З Новим роком... 1934-им роком! (Стаття з тижневика "Самостійність", який випускався у Чернівцях)

СТОРІНКАМИ ІСТОРІЇ / 

Пропонуємо вашій увазі матеріали «З Новим роком» за 1934 рік, який надав редакції БукІнфо історик Ярослав Одовічук. Стаття хоч і має святкову назву, але її зміст дещо інший. Надрукована вона була на першій сторінці в першому числі тижневика «Самостійність» (виходив упродовж 1934-1937 років у Чернівцях) за 01.01.1934 поруч з основною програмно-світоглядною редакційною статтею «Наш фронт».
 
З Новим роком.
 
Новий рік, це святочний день, котрий заставляє нас призадуматися над минулим і поглянути в майбутність. Це день, коли даємо під суд власної совісти наші діла з минулого й робимо собі плян на будуче. Що ми зробили? Багато. Але в порівнанні до того, що ще маємо зробити, дуже мало.
 
Чим записався минулий рік у нашій історії? Кровю, вогнем і мечем.
 
Перед нами являється страшна примара голоду, що міліонами скошує наш нарід. І це тим страшніший голод, що його свідомо завів наш віковічний воріг, червоний кат — москаль для винищування українського народу. На дармо! Ми сильніші, нас уже ніхто не переможе. Ще хвилина й червоний кат почує нашу руку. Ми народи, ми нація, що має свою святу місію в світі.
 
Далі перед нами переходить сумна картина Західньої України, де клятий лях заміряє винищити духово й тілесно цвіт нашого народу. Та запізно нагадався. Коли нас не знищила татарська навала, не знищить нас і новітній дикун. А за кров Біласа й Данилишина заплатить дуже дорого.
 
На кінець являється сумна картина нашої дійсности. Занепад рідного шкільництва, культурні переслідування, брак національної свідомости, господарська скрута і т. п. Кожний знає і відчуває на власній шкірі наші злидні.
 
Та не сміємо підупадати духом, що нам „встоятись не було сили''. Ми розпічнемо наново й зробимо ліпше, зробимо краще. І це нове життя, новий чин мусимо починати з Новим Роком. Нову сторінку в українській історії мусимо записати новими, ліпшими ділами. А цих діл, цієї праці на кожному кроці повно. Треба лише рук, щирого захоплення й відданости. В минулих роках ми зачали велику працю: кувати власними руками свою долю. Під гаслом: «Україна дасть собі раду сама», почалася муравлина праця зі самих основ. І цілий світ почув наше недвозначне, могуче й тверде слово: ми хочемо й здобудемо собі волю. Наше слово було таке могуче, що цілий світ здрігнувся й заговорив: там є сила, з котрою треба числитися. А на Сході не буде спокою доти, доки Україна не стане вільною, самостійною державою. Це казали голосно наші приятелі, це шептали наші вороги. Не було й нема дня, щоби світова преса, політичні мужі всіх держав не занималися українським питанням. Появилися на всіх чужих мовах і наукові праці про Україну, світова преса заговорила про всякі політичні комбінації в злуці з визволенням України — та це має на стілько ваги для нас, що й світ дійшов до переконання, що Україна мусить стати вільного державою. Це великий поступ у перед, що принесли дам старі роки, тому тим більше праці й напруження всіх наших народніх сил треба в Новім Році; щоби так добре зачате діло довести до успішного кінця. Наша доля в наших руках.
 
Тому тим усім, що прямують до кращого життя, що своєю кровю зрошують землі України в боротьбі за Волю й Славу своєї Батьківщини, кличемо: Ми з Вами!
 
А нашим, прихильникам і однодумцям бажаємо з Новим Роком сили волі, витревалости, бадьорости й успішної праці.

(Чернівці, тижневик «Самостійність» №1 01.01.1934, стор. 1, 2)

Додаткова інформація та пояснення до статті «З Новим роком»
 
Стаття «З Новим роком» надрукована на першій сторінці в першому числі тижневика «Самостійність» за 01.01.1934 поруч з основною програмно-світоглядною редакційною статтею «Наш фронт».
 
В заголовкові мається на увазі Новий 1934-й рік.
 
За формою «Самостійність» був тижневиком, за духом націоналістичним часописом. Виходив упродовж 1934-1937 років у Чернівцях головно за редакцією Дениса Квітковського. Досить повні збірки цього часопису зберігаються у Відділах рідкісних та цінних видань Наукової бібліотеки Чернівецького національного університету імені Ю. Федьковича та Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника (наразі вони не «оцифровані»).
 
В. Білас та Д. Данилишин — бойовики (боївкарі) Організації Українських Націоналістів, які були страчені польськими властями 23 грудня 1932 року за участь у нападі на пошту в містечку Городок в Галичині.
 
Архаїзми, історизми та авторські скорочення збережено, зокрема не вжито і апостроф, якого в оригінальному тексті нема із-за відсутності тоді українського шрифту.
 
Виявлені грубі помилки набору, що деформують суть думок, виправлено.
 
Світлина першої сторінки першого числа тижневика «Самостійність» за 01.01.1934 зі статтями «Наш фронт» і «З Новим роком» додається.
 
Світлина посвяти страченим боївкарям В. Біласу, Д. Данилишину, М. Верезинському, В. Старику на першій сторінці друкованого орґану Української Військової Організації «Сурма» (число 12 (62) за грудень 1932 року) додається.

Післямова та роздуми за статтею «З Новим роком»
 
Стаття «З Новим роком» по суті одна з програмних редакційних статей нового видання, яке побачило світ у Чернівцях 01.01.1934 року. Її можна вважати продовженням головної редакційної статті «Наш фронт», яка розміщена поруч на сторінці. Наведена стаття хоч і має святкову назву, але її зміст дещо інший: аналіз становища на всіх етнічних українських землях, підсумки «праці на народній ниві» та заклик до активізації українського національно-визвольного руху.
 
Слід зауважити, що становище українських земель у складі Румунії було надзвичайно складним. Влада здійснювала курс на асиміляцію українців. Деградація економіки, зубожіння селян, утиски української мови й культури стали наслідком румунської окупації цих земель. Боротьба українців проти румунських окупантів була повсюдною і не припинялась ні на один день. В Галичині та інших територіях, захоплених Польщею, проводилася «пацифікація» — репресивна акція польської влади проти українського населення, яка супроводжувалася вбивствами, арештами, терором, нищенням будівель та майна українських громадських організацій. Але найжахливіші події відбувалися в «підрадянській» Україні, особливо у Наддніпрянщині — штучний голод, який зараз відомий як Голодомор 1932-1933 років в Україні, що забрав мільйони життів і майже знищив душу українського селянства. До речі Організація Українських Націоналістів дієво і навіть радикально протестувала як проти Голодомору, так і проти пацифікації. Багато патріотів заплатили своєю кров’ю в ході цих акцій. Мене особисто вражають слова, сказані, згаданим в статті, Дмитром Данилишиним: «Мені дуже жаль, що я можу лише раз вмерти за Україну». Нація, яка має таких синів незборима. Більш позитивно на цьому фоні сприймається становище українців «Підкарпатської Русі» (Закарпаття), яку зайняла Чехо-Словаччина. Хоча і там проблем вистачало, особливо щодо працевлаштування, добробуту та доступності медичної допомоги.
 
Стаття свідчить, що українці, які були змушені покинути свою Батьківщину і знайти другу Батьківщину, не забули Україну. На їх почутті вірності своїй країні, яку вони сподівалися побачити вільною і незалежною, були побудовані зусилля багатьох поколінь, чиї результати ми бачимо сьогодні.
 
Особливо, з позицій нашого дня, вражає чітке передбачення авторами майбутнього світового устрою та неминучості «переділу» сфер впливу. При цьому вони наполягають на вирішальному значенні для Європи справедливого вирішення саме «українського питання». «А на Сході не буде спокою доти, доки Україна не стане вільною, самостійною державою», — заявляють вони. І, з огляду на майбутні події Другої світової війни та сучасні гібридні перманентні конфлікти, вони були абсолютно праві.
 
Підсумовуючи можна констатувати, що наведена стаття надзвичайно актуальна для сучасної України, часів військового протистояння та боротьби за справжню незалежність. Вона спонукає до усвідомлення історичних паралелей. Її хочеться «розібрати на цитати» настільки вона злободневна. Зокрема, я щиро бажаю всім українцям «зачати велику муравлину працю зі самих основ», що дозволить «кувати власними руками свою долю» «під гаслом: «Україна дасть собі раду сама». «А нашим, прихильникам і однодумцям бажаю з Новим Роком сили волі, витримки, бадьорості й успішної праці». Також дуже сподіваюсь, що в скорім часі, ще за нашого віку, нас пов'язуватиме не тільки трагічне радянське минуле, а й спільне майбутнє в процвітаючій європейські родині.

P.S. Тижневик «Самостійність» (виходив в 1934-1937 роки у Чернівцях) та додатки до них мене особисто цікавлять ще й через те, що мій дідусь Одовічук Іван Ілліч (народився в 1895 році в древньому українському буковинському селі Балківці Серетського повіту Герцогства Буковина Австро-Угорщини (тепер Румунія, повіт Сучава) активно співпрацював з ним. Зокрема багато років поспіль передплачував та розповсюджував тижневик “Самостійність” та його додатки («Молода Буковина», сатирично-гумористичний «Чортополох» і «Літературно-науковий»). За потужну фінансову, організаційну та інформаційну підтримку був визнаний “Батьком-Основателем” тижневика. Вже у 5-му числі «Самостійності» за 1934 рік була надрукована його резонансна «Відозва до братів з Мараморошу», в якій закликав «українців збудитися з «твердого сну», відцуратися мадярської мови і гордо признатися, що вони є українцями…».
 

Ярослав ОДОВІЧУК
, історик

 Купити квартиру в Чернівцях
Більше новин по темі:
Не пропускайте важливих новин!
Увімкніть сповіщення, та отримуйте новини моментально після публікації