Богдан Бенюк: «Якось газета «Бульвар» зробила з мене і Хостікоєва педерастів. Так що через це судитися?»

ЕКСКЛЮЗИВ. Закінчення /

«Бульвар» зробив з мене і Хостікоєва педерастів...


- Це застосовується спеціальна провокаційна технологія ?

- Так! Це як колись написала про мене і Толю Хостікоєва газета «Бульвар», що ми педерасти!

- Та ви що?!

- Серйозно! Ми розказали журналістці цього видання таку смішну реальну історію, яка трапилася з нами. Я після вистави виходжу з театру. Вистава закінчилася пізно, осінь, йде дощ. Стою, чекаю Толю Хостікоєва. А той чекає дружину, яка теж з театру виходить. Я його чекав, бо ми мали домовитися про одну важливу справу. І раптом з-за рогу вулиці до нас завертає таксі, зупиняється, відкриваються двері. Там сидить жінка і так прискіпливо дивиться на Толіка, а він стоїть такий похмурий, стомлений після вистави. Вона до нього: «Простите, можна вас подвести домой?» А Толя не в настрої, дивиться і відповідає: «Нет, я жену жду!» і показує пальцем на театр, де я стояв. Вона тоді опускає очі на мене і також питає: «А вас тогда можна подвести ?» Я показую пальцем на Толіка і кажу: «А я мужа жду!» (Сміється) Вона перелякана, вибачилася і швидко поїхала. Так ось: ми розказали цю смішну історію, а журналісти з нас зробили пєдіків, опублікувавши заголовок на першій сторінці! Мої діти ходили до школи, а на кіосках висіла ця газета. Ну і що тепер – я маю з ним судитися за кількох перекручених слів? Але я веду мову про те, що такі речі спрацьовують на людей дуже добре, точно всі газети розкупили! (Сміється) Але судитися – це не вартує цього. Десь у цьому напрямку працює наша Тигрюля. Ти бачиш, як до неї на телебачення боїться двоє Віть (Вікторів – Ющенко і Янукович. – авт.) приїхати? Чому? А тому, що вона їх задавлює біля себе. Вона має таку харизму, що у них забирає дар мови. Абсолютно. Це на рівні підсвідомості.

- А ваш партійний побратим Ірина Фаріон?

- Вона теж має дуже сильну харизму, коли чоловіки забувають, як говорити. Це добра якість тоді, коли ця людина у нашому таборі. А якщо говорити про Тимошенко і хто стоїть за її спиною, то ми розуміємо, що там навіть не пахне правдивістю та українством навіть близько!

- Це ви можете сказати і про Януковича та його оточення?

- Вітя? Для мене він взагалі є ворог України. Тут немає навіть про що говорити.

Найулюбленіший анекдот Бенюка – про Леніна


- Ну зрозуміло. Не будемо сильно на наших політиках акцентуватися. Пане Богдане! Оскільки вас ледь не загребло КГБ за політичні анекдоти, мені б хотілося почути від вас найулюбленіший політичний…

- Будь-ласка! Володимир Ілліч Ленін, коли сидів у тюрмі, із хліба, який йому приносили поїсти, він виліпив чорнильницю, а із молока, яке йому давали попити, він зробив чорнило і писав цим молоком. А свого товариша по камері він зробив Надією Костянтинівною Крупською (сміється).

- А сучасні політичні анекдоти не колекціонуєте?

- Ні. Це не цікаво. Наші теперішні політики витворяють і пишуть такі сценарії щодня! Ого! За ними анекдоти не встигають придумувати тим більше розповідати (підморгує).

«Не хочу, щоб президентом стали ні ВОНА, ні Вітя Донєцкий»


- Тепер цілком серйозне запитання. Незалежно від результату цих президентських виборів, на вашу думку, чи ще можливий у нашій країні «відкат» завойованих за останніх п’ять років – з часу Майдану – демократичних цінностей, зокрема, свободи слова?

- Коли йшли другі президентські вибори у 1994 році, боротьба Кучми з Кравчуком, мені тоді здавалося, що коли Кучма прийде до влади, то українській державі одразу присниться кінець. Було таке відчуття і дикий страх. Я добре знайомий з Дмитром Табачніком, який тоді був начальником виборчого штабу Кучми. Ми з ним розговорилися і він запитав за кого я буду голосувати. «За Кравчука» - кажу – бо він буде відстоювати ті пріоритетні речі на збереження держави, що пару років, як лише були завойовані. А Табачник мене питає: «А чому ти думаєш, що Кучма не буде цього робити?» «Він не так говорить про важливі для мене речі і взагалі, він для мене страшний!», - відповідаю. «Та ні, - переконує він, - коли люди стають при такій владі, вони гнуть свою лінію, не будуть лягати ні під когось!». Так ось, коли Кучма став президентом, для мене це була велика драма. Думав, що на другий день Україні капєц! Але виявилося, що не все смертельно. Далі були треті вибори, коли у фінал з Кучмою потрапив Симоненко. Дружно ми всі ще раз проголосували за Кучму, бо перелякалися «разврата комуністіческого двіженія обратно». І от тепер, коли перед нами стоїть новий вибір, бо до влади можуть прийти Вітя Данєцкій, Юля з косою, Тігіпки та інші… знову виникає не проста ситуація. Мені здається, що другого туру взагалі не буде, його не допустять основні програвші персони. Це все затягнеться до травня місяця, коли відбудуться нові президентські вибори разом із виборами до місцевих рад та позачерговими парламентськими. У мене таке відчуття, що все до того йде. Одне можу сказати – Господь дасть так, як треба країні. Буде добре всім нам, бо хочу, щоб президентом не стали ні ВОНА, ні він, данєцкій. Ну таке маю передчуття, що так і буде. Маски позлітають з усіх. Приходить той піковий час, коли їх треба буде зняти, хоча це буде зробити не просто. Важливо у будь-якій справі залишатися таким, яким ти є насправді, тоді немає чого боятися. От я такий (сміється). Ой, згадав класний анекдот!

- Розповідайте!

- Помирає старий кубинець, який виїхав з Куби ще до революції 1959 року, коли до влади прийшов Фідель Кастро. В Америці зібралися біля нього родичі. Він каже: «Сини! Душа моя не йде на небо, поки я не поцілую кубинський прапор». Хлопці кинулися, та не можуть знайти прапора. Один з них згадує, що у місцевому стриптиз-барі є танцюристка, яка має фантастичне тіло, на сідниці якої – татуювання кубинського прапора. «Давайте її привеземо до тата, нехай поцілує і ми виконаємо його останню волю», - каже один з братів. Ну, привели її, дід як припав губами… 10 хвилин цілував цей прапор. Потім голову відриває і каже до танцівниці: «Серденько! Повернися другим боком, я ще з Фіделем Кастро попрощаюся!» (Сміється)

- Пане Богдане! До речі. Щодо анекдотів. Ви, наскільки я зрозумів колекціонуєте і розповідаєте їх давно. Не було спокуси створити якусь свою телепередачу?

- Та нікому не потрібна ця соковижималка. Тому, що анекдоти народжуються спонтанно. Он він у мене десь там сидить і коли прийде у голову бажання його розповісти я його видам…

- Ага, тепер зрозуміло, чому вже немає на телебаченні гумористичної передачі про анекдоти «Золотий гусак»…

- Справа у тому, що ці розважальні програми поступово опускалися до тілесних всяких речей, з натяками на непристойності. А це рівень культури, який жодного відношення немає до анекдотів. Розумієш? О! Знову пригадав класний анекдот. Відпочивають два кума. Випили по чарці, другій, третій. Один каже: «Я на півтора місяці їду на заробітки. Я тепер попрошу приходити до мене додому, допомагати моїй жінці по господарству, щоб вона важкого не тягала, нікуди не шлялася». Домовилися. Проходить цих півтора місяці. Повертається із заробітків чоловік, у селі сходить з автобуса. І раптом бачить, його кум на рідного його мотоциклі вишиває по селу. Той став і каже: «Я не поняв!» У відповідь чує: «Куме! Я все робив. Як ти сказав. Перший тиждень ходив до твоєї дружини, помагав по господарству. У суботу вона поляну накрила і ми так гарно з нею посиділи, відпочили. Я чарчину випив, другу, третю… Жарко стало, я піджачок зняв. І раптом твоя Маруся роздівається, кидається на мене і каже: «Бери все, що хочеш!» Ну я і взяв твій мотоцикл». (Сміється)

Видатні буковинці належать всій Україні
 

- На Буковину часто навідуєтеся? Яка асоціація у вас з нашим краєм?

- Це дуже складно говорити. (Задумується). Ваша земля дуже благодатна, яка народила дуже багато талановитих людей. І, мабуть, якщо когось згадаю, а когось забуду, то можуть образитися.

- З Іваном Миколайчуком ви були добре знайомі.

- Звичайно, знімалися разом у кіно. До речі, я їхав сюди на Буковину потягом із Лесем Сердюком, і ми між собою багато говорили про моменти, де Іван, знімаючи свої фільми, міг тримати це все у голові і як режисер геніально втілював у життя свої задуми. Але просто згадувати всує це прізвище мені якось не хочеться. Бо це люди, які принесли славу не лише Буковині, а всій Україні. Тому я не причисляю його до певної території, де він народився. Він з когорти таких, як Володя Івасюк та інші, які належать всій Україні.

- А яка асоціація у вас виникла першою, коли цього разу приїхали до Чернівців?

- Я надовго запам’ятаю, що потяг з Тернополя до Чернівців їде городами майже вісім годин! (сміється)

«У Свободи – пріоритет українська на першому плані»


- І все таки, завершимо нашу розмову на політичну тему. Ваш прогноз на ці президентські вибори і висловіть підтримку своєму кандидатові у президенти.

- Дійсно не простий час ми зараз переживаємо, бо маємо великий момент дилеми: що з нами буде далі, куди йтиме наша країна. Але по своїй натурі я оптиміст. І завжди дивлюся на ті події, які навколо, зі «світлим теплом», оскільки розумію, що все знаходиться у руках Божих, як Бог поверне, так воно і буде. Оскільки Господь Бог останнім часом прихильний до нас, українців, то у нас буде все нормально. Але все ж треба робити ті потуги, розкривати ті позиції, які дотримуються багато років ВО «Свобода», ні на йоту на зраджуючи їх. Знаєте, коли я часто буваю за межами України, то дивишся на світову мапу, і бачиш невеличку територію України. І ти розумієш, що ця земля, окреслена кордонами, є єдиний прихисток, де українці, як нація на щось можуть претендувати і відстоювати свої права. Бо в іншому світі панують зовсім інші закони і нації мають свої території зі своїми правами. У мене, наприклад, викликає багато гордості Литва, яка набагато менша за Україну, але вона має уряд, який працює на свою націю, парламент інші державні інституції, які її дають міць вистояти, плекають і бережуть від сторонніх мовних зазіхань та полікультур все рідне і автентичне.

Чому у нас не вистачає такого духу, такого погляду на стан речей, які навколо нас відбуваються? Чому наші українці, які тяжко працюють по закордонах, роблять страшні митарства і зазнають величезних принижень, питається – в ім’я чого?! За ті тисячу доларів, на які він не може прожити сам, чи вже якісь інші речі тримають там наших людей? Що їх спонукає, туди їхати і потім не повертатися? Як нам втримати неймовірно талановитих і розумних людей на своїй землі? Невже це не цікавить наш уряд? Чому ми розбазарюємо цей людський потенціал направо і наліво? Потрібно, врешті, захистити українця на своїй, Богом даній землі!

На жаль, ще досі ЗМІ несуть ще те навантаження щодо поняття патріотизму, націоналізму і духу українства, яке нам дісталося у спадок з радянських часів. ВО «Свобода» і я втому числі, розуміємо, що наших українців за кордоном є величезна кількість, де ми підтримуємо школи з українською формою навчання. Наприклад, у Празі, де діти, закінчивши школу, отримують наш український атестат і мають право поступити до наших вузів. Тобто це нормально, коли ми хочемо повернути тих молодих людей. які виростають зі своїми батьками за кордоном, до себе додому. Щоб тут, у себе вдома приносили користь. І такі речі потрібно робити усвідомлено і мудро. Пріоритет українства мусить бути на першому плані у нашій державі, якщо вона носить титульну назву цієї нації. Ми повинні стояти на цих охоронних речах і нагадувати про речі, наболілі для нас. Ми як нормальна країна, повинні захищати себе позитивно. Бо коли буде так, як це зробила Юлія Володимирівна у Криму з Путіним... який на території суверенної країни «пиняє» нашого президента, а вона стоїть і посміхається з цих «жартів»! Такі речі з будь-якої логіки не допустимі.

Отже, все покаже зараз результат, який буде на президентських виборах. Щоб ми дізналися, скільки прихильників на сьогодні має «Свобода» в Україні. Якщо Олег Тягнибок матиме великий відсоток на цих виборах, то це своєрідна гарантія того, що цей результат значно виросте на парламентських виборах. Я переконаний, що так і буде!

- Дякую за розмову.


Сергій ЗАРАЙСЬКИЙ, БукІнфо/ УНІАН

Фото автора

(Частина 3. Завершення)




Довідка БукІнфо:


Богдан БЕНЮК народився у селі Битків Надвірнянського району Івано-Франківської області. Закінчив Київський державний інститут театрального мистецтва ім. Карпенко-Карого.
Творчість. Акторську кар'єру Б.Бенюк розпочав у 1975 році на другому курсі інституту: зіграв в картині відомого режисера і актора Леоніда Бикова "Ати-бати, йшли солдати". У 1978-1980 рр. працював в Театрі юного глядача. З 1980-го і по сьогоднішній день - актор Київського академічного драматичного театру ім. І.Франка, впродовж ряду років - в числі ведучих. Заслужений артист України (1988). Народний артист України (1996). Лауреат Державної премії України ім. А.Довженко (1998), лауреат Шевченківської премії (2008). Серед театральних ролей Б.Бенюка - Хвіртка ("Сто тисяч" І.Карпенко-Карого), Щирій ("Момент" В.Вінніченко), Бегемот ("Майстер і Маргарита" М.Булгакова), Юркович ("Талан" М.Старицкого), Цахес ("Крихта Цахес" Е.Гофмана), Швейк ("Пригоди бравого солдата Швейка" по Я.Гашеку). Він знявся у більш як півсотні фільмів: "Ати-бати, йшли солдати" (1976), "Жіночі радощі й печалі" (1982), "Пані з папугою" (1988), "Капітан Крокус" (1991), "Голод-33" (1991), "Золоте курча" (1993), "Чорна Рада" (2000) та ін. У 90-х вів декілька гумористичних телепрограм - "Шоу самотнього холостяка" на УТ-1 і "Біла ворона" на телеканалі "1+1".  У 2000-м разом з театральним продюсером і режисером Мирославом Гринишиним та другом, актором, колегою по театру ім. І.Франка Анатолієм Хостікоєвим створив театральну компанію "Бенюк і Хостікоєв".
На виборах-2006 року балотувався в народні депутати України у складі Всеукраїнського об'єднання "Свобода". У 2007-му під № 4 під прапорами "Свободи" Богдан Бенюк пішов і на дострокові вибори Верховної Ради. Сьогодні він – заступник голови партії ВО «Свобода».


 Купити квартиру в Чернівцях
Більше новин по темі:
Не пропускайте важливих новин!
Увімкніть сповіщення, та отримуйте новини моментально після публікації