Кандидат на посаду міського голови Чернівців Віталій Мельничук: "Люди, з якими можна боронити край, у моєму житті є"

 

Втім Кузьмич, як його називають хлопці, про волонтерські ризики і труднощі ніколи не розповідає, ні на що ніколи не скаржиться, незаслужені образи зносить по-чоловічому мовчки, сильних прощає, на слабких не ображається. Він шукає та знаходить можливості там, де інші опускають руки. Він знову балотується. Цього разу – на міського голову Чернівців, депутата Чернівецької міської та обласної рад. З чим іде до людей, що обіцяї зробити для них – про це та інше Віталій Кузьмич Мельничук розповідає в інтерв’ю. 

 

У буковинських «свободівців» є свій надійний Кузьмич…

- п. Віталію, на посаду міського голови балотуються 15 кандидатів. Як Ви оцінюєте свої шанси?

 

- Партія висуває мене кандидатом на Чернівецького міського голову, одночасно доручила вести список ВО «Свобода» до обласної ради, а також кандидатувати по 13 виборчому округу на вулиці Фастівській до міської ради. Пріоритетним вважаю балотування на рівні кандидата на міського голову, прекрасно розуміючи, що важковаговики, які зараз йдуть на вибори мера Чернівців, вкладатимуть в поліграфію, мас-медіа, ефіри мільйони гривень, які Всеукраїнське об’єднання «Свобода» не може собі дозволити, оскільки має дещо іншу структуру.

 

Тому моє кандидатування передбачає переважно живе спілкування з виборцями. Як і під час минулої передвиборчої кампанії, так і під час нинішньої, разом зі своїми помічниками проводимо по 4-5 зустрічей щоденно. Під час спілкування з людьми я для себе зауважив дещо важливе: чернівчани мають величезний потенціал, бажання змінити місто, багато цікавих задумів стосовно цього та готові реалізувати їх. Люди розуміють мене, а я їх, бо не належу до прошарку місцевих олігархів, які далекі від народу та їх проблем. Просто з ними потрібно говорити і прислухатись до того, що вони пропонують. На жаль, і нинішній керівник міста, і попередній, мало цікавились ініціативами громадян, недостатньо займалися тим, щоб скерувати їхню діяльність в саму структуру громадського впливу.

 

а минулих виборах я занурився в цю чернівецьку проблему і чітко зрозумів, що людей може й питають, дослухаються, але перед ними не звітують. Тобто чиновники департаментів, служб, органів і сам міський голова, які отримують з бюджету міста кошти, не зацікавлені в тому, щоб враховувались ініціативи громадян і від того була користь місту. Саме цей ключовий момент - змінити систему влади, в тому числі і в Чернівцях, є в програмі захисту українців ВО «Свобода» на всеукраїнському рівні. А що бачимо натомість? Людям дають випустити суспільний пар і не більше. Що, на мій погляд, є серйозною проблемою у місті і в державі.

 

 

- Дороги. У Чернівцях у першу чергу потрібно зробити дороги. Далі. Зараз йде реформування ЖРЕПів, житлово-комунальної сфери. Навіть найкращі господарники, які керують цією структурою у місті Чернівці, вже опустили руки, бо розуміють, що їм треба залучити величезну кількість коштів для розрахунку з тими, хто буде створювати нові структурні підрозділи в умовах самофінансування. Далі ця сфера може переміститися у зовсім іншу площину, однак ті набутки, які були в сфері житлово-комунального напрямку, треба врахувати і зберегти. А ми можемо зараз вщент розвалили всю структуру, а потім повісити на людей - беріть і мастіть собі голову, керуйте, шукайте кого треба. А приватні структури при такій системі влади знову-ж таки нормально не запрацюють і функціонувати не будуть, і, вважай, смітники тоді будуть не лише у дворах, а й по всьому місту. Тобто, не варто зараз перевертати з ніг на голову те позитивне, що є в ЖКГ, потрібно враховувати і залучати активність громадян, щоб вони відчували себе господарями тих місць, де проживають, і мали можливість реально впливати.

 

Далі подивимося на медичну та освітянську галузі. Виникає велика кількість запитань стосовно того, як мають виживати медичні заклади. Більшість лікарів, медсестер і середнього медперсоналу змушені заробляти господарською діяльністю додаткового відкритого або закритого типу, оскільки забезпечити лікарню бодай необхідним просто неможливо. Як депутат обласної ради, я не раз був свідком того, як на сесіях головні лікарі звертались із проханням допомогти в утриманні медичних закладів, яким необхідне сучасне обладнання, ліки, кошти на харчування хворих. Медицина потребує реальної фінансової підтримки місцевих органів влади. Треба сісти й порахувати скільки міських мешканців обслуговується в лікарнях, тому що у нас в обласній раді завжди стояло запитання: чому в обласних закладах медицини лікуються міські мешканці, а платить обласний бюджет. Це питання має вирішуватись на рівні держави. Система відносин повинна бути поставлена в реальну площину і оцінюватися здоровим глуздом. Щоб лікар, який провчившись 27-28 років, вклавши в навчання і фах всі сили й енергію, при зарплаті 2-2,5 тисячі гривень, не думав як забезпечити свою лікарню обладнанням та всім необхідним.

 

Я зараз згадав депутата обласної ради, вже, на превеликий жаль, покійного нашого побратима Степана Спіжавку, у пам’ять про якого ми наприкінці серпня проводили футбольний турнір на Заставнівщині. Він завжди казав: «Потрібно вкладати ресурс в реальну медицину, будувати те, що дасть результат, шанувати фахівців». Якщо цього не дотримуватись, ми не зможемо мати ефективних професіоналів у такій важливій справі, як медицина. А для цього потрібно змінювати саму систему влади. Ми на рівні ВО «Свобода» постійно наголошуємо: не можна, щоб чиновник впливав на громаду і безконтрольно керував нею. Це є тим згубним фактором, який міцно вкорінювався, починаючи з часів Кравчука і лише зміцнів за Порошенка. Все це дається на відкуп чиновництву та можливість олігархам грабувати свій народ. Простий люд віддав майже все зі своїх кишень і знову ж-таки хоче нормальної, розумної влади, особливо після подій на Майдані, але не може це забезпечити, бо вже нікому не вірить.

 

Загалом час іде, світ змінюється, а люди топчуться на місці. Україна також. Наша держава все більше грузне в багні через протиріччя між владою і громадою. Ми ж хочемо запропонувати світові щось світле, прекрасне, яке може виокремити українців як одну з найкращих цивілізованих націй.

 

 

- Коли почався Майдан, головні і найважливіші події перемістились до Києва. Всі, з ким ми спілкувались і на людському, і на депутатському рівнях у Чернівцях, також більше часу проводили в столиці, де викристалізовувалось те святе середовище, що дало можливість дихнути на повні груди. Люди проявляли себе і на вулиці, і в сесійній залі. На самому початку тих подій ми створили з депутатів від «Фронту змін», «Батьківщини», «Свободи», позафракційних депутатів Народну раду і вважали за потрібне йти вперед, даючи можливість людям реалізовувати ті постулати, які проголошувались на Майдані. Але буксувало щось на верхніх щаблях влади у Києві. Тільки-но створилась структура всеукраїнського об’єднання «Майдан», кинуто гасло на низ, яке мало би почати працювати, як все зупинилось.

 

Наші побратими зі «Свободи» та інших політичних сил з самого початку готові були діяти, але управлінські рішення з Києва почали перекручуватись то в одному напрямку, то в іншому. Ми отримували вказівки: не треба поки що регіоналів чіпати, ми це зробимо завтра, післязавтра. «Свобода» тоді криком кричала: «Хлопці, тиждень минув після революції, керівництво обласної ради треба міняти поки їм гаряче». Ми з депутатами від «Свободи» та інших сил готові були це зробити. Пройшло ще трохи часу, нам почали згори «перемикати канали», на що пішло намарне ще 10-15 днів. Потім ми знову якимсь дивним чином випали з активних дій. Контрреволюція ж, відчувши, що їх ніхто не чіпає, почала знову переформатовуватись, набиратись сил і діяти. Тим часом знесилені протистоянням, морозами на Майдані та незрозумілим вичікуванням дивної поведінки з центру, активісти повернулись у сім’ї і хвиля поступово зійшла. Комусь це було вигідно. Як би не хотіли свободівці довести справу до кінця, ми були лише частиною того механізму, який, хоч і запустив перелом режиму Януковича та прихід нових людей, однак і цього разу не домігся бажаного результату. Але оскільки в тій боротьбі ми були чесними й безкомпромісними, то зараз, йдучи до людей, можемо щиро й відкрито дивитися одне одному в очі.

 

На жаль, через свою принципову позицію «Свобода» зараз зазнає утисків від влади. Ті події, які були 31 серпня, вкотре показали, що ми з іншого тіста з представниками теперішньої влади. Ми хочемо реальних змін в державі, щоб той народ, який тут проживає, мав можливість розвиватися. Ми 25-ий рік гинемо, держава просто падає у прірву. І чим далі, тим гірше. Це загрожує тим, що ми можемо дійти до такої точки неповернення, коли опустяться руки, бо який би ти не був патріот, але якщо в тебе можуть скластись непередбачені обставини у майбутньому, то дехто може зійти з дистанції.

 

 

Але люди мають розуміти, що вони теж відповідальні за ситуацію в державі. Ні гречка, як це було в Чернігові влітку, ні щось інше не мають права пройти на нинішніх виборах, бо кожен, хто візьме це, буде зрадником своєї рідної дитини, це означатиме, що він продав свою дитину за кілограм гречки. Її майбутнє буде ніяким. Це страшно.

 

 

- Думаю, що всі форми політичного тиску на «Свободу» можуть дати зворотну реакцію. Дивлячись на те, що відбувається довкола, народ аналізує і робить свої висновки. Влада нас переконує, що все добре в державі. Натомість ми маємо підвищення комунальних послуг, розбиті дороги, розвалене господарство, мораторій на продаж землі... Люди ж не дурні, вони все добре бачать і коли їм через шкіру допікає, зовсім по – іншому сприймають світ. І добре розуміють, що «Свобода» ‒ це ті хлопці, які воюють, і готові ідеали Майдану, які були світлими для всіх, відстояти і довести до кінця. Всі інші хитаються то в один, то в інший бік. Так, свободівців звинувачують у тому, що вони через ЗМІ майже не мають змоги говорити правду, але тим не менш хлопці стоять, борються, не здаються і навіть у застінках вигукують «Слава Україні!» Це всі бачать.

 

 

- А як інакше? На сході України воює понад 1000 «свободівців» із різних регіонів. Там проливають кров наші побратими з добровольчих батальйонів «Карпатська Січ», «ОУН», «Правий сектор», «Айдар» та інших. Сьогодні в зоні АТО воює 35 патріотів з Буковини, які є членами ВО «Свобода» або її прихильниками. Приблизно стільки ж людей від нашої політичної сили вже мобілізовані і повернулися з війни додому. Тому, як тільки розпочались події на сході, ми почали підставляти плече хлопцям – возити теплий одяг, продукти харчування, бронежилети, тепловізори та багато чого іншого. Спочатку то були групи волонтерів, які їхали і з Глибокої, і з Путили, і з Хотина, і з Заставної, і з Новоселиці – практично з більшої половини районів.

 

Ми якось рахували скільки разів їхали на передову зі штабу, що по вулиці Шевченка, 41, який зараз іменується як «Буковинське об’єднання волонтерів»: вийшло понад 50 поїздок. Загалом по всіх частинах фронту – від Станиці Луганської до Маріупольського напрямку наші хлопці постійно возили допомогу бійцям і забезпечували їх усім необхідним. Я сам теж кілька разів виїжджав на передову разом з волонтерами, щоб підтримати їх бойовий дух і сказати, можливо, потрібні якісь потрібні слова, що там, на мирній землі, ми всі за них «тримаємо кулаки».

 

 

- Спочатку 25 травня цього року в конференц-залі Чернівецької ОДА ми провели «круглий стіл» із залученням великої кількості журналістів, волонтерів, громадських діячів, очільників та представників різних департаментів та самих воїнів, які повернулися з АТО. Потім наприкінці травня ми організували «круглий стіл» за участю представників влади, департаменту охорони здоров’я, управління соціального захисту, а також народного депутата від «Свободи» Михайла Головка. На цей захід підтягнули і учасників АТО, які ще не мали посвідчень учасника бойових дій, і близько 60 людей з 8 окремого батальйону 24-ї бригади, які тоді теж лише почали оформляти документи. Після цього свободівські депутати впродовж 10 днів підготували постанову до Верховної Ради, у якій пропонували внести ряд змін до Закону про надання учасникам статусу бойових дій, врахувавши те, про що просили хлопці з 8-го територіального батальйону.

 

На жаль, дотепер у Верховній Раді це питання на порядок денний не виноситься, тому що вона передбачає виділення з бюджету певних коштів. Тому воно й зависло у повітрі. Ми реально допомогли родині загиблого в АТО добровольця батальйону «Айдар» Іллі Василаша з Глибоччини отримати обіцяну від держави грошову допомогу. Наші депутати від «Свободи» чітко вели позицію і змогли через Кабінет міністрів «дотиснути» питання і кошти в сумі 608 тисяч, передбачені для тих, хто загинув за Україну. В цьому питанні нас підтримали і депутати обласної ради, і особисто наш лідер Олег Тягнибок, і інші люди у Києві.

 

На жаль, багато матерів і сімей цього самого батальйону «Айдар», а, можливо, й інших добровольчих батальйонів, нічого від держави не отримують, їх місяцями футболять на рівні Міністерства оборони з однієї інстанції в іншу. Військкомати, можливо, й хочуть допомогти, але ті довідки, з якими приходять мобілізовані, не мають ваги, почасти через те, що керівництво добровольчих батальйонів чітко не дотрималось якихось чиновницьких правил. Тому дуже багато палиць в колеса встромляють Міністерство оборони, Кабінет міністрів, щоб не виплатити кошти тим, хто дійсно потребує. Тисячі людей, які маючи бажання захистити свою землю, сім»ю, залишились без рук, без ніг, без засобів для існування, кинуто напризволяще, без допомоги влади. Їм максимально намагаються допомогти, скільки можуть, лише волонтери та певні громадські організації.

 

Дуже шкода, що в багатьох випадках деякі структури, як от, наприклад, управління охорони здоров»я, хотіли б створити різні центри психологічної допомоги бійцям АТО на державному рівні, але натикаються на глуху стіну. Це проблема знову ж ‒ таки лягає на плечі волонтерів. Свободівці беруть левову частку цих питань на себе, часто бувають в госпіталях, зустрічаються з родинами поранених та загиблих, постійно спілкуються з керівництвом районів. Дещо вдається вирішувати, але все впирається в гроші. Управління соцзахисту ніби мало би їм допомагати, але воно орієнтується на циркуляр: якщо ти учасник бойових дій – в тебе є такі-то пільги, якщо учасник – в три рази менше пільг, але якщо в тебе немає жодного документу, навіть якщо ти був у боях, допобачення.

 

Буковинських «свободівців» останнім часом й інше важливе питання, яке стосується волонтерства. Дуже важливо було на певному етапі не розсварити волонтерів між собою, тому що, на жаль, для нинішньої влади будь-яка активна група людей – це кістка в горлі. Когось намагаються підтягнути ближче до бюджетного асигнування, когось навпаки – відсунути… Певна частина людей, які по натурі своїй щирі і готові завжди допомогти війську і армії, почали дивитись на волонтерство з недовірою. Тобто держава планомірно знищувала волонтерський рух, а відтак і добровольчі загони, які першими після Майдану пішли захищати свою державу. Ця система знову ж-таки використовує старі методи, щоб утриматись далі при владі і відсунути активних людей від впливу на перебіг подій в державі.

 

 

- Загалом у Чернівецькій області подекуди є заяви про вихід з партії через нерозуміння ситуації, зокрема, по 31 серпня, інших подіях, тому що «Свободу» обливають брудом з усіх сторін практично від самого Майдану. Загалом серед активу наших партійців плинності немає, бо люди читають внутріпартійну аналітику, спілкуються між собою, вони добре розуміються в цих питаннях. Хоча є представники нашої політичної сили, які через внутрішні розбіжності чітко кажуть, що вони мають своє бачення стосовно партійної політики партії і пишуть заяви. Кілька таких є і в міській організації, і в районних. Щодо області в цілому, то партійців, які вирішили порвати зі «Свободою», можна порахувати на пальцях однієї руки. Це ті люди, які не мали чітких політичних переконань українських націоналістів, але чесно сказали про це. Тут немає нічого поганого.

 

 

- Етапи життя складаються із втрат і здобутків. Люди, які є побратимами, але через деякі критичні життєві колізії стають один одному незрозумілими, - це, безумовно, є втрати. Ми робимо одну спільну справу, за яку відповідаємо. Є слабкі люди, які, коли на них опираєшся, або щиро кажуть: «Вибачте, ми не можемо це робити», або запевняють, що зроблять, але діла нема. Коли бачиш, що та чи інша ділянка не зроблена і ти хочеш - не хочеш, а змушений відповідно реагувати на це, то розумієш, що з тією людиною йти далі по життю немає резону. Якби не було тих, хто, зціпивши зуби, тягне громадського воза, не було б й України.

 

Люди, з якими можна боронити край, у моєму житті, на щастя, є. «Свобода», у якій я з 2004 року, ‒ це середовище патріотів, які вперто продовжують справу героїв, і в минулому поклали своє життя за українську незалежність. Хочеться, щоб не було гірко, що надломився, не дотиснув, коли мав необхідність і потребу це зробити.

 

 

- Загострене почуття справедливості. Я шукав силу і людей, які б відповідали внутрішнім запитам моєї душі, де нема місця фальші і ницості, де особисте поступається інтересам в ім’я України. Цьому мене в дитинстві вчили мама з татом – вчителі за фахом, бабуся, яка водила мене малого до церкви і вчила «Отче наш». Батько мій ще в ті заборонені 1970-ті слухав «Голос свободи», чим неабияк ризикував, бо в той час не можна було про щось духовне й патріотичне не те що говорити, а навіть слухати. Тато мій родом з Косівського району, мама – з Тернопільщини, де навіть в радянські часи в кожній хаті тримали ікону й вишиті українським орнаментом рушники. Тому моє виховання змалку було відповідним.

 

Що ж до політики, то вона розпочалась в 2001 році з участі у Конгресі українських націоналістів. Після того, як Івченко приватизував цю націоналістичну структуру і Слава Стецько, не зорієнтувавшись, дала йому можливість керувати організацією, більша частина обласного проводу, в тому числі і я, у 2003 році покинули Конгрес українських націоналістів. На той момент на рівні України ми з побратимами наполегливо шукали шляхи реалізації наших планів, тому що прекрасно розуміли: націоналістичний рух має продовжувати свою діяльність. Ми постійно контактували з хлопцями з СНПУ, база яких була переважно на Галичині, спілкувалися з ними, виїжджали на місця. Так сталось, що у вересні 2004 року ми були на одному заході у Львові, де нам доручили організовувати «Свободу» на Буковині. 15 травня 2005 року у Чернівцях відбулась виборча конференція, де мене обрали лідером буковинських «свободівців» і з того часу і дотепер побратими довіряють мені керувати обласною організацією ВО «Свобода». І зараз у цих виборчих місцевих процесах також довірили вести список, партія уповноважила мене йти кандидатом на міського голову.

 

Таким чином разом з побратимами ми продовжуємо черговий етап боротьби на місцевих виборах. Здаватись не в моїх правилах. Ми маємо цікаві плани на майбутнє, знаємо, що люди за нами йдуть, відчуваємо, що разом з людьми можемо зробити щось реальне в цій державі. Навіть якщо буде складно ‒ з Божою поміччю будемо йти вперед.

Інтерв’ю взяла журналіст - Анна ДАНИЛЮК

БукІнфо (с)