Йорданське Водохреща

Велике, або йорданське водосвяття буває тільки два рази в році: у надвечір’я і на празник Господнього Богоявлення. У перших сторіччях перед великими празниками, такими як Пасха, Зіслання Святого Духа чи Богоявлення відбувалося урочисте хрещення оглашенних. З ним було пов'язане освячення води. Деякі історики вважають, що велике водосвяття в надвечір’я празника Богоявлення первісно стосувалося не Христового хрещення, а тільки хрещення оглашенних. Це можна зрозуміти з першої молитви йорданського водосвяття, яка є однаковою з молитвою освячення води при хрещенні.

Перші чотири століття не дають ясних свідчень про час, коли відбувалося богоявлінське освячення води. Святий Йоан Золото­устий у своїй проповіді на празник Богоявлення говорить про водосвяття опівночі, "бо цього дня, — каже він, — хрестився Христос і освятив природу води". З V ст. освячення води скрізь відбувається в навечір'я Богоявлення. Історики Георгій Кедрин (XII ст. ) та Теодор Чтець свідчать, що патріярх Петро, сучасник цісаря Зенона (474-491), перший запровадив звичай відбувати водосвяття під вечір у навечір'я Богоявлення.

У першому тисячолітті у Східній Церкві в практиці було тільки одне йорданське водосвяття, а саме, у навечір'я празника. Давні грецькі типікони й пам'ятки свідчать тільки про одне водосвяття. У грецькому типіконі Синайської бібліотеки з XII ст. засвідчено освячення води тільки в надвечір’я, а про водосвяття в дні празника сказано: "А після утрені нема другого освячення води". У типіконі патріаршої бібліотеки в Єрусалимі XIV сторіччя сказано: "Треба вам і це знати, що в типіку Великої Церкви (тобто царгородської) приписане одне водосвяття, а саме, в надвечір’я. Також типіки Студійського монастиря і Єрусалима приписують одне водосвяття, бо Христос тільки один раз хрестився, а не два рази".

Цією свяченою водою почи­налася трапеза, нею ж кожний госпо­дар кропив усіх членів сім’ї, хату, інші будівлі, криниці. В деяких місцевостях на голодну кутю готували спеціальні коржики з медом — «підпалки». А. Свидницький повідомляє, що перед вечерею батько, син чи брат батька йде з підпалком на обору, кошару — взагалі між чистих тварин, кропить там «святою» водою, пише хрести крейдою на дверях, воротах і їсть підпалок, «щоб не приступив який злий дух, як то втікають вони з води».

На основній території Поділля на відміну від Наддніпрянщини щедрува­ли не під Новий рік, а напередодні Водохреща. У цих обходах вже не бра­ли участі ряджені. Хлопці й дівчата виконували під вікнами поздоровчі пісні з неодмінним рефреном: «Щедрий вечір, добрий вечір». Кульмінаційний момент церковно­го свята Ордані — занурення свяще­ником хреста у воду, після чого вона вважалась освяченою. За давньою тра­дицією, ця церемонія відбувалась під відкритим небом, на берегах річок, струмків, озер. Ще напередодні з льо­ду вирубували великий хрест, пробива­ли ополонку. Скульптурне зображення хреста встановлювали вертикально і нерідко обливали буряковим квасом, від чого воно набирало червоного ко­льору. Було прийнято також при­крашати хрест барвінком і гілками сосни.

У день водосвяття в селах і містах (до Радянської влади) влаштовува­лись багатолюдні хресні ходи до річки. Крім ікон і церковних корогв учасники цих процесій несли запалені «трійці».— три свічки, перевиті зіллям васильків, чебрику та інших квіток. Акт водосвяття в багатьох місцевостях супроводжувався стрілкнмноіо з pyшниць. Одночасно у небі підкидали голубів, попередньо прикрашаючи стрічками з кольорового паперу. Поява цих птах на Ордані мала символізувати «дух божого», який, за євангельською легендою нібито сходив, а образі голу­ба з небес на міфічного Христа під час хрещення. У селах поблизу Аргилева-Подільського існувала традиція, згідно з яккою йдучи на водосвяття, жінки нес­ли разом з «трійцею» саморобні «арданські» хустки з грубого полотна. Іх запалілювали разом із свічками, «Арданським» хусткам у народі припису­валась цілюща сила. Якщо виникала потреба, димом від них підкурювали і людей, і худобу. Універсальними лі­ками від усіх хвороб вважалась «арданська» вода.

Наповнені нею пляшеч­ки донедавна стояли напоготові у кож­ній селянській хаті. Формально християнізовані хрещенські звичаї донесли аж до XX ст. пережитки язичницького світогляду. Одним з них можна вважати обмиван­ня ряджених у крижаній воді після її освячення. У деяких наддністрянських селах Тернопільщини, як і на проти­лежному (буковинському) боці, ця традиція дожила до наших днів. Що­правда, тепер вона пов'язана з відзна­ченням старого Нового року («Васи­ля;»).

Хрещенські купання ряджених відомі не лише українцям, а й іншим народам, які сповідували православ'я. З праці ЛІ. ЛІ. Громика довідуємось про те, що аналогічним чином було прийнято змивати «скверну бісівських масок» і серед російського населення Сибіру в XVIII—XIX ст.201Після Водохреща у подільському селі розпочинався новий весільний се­зон, який тривав до Великого посту. Зимові м'ясниш у народно-прбутовсму календарі були часом веселощів і до­звілля. Молодь збиралась на вечорни­ці, сім’ї влаштовували складчини, ходили один до одного в гості, з метою наблизити весну.

 Степан КАРАЧКО, краєзнавець, спеціально для "БукІнфо"


www.bukinfo.cv.ua


 Купити квартиру в Чернівцях
Більше новин по темі:
Не пропускайте важливих новин!
Увімкніть сповіщення, та отримуйте новини моментально після публікації