20 років незалежності України: просування вперед чи рух назад?

ЮВІЛЕЙ НЕЗАЛЕЖНОСТІ /


Давати будь-які оцінки в контексті святкування 20-ліття Незалежності Україна, яке відбудеться 24 серпня, – річ складна і невдячна. Утім, така подія є хорошим приводом для чергової спроби аналізу змін, які відбулись у державі і суспільстві за останні два десятиліття.

Усі без винятку українські керівники найбільше запам’яталися, мабуть, тим, що послідовно марнували шанси змінити Україну загалом та окремі сфери її життя на краще. Водночас, країна зберегла свою цілісність, уникнула серйозних потрясінь, громадянського протистояння і сьогодні виступає, по суті, одним із осередків безпеки у Східній Європі, що є безсумнівним і великим позитивом.

Розглядаючи «плюси» і «мінуси» на шляху розвитку Української Держави, варто, мабуть, почати із втрачених можливостей і нереалізованості наявного потенціалу. Починаючи з 1991 року, українська влада мала можливість скористатися з наявних переваг і мінімізувати вплив успадкованих та набутих недоліків. На практиці ж з’ясувалося, що державні керівники не використали практично жодної з конкурентних переваг, хоча, слід визнати, спроби направити державний розвиток в конструктивне русло були. Скажімо, упродовж лише 1991 року було ухвалено 35 законів, зокрема про власність, про оренду, про підприємництво, про підприємства, про банки і банківську діяльність, про господарські товариства та ін., які заклали непогану правову основу переходу до ринкової економіки.  

З іншого боку, за роки незалежності населення України скоротилося на 6 млн. –  з 52 до 46 млн. осіб і продовжує зменшуватися зі швидкістю близько 20 тис. українців щомісяця. Ще кілька мільйонів наших співгромадян виїхали на роботу за кордон, переважно в Росію та ЄС. Територія країни зменшилась з передачею частини чорноморського шельфу Румунії. Для українців звужено доступ до пляжів, річок, лісів, значна частина яких перейшла у приватну власність. Відбувається фактичне обмеження життєвого простору пересічних громадян. В Україні поширюються епідемії алкоголізму, наркоманії, туберкульозу, СНІДу (найвищі темпи у Східній Європі). Щорічно лише від наслідків споживання алкоголю вмирає понад 40 тис. осіб. Україна лідирує у Європі за кількістю підлітків, які вживають алкоголь(1).  

Економічна самодостатність України значно ослаблена. Зокрема, зовнішній борг перед МВФ, за даними Фонду, станом на січень 2011 року становить понад 14 млрд. дол. Цей показник робить Україну другим найбільшим позичальником МВФ після Румунії. Україна фактично забирає кожні 2 з 9 доларів, які позичають у Фонду країни-боржники. Загалом, станом на березень 2011 року зовнішній борг України становив 36 млрд. дол.(2).

 

До негативних підсумків цього періоду можна також віднести і певне соціально-культурне міжрегіональне напруження, що бездумно експлуатується та стимулюється безвідповідальними політиками. Ці розбіжності в поглядах на історію та культуру поширюються, зокрема, й на молодь. За даними соціологічних опитувань, у 2010 році частка молодих людей в Україні, які вважають, що українці і росіяни – це один народ, становила 48,3% проти 47,9% їхніх ровесників, які дотримувалися іншої думки(3).
 
З іншого боку, великий відсоток української молоді – це високоосвічені, відкриті до змін молоді люди, які мають демократичні погляди і багато подорожують, що сприяє формуванню широкого світогляду.  
 
До позитивних здобутків незалежності передусім слід віднести входження України у світове співтовариство в ролі миролюбної держави, однієї з найбільших держав-миротворців в світі. Окрім безпосередньої участі у миротворчих акціях, Україна відома у світі тим, що добровільно відмовилась від ядерної зброї, успадкованої від Радянського Союзу, а це – 176 стратегічних балістичних ракет, 50 стратегічних бомбардувальників та 1,3 тис. ядерних боєголовок, що перевищувало на той час масштаб ядерного арсеналу Китаю, Великобританії та Франції(4).
 
Україна ухвалила власну Конституцію і запровадила демократичні механізми передачі влади і функціонування державних інституцій.
Окремо слід наголосити, що Україна завжди була і продовжує залишатися однією з найбільших в Європі ресурсних баз, завдяки чому має усі можливості суттєво посприяти позитивному посткризовому відновленню єдиної Європи, і, за умови ощадливого та розумного управління наявними ресурсами, може суттєво підтримати при цьому свою економіку і сільське господарство.  
      
Складними і неоднозначними бачаться підсумки річниці незалежності України і на Заході. На думку посла ФРН в Україні Ганса-Юргена Гаймзьота, з економічної точки зору в України був дуже тяжкий старт після розпаду Радянського Союзу. Водночас, на думку посла, за останні 10 років були й певні позитивні зміни – економічне зростання, вкорінення демократичних засад, демократичні вибори 2006-2010 років, а також формування європейської ментальності у значної частини молоді. До негативних тенденцій посол ФРН відносить відхід від демократичних стандартів на останніх місцевих виборів 2010 року(5).
 
Важливим наслідком регресивних тенденцій стала втрата населенням віри в позитивні перспективи України. За останніми соціологічними дослідженнями Інституту соціології НАН України, більшість громадян визначають нинішній час як: час злодіїв, шахраїв (48%); політиканів (44%); жебраків (40%). Прикметно, що йдеться про солідарну оцінку представників усіх регіонів України. Крім того, українці вважають, що провідну роль в житті українського суспільства відіграють: мафія, злочинний світ (40%); підприємці, бізнесмени (37%); лідери політичних партій (31%); чиновники (30%). Значно впало визнання населенням ролі в управлінні державою робітників, селян, інтелігенції (6). Порівняно з даними соціологічних досліджень 1994 року, в українців помітно поменшало сподівань на краще: якщо у 1994 році на поступове поліпшення життя сподівалося 52% населення, то у 2011 році – 39%.
 
Таким чином, українці самі дають відповідь на питання, чи в правильному напрямку рухається Україна.  Ще одним свідченням загального розчарування є те, що кількість прихильників незалежності України порівняно з 1991 роком, коли їх було понад 90%, зменшилась майже удвічі. Якби референдум проводився сьогодні, то за незалежність України проголосувало б 46,6% опитаних, а проти – 27,8%. При цьому 47,4% опитаних шкодують про розпад СРСР(7). Усі наведені вище факти дають підстави припустити, що виникнення та поглиблення регресивних тенденцій призвело до того, що суспільство сприймає державу як ворога, а не як захисника своїх інтересів. Україна залишається країною нереалізованих можливостей. Чи зможе вона їх реалізувати, залежить від кожного з нас.
 
 
Коментар Фонду „Спочатку Люди”:
 
Навіть найоптимістичний серед аналітиків не зміг би сказати, що за останні 20 років Україна здобулася на серйозний поступ. Так чи інакше, усі розуміють, що, незважаючи на наявність непоганих стартових умов і прекрасного природного та ресурсного потенціалу, держава так і не наблизилась до його повноцінного розкриття чи бодай грамотного використання. Виникає питання, чому?
Очевидно, що для того, аби побудувати ефективну економіку та успішну державу, у країні вистачає кваліфікованих фахівців, адже ще зовсім недавно українці вважались однією з найбільш високоосвічених націй світу. Управлінський досвід також є: не секрет, що на багатьох високих посадах у колишньому радянському уряді перебували саме українці. Дефіцит ресурсів не становить проблеми – в Україні більше сільськогосподарських, мінеральних і енергетичних ресурсів, ніж у багатьох європейських країнах разом узятих. Від цих європейських держав Україну відрізняє насамперед серйозний брак спільної соціальної відповідальності та колективної соціальної культури, незважаючи на глибину успадкованої традиції, яку за 70 років радянської влади було значною мірою втрачено.
Саме тому дехто й сьогодні воліє звинувачувати в усіх бідах саме минуле, чомусь при цьому забуваючи, що багато інших країн теж переживали нелегкі часи. Інші звинувачують в усьому беззаконня та продажність влади. Насправді ж це симптоми, а не причина.
Дослідження Фонду "Спочатку Люди" свідчать, що українці мають здебільшого спільну філософію піклування про себе і свою родину, – філософію відповідальності. Утім, ця філософія, на жаль, не передбачає поширення відповідальності на усю країну, наслідком чого стала корупція ендемічних масштабів. Українське суспільство сьогодні надто зосереджене на самозахисті. Усвідомлення міцної єдиної держави та своєї ролі у її побудові як усвідомлення побудови власного дому потребує часу і зусиль.
Прикладом нашого ставлення до власної країни може слугувати ставлення до власного життєвого простору. Безумовно, у багатіїв та пересічних українців різні можливості. І цю різницю складно не помітити. Для певної категорії «привілейованих» соціальною нормою стало потурання особистим примхам, і це є свідченням усе тієї ж соціальної безвідповідальності. У золотих годинниках та на розкішних автівках, вони не переймаються брудом та занедбаністю пейзажу, який оточує їхні палаци.  Їх не турбує стан доріг – вони просто купують щоразу більші джипи.
Натомість, у незаможних пересічних українців брак соціальної відповідальності проявляється по-іншому – вони звикли перекладати її на когось.  Замість того, щоб самим упорядкувати свій життєвий простір, вони воліють місяцями скаржитися, звинувачуючи у безладі жеки, владу і всесвітню змову.  Безумовно, є й ініціативні люди, які намагаються організувати колективну роботу, але ті, кого вони прагнуть спонукати до дій, нерідко воліють зачинити перед ентузіастами двері.
Колективна соціальна відповідальність – основа основ здорового суспільства. Люди об’єднуються задля певних спільних цілей, усвідомлюючи, що це потрібно саме їм, і в умовах тотального безладу і беззаконня ніхто не вирішить їхні проблеми, окрім них самих. Очевидно, що самоорганізація і самоуправління – це підвалини суспільної організації. Людьми, які усвідомлюють свою відповідальність, неможливо маніпулювати. Якщо ми зможемо об’єднуватися, щоб прибрати та відремонтувати власний під’їзд, то зможемо домогтися й змін у своєму місті, регіоні, державі.  Тільки ініціатива «знизу» здатна створити у державі відповідальну владу. Брак відчуття колективної відповідальності призвів до того, що країна потрапила у залежність від купки людей, які, отримавши владу, не збираються використовувати її на благо держави, і причина – у тій-таки відсутності відчуття країни як власної домівки, у відсутності колективної відповідальності за неї.
…Початком Громадянського руху "Солідарність" у Польщі став спонтанний протест групи обурених робітників суднобудівного заводу, які наважилися сказати "ні". За дуже короткий час об'єднання страйкарів набуло масштабів загальнонаціонального руху, лідера якого згодом обрали Президентом країни… Цього року Польща прийняла головування в ЄС.  Такий прорив став можливим завдяки людям, які взяли на себе соціальну відповідальність за ситуацію. Якби вони чекали, доки влада щось зробить, нічого б не змінилось.
В Україні досі помилково вірять у те, що покращення життя народу – це обов’язок держави. Ситуація в наших обшарпаних під’їздах – це метафора ситуації в державі. Люди мають зробити вибір: або взяти на себе колективну відповідальність за стан своїх під’їздів, своє життя і долю держави, або і далі спостерігати за тим, як час працює проти України, руйнуючи її потенціал та поступово деморалізуючи навіть найбільших оптимістів.
Чи здатна Україна змінитись на краще впродовж наступних 20 років? Звичайно, так, але тільки за умови, якщо люди зрозуміють, що справжня національна єдність народжується з колективної дії народу, і що теперішня ситуація – це результат їхньої надмірної залежності від корумпованої і недемократичної системи, налаштованої на служіння інтересам «обраних».
 

Політична та фінансова еліта, у свою чергу, має усвідомити, що нехтування національними інтересами ставить під загрозу їхнє майбутнє, адже пружина не буде стискатися безкінечно…

 

БукІнфо (с)

Фото: Українська правда


 Купити квартиру в Чернівцях
Більше новин по темі:
Не пропускайте важливих новин!
Увімкніть сповіщення, та отримуйте новини моментально після публікації