Олександр Чурілов: «Я не проти потрапити в елітний вітчизняний дивізіон разом із «Буковиною»

У першості України – 2010/2011 чернівецька «Буковина» здобула багато очок завдяки надійним діям у «рамці» Олександра Чурілова. Цей футболіст має великий досвід виступів у професійному футболі. Зокрема, Олександр пограв у першій лізі, а також пройшов школу команди елітного вітчизняного дивізіону «Зоря» (Луганськ). Кореспондент БукІнфо поспілкувався з Олександром Чуріловим, який розповів про своє футбольне життя.

«Я проходив школу донецького «Шахтаря»

- Олександре, як розпочиналося твоє життя в футболі ?

- Футболом познайомився у своєму дворі. Ганяв м’яча із сусідськими хлопцями. Потім друг запропонував мені піти у футбольну секцію. Спочатку грав у нападі. Згодом відбувався один із турнірів. У нашій команді не було кого ставити у ворота. Захищати ворота довірили мені. Дебют у «рамці» мені вдався. Я став кращим голкіпером турніру. З цього часу і стою у воротах. А моїм першим тренером був Іван Калач.

- Чи пам’ятаєш свій дебют на професійному рівні ?

- Я проходив школу донецького «Шахтаря», і відомий фахівець, на жаль, вже покійний Віктор Носов віддав мене в оренду в клуб «Машинобудівник» (Дружківка). Перший поєдинок я відіграв непогано. Це мені, на жаль, не допомогло, бо перевага віддавалася іншому голкіперові. Я ж руки не опускав і постійно працював над собою. У мене було розуміння того, що все прийде через важку працю. У команді не було тренера воротарів. Я залишався після тренувань та працював. Згодом опинився у «Шахтарі – 2». Врешті – решт, знову поїхав у Дружківку. У місцеву команду прийшов інший тренер, а я перестав грати. І все ж, Дружківці отримав не тільки футбольні уроки, але й пройшов школу життя. У мене тоді відбувався перехід із юнацького футболу в дорослий.

- З чим пов’язано те, що Ви часто змінюєте клуби ?

- Моє футбольне життя можна поділити на два етапи: до і після хвороби. Коли я був молодшим, то у мене, так би мовити, був вітер у голові. Хоча я завжди старався, повністю викладався на тренування. Зрештою, недаремно кажуть, що воротар дорослішає у 25 років. Не виключаю того, що мені десь не вистачало довіри з боку тренерів, а десь помилок припускався я. Тим більше, що я зазнав травми. Тривалий час відновлювався. Був період, коли довелося виступати на аматорському рівні.

Врешті – решт, став воротарем команди «Вуглик» (Димитров). Коли прийшов у цей колектив, то він перебував у нижній частині турнірної таблиці. Мене попросили допомогти «Вуглику» залишитися в другій лізі. Спочатку все було гаразд. Однак, прийшов новий тренер, який запросив своїх людей.

- Згодом Ви перейшли в команду «Динамо – Ігросервіс» (Сімферополь)…

- Цей колектив виступав у першій лізі. У кримській команді працював Михайло Сачко, який нині є спортивним директором клубу «Кримтеплиця» (Молодіжне). Цікаво, що у «Динамо – Ігросервіс» я прийшов третім воротарем. Спочатку у заявку не потрапляв та грав на першість області за колектив із Ялти. А першим голкіпером динамівського клубу був тоді Ігор Чечьоткін, який зараз працює з воротарями ПФК «Севастополь». Його дублером був Андрій Борячинський. Він пограв у «Оболоні», польському клубі «Вісла» (Краків). Я руки не опускав, тому Борячинський став третім голкіпером, а я – другим. Врешті – решт, мені почали довіряти місце в основному складі. Потім запросили нового тренера воротарів Чумака. Він привіз свого гравця, а мене, так би мовити, «прибрали». Міг поїхати в оренду в армянський «Титан», однак грати у другому дивізіоні мені не хотілося. На жаль, потім я захворів. Тоді я багато переосмислив. На багато речей почав дивитися по – іншому, і дякуючи Богові, розпочався зріст у моїй футбольній кар’єрі.

- Після приходу в донецький «Олімпік», тобі довелося відвойовувати місце в основному складі…

- Коли прийшов у цю команду, то мені казали, що грати у «Олімпіку» я не буду. У цій команді виступав воротар, якого хотіли придбати багато клубів. Я ж знав: треба працювати і ще раз працювати. В одному з поєдинків ми «горіли» після першого тайму 0:3. Тренер запитує мене : «Ти готовий вийти на поле ?». Я відповів: «Готовий !». Ми виграли, а згодом здолали опір лідерів. Після цього вже почали дивитися у мій бік. Як наслідок, мені вдалося здобути постійне місце в основному складі. І все ж, мені хотілося досягнути більшого.

Добре, що у мене виник варіант із «Феніксом – Іллічовцем», який тренував відомий у минулому футболіст Олексій Антюхін. Сталося так, що Антюхіна звільнили, а кримський клуб прийняв Олександр Гайдаш. Він відмовився від послуг майже усіх футболістів, які грали під керівництвом Антюхіна. Я ж травмувався – відбив бік. Потім Гайдаш сказав, що я та Белошапка грати не будемо. А ворота захищатиме Вітя Литвин – відомий за виступами у чернігівській «Десні». Пан Гайдаш вважав, що голкіпер повинен бути досвідченим. Я місяць не тренувався, а Белошапку ще трохи ставили на ігри. Коли я вилікувався, то потрапив у заявку на матч із чернігівською «Десною». Белошапка припустився деяких помилок, а я став другим голкіпером «Фенікса – Іллічовця». Я наполегливо тренувався. До речі, титанічна праця – це моя візитна картка. Зрештою, сталося так, що Литвин у матчі з «Динамо – 2» отримав травму. В усіх іграх, які залишилися до завершення першості України грав я. До речі, за підсумками сезону нам вдалося зберегти прописку в першій лізі. І все ж, «Фенікс – Іллічовець» знову запросив досвідченого воротаря – Віталія Капінуса. Вийшло так, що я зіграв на 2-3 матчі менше, аніж Віталій.

«Ігор Шуховцев є для мене футбольним батьком»

- У твоїй футбольній кар’єрі є виступи у молдовському клубі «Дачія» (Кишинів). Як ти потрапив до команди сусідньої країни ?

- У «Фенікса – Іллічовця» розпочалися проблеми. Комбінат Ілліча тоді переживав важкий період. До речі, в багатьох українських команд також була невизначена ситуація. У мене виникла можливість пограти у молдовському клубі «Дачія» (Кишинів). Ця команда грає в єврокубках, постійно перебуває серед лідерів чемпіонату Молдови. Це, звісно, і привабило мене. Виступи у Молдові також стали чудовою школою життя. У «Дачію» мене покликав український тренер Роман Пилипчук. У молдовській команді був непоганий воротар Євген Матюгін, який мав добрі стосунки з тодішнім тренером національної збірної Молдови Ігорем Добровольським. Однак, під час зборів усі матчі в основі розпочинав я. І все ж, Матюгін виступав у збірній своєї країни. А збірна, то є збірна. Виступ гравця у збірній – це престиж клубу. Щодо виступів «Дачії», то у фіналі Кубку Молдови ми поступилися «Шерифу» та стали срібними призерами чемпіонату країни. На жаль, у «Дачії» існували заборгованості перед гравцями. Та й грати мені хотілося побільше. Тим більше, що я вже став сімейною людиною, у мене народилася дитина. Мені хотілося виступати поближче до рідної домівки.

- У луганській «Зорі» ти виступав разом із досвідченим голкіпером Ігорем Шуховцевим. Які враження залишилися від співпраці з відомим воротарем ?

- Цей період дав мені багато корисного. Я постійно був у першій команді. А коли «Зорю» тренував Юрій Дудник, то я потрапляв у заявку на всі матчі. Хочу подякувати Ігорю Шуховцеву та Олександру Ногіну, які суттєвого допомогли мені. Я набув нових теоретичних знань. Грати в одній команді з таким воротарем, як Шуховцев – це велика школа футболу. Ігор Шуховцев є для мене футбольним батьком.

- Чим тобі запам’ятався період, який ти провів у Кіровограді ?

- У Кіровограді провів досить непоганий сезон. Вважаю, що ми посіли не те місце, на яке заслуговували. Врешті – решт, я вирішив залишити «Зірку». Роботу в Кіровограді також припинив Ігор Жабченко. У мене з ним збереглися дуже добрі стосунки. Я радію, того, що Ігор Жабченко швидко знайшов роботу в ФК «Суми», який також вирішуватиме серйозні завдання.

«Дуже добре те, що президентом ФСК «Буковина» є Василь Орлецький»

- Олександре, як ти оцінюєш свій дебют у «Буковині» ?

- Приїхавши у Чернівці, я розумів, що тут до мене виступав досвідчений і надійний воротар Микола Збарах. У перших матчах за чернівецький клуб я пропустив кілька м’ячів. У матчі з «Дністром» мені забив Валентин Полтавець – футболіст, який володіє високою майстерністю. Вважаю, що насамперед, треба не мене сварити, а хвалити Валентина за його чудову гру. До речі, такий самий гол забив Даріо Срна «Партизану» в Лізі чемпіонів. Я розумію, що вболівальники прагнуть того, щоби команда постійно вигравала. І все ж, шанувальники буковинського футболу повинні розуміти те, що команда не може постійно перемагати. Не помиляється лише той, хто нічого не робить. Одна справа дивитися поєдинок із трибуни, а інша справа – виходити на футбольне поле. Коли футболіст припускається помилки, то найвідданіші уболівальники команди повинні підтримувати гравця, а не поливати гравця брудом. Сьогодні футболіст помилився, а ви його підтримайте. Завтра він відпрацює свою помилку.

Я хочу відзначити наших фанатів, які вирушають на матчі «Буковини» в інші міста. Скажу, що я і в Кіровограді має хороші стосунки з фанатами. Вони і досі мені телефонують, цікавляться моїми справами. Мені приємно було грати у «Зірці». Хоча, звісно, на «Буковину» більше ходять людей, аніж на «Зірку». Дуже приємно грати тоді, коли на стадіоні присутня велика кількість вболівальників. Ось грали ми на виїзді з командою «Фенікс – Іллічовець», а на стадіоні сидить приблизно … 100 глядачів. Ми граємо, насамперед, для вболівальників. Якщо не буде вболівальника, то не буде футболу. Я розумію, що кожен шанувальник спорту номер один має право на власну думку. Однак, якщо ти справжній фанат своєї команди, то підтримай свою команду, а не шукай можливості, так би мовити, «вколоти» її. А програють усі колективи. Навіть «Барселона», яка має мільйони та зірок світового футболу.

- «Буковина», яка повернулася у першу лігу після 9 – річної перерви, провела багато вдалих поєдинків. Зокрема, наш колектив обіграв лідера змагань – ПФК «Олександрія». Що стало запорукою успіхів чернівецького колективу ?

- Дуже добре те, що президентом ФСК «Буковина» є Василь Орлецький. Хотілося б того, щоби в українському футболі було би побільше таких президентів. Є люди, які у футболі вирішують свої інтереси. А утримувати команду – це дуже дороге задоволення. Скажу, що все пізнається у порівнянні. Траплялося так, що тобі постійно кажуть: «Так, так, так чи завтра, завтра, завтра». А насправді ж, забовязання перед тобою не виконують. Василь Григорович робить все те, що обіцяє. А наш головний тренер Вадим Заяць – людина – максималіст. За такими тренерами майбутнє нашого футболу.

Звичайно ж, хотілося би, щоби впливові на Буковині люди повернулися до футбольної команди обличчям і допомагали Василю Григоровичу. Нам необхідно покращити інфраструктуру клубу. Щодо нашого виступу, то для нас кожна зустріч є вирішальною.

-Вболівальників цікавить те, чи плануєш ти затриматися в «Буковині» ?

- Дай Боже, щоби на Буковині було багато людей, які б допомагали команді. Чернівці заслуговують на те, щоби мати свого представника у Прем'єр-лізі . Футбол тут люблять. Приємно те, коли на вулиці підходять люди та вітають з перемогою. Наш президент Василь Орлецький потребує підтримки. Футбольний клуб – це ціла машина. Одній людині утримувати команду надзвичайно важко. Зрештою, якщо у «Буковині» усе буде гаразд, то чому б тут не залишитися на тривалий час. Мені хочеться йти вперед. Я прагну спробувати свої сили у вищому дивізіоні. Вік футболіста короткий. Треба встигнути пограти на високому рівні та забезпечити гідне життя своїй родині. Врешті – решт, людина росте лише тоді, коли ставить перед собою якесь завдання.Я не проти потрапити в елітний вітчизняний дивізіон разом із «Буковиною».

- Розкажи про свою родину…

- Ми з дружиною Наталею мешкаємо в Донецьку. Виховуємо сина Артема. Я дуже скучаю за рідними. Зрозуміло, що хочеться бути поруч із близькими людьми. Дай Боже, щоби вони змогли приїхати до мене в Чернівці.

- Твої побажання вболівальникам чернівецької «Буковини»…

- Щоби вони приходили на стадіон і від щирого серця підтримували свою команду. Ми залишили далеко від Чернівців свої родини та приїхали виступати за «Буковину». Наша команда докладе максимум зусиль для того, щоби досягнути позитивного результату. Я переконаний у тому, що більшість вболівальників «Буковини» вірять у те, що на чернівецький клуб зможе постійно рухатись вперед.

Довідка БукІнфо

Олександр ЧУРІЛОВ – воротар. Народився 6 червня 1984 року в Маріуполі. У чемпіонаті ДЮФЛ України виступав за команди «Зоря» (Луганськ), "Металург» (Маріуполь), «Шахтар» (Донецьк). Захищав кольори професійних клубів «Машинобудівник» (Дружківка), «Угольок» (Димитров), «ІгроСервіс» (Сімферополь), «Олімпік» (Донецьк), «Фенікс – Іллічовець» (Калініне), «Зоря» (Луганськ, дубль), Зірка» (Кіровоград). У 2009 році виступав за молдовський клуб «Дачія» (Кишинів).

Олексій МАМЧУК, БукІнфо (с)

Фото Олександра Ткачука, sportbuk.com