтримці, процес адаптації у Москві пройшов для мене нормально.

- Андрію, з яких причин Ви не затрималися у маріупольському «Іллічівці» та київській «Оболоні» ?

- Футбол – це завжди шанс, яким треба скористатися. В «Іллічівець» мене запрошував Семен Альтман. Коли Альтман залишив Маріуполь, то прийшов новий тренер Олександр Іщенко. Після цього «Іллічівець» залишили 4-5 гравців, які працювали з Семеном Альтманом. Я теж поїхав із Маріуполя. Щодо «Оболоні», то туди прийшов Юрій Максимов, з яким я ще разом виходив на поле. Є такий момент, що твій колишній партнер стає тренером, і ти починаєш працювати під його керівництвом. Тоді тренер почуває собі некомфортно. Максимову було легше робити ставку на молодих футболістів. Врешті – решт, ми розійшлися з Юрієм полюбовно.

- Ваша рідна команда «Металург» (Запоріжжя) постійно продає талановитих гравців. Ось нещодавно у київське «Динамо» перейшов воротар Максим Коваль. З чим, на Вашу думку, пов’язана така трансферна політика запорізького колективу ?

- Думаю, що «Металург» і надалі продаватиме гравців. Можливо, це пов’язано з кризою. Я також не виключаю того, що клубна політика запорізької команди є такою, щоби виводити гравців на більш високий рівень. Запорізький регіон дуже багатий на футбольні таланти. Тому у «Металург» постійно приходять талановиті молоді гравці. До речі, «Аякс» також вигідно продає своїх гравців у інші колективи.

«Вадим Заяць хрестив мою другу дитину»

- Відомо, що Ви та головний тренер «Буковини» Вадим Заяць є друзями. Як познайомилися з наставником чернівецької команди ?

- Ми познайомилися тоді, коли «Металург» тренував Мирон Маркевич. Він і запросив із кіровоградської «Зірки» чотирьох футболістів – Лавриненка, Зайця, Шаповалова та Глущенка. Глущенко, Заяць та я постійно мешкали в одному номері. Ми підтримаємо контакт і досі. Вадим хрестив мою другу дитину, я здружився з його родиною – татом, мамою. Звісно, що він добре знає моїх близьких. А у нас зав’язалася, так би мовити, футбольна дружба, яка триває вже багато років.

- Щоби Ви хотіли побажати буковинським шанувальникам футболу ?

- Мені було дуже приємно грати на чернівецькому стадіоні, бо його відвідує велика кількість вболівальників. Такої відвідуваності, як у Чернівцях, немає навіть у тих містах, де виступають клуби вищого дивізіону. У матчі з «Геліосом» чернівецькій команді не пощастило. Однак, буковинські шанувальники футболу не повинні впадати у відчай, а, навпаки, ще більше підтримувати своїх улюбленців. Зрозуміло, що Вашій команді необхідна підтримка і представників владних структур. Якщо у «Буковину» вкладатимуться кошти, то у її лави приходитимуть сильні футболістів. Тоді вболівальників на трибунах Вашого стадіону буде ще більше.

Довідка БукІнфо

Андрій ДЕМЧЕНКО – півзахисник. Народився 20 серпня 1976 року в Запоріжжі. Виступав за юнацькі збірні Росії. За олімпійську збірну Росії зіграв 2 матчі (2 голи). Володар Суперкубка Європи – 95 у складі амстердамського «Аяксу».

Виступи у професійних клубах:

1992 – 1994 – ЦСКА (Москва, дубль) – 53 (19)
1995 -1998 – «Аякс» (Амстердам, Голландія) – 4
1997 – ЦСКА (Москва, Росія) – 9 (2)
1998 – 2006 – «Металург» (Запоріжжя) – 186 (46)
2007 – «Іллічівець» (Маріуполь) – 18 (4)
2008 – «Оболонь» (Київ) – 23 (2)
2010 – «Металург» (Запоріжжя) – 1
З 2010 року – «Геліос» (Харків)

Олексій МАМЧУК, БукІнфо (с)