Олег Рубан: «Радий від того, що отримав можливість продовжити життя в баскетболі»

- Олеже, Ви пам’ятаєте свої перші кроки у баскетболі, які робили у рідному Бердянську ?

- Усе було банально. Прийшов тренер на урок фізкультури та сказав: «Ти, ти і ти. Завтра чекаю вас у такій – то годині». Зрештою, займатися баскетболом я розпочинав двічі. Спочатку тренувався у одного тренера, однак чомусь припинив заняття. Потім з'явився фахівець, який тренував у тій школі, де я навчався. Їм був В'ячеслав Малахов. Він і привив мені любов до цього виду спорту.

- Можете пригадати Ваші перші серйозні змагання ?

- Це був чемпіонат України, де ми представляли Запорізьку область. Тоді наша команда грала з колективами з усіх областей. Тоді здавалося, що змагань вищого рівня немає.

- Яким був Ваш дебют у дорослій команді ?

- У Дніпропетровську була така команда, як ЗКЛ. Тренував цей колектив Віктор Гуревич. У ньому виступали досить відомі гравці – Подковиров, Ковтун, Дрьомов, Крижановський, Большаков, Прима, Семенов… Мені пощастило грати з цими хлопцями в одній команді. До речі, у ЗЛК виступали баскетболісти, які пройшли школу київських клубів «Будівельник» і СКА, а також титулованого московського ЦСКА. Не можу сказати те, що грав багато, однак я дебютував у першій союзній лізі.

- Згодом Ви переїхали у Київ, де стали гравцем місцевого СКА…

«У «Будівельник» мене кликали двічі»

- Олеже, Вас двічі кликали у такий популярний український клуб, як «Будівельник». З яких причин не перейшли у цей колектив ?

- Дійсно, у «Будівельник» мене кликали двічі. Доля склалася так, що за цю команду я так і не зіграв. Першого разу мене кликали у «Будівельник» після закінчення школи. Тренер, який ввів мене у великий баскетбол, Юхим Таслицький переконав у тому, що ще зарано йти у «Будівельник». Я повернувся у ЗКЛ.

Вдруге отримав запрошення у «Будівельник» після завершення строкової служби. У цю команду мене брав Віктор Боженар (у 1989 році привів «Будівельник» до перемоги у чемпіонаті СРСР – авт.). У «Будівельник» так і не перейшов. Мав також можливість продовжити кар’єру у закордонних командах.Зараз важко розмірковувати над тим, що було би гірше, а що краще. Врешті – решт, я не відмовляюся від того життя, яке прожив.

- Після розпаду союзу Ви пограли і за національну збірну України…

- У збірній України були ті баскетболісти, які пограли у чемпіонаті СРСР. Якраз того часу наша збірна робила впевнені кроки. Ми регулярно потрапляли на чемпіонат Європи. Потім був невеликий спад.

- У 90 – х роках Ви захищали кольори команди «Київ – Баскет». У цьому колективі виступало багато відомих вітчизняних баскетболістів – Мурзін, Ватажок, Подковиров, який був граючим тренером. «Київ – Баскет» ставав срібним і бронзовим призером чемпіонату України. Що завадило Вашій команді здобути чемпіонське звання ?

- Ми довго разом із хлопцями, тренерами аналізували цю ситуацію. У них була молодша команда. Не виключаю того, що мотивація у них була вищою. Ми були старшими, а «старичків» трохи «топили». Це, можливо, один із варіантів. Існували також інші підводні течії. Про них мені говорити не хочеться. Може десь нам не вистачило і майстерності. Врешті – решт, однозначно визначити причини цього важко.

- Тоді молодий наставник команди «Київ – Баскет» Андрій Подковиров працював у дуеті із заслуженим тренером України Борисом Вдовиченком…

- Вони доповнювали одне одного. У Подковирова та Вдовиченка існував абсолютний контакт. Найголовніше для Андрія Подковирова було те, як правильно розподілити нас за часом, обов’язками. Він справлявся. Андрій знаходиться, так би мовити, «у предметі». Подковиров перебуває на своєму місці. Тут не може бути жодних питань. Андрій Подковиров – хороший мотиватор, психолог. У нього вистачає професійних якостей для плідної роботи на тренерському містку.

- З яких причин «Денді – Баскет» (таку назву мав під час свого розпаду) припинив існування ?

 - Про цей момент розповідати не буду, бо я вже тоді пішов з команди. За цей колектив відіграв три роки, а потім його залишив. Гадаю, що з мого боку буде некоректним говорити про причини розпаду «Денді – Баскет».

 
«У ЦСКА отримали лише…одну зарплату»

- Ви пограли і у команді ЦСКА – РІКО (Київ). Цей колектив, за який виступали Молчанов, Євстратенко, Харченко, Ватажок, Холопов, теж має непогані здобутки…

- Ми вдало виступили у Кубку Корача. Якщо не помиляюся, у чемпіонаті України наша команда посіла другу сходинку. Це при тому, що ми отримали лише…одну зарплату. Я не уявляю того, щоби подібне сталося зараз. Думаю, що нині команда би зникла. А ми показували тоді пристойні результати. У Кубку Корача нас зупинив французький «Лімож», який і виграв трофей. Якщо не помиляюся, наступного року «Лімож» припинив існування.

- Там був Вадим Зіновійович. І все ж, наскільки я пам’ятаю там змінювався спонсор. Це для нас було трохи незрозуміло. Тоді я був гравцем, тому ця ситуація залишилася для мене загадкою.

- Як завершувалася Ваша кар’єра гравця ?

- Виступи на майданчику завершив у ЦСКА. Тоді мені було 37 років. Я «помер», як баскетболіст. На жаль, команда, якій віддав багато років, припинила існування.

- Після завершення кар’єри гравця Ви залишилися у баскетболі. Чи були думки обрати інший життєвий шлях ?

- По – перше, якщо чесно відповідати на це запитання, треба сказати, що робити я нічого і не вмію, бо з 10 років був на майданчику. По – друге, Ви же добре знаєте те, який то був час. Нас тоді ніхто ніде не чекав. Коли за тобою зачинається двері у роздягальню з того боку, то про тебе усі забувають. Ти вже нікому непотрібний. Я радий від того, що отримав можливість продовжити життя в баскетболі.

Олексій МАМЧУК, БукІнфо (с)

(Далі буде)