Олександр Огуй: «Поганий тон – не знати не лише англійську мову, а й рідну, українську»

І ЧУЖОГО НАВЧАЙТЕСЬ, І СВОГО НЕ ЦУРАЙТЕСЬ / 


Коли ми говоримо, що стільки разів є людьми, скільки знаємо мов, то професора, доктора філологічних наук Олександра ОГУЯ (на фото) - знаного не лише на Буковині вченого-лінгвіста, завідувача кафедри іноземних мов для гуманітарних факультетів факультету іноземних мов ЧНУ імені Юрія Федьковича по праву можна назвати людиною з великої літери. Як жартує він сам, з допомогою словника може легко впоратися з тією чи іншою мовою. А ось для розмови і написання статей йому під силу майже всі європейські!


Ми не випадково розмовляли з Олександром Дмитровичем напередодні відзначення Міжнародного дня рідної мови. Адже, освоївши чимало мов, професор Огуй зауважує: свою рідну мову теж потрібно весь час удосконалювати. Адже ні англійська, ні німецька, ні французька ніколи не стануть для тебе тією духовною криницею, що живитиме повсякчас...

- Олександре Дмитровичу, Ви знаєте багато іноземних мов, але якось одна людина сказала: "Я мови не знаю, я ними просто володію".

- Звісно, адже знати можна по-різному: від уміння дати відповіді на прості запитання до вільного володіння, писання, читання - аж до фахового засвоєння наукової термінології. Але так само можна сказати і про українську: ми нею ніби володіємо, але постійно маємо удосконалюватися.

- Зізнайтеся, скільки ж мов Вам під силу?

- Важко відповісти... Мені пощастило народитися в буковинському селі Снячів Сторожинецького району, де на той час ще були відголоси того старого буковинського багатомовного середовища. Там можна було почути фрази польською, німецькою, румунською. Ще дитиною я їх записував і збирав як справжню колекцію. Цьому особливо сприяв мій учитель німецької Едуард Нахманович Норманд, який блискуче володів 12-ма іноземними мовами. Причому, він не лише читав та розмовляв, а й гарно писав. Іншою знаковою для мене людиною - поліглотом-самоучкою - був майже 80-річний циган - односельчанин, який розмовляв 14-ма ламаними мовами (він служив у різних панів, і таким чином освоював мови). Згодом, коли я вступив до Чернівецького (тоді ще державного) університету мені пощастило на ще одну велику людину - професора Віктора Левицького, феноменального вченого, класика германістики всієї України. На перших заняттях 2-го курсу він показав нам, студентам, оригінальну табличку, яка демонструвала, як із німецької мови можна вийти на рівень англійської, з англійської - на рівень латинської чи індо-європейської... Це так захопило мене, що на канікулах я вже самотужки уклав подібну таблицю для всіх романських мов. Для цього взяв словники з 18 романських мов, повиписував слова з різними буквосполученнями, з'ясувавши таким чином, які звуки в що переходять. Утворилося приблизно 180 позицій для всіх романських мов, які потім дозволяли мені легко читати будь-який текст, в основному не звертаючись до словника. Пізніше таку ж таблицю я уклав і для всіх слов'янських мов. Коли показав це професору Левицькому, він сказав: "Ви винайшли велосипед". На жаль, першовід-кривачем я не став, бо до мене це зробив Антуан Мейє.

- Отож, як довелося прочитати в Інтернеті, таки володієте всіма мовами Європи...

- Читаю - точно. Проте значно гірше пишу. А пишу наукові статті різними мовами, які були опубліковані за кордоном - майже десять іноземних мов. Лекції доводилося читати (а це вже складніший рівень, бо можна очікувати від студентів будь-якого запитання), крім української та російської, ще й німецькою, англійською, румунською, польською, словацькою… Але не думайте, що в мене все виходить ідеально, трапляються й помилки. Приміром, в Румунії мені казали, що я розмовляю із "саським" (тобто німецьким) акцентом, поляки відзначають мої старі польські слова-архаїзми. Німецькою мовою маю близько ста публікацій в Німеччині, Австрії... Писав статті, які довелося добре правити, румунською, польською, словацькою, французькою. В Америці опубліковано каталоги та статті англійською. А ще - статті в Голландії.

- Ви знаєте голландську?!

- Дуже погано, проте перекласти дещо можу. Так само й стосовно італійської. І це, до речі, завдяки тому алгоритму (таблиці), який я опанував. Коли вже сам викладав в університеті, навчав цього й інших. У мене був студент Мирон Федюк, котрий заклався зі своїм другом і прочитав тексти на 40 мовах без словника. Це було звичайне молодече парі, та він зумів довести, що це може зробити будь-хто, зацікавлений вивчити мови. А ось нині візьмімо, для прикладу, скільки зараз наших людей працюють за кордоном і, не маючи філологічної освіти, прекрасно освоюють тамтешні мови.

- А як у Вас зі слов'янськими мовами - знаєте всі?

- І так, і ні. Хоча читати можу. І секрет дуже простий: я добре вивчив для себе старослов'янську, а коли знаєш її, вже легше. Порівняно пристойно володію польською і словацькою. Проте коли доводиться спілкуватися з чехами, то і їм можу сказати пару слів. Коли бував у Болгарії, спілкувався болгарською.

- До слова, про порозуміння. Зараз вивчення іноземних мов дуже актуальне. Люди, їдучи за кордон, намагаються за лічені місяці освоїти нову мову. Як фахівець можете поділитися, так би мовити, рецептом швидкого вивчення?

- Головне, аби людина відчувала потребу і щоб їй це було ще й цікаво. Поради практичні: варто шукати маленькі повідомлення в газетах - на ту ж тематику, що людина читає у нашій пресі. Бажано вивчати фрагменти п'єс, там є діалогове мовлення, вживаються стандартні фрази-кліше. І ще найцікавіше займатися тим, що людині подобається: якщо вона, приміром, любить куховарити, то почитати рецепти. Варто багато слухати - радіо, телебачення. Було би непогано скористатися моєю системою звукових переходів, хоча в цьому випадку треба добре знати латину. До речі, якщо говорити про італійську мову (а в Італії дуже багато наших громадян), то тут легше румунам, адже подібність румунської до італійської складає більше 65 відсотків. Як бачимо, життєва практика спонукає людей вчити нові мови, і якщо є бажання, вона знатиме іноземну не гірше за будь-якого теоретика, що вивчав мову лише з книги.

- Яку мову Ви освоювали дуже швидко, а яка, навпаки, давалася важко?

- Був час, коли я пробував вивчити китайську, і це виявилося для мене дуже не просто. На теорії я нібито знав півтисячі ієрогліфів, проте, коли ввімкнув радіо "Пекін", то після напруженого прослуховування зрозумів: мова мені не під силу. Бо коли слухав, заледве впізнав п'ять слів. У китайців все ґрунтується на чотирьох відмінних інтонаціях, тому без вчителя освоїти китайську майже неможливо. Тож мій намір не увінчався успіхом. Як писав свого часу Данте: "Хай полишить свої надії всякий, хто туди входить" - без учителя... Несподівано складною виявилася болгарська мова: болгари мають дуже важку систему доконаних часів. Менше труднощів викликали мертві мови: я читаю і перекладаю приблизно десятьма мертвими мовами. Правда, коли вчив старий іврит (стару арамейську), яким написано Тору, то відчував проблеми з нестандартною консонантною структурою, де відсутні голосні. Подібна структура також в арабській мові, хоча дещо я можу нею читати, але там маса діалектів! Коли відбував армію (в Інституті військових перекладачів), то з азербайджанцями начебто досить пристойно розмовляв турецькою. На жаль, нині просто не маю часу (та й потреби) освоювати мови Азії. А ось найлегше мені давалася іспанська. З дитинства люблю німецьку. Хоча німці деколи мені кажуть, що я розмовляю зі специфічним лотаринзьким акцентом: воно й не дивно - мій шкільний учитель Норманд вчився у Лотарингії.

- Здається, саме німецьку мову Ви викладаєте в університеті?

- Тут викладаю англійську, а ось німецьку мову - в Німеччині та у ряді вузів України. Але оскільки у мене чотири вищих освіти, то їжджу читати лекції і за кордон. Може, це звучатиме дещо поетично, але мови для мене - "троянди й виноград", як писав Максим Рильський. Це не інструмент, це більше - місток для взаємопорозуміння. І, знаєте, велике щастя, коли ти можеш зрозуміти іншу людину і відчути радість від того, що можеш без проблем комунікувати. Свого часу видатний арабіст ХІХ століття Рюкерт написав гарні слова, які я переклав українською:

Із кожною новою мовою, що ти вивчаєш,
Свій скутий дух від бездіяльності звільняєш.
Пізнавши невідомі грані іншого буття,
Ти відкриваєш нове світ-сприйняття.
Те світосприйняття, що інший люд постійно відчував,
Його множинність ти у собі відшукав.


- Нині дуже модно вивчати англійську: наші люди багато подорожують світом і відчувають у цьому потребу, тому й існує так багато курсів для вивчення цієї мови. На Вашу думку, скільки часу потрібно, аби пристойно освоїти розмовну англійську?

- На примітивному рівні - за 10 занять. Десять занять по одній годині - і людина зможе висловлювати свої думки. Але до цього їй треба ще по дві-три години щодень попрацювати над кожним уроком. Також з кожного заняття людина повинна взяти для себе 50 нових слів. У результаті, якщо людина володітиме 500-ма словами, це буде достатньо для першої елементарної комунікації. Плюс освоєння елементарної граматики - і це вже 70-відсоткове володіння цією мовою. За таким методом я часто працював з багатьма нашими колегами, які, від'їжджаючи за кордон, зверталися до мене. Значною перевагою англійської мови є ще й те, що її граматика не є складною. Свого часу, внаслідок постійних мовних контактів, про які можна розказувати годинами, вона зазнавала суттєвого спрощення. За лексикою, в англійській слова приблизно 60 відсотків французького походження (як результат Норманського завоювання 1066 р.), проте найбільш вживані слова, однак, є германськими. При цьому, граматика англійської мови спрощена до максимуму, тому засвоювати англійську втричі легше, аніж, скажімо, французьку чи німецьку.

- Українську мову зараховують до наймилозвучніших мов світу. А ось згадувану нами англійську милозвучною назвати важко...

- Милозвучність, як правило, визначається ступінню участі голосних у мовленні. І чим більше буде відкритих складів, тим краще, як то кажуть, звучатиме мова. Отож, звісно, ступінь милозвучності англійської значно обмеженіший у порівнянні, приміром, з італійською. Особисто для мене надзвичайно приємні на слух малазійські мови.

- Але, тим не менше, часто іноземці кажуть, що їм легше вивчати російську, аніж українську.

- Це знову ж таки - наслідок граматичних процесів, які розвинулися в українській мові потужніше, аніж в російській. У нашій мові збереглося більше давніх форм, аніж у сусідів, тому у нас багато винятків, які, звісно, складні для засвоювання іноземцями.

- І часто Вам доводиться спілкуватися багатьма іноземними мовами? А рідною?

- Не так давно, у 2009 році, мав щастя бути учасником Всесвітнього з'їзду германістів, де було майже дві з половиною тисячі вчених з 140 країн світу. Для мене це була прекрасна нагода пригадати навіть ті мови, які я вже трохи призабув і якими давно не користувався. Але хочу наголосити: вивчаючи нові мови, я ніколи не забуваю своєї рідної. Вона - як мати, а "хто матір забуває, того Бог карає..." Взагалі, чим більше освоюєш чужих мов, тим краще розширюєш знання своєї мови. Був час, коли рік мені доводилося працювати у Боннському університеті в Німеччині і майже стільки не спілкуватися українською. Як це не банально, я відчув велику ностальгію за рідними словами. І ось раптом почув там українську... "Ну що б, здавалося, слова, слова та голос - більш нічого, а серце б'ється, ожива, як їх почує"... Прості, на перший погляд, слова Шевченка, але ж - ні... А почув я там українську від уже покійного професора педагогіки з Боннського університету, уродженця Буковини Йосифа Антохія. Коли я заговорив до нього українською, він запитав: "Звідки Ви?" Я відповів, що із Чернівців. І він почав звертатися до мене румунською, потім угорською, а згодом польською. А на завершення додав: "Тепер бачу, що Ви з Буковини, адже знаєте ці мови!".

- Ви займаєтеся не лише лінгвістикою, а й нумізматикою, причому однаково професійно.

- Захоплення і мовою, і монетами починалися з одного об'єкта. Річ у тому, що моя мама працювала вчителькою, і коли я був маленьким, брала мене із собою на роботу. Її учні забавляли мене старими копійками, які приносили до школи. А десь у три роки мене навчили читати іноземні написи на тих давніх грошах... Зараз нумізматичної колекції як такої вже не маю, тому що життя змусило свої скарби продати. Зате залишилося те, що нікому не потрібне - лише мені: записи, які я вів з дитинства - детальний опис, де і що було знайдено. В результаті назбиралося 20 товстих зошитів з нотатками. Після відвідин курсів з історії грошового обігу в Боннському університеті та кількаразового стажування в Інституті історії грошей (Відень) вони переросли у книги про історію грошового обігу та нумізматики: 4 каталоги (друковані в США), 6 монографій про грошовий обіг на Буковині та 2 книги - пам'ятки щодо історії краю. Хочу зауважити: для дослідження грошового обігу Буковини кінця ХІХ - початку ХХ ст. допомогло те, що мені вдалося віднайти щоденники відомого буковинського письменника і педагога Івана Бажанського, в яких містилася інформація про те, скільки тут, на Буковині, коштував той чи інший товар.

- Сьогодні вивчення іноземних мов у нашій державі суттєво пожвавилося. Але тим не менше, на відміну від європейців, у нас пересічні громадяни мало знають ту ж англійську чи іншу необхідну мову...

- І тут немає нічого дивного, адже довгі роки ми були закритою державою, а знання іноземної не надто заохочувалося. Буковина, очевидно, складала певний виняток. Уявіть собі: свого часу з Буковини вийшло вісім професорів-германістів. У той час як із Києва - два, зі Львова - чотири. Власне, цей багатомовний регіон значною мірою і спонукав до того, що відкритість до іноземних мов існувала тут завжди. Сьогодні ж, якщо ми звернемо увагу, вже від маленьких дітей можна почути англомовні фрази. І це свідчить, що часи змінилися. Найгірше володіє іноземними мовами старше покоління, середнє - в міру можливостей. Але я б не сказав, що незнання мов - проблема для держави. В першу чергу - це проблема для самих людей. Якщо ти хочеш розуміти свого ближнього, то мусиш навчитися сприймати його як людину. А якщо ти захочеш йому ще й щось сказати, слід навчитися декільком новим словам. На початку минулого століття на Буковині ходовими було п'ять мов: німецька, русинська (так тоді називали українську мову), румунська, польська, ідиш. І люди комфортно почувалися в такому мовному середовищі. А ось той старий циган - мій земляк - знав всі мови нашого краю, навіть мову буковинських вірмен.

- А Ви погоджуєтеся з думкою, ніби незнання англійської (чи іншої мови) у наш час - поганий тон?

- Так само, як і незнання рідної мови. Людина повинна постійно прагнути до самовдосконалення. Отоді вона матиме ту духовну криницю, яка її постійно живитиме.


Наталія ФЕЩУК, для БукІнфо (с)
Фото автора 

 Купити квартиру в Чернівцях
Більше новин по темі:
Не пропускайте важливих новин!
Увімкніть сповіщення, та отримуйте новини моментально після публікації