Про чернівецького жебрака-багача

ІСТОРІЯ ОДНОГО ФОТО /

Ця історія трапилася у нашому місті Чернівці у літню пору, ще за австрійської доби на початку ХХ століття. В той час у місті було не багато фотостудій - саме так за радянської доби називали фотоательє. Про таку фотостудію Лео Розенбах & CO піде мова далі. Вона розміщалась на вулиці Панські напроти Кафедрального Собору.

Літо того року видалось спекотне і коли у ранкову пору фотограф Лео прийшов на роботу йому зовсім нудно стало. Замовлень на сьогодні у нього, на жаль, не було.

Лео відкрив невеличке віконечко, впустивши свіжого ранкового прохолодного повітря та вигнав надокучливих мух і присів біля вікна, переглядаючи прохожих людей, які всі кудись дуже поспішали. В той момент його погляд привернув жебрак, який вже прилаштувався під воротами собору просити милостиню. Він був у старому лахмітті та одяг був весь у сажі.

Фотограф довго його розглядав, потім направив на нього свою камеру та вирішив його сфотографувати. Просто з жалю віддав фото в місцеву газету, де він підпрацьовував, фіксуючи на свою камерою різні події у місті.

У редакції фото вирішили розмістити з таким текстом: «Щодня цей нещасний чоловік сидить під собором і просить милостиню. Можливо і ви йому подавали. Нещасний не має де жити та що поїсти, сараку. Таке воно наше сьогоднішнє життя».

В тій редакції працювала прибиральниця Дуся, яка була не тільки гарною працівницею, але й була грамотною жінкою і кожний номер газети перечитувала від першої до останньої сторінки.

Переглядаючи свіжий номер газети вона побачила фотографію, скрикнула: «Це наш сусід Істратій із Рощі, а хіба він бідний та голодний?».

Дуся взяла у руки газету і побігла в поліцію, яка була у сусідньому будинку.

Відкривши широко двері у поліції Дуся почала кричати: «Яка несправедливість у цім світі. Мій сусід Істратій живе на Рощі в гарній великій кам’яниці з жінкою Анною, яка ходить по своєму обісті, як Пава, правда Бог діток їм не дав. Але вони ж міліонери, ні в чому не нуждаються. Не давно Істратій отримав гарний спадок від своєї тітки Гафії, яка Богу душу віддала - дві кам’яниці та два магазини і все зразу продав, а гроші боїться дома тримати то віддав у банк. А в газеті пишуть, що він, сараку, не має де жити та що їсти».

Поліцейський уважно слухав поклавши ногу на табурет, позіхаючи, але його так розібрала цікавість, що наказав черговому негайно привести того Істратія до поліції.

А тим часом Дусі і слід простив.

Черговий поліцай привів того нещасного жебрака, який виглядав дуже жалібно, обідраний та весь у сажі.

Спочатку Істратій пручався і не хотів ні в чому зізнатися. Він навіть говорив, що він не місцевий і приїхав з Заліщиків та в місто потрапив перший раз.

Але поліція зробила свою чорну справу поставивши його пальці межи двері і тут нещасний Істатій у всьому зізнався.

Він пояснив, що щодня приходив жебракувати до міста, як на роботу. Заходив до знайомого двірника, там перевдягався у лахміття та намащувався сажею аби його не впізнавали, та міняв часто місце жебракування, щоб поліція не чіплялась.

Всі заробітки ретельно раз у місяць заносив у банк, а на проценти жив та навіть наймичку тримав.

А коли з цікавості поліцейський таки пішов з Істратієм у той банк та перевірив його рахунок, то там виявилось, величенька сума золотих крон.

Поліцейський почухав потилицю із Богом відпустив Істратія. Він не побачив в ці справі ніякого криміналу та тут пригадав, що Дуся таки була права.

Кажуть Істратій покинув своє ремесло назавжди і більше його не бачили у лахміттю на вулицях нашого міста.

Степан КАРАЧКО, краєзнавець
для БукІнфо (с)

 Купити квартиру в Чернівцях
Більше новин по темі:
Не пропускайте важливих новин!
Увімкніть сповіщення, та отримуйте новини моментально після публікації