Олег Рубан: «Якщо тренер залишається гравцем, то це його велика біда»

Інтерв'ю
24 липня 2013 року
3269
0

ЕКСКЛЮЗИВ / Відомий український баскетболіст і тренер Олег Рубан розповів кореспондентові БукІнфо про нюанси наставницької справи, а також поділився своїми враженнями від наших Чернівців. Пропонуємо Вашій увазі другу частину розмови з Олегом.

«У нас такий менталітет, що ми не вчимося поважати одне одного»

- Олеже, коли я спілкувався з відомим у минулому баскетболістом, а нині тренером Володимиром Холоповим, то він сказав, що гравці, які у 90 – х роках піднімали рівень популярного виду спорту, зараз не можуть знайти своє місце в житті. Який Ваш погляд на цю ситуацію ?

- Усе правильно. Коли ми були так би мовити, при справі, то думали, що на нас увесь світ клином зійшовся. Правильно казав відомий фахівець Зураб Хромаєв: «Хлопці! Не дай Боже Вам зіштовхнутися з цією проблемою. Ви одразу зрозумієте те, кому Ви і де потрібні…». Хтось літав у хмарах та думав, що за ним постійно будуть ходити та запитувати: «Як здоров'я? Що ти їв ? Як ти спав ?». Такого вже немає. Життя – це важка річ. Тому наполовину у цьому винні самі хлопці, а наполовину – наше суспільство, яке не цінує своїх співвітчизників. Це, на жаль, факт. Ми ж думаємо, що прийде якійсь дядько та навчить нас жити.

Знаєш, а дехто, так би мовити, «наївся» баскетболом. Той же Володя Холопов спочатку відійшов від баскетболу. Його у баскетболі два роки не було. Володя кричав, хрестився, а також казав, що ніколи у житті не повернеться у зал. А коли життя підказало інші дії, то прийшли також інші рішення. Гадаю, що він зараз щасливий від того, що має роботу. І ця робота має назву баскетбол.

- Ви теж вирішили присвятити себе тренерській справі …

- Розумієш, одне із завдань тренера, який виступав на певному рівні, перестати бути гравцем. Якщо тренер залишається гравцем, то це його велика біда. Він тоді все оцінює так, як гравець. Іноді чути: «Ось ми так грали…». Все. То вже історія. Я не кажу, що цю історію треба забути, а просто треба вчитися давати оцінку з позиції тренера. У цьому плані було важко. І все ж, я думаю, що поступово з цим справляюся. Хоча і досі виступаю за ветеранів, а також ще у одній команді.

- А що Вас спонукало піти у арбітри ?

- Якщо чесно, то вмію косити траву, саджати картоплю, бризкати дерева. І все ж, цим себе та родину не прогодуєш. Врешті – решт, я ж не з балету прийшов у суддівство, а з того ж баскетболу. Це один із засобів мого існування. Я це і не приховую.

- Яке Ваше ставлення до засилля легіонерів у вітчизняних клубах ?

- Це мене трохи засмучує і насторожує… Зрештою, це все бісить. Ось така моя лаконічна відповідь.

- Якої Ви думки про виступи чоловічої збірної України під керівництвом Майкла Фрателло ?

- Я не збираюся говорити про роботу цього тренера. Де я, а де Фрателло. Для початку вони виконали своє завдання ? Виконали. Це вже нормально. Я не хочу концентруватися на якихось плітках, нюансах. Це непотрібна справа. Скажу, що найбільша помилка моїх колег у тому, що вони, на жаль, не поважають одне одного. У нас такий менталітет, що ми не вчимося поважати одне одного.

Візьміть представників екс – Югославії. Хіба там тренер колись казав про свого колегу погане ? Тому коли наставник приїжджає в Україну, то привозить із собою ще 5 співвітчизників. А якщо послухати розмови наших тренерів, то почуєш – той не такий, той ніякий, той взагалі не тренер… На жаль, ми не цінуємо своїх. Поки ми не змінимося, то виникатимуть запитання: «Чому у нас багато тренерів і гравців – легіонерів ?». Я нормально ставлюся до усіх націй, однак обурююся тим, що ми себе не любимо !

«Я вражений красою Чернівців»

- Відомо, що Ваша донька теж пішла у баскетбол…

Вона не послухала мене та пішла у баскетбол (сміється – авт.). Займатися баскетболом Маші сподобалося і тепер вона каже про те, що хоче далі грати. Моя донька встигла зіграти і в Чернівцях. Їй важко, бо для неї найстрашніший тренер і критик – це я.

- Якими будуть Ваші побажання нашим землякам ?

- Коли пройшовся вулицями Чернівців, то отримав велике задоволення. Я відвідував Ваше місто разів 4-5, однак практично увесь час у мене займали змагання. Цього ж разу ми побували на Кобилянській, побачили Ваш університет. Я вражений красою Чернівців. Що ж можна побажати людям, які зустрічають тебе зі світлими обличчями ? Щоби у них було здоров'я, а у нашій країні ситуація покращувалася. Гадаю, що ми зможемо подолати тимчасові негаразди. Мені б хотілося того, щоби люди прагнули приїжджати в Україну. А ті наші громадяни, які перебувають на заробітках закордоном повернулися до рідної домівки.

Перша частина. Олег Рубан: «Радий від того, що отримав можливість продовжити життя в баскетболі»

Олексій МАМЧУК, БукІнфо (с)

Більше новин по темі: