Віталій Косовський: «Нам до снаги було виграти Лігу чемпіонів»

 У 1999 році блискуча команда Валерія Лобановського стала півфіналістом Ліги чемпіонів. На думку фахівців, того року київське «Динамо» мало усі шанси виграти найпрестижніший клубний трофей. У лавах уславленого клубу тоді виступав Віталій Косовський, який діяв на лівому фланзі півзахисту. На жаль, через травми талановитий гравець рано завершив кар’єру футболіста. Зараз Віталій Косовський виступає за ветеранський колектив «Динамо» (Київ). Перебуваючи на Буковині, пан Косовський поспілкувався з БукІнфо.

«Я їздив у бельгійську команду «Стандарт»

- Віталію, коли Ви виступали у вінницькій «Ниві», то Вашими тренерами були Олександр Томах та Юхим Школьников. Що можете сказати про цих фахівців ?

- Дійсно, у вінницьку «Ниву» я прийшов тоді, коли її наставником був Олександр Томах. А вже після приходу в «Ниву», на жаль, вже покійного Юхима Школьникова ми зуміли повернутися у вищу лігу. Юхим Григорович був професіоналом своєї справи. Школьников передавав свій колосальний досвід футболістам.

- Відомо, що Ви вирушали до тренувального табору бельгійської команди «Стандарт». З яких причин не підписали контракт із цим клубом ?

- Я їздив у бельгійську команду «Стандарт» із своїм другом Олегом Надудою. Ми їхали в Бельгію через Луцьк. До речі, тоді нас зустрічав Віталій Кварцяний. Коли вже пройшло багато років, я дізнався причину того, чому ми з Олегом не залишилися в «Стандарті». Виявилося, що за нас запросили багато грошей. На щастя, згодом я опинився у київському «Динамо».

- Чи правда, що київське «Динамо» перехопило Вас у одеського «Чорноморця» ?

- Я вже, так би мовити, був однією ногою в одеському «Чорноморці». Однак, врешті – решт, я поїхав у Київ. Звісно, про це я не жалкую. У лавах «Динамо» мені вдалося пограти у півфіналі Ліги чемпіонів.

«Дай Боже, щоби ми стали свідками успіхів динамівської команди»

- Що, на Вашу думку, завадило київському «Динамо» виграти у 1999 році Лігу чемпіонів ?

- Вважаю, що нам до снаги було виграти Лігу чемпіонів. На жаль, нам не вистачило досвіду. Пропустивши у Києві три м’ячі, ми зробили чудовий подарунок «Баварії». Це суттєво вплинуло на те, що наша команда не потрапила у фінал.

- Зараз у «Динамо» виступає багато легіонерів. Однак, на жаль, гравці київської команди сучасного зразка поки що не можуть повторити досягнення колективу Калитвинцева, Косовського, Реброва…

- Я би не хотів обговорювати це питання. Про це можна говорити годинами. Останніми роками у «Динамо» багато чого змінилося. Зараз у київському клубі відбувається процес запрошення іноземних футболістів. Кожного року усі чекають на те, що «Динамо» потрапить у Лігу чемпіонів і зуміє вийти з групи. Однак, на жаль, поки що ми лише чекаємо. Дай Боже, щоби ми стали свідками успіхів динамівської команди.

- Ви тривалий час виступали у національній збірній України. З яких причин нашій команді ніяк не вдавалося пробитися у фінальні частини чемпіонату світу та Європи. Яка Ваша думка ?

- У фінальні частини чемпіонату світу та Європи потрапляють найсильніші. У 1997 році у матчі з хорватами, який відбувся в Києві, арбітр Педерсен не зарахував мій гол. Як наслідок, ми не потрапили на чемпіонат світу. Може на той момент ми були сильнішими. Однак, Ви пам’ятаєте те, як виступила збірна Хорватії на світовому чемпіонаті ? Правильно. Посіла третє місце. Тож хорвати були гідні того, щоби поїхати на чемпіонат. Звичайно ж, було б чудово опинитися на їхньому місці. Доля ж розпорядилася інакше.

«Маркевич натякнув мені щодо виступу в «Карпатах»

- Віталію, на жаль, сталося так, що Ваша кар’єра футболіста перервалася через травми…

- У мене було дуже багато травм. Я розумію те, що мені довелося завершити кар’єру футболіста раніше за багатьох своїх партнерів. І все ж, я це сприйняв так, як воно є. Хоча коли був вимушений залишити поле, розумів те, що 30 років – це для футболіста не вік. У такому віці приходить усе – досвід, думка. Коли ти виходиш на футбольне поле, то розумієш від «а» до «я», що тобі необхідно робити у тій чи іншій ситуації. Молоді футболісти цього не зрозуміють. Розуміння того, що я сказав, приходить з роками. Я тоді розумів, що думка є, але водночас маю проблеми зі здоровям.

- Чи правда те, що Мирон Маркевич запрошував Вас у львівські «Карпати» ?

- Я перебував у Трускавці. Там випадково зустрівся з Мироном Маркевичем. Ми поспілкувалися. Тоді команда «Карпати» (Львів) перебувала на передсезонних зборах. Маркевич натякнув мені щодо виступу в «Карпатах». Я ж тоді лікувався, тому сказати щось конкретне не міг. І все ж, моє серце належить київському «Динамо». Я не думав кудись їхати. У мене до останнього моменту була надія на те, що зможу відновитися після травми. На жаль, не вийшло.

- Які враження склалися у Вас від перших ігор національної збірної України під керівництвом Мирона Богдановича ?

- Команда Мирона Маркевича перемогла в усіх своїх поєдинках. Зрозуміло, що Мирону Богдановичу та його підопічним необхідно ще багато працювати. Я бажаю тренерському штабу нашої збірної удачі. Мені хочеться того, щоби наші хлопці на домашньому Євро – 2012 гідно захистили честь України.

- Що, на Вашу думку, завадило київському «Динамо» зберегти солідний очковий відрив від «Шахтаря» та стати чемпіоном України ?

- Я знаю багатьох хлопців. Вони серйозно ставляться до кожної гри. Напевно, суперник «Динамо» виходить на ігри проти нього так, як на останній бій. У цьому є великий позитив. Команди поступово підтягуються до рівня лідерів чемпіонату. Молоді футболісти розуміють, що можна грати проти тих команд, які перебувають у верхній частині турнірної таблиці.

«Родина – це найдорожче моє надбання»

- Віталію, чим Ви зараз займаєтеся ?

- Зараз перебуваю без роботи. Думаю, що вже найближчим часом у мене виникнуть варіанти працевлаштування. Зрозуміло, що своє подальше життя хочу поєднати з тренерською роботою. Я не можу жити без футболу. Зараз же у мене є можливість приділити більше уваги синові, якого кожного дня воджу на тренування.

- Чи часто Ви буваєте у Вінниці – місті, де провели кілька вдалих сезонів ?

- У Вінниці живуть мої друзі, куми. Ми постійно телефонуємо одне одному, зустрічаємося.

- Розкажіть про свою родину…

- У мене двоє дітей. Доньці виповнилося 15 років, а синові – 12. Родина – це найдорожче моє надбання. Які б у мене не існували проблеми, я можу завжди отримати підтримку у своїх рідних.

- Щоби Ви хотіли побажати молодим футболістам чернівецької «Буковини» ?

- Кістяк «Буковини» складають молоді хлопці. Я пригадавши себе у такому віці, розумію, що футбольне життя – це одна мить. Вік гравця надзвичайно короткий. Бажаю буковинським гравцям уникати травм і розуміти те, що у них у житті є шанс стати порядними людьми, чудовими футболістами.

Довідка БукІнфо

Віталій КОСОВСЬКИЙ народився 11 серпня 1973 року в Острозі Рівненської області. Вихованець ДЮСШ (Нетішин, Хмельницька область). Виступав у командах «Поділля» (Хмельницький), «Нива» (Вінниця), «Динамо» (Київ). У національній збірній України зіграв 25 матчів (2 голи), у молодіжній – 16 (4). Викликався в юнацьку збірну СРСР. Працював скаутом київського «Динамо».

Досягнення:

Чемпіон України:1994—95, 1995—96, 1996—97, 1997—98, 1998—99, 1999—2000
Володар Кубка України: 1995—96, 1997—98, 1998—99, 1999—2000
Чемпіон України (перша ліга): 1992 – 93
Півфіналіст Ліги Чемпіонів: 1999

Олексій МАМЧУК, БукІнфо (с)

Фото: tsn.ua