Радіо "Буковина": журналіст Микола Цвірінько пустив у великий світ сенсацію про історичну знахідку

ВАРТО ПРОЧИТАТИ / 

Микола ЦВІРІНЬКО: Доброго дня! Сьогодні у нас в гостях доктор історичних наук професор Василь БОТУШАНСЬКИЙ і кандидат фізико-математичних наук доцент Євген ГЕШКО. Василю Мефодійовичу і Євгене Івановичу, на початку я Вас представив, як людей різних наук – історії та фізики і математики. Тому моє перше запитання. Що стало приводом до того, що Ви і Ви, історик і фізик, разом завітали до нас, на нашу передачу?

 

Василь БОТУШАНСЬКИЙ: Євген Іванович мені показав цікаву печатку, і вважає, що вона стосується тих товариств, які колись існували на Буковині – «Січей». Він дуже захопився тим, щоби з’ясувати, що вона означала і де вона використовувалась, ця печатка.

 

Євген ГЕШКО: З літератури мені відомо, що «Січ», Буковинська «Січ», значить, на Буковині, Кіцманя і Заставни як єдиного повіту такого в свій час, мала свою гербову печатку. І її зображення, і сама вона є загублені. І тут у мене виникла якась така ситуація, ну, як то, скажем, по необережності чи непродуманості в обробітку землі получилось, що в одному місці відбулась подвійна розгонка – одного року й другого, бо я став упорядковувати ту ділянку, яку я обробляю. Це обробляється город мого тата, а він раніше належав моєму дідові. Це його був город. Трактор плугом вивернув з глибини землю, і я сапою наткнувся на якийсь металевий предмет.

От і звідси все пішло.

Перша думка була, що це зовсім не печатка, а якийсь великого розміру цвях, яким скріпляли, можливо, якісь дерев’яні конструкції, можливо, в будівництві, бо він мав дуже негарний вигляд. Я його не відчищував і навіть не придав цьому особливого значення, але не викинув. Я його відклав у сторону, а потім узяв і трохи обтер, обчистив і побачив, що він восьмигранний, і є головка. І – не обрубок, а закруглені форми. Я став його досліджувати.

 

Микола ЦВІРІНЬКО: От взагалі, в українців є така давня традиція, такий звичай. Якщо якусь залізячку чоловік знайшов, то він не поспішає викинути, а так собі відкладає – а може десь у хазяйстві та й знадобиться.

 

Євген ГЕШКО: Я до металу відношуся дуже з повагою, тому що це мій фах – метали, тверді тіла, кристали, сплави і так дальше. І на тому городі я привик, що я завжди, і мої діти також, як вони мені там помагали, находимо гільзи, які використовувалися, виробництва 12-го, 13-го, 14-го, 15-го років. І тому я трошки дещо колекціонував з цього діла. А потому їх стало, за роки назбиралося, досить багато. І багато дечого такого є знайденого, що воно дійсно відноситься до періоду Першої світової війни.

 

Микола ЦВІРІНЬКО: Ну, і далі що з тим металевим предметом, коли Ви уважно його розглянули?..

 

Євген ГЕШКО: Як я його вже відчистив у першому, так сказати, наближенні, то побачив металевий блиск. І при цьому металевий блиск, який відображає якусь структуру цього металу, що рідко буває на простих, сугубо металічних якихось предметах. Першим ділом на площині що я побачив? Я побачив блискучі острівки і чорні, воно як би золотом виглядало, але то не все золото, що блистить. Я повинен був зробити ряд досліджень. Адже повз науковця не може пройти просто так щось, що він його не дослідить, а це в його фáху.

 

Микола ЦВІРІНЬКО: Це, що стосується суто предмета, як матеріалу. А от зміст. Що ж там зображено? У Вас виникло таке питання, і Ви собі, мабуть, почали міркувати, а в кого би запитати, з ким би порадитися, що воно, звідки.

 

Євген ГЕШКО: Такого питання в мене не виникало, бо пораду в цьому напрямку досліджень я собі завжди можу дати сам. Я став його ретельно відчищати – і тут відкривається мені зображення. Я його ще ретельніше починаю відчищати, відчищати, і вийшов рельєф того, що я найшов. Я найшов гербову печатку. І ця печатка має певну передісторію моєї родини по дідові. Тому я дійшов до такого висновку.
 
Микола ЦВІРІНЬКО: А що спонукало Вас до такого висновку? Звідки така впевненість?
 
Євген ГЕШКО: Така впевненість у мене виникла і є з того, що я, будучи юнаком, уже, так сказать, дещо міркував, але ще розум був дитячий. Ми мали таку дитячу гру, значить, грали в ґудзики. Так ми називали. Монетка вдаряється там об стовп, і міряється віддаль. Якщо п’яддю достав, то виграв. І я повинен був десь ті ґудзики брати. І я попадаю, значить, до діда в його комору, і там у його сховках, у скринях шукаю ці ґудзики. А в нього багато дечого такого було…
 
Микола ЦВІРІНЬКО: Скільки років Вам було?
 
Євген ГЕШКО: Це було після війни, зразу ще. Ми ще в той час у таку гру грали. І я наткнувся там на те, на що я й не сподівався. Я витягнув з того сховку портупею. Це пояс, на який чіпляється шабля. І лента, через плече, жовто-синя – двох кольорів. Це було притаманне для буковинських «січовиків». Я бачив такі вже зараз фотографії тих часів. Хто зберіг такі фотографії, то вони є. Правда, вони не є в кольорі, бо тоді не було кольорової фотографії, коли вони робили це. Але в натурі то вони такі є.
Ну, і на цьому мене дід застукав, як то кажуть, і дуже серйозно пригрозив мені, що я нікому не повинен сказати, і ніхто не повинен про це знати, тому що ми можем опинитися там, де ходять білі ведмеді. Це дід собі добре представляв, тому що ця символіка жовто-синього кольору була неугодна ні одній владі, ні другій – ні румунам, ні союзній владі.
 
Микола ЦВІРІНЬКО: А ця печатка серед тих предметів…
 
Євген ГЕШКО: Не було. Щодо печатки, це вже більш, так сказать, рання історія, бо я її найшов на місці старої хати, де дід жив. А перед цією хатою збудували нову. Це вже йшло будівництво десь у 26-27-му роках, нової хати. Це було вже тоді, коли дід повернувся з трудової еміграції, з Канади, привіз чималу суму, я так вважаю, на той час у валюті, бо інакше тоді не привозили, і купив моєму татові нову хату, яка була вже зібрана. Її розібрали, перевезли з бетоном, зо всім і зібрали на новому ґрунті – в цьому місці, де була стара хата, на дідівському городі.
Дід купив собі тут же, купив новий ґрунт, перейшов на нього. Братові мого тата також купив ґрунт. Це все по одній вулиці, так би мовити. Но там перехресток ще є. А сестрі мого тата, яка вийшла заміж і жила, по-моєму, на ґрунті її чоловіка, він її не зобидив, уділив певну суму грошей, щоб вони могли також стати, як то кажуть, на ноги, купити якусь ділянку землі. Адже поле, земля, тоді було в ціні, і то був засіб до існування. Отже, я знайшов це на місці тої старої хати.
 
Микола ЦВІРІНЬКО: Коли Ви знайшли цей предмет, а потім, коли Ви вже зрозуміли, переконалися, що це печатка, яка перша думка у вас була? Звідки? Чому саме тут? І саме печатка ця?
 
Євген ГЕШКО: Я вже до того часу читав деяку літературу, яка описує ті події, і ті справи, які робила «Січ». І є опис також того, що вона мала свою печатку. Це я читав уже. Це я знаю, що вона була, але вона десь утрачена.
 
Микола ЦВІРІНЬКО: Опис факту, що вона була, чи опис зображення на цій печатці?
 
Євген ГЕШКО: Факт. Факт наявності печатки. Я дійшов до думки, що це є печатка «Січі» гербова, бо так воно є і написано в одній із книжок, яка присвячена Кіцманю і кіцманчанам. І те, що дід зберігав цю портупею, ленту, шаблю, яка, до речі, була фактично вже знищена, тому що її вкоротили, відрізали і зробили побутовий предмет – ніж для побутових нужд. Це мене наштовхнуло на те, що це є той ланцюжок логічний. І в натурі я його найшов, я його знайшов не спереду хати, а я його знайшов ззаду хати старої. Так по місцю я це діло оцінюю. Чи її там заховали? Чи вона була загублена, а хату розвалили, і вона там лишилася? Але чому вона на такій глибині оказалася, що я стільки років не міг достати?
 
Микола ЦВІРІНЬКО: От коли Ви цю печатку тримали в руках, коли Ви вже знали, що це печатка? Що це за печатка? Що там на ній зображено? Що це зображення означає? Тут же треба вивчати, досліджувати, з’ясовувати. Але ця думка була присутня у Вас, що невже це печатка «Січі»?
 
Євген ГЕШКО: Я її найшов на початку липня. Я відчув, що заволодів безцінним виробом, причому виробом високого художнього штибу.
 
Микола ЦВІРІНЬКО: А те, що цей виріб виявився саме на Вашій дідизні?
 
Євген ГЕШКО: Безумовно, емоції були. І ось це, що я Вам сказав, було підтвердженням тому, що я найшов. Можливо, мій дід був членом цієї організації.
 
Микола ЦВІРІНЬКО: Чи навіть правління її?
 
Євген ГЕШКО: Можливо. Тому що, значить, коли вже військові дії тягнулися декілька років, то, як тільки стала можливість, дід поспішно емігрував, щоб не залишитися і не попасти в якусь опалу. Залишивши свою сім’ю, залишивши троє неповнолітніх дітей, поїхав на добрих десять років, або й більше.
 
Микола ЦВІРІНЬКО: У мене особисто, наприклад, є сумніви на рахунок того, що цією печаткою міг володіти рядовий «січовик». Такі думки у Вас виникали? Чому печатка осередку «січовиків» буковинських на Кіцманщині виявилася саме на Вашій дідизні?
 
Євген ГЕШКО: Всяке могло бути в цей військовий час. Але те, що дід відрізнявся мій своїм інтелектом від інших людей, свідчить хотя би те, що дід володів польською мовою і німецькою мовою в такій мірі, що він вільно ними спілкувався. Можливо, що він і міг бути, ну, міг би бути писарем «Січі», – і тому ця печатка у нього й була.
 
Микола ЦВІРІНЬКО: Василю Мефодійовичу – факт, що Євген Іванович знайшов таку, без перебільшення, реліквію, цінність. Як Ви оцінюєте сам факт і те, що це може бути за печатка, кому належати, якій організації? Врешті-решт, історичне тло. Що і як відбувалося, чи могло відбуватися, пов’язане з цією печаткою через долі людські? Врешті-решт, через ті історичні події на буковинських теренах у той час і далі?
 
Василь БОТУШАНСЬКИЙ: Євген Іванович мене заінтригував цією знахідкою. Ясно, що тут потрібні ще додаткові дослідження. Історики повинні використовувати різні джерела, які тільки можливо. Десь він через пару тижнів підійшов, щоб проконсультуватися. Зрозуміло, що я не міг сказати, що це на сто процентів саме є печатка цієї організації. І причина, очевидно, й та, можна так думати, що на Буковині «Січ» перша виникла в Кіцмані в 1902 році. А в зв’язку з тим, що виникла в Кіцмані, то потім виникла і в селах Кіцманського повіту тодішнього, і перед Першою світовою війною вже «Січі» були у 23-х селах.
 
Микола ЦВІРІНЬКО: Якщо провести паралель між «Січами» чи «Січчю Буковинською» і галицькими легендарного Трильовського…
 
Василь БОТУШАНСЬКИЙ: Звичайно, «Січі» пішли звідти, з села Завалля, де вперше вона виникла в 1900 році. Керівником був Кирило Трильовський. Рух мав велике поширення. Якщо говорити, причина цього та, що в свій час, особливо в ХІХ та й на початку ХХ століття, хати на Буковині, як і в Галичині, були під соломою. І коли, не дай Боже, виникала пожежа, і якщо вітер дув у бік сусідніх хат, то займалися, бувало, десятки хат, і горіли факели, і люди не могли їх погасити.
Я переглянув свої записи. Ось, наприклад, у 1892 році в селах Буковини було 158 пожеж, внаслідок яких згоріли 241 хата, і більшість були під соломою. Газети давали систематично оці такі сумні події, трагічні. 17 квітня 1892 року в Боянах згоріло 35 будинків. У липні 94-го у Вижниці – 30 домогосподарств. А трошки пізніше там же, у Вижниці, в 1900-му році згоріло близько 400 хат. І що робити? Якщо в містах були пожежні станції і певне приладдя, яким гасили, то на селі нічого не було. Хапали відра і в такий спосіб гасили, але здебільшого безуспішно. Тому зародилась ідея – давайте будемо саморятуватися. І виникла ідея створення пожежно-гімнастичних чи пожежно-спортивних, їх по-різному називали, товариств. Вступала до них, як правило, молодь, особливо хлопці, які намагалися придбати певні гасильні прилади, зокрема їх помпа називали, пару коней, бочку. Вони мали, зокрема, таке приладдя, яке використовували при гасінні пожеж. Це давало можливість хоча б не поширити на сусідні хати, пригасити пожежі першої там, другої хати.
І тоді «Січі» були в повазі, що справді це такі організації, які допомагають безпосередньо, як кажуть, не словом, а ділом селянам. Вони мали свій статут. Була в них старшина, і називали там отамани, осавули, і писар, скарбник, і обозний. А рядові там – четар, козаки. Мали січову атрибутику, зокрема і стрічки, про які говорив Євген Іванович, і однострої, мали прапор, сурму, січові медалі і навіть печатки.
От щодо печаток, то вони були: перша печатка – це керівного органу; так як у Кіцмані це була повітова така організація, центральна; а на місцях були рядові. І от печатки їхні, ось я копію зробив, вони вже не мали те, що ми кажем герб чи якогось зображення, були прості, але в центрі стояло «СІЧ» і, до якого села належить. Вони були із зображеннями: зброя, ядро, гармата, прапор, шабля, бунчук, козак з мушкетом. Печатки були й без зображень, оці місцеві, тільки кружок. Були й овальні. Були, наприклад, з’єднання у потиску двох рук. Це значило, що товариство міцне і товариство займається конкретною справою – гасінням пожеж.
Мали вони мету конкретну – це гасіння пожеж, а друге – це розвиток фізичної культури для молоді, і третє – проведення національно-патріотичного виховання української молоді. В зв’язку з цим вони мали бібліотеки, а потім створили Союз «Січей» по всій Буковині і проводили навіть крайові такі зібрання.
 
Микола ЦВІРІНЬКО: Василю Мефодійовичу, Ви підвели до дуже важливого моменту. На початках, коли «Січі» на Буковині створювалися, це було як відлуння «Січей» галицьких. І на початках це були як пожежні організації. А от згодом, як ви зазначили, наголосили, підкреслили, вони почали набувати все більше і більше національного, патріотичного, українського забарвлення. Більше того, є такі думки (наскільки Ви погоджуєтесь чи можете заперечити їх?), що згодом оці пожежні, спортивні товариства використовували як вивіску для певного, можливо, прикриття і маскування самої суті, особливо в період Першої світової війни, коли зароджувалося вже Українське Січове Стрілецтво оте із зброєю.
 
Василь БОТУШАНСЬКИЙ: Звичайно, більшість членів «Січі», я маю на увазі парубків чи вже навіть і жонатих, поступили потім у Січові Стрільці. Ми знаєм, що заяв було дуже багато. Там було десь кілька десятків тисяч. Але було створено Легіон Січових Стрільців, він десь був понад дві тисячі. Частина з них були і буковинці. Є видана книга. По ній можна прослідкувати, я в свій час займався цим, хто із них був також із Буковини. Тобто справді вони вступили, частина, під час війни вже і в Січові Стрільці.
Із діячів «Кіцманської Січі» я зустрічав прізвища Пілат, Попович (він учителем був у Кіцмані). Очевидно, треба далі провести такі дослідження, щоб конкретніше з’ясувати цю справу.
 
Микола ЦВІРІНЬКО: Василю Мефодійовичу, якщо знову ж повернутися до знахідки, її значно збільшеного зображення на макрофотографії, то можна помітити підкову і в підкові, як геральдисти називають, цей хрест тевтонський або лапчастий. До того ж це зображення на щиті. Чи пробували Ви потрактувати, що воно означало? Хоча я певен, що Ви ще будете продовжувати і досліджувати, і обмірковувати, шукати, синтезувати матеріал для якихось узагальнень і висновків. Але попередньо. Принаймні, відштовхнувшись від оцих зображень на цій печатці.
 
Василь БОТУШАНСЬКИЙ: Ви знаєте, що історик зопалу ніколи не відповідає «так на сто відсотків». Завжди потрібно провести дослідження. Але сам факт зображення щита може символічно означати захист, захист у даному випадку від тих пожеж страшних, які не раз відбувалися, ставалося таке лихо, у селі. Але є така наука гербознавство, геральдика досліджує це. Вони беруться всі на облік, і є спеціальні каталоги. Тут, очевидно, треба взяти в руки ці каталоги, поцікавитися. Справа в тому, що вони не повинні були повторювати одна одну. Кожна чимось та відрізнялась. Могло бути щитів цих і десятки десь, але зображення ще, крім того, які символізували, що саме цієї організації, саме цієї територіальної одиниці ця печатка.
 
Євген ГЕШКО: Я ще хочу добавити те, що тут, на цій печатці, є, крім щита, підкови і хреста, ще один прямий хрест, який є на храмах, церквах Київського Патріархату…
 
Микола ЦВІРІНЬКО: Грецький православний хрест.
 
Євген ГЕШКО: Так. Є дві сурми нижче щита, які є символом об’єднання. Також є каліберні круглі кулі, є екстрактор, і є ківшик, за допомогою якого можна їх відливати. А також нижче щита є якташ. Це сумка спеціальна для перенесення патронів насипом, підстреленої дичини тощо.
І що головне, що на цьому якташі є три букви УНО – Українська народна організація. Надпис зроблений так, що буква У є частиною букви Н, а О – хвилясте зображення, як у старих церковних книгах.
Також є важливим те, що цей предмет, ця знахідка по краях має квітковий орнамент. У народі його називають косатень. який приналежний до родини півникових і є дуже розповсюджений у західних теренах України. І квітка. П’ятипелюсткова квітка. Вона оранжевого кольору. Якби тут був колір, то було би так.
Є ще, так сказать, ряд неідентифікованих зображень, які пошкодила корозія, але, все ж таки, я думаю, що з часом вони, можливо, будуть ідентифіковані.
 
Василь БОТУШАНСЬКИЙ: Потрібні подальші дослідження.
 
Микола ЦВІРІНЬКО: Але, принаймні, сподіваюсь, Ви погодитесь, що інтрига тут є і чимала. Чому саме це зображення? Чому саме таке зображення? І чому саме на території Кіцманщини? Думається, що невипадково, не спонтанно це зображення відкарбували чи вирізьбили на цій печатці.
 
Василь БОТУШАНСЬКИЙ: Очевидно, керівники цієї організації, як і інших, обдумували ідею – що би ми могли зобразити, щоб цим передати нашу ідею, що ми хочемо, смисл нашої діяльності.
 
Микола ЦВІРІНЬКО: І запитання до Вас, Євгене Івановичу. Даруйте, будь-ласка. От печатка ця, яку ви приносили, показували мені, зараз ви принесли вже збільшені фотозображення. А, може, це чийсь жарт? Просто підкинули там Вам на город. Ви певні, що це справді оригінал, що це не підробка, не фальшивка? До Вас запитання суто, як до фізика.
 
Євген ГЕШКО: Я думаю, що це є унікальний виріб. І він там находиться, по моїх розрахунках, 80 років, у землі, в корозійному середовищі.
 
Микола ЦВІРІНЬКО: Зараз можна знайти дуже легко такий низькоякісний метал, що він і за 2-3 місяці заржавіє ще краще, ніж Ваш, як ви вважаєте, за 80 років.
 
Євген ГЕШКО: Я можу дати Вам відповідь на це питання. Я провів багато досліджень над даним об’єктом. І я дійшов до висновку, що це є оригінал, а не якась копія. Я провів макроскопічні дослідження, мікроскопічні і рентгеноструктурні дослідження.
 
Микола ЦВІРІНЬКО: Цього було достатньо?
 
Євген ГЕШКО: Для мене це є достатньо, тому що я даю відповідь на основні питання щодо стану цього археологічного об’єкта.
 
Микола ЦВІРІНЬКО: І за якими ознаками Ви переконалися, що це дійсно оригінальний предмет?
 
Євген ГЕШКО: Технологія його виготовлення є надто серйозна. Його не можна робити в таких звичайних кустарних умовах. Для цього потрібний висококваліфікований гравер-художник, який це може зробити. І він це зробив на міді. Узяв мідну пластину, товсту пластину, і на ній виробив оце все зображення.
 
Микола ЦВІРІНЬКО: Тобто, Євгене Івановичу, навіть якби хтось захотів пожартувати і зробити фальшивку, то виготовлення навіть цієї фальшивки технологічно обійшлося б дуже недешево.
 
Євген ГЕШКО: Адже йому потрібно мати плавильну піч, а мати плавильну піч 80 років тому назад таку – то не така проста була річ. І в моїх дослідженнях, по глибині корозії, яка є різна в різних місцях, бо вона зумовлена структурним станом даної речі, я визначив, що – 80 років, що співпадає, 80, ну 85 там плюс-мінус щось, як повинно бути на той період, як воно було.
Я дослідив структурний стан цієї частини зображення і побачив при мікроскопічних дослідженнях, що це зроблено з чавуну. Поскільки йшла ливарна справа, відливка в форму, основою, дном цієї форми була мідна підставка, на якій було вигравіруване зображення, а інша частина, піщано-глиняста формівна суміш, скріплювальний клей спеціальний органічного походження (міг би назвати, но тут несуттєво це), то і умови охолодження, швидкості охолодження, були різні на лицевій частині печатки і в ручці. Отже, у структурі печатки самої, не ручки, а печатки, є: структура, яка належить відбіленому чавуну, і структура, яка належить загартуванню залізовуглецевого сплаву (чавун – це є залізовуглецевий сплав); але чавун є не двохкомпонентний сплав, а там є ще і сірка, і є фосфор, але тут більш відіграла основну роль таки сірка. Я коли відтер, побачив оті блискучі золотоподібні включення.
 
Микола ЦВІРІНЬКО: Знову ж до Вас запитання, як до фізика, науковця. Як Ви оцінюєте володіння технологією нашими предками?
 
Євген ГЕШКО: Сто років тому назад уже ця техноло¬гія була розвинута. Я це розумію прекрасно. А от, що там відбувається, коли іде процес кристалізації, то я над цим хотів би зупинитися більш детально. Відбулося відбілювання чавуну, яке відбувається в результаті швидкого охолодження, – вуглець, який входить до складу сплаву, не стає вільним, тобто не дає графіту, а входить у хімічну сполуку і дає отой результат, коли кажуть «чавун відбілений».
Далі. Сірка утворює спочатку, при високих температурах, піротит, таку структуру, фазу, сполуку, яка стійка при високих температурах, коли є процес кристалізації, і нижче, а потім вона перетворилася в пірит. Це кристали кубічної форми, які дають золотий блиск. Вони мають високу твердість. А інша структурна складова, яка входить у чавун і називається перлітом, дала мартенсит, структуру загартованої сталі. І от наявність відбіленої структури чавуну і наявність піритної частини створили катодний захист на мартенситну структуру, тобто на залізо, яке насичене вуглецем, але знаходиться в загартованому стані, і тим самим захистили від корозії частину, яка зображає саму печатку. Чого нема в ручці цієї печатки, бо там охолодження у формі глиняній ішло повільно. А тут ішло надшвидке охолодження.
 
Микола ЦВІРІНЬКО: Тобто, майстер чи майстри, який виготовляв чи які виготовляли цю печатку, свою справу знали добре і робили цю печатку не навпомацки.
 
Євген ГЕШКО: Їхнє завдання було зробити печатку, а які там процеси будуть проходити, вони від цього були далекі, тому що теорія термічної обробки була розвинута набагато пізніше, чим робилась ця печатка.
 
Микола ЦВІРІНЬКО: Але інтуїтивно вони до цього дійшли.
 
Василь БОТУШАНСЬКИЙ: Можливо, вона виготовлялась необов’язково на Буковині, в Чернівцях. Могли замовляти десь, в якомусь іншому місті, де це виробництво вже було розвинуте. Можливо, в Відні.
 
Євген ГЕШКО: Відень або таке місто як Отиня, тому що я бачив вироби з металу такої фірми з такої місцевості. То там могли таке зробити. Але це повинно було робитися по замовленню і повинно бути зареєстровано, хто замовив…
 
Василь БОТУШАНСЬКИЙ: І дозвіл, дозвіл.
 
Євген ГЕШКО: Так. Бо це єдиний екземпляр. Його другого немає. (Отинія (у 1946-89 роки – Отиня; давня назва – Балабанів; пол. Otynia) – селище міського типу Коломийського району Івано-Франківської області. Отиня належить до стародавніх поселень на Покутті. Відомий історик Садок Баронч (1814-1892) згадує про неї як містечко, відоме вже у XIII ст… З середини XIX ст. почав діяти лісопильний завод. Отиня стала одним з центрів машинобудування Східної Галичини. В 50-х роках XIX ст. був заснований отинянський завод Бредта і К°. Тут випускали сільськогосподарські машини, парові котли, насоси, обладнання для винокурних і пивоварних заводів, преси, резервуари для спирту тощо. Продукція заводу експортувалася до Угорщини, Румунії, Болгарії, Росії. – www.history.iv-fr.net).
 
Микола ЦВІРІНЬКО: Ви підштовхнули мене ще до одного запитання. Василю Мефодійовичу. Подібне щось вдавалося знаходити на теренах Буковини? Якщо не з таким зображенням, то з того часу. Зокрема, от такі печатки.
 
Василь БОТУШАНСЬКИЙ: Поки що таких знахідок ми не маєм. Так що це свого роду унікальна знахідка. Будем сподіватися, що вона заговорить. Лиш треба з нею працювати.
 
Микола ЦВІРІНЬКО: Євгене Івановичу, як у Вашій родині, у Вашій сім’ї сприйняли цю знахідку? Наскільки це, може, їх зацікавило? Хто був мій дід чи мій прадід? Який слід він залишив у Буковинському січовому русі? Яке печатка має чи може мати до мого роду відношення?
 
Євген ГЕШКО: По-перше, я хочу сказати, що, коли я це знайшов, то ми всі були у захваті від такої знахідки, навіть не знаючи ще, що ми знайшли. Потому, коли це все прояснилося, а моя жінка є галичанка, то вона мене дуже в цьому ділі підтримує і спонукає до того, щоби я, все ж таки, продовжував цю роботу для її подальшого вивчення. Адже тут є ще багато дуже питань, на які я сам не можу дати відповідь. Я не все можу назвати, що тут є. Тут уже, можливо, потрібна мені якась допомога з боку фахівців. Тут, можливо, треба звернутися в якісь зарубіжні архіви, щоби це ідентифікувати точно, де зроблено, ким, бо реєстр мусить бути.
 
Микола ЦВІРІНЬКО: Печатки просто так не виготовлялися й не видавалися.
 
Євген ГЕШКО: Як зараз, печатки всі реєструються – хто замовляє і кому, для чого. Десь є якісь документи, які скріплювалися цією печаткою. Але печатка є особлива. Вона не є печаткою плоского зображення. Вона є об’ємного зображення. Но однаково, чи грамоти якісь вірчі так робилися, вони повинні десь бути зареєстровані, що вони десь були, ці документи. Отже тут є ще чимало, чого треба робити.
 
Василь БОТУШАНСЬКИЙ: Це треба піднімати пресу передусім – і крайову, і деякі повітові були видання, «Українські Січові Стрільці» – така велика книга десь років 15-20 тому видана. Я, принаймні, там нарахував чи то 147, чи десь понад 150 прізвищ буковинців, у цьому виданні. Очевидно, треба піднімати і інші такі видання. А особливо це первинні джерела – це преса, документи писемні, які зберігаються в наших архівах. Це якщо займатися конкретно вузькою тематикою, в даному випадку Кіцманщини, і уважно простежити. Тому що ми як історики працюємо в цілому по якійсь території, характеризуємо. Звичайно, використовуємо і часткові, тобто якісь конкретні матеріали. Але в даному випадку це треба більш цілеспрямовано зробити. Можна, наприклад, дати завдання на магістерську роботу студентам, особливо вихідцям із Кіцманя чи з Кіцманщини. Ми подумаєм над цим. Можливо, вдасться щось і розширити в цьому плані. Історики, як кажуть, не гребують будь-якими джерелами. Принаймні, за класифікацією сучасною, історики користуються десь приблизно сімома видами джерел. Звичайно, найбільше нас радують писемні джерела. А коли ось такі знахідки, ми дивимося на них, питаємо їх. Вони мовчать, але ми хочемо проникнути у суть. І тут у нас виходить так: і дослідження самої історії, і, власне, розвитку науки. В даному випадку розвиток технології в металургії, в металообробці. Тут паралельно йде, ніби, дослідження ще й рівня розвитку тої чи іншої галузі. І такі знахідки нам тільки підтверджують наші чи припущення, чи більш прямі свідчення, які ми знаходимо в писемних джерелах.
 
Микола ЦВІРІНЬКО: Василю Мефодійовичу, Ви так натякаєте, мабуть, і на ті знахідки, яким тисячі років, і історики звертаються навіть до фізиків від ядерної фізики, і вони доходять до певних висновків, які підтверджують гіпотези істориків.
 
Василь БОТУШАНСЬКИЙ: Звичайно, зараз використовуються і можливості цієї науки, яка досліджує ядерні процеси. І вже вдалось навіть те, що було датовано більш-менш точно, різні предмети, які навіть у музеях знаходяться, набагато точніше датувати. І проводять, так би мовити, перереєстрацію датування.
 
Микола ЦВІРІНЬКО: Виходячи вже з нинішнього рівня розвитку фізичної науки.
 
Василь БОТУШАНСЬКИЙ: Так-так, звичайно. Особливо археологи цим користуються. Так що одна наука служить іншій.
 
Микола ЦВІРІНЬКО: І запитання суто особисте до Вас. На Вашу думку, яке значення цієї знахідки для Вас особисто як історика-дослідника? І врешті, яке, на Вашу думку, значення для всіх нас, сучасників, буковинців.
 
Василь БОТУШАНСЬКИЙ: Ну звичайно, якщо далі попрацювати над цим, і буде доведено, так би мовити, автентичність цієї знахідки, то вона буде тільки ще додатковим підтвердженням тих наших уже уявлень чи навіть знань твердих про ті історичні процеси, які розвивалися в даному випадку на території Буковини. Ми тільки радіти будем, якщо буде збільшуватися кількість таких знахідок.
 
Микола ЦВІРІНЬКО: Євгене Івановичу, не пробували ще там, на городі, на дідизні, покопати, пошукати – а раптом ще щось знайдеться?
 
Євген ГЕШКО: Я так спеціальної цілі такої не маю, щоб я там шукав, але якийсь випадок можливий. Можна надіятися на ще щось.
 
Василь БОТУШАНСЬКИЙ: Якщо такі там ще можуть бути знахідки, безумовно, вони щось можуть підтвердити.
А з свого боку можу лише таке сказати, що я з великою приємністю передав у Хотинський музей такий солідний експонат як якір на Дністрі, що в свій час дід мій знайшов. Він довгий час у нас був, потім я передав його в музей. Ну, він морський, річковий. Він по сьогоднішній день там перебуває, і відвідувачі можуть бачити. Там написано чітко «1900 рік. Будапешт». Закуповували ці якорі для тих суден, які ходили по Дністру з Галичини, фактично, аж до Чорного моря.
 
Микола ЦВІРІНЬКО: І нарешті – як риска, як підсумок до нашої розмови. Січове Стрілецтво – і на теренах Галичини, і на теренах Буковини в контексті нашого часу.
 
Василь БОТУШАНСЬКИЙ: Січовий рух був складовою частиною того великого українського національного руху, який зрештою привів до українського національного відродження, до формування української нації, незважаючи на те, що території ці були роз’єднані, і від Центральної України. Але ми з певністю стверджуєм, що формування української нації відбувалося на всіх територіях, де проживали українці. І оцей Січовий рух, він, так навіть можна сказати, був більш предметний, ніж всі інші там пропагандистські напрями, читання літератури, тому що тут поєднувався захист прямих інтересів жителів із національно-патріотичним вихованням. і воно, як кажуть, не пропало даром, тому що під час Першої світової війни українці західних земель виношували таку ідею, що вони можуть допомогти становленню української держави. І зрештою Українські Січові Стрільці вже в інших формаціях були найбільш послідовними захисниками Української Народної Республіки. Вони охороняли навіть і приміщення Центральної Ради. Вони на різних фронтах брали участь від українських урядів, які посилали їх для захисту інтересів уже новоствореної української держави. І разом з тим це свідчить, так би мовити, про тяглість нашої національної історії, про те, що вони підтримували саме ідею української державності. І саме підтримка цієї ідеї була одним із факторів відродження нашої держави в 1991 році.
 
Євген ГЕШКО: Я хотів би подякувати Вам, Миколо Федоровичу, за інтерес, проявлений до даної знахідки; подякувати Вам, Василю Мефодійовичу, що Ви також надали мені велику допомогу пояснити.  А також я хочу сказати, що я цю роботу хочу приурочити до визначної дати міста Кіцмань – 600-ліття, яке буде в 2013 році, і кіцманчанам. Уродженцем Кіцманя є сам я. Також я хочу подякувати завідуючому кафедри фізики твердого тіла професору Раранському Миколі Дмитровичу за виявлений інтерес і плодотворну дискусію при проведенні цих досліджень, а також науковим співробітникам Паламареку Миколі Юрійовичу за проведений уміло рентгенівський експеримент і кандидату фізико-математичних наук Казимірському Тарасу Анатолійовичу за комп’ютерну обробку результатів і комп’ютерну графіку, яка представляє ці дослідження.
 

Микола ЦВІРІНЬКО,
радіо «Буковина», газета «Відродження»

 
Для БукІнфо (с)

 Купити квартиру в Чернівцях
Більше новин по темі:
Не пропускайте важливих новин!
Увімкніть сповіщення, та отримуйте новини моментально після публікації