Корона Чернівців – резиденція митрополитів

ІСТОРІЯ МІСТА В УНІКАЛЬНИХ СВІТЛИНАХ /


Саме так – резиденція митрополитів у Чернівцях без зайвого перебільшення є короною, яка увінчує весь архітектурний образ столиці Буковини. Резиденція – одне слово, що наповнює груди гордістю кожного чернівчанина, який обов’язково приведе сюди своїх іншоміських чи закордонних гостей. Вже понад 60 років колишня резиденція православних митрополитів Буковини і Далмації є головним корпусом Чернівецького університету, але й надалі ми використовуємо у щоденному вжитку саме це позначення – резиденція.

 

Про цей унікальний архітектурний шедевр на колишній Господній горі, яку у 1888 р. перейменували на Габсбурзьку височину, написано й розказано вже стільки, що важко сьогодні віднайти невідомі факти та віхи з історії нашої резиденції. Однак не все залежить не від фактів, а здебільшого від їх суб’єктивної інтерпретації тим, хто ними оперує.


Неможливо розповідати про Чернівці і не згадати резиденції. Тим більше, що починаючи із 90-х років ХІХ століття зображення резиденції стає найулюбленішим мотивом для ілюстрованих поштових карток, які надсилалися звідси по всьому світові. На щастя розмаїття історичних листівок, що збереглися до наших днів, дозволяють перенестися в уяві на століття чи довоєнні десятиліття назад і створити образ резиденції, який сьогодні вже не існує або кардинально відрізняється, особливо щодо інтер’єрів та внутрішнього оздоблення.
 
Чернівецький художник Євген Максимович, який служив при митрополії і мав там ательє, видав у 1909 р. окремий комплект листівок із своїми художніми роботами з видами резиденції, який став шлягером продаж.
 


Для підсилення нашого візуального враження звернемося до двох маловідомих письмових джерел, які містять автентичний опис резиденції минулої епохи. Першим покличемо на допомогу віденського журналіста Жана Ґольдберґа, який опублікував 25 вересня 1927 року у «Neues Wiener Journal» свої враження від відвідування митрополичої резиденції:

«Гарний ранок пізнього літа. П’ятниця, 10 година. Вступивши на подвір’я перед резиденцією годинник на вежі відбив цей час. Ми йдемо чудовою алеєю шароподібних акацій до головного входу замріяно стоячого палацу. Тут резиденція Буковинського митрополита. Сходами, що вкриті, потрапляємо на другий поверх, де знаходиться помешкання та робоча кімната/офіс митрополита. Свята тиша панує у цих приміщеннях. Тут і там помічаємо постаті священників, що промайнули крізь двері. Наші оглядини «резиденції» розпочинаються із чудового залу засідань, чиї стіни прикрашають великі полотна картин із зображеннями всіх Габсбургів від Марії Терезії до цісаря Франца Йозефа. Ці картини були створені у Віденський академії мистецтв. З цього залу потрапляємо до іншого значно більшого залу засідань Синодальної ради, тут проходять засідання під головуванням митрополита. Особливо цікавим є величезний Конгрес-зал, який повністю виконаний із мармуру і підпирається мармуровими колонами. Дерев’яна дубова стеля прикрашена різьбою. На стінах фрески із сценами з історії румунсько-православної церкви.

Одна фреска зображає перенесення мощей покровителя краю Івана з Акерману (Бессарабія) до Сучави у 1402 р. Інша фреска унаочнює Ясський синод під головуванням молдовського воєводи Василя Лупу у 1642 р. Третя фреска представляє присягання 1777 р. буковинського населення Марії Терезії у Чернівцях на тому місці, де зараз стоїть римо-католицька церква.
 
 

Одна із цих картин містить зображення заснування у 1466 р. монастиря у Путні Штефаном Великим, який за власним бажанням там і похований. У цій конгресовій залі два роки тому відспівували також і тіло померлого митрополита д-ра Володимира фон Репти. Звідси виходимо на балкон резиденції, звідки відкривається неймовірний вигляд на ціле місто. Далі з цього залу потрапляємо до двох інших великих залів для прийомів, які прикрашаються портретами у людську величину всіх єпископів та митрополитів Буковини до сьогоднішнього дня. Ці картини створені художниками Епамінондом Бучевським та Євгеном Максимовичем. Далі потрапляємо до бібліотечної кімнати, частина книг є власністю митрополита, а інша частина власністю митрополії.

Великий банкетний зал накритий та сервований на 180-200 осіб, його також підпирають мармурові колони та прикрашають багаті фрески у візантійському стилі. Три цікаві картини особливо впадають в око: «Насичення народу п’ятьма хлібами», «Таємна вечеря» та «Весілля у Кані Галілейській». Нещодавно у цій залі пригощали короля Румунії Фердинанда, який тут гостював.
 


У так званій домашній капличці щодня правлять Службу монахи. Всього їх тут семеро. На цьому богослужінні завжди також присутній і митрополит. Хоча, він не завжди приходить у каплицю, а може також слухати месу й через вікно, яке сполучає його помешкання із каплицею. У каплиці на одній мармуровій плиті можна прочитати дату спорудження резиденції – 1864 до 1880 рр. 15 липня 1882 р. каплицю було освячено. Семінарська церква була освячена 29 липня 1882 року тодішнім митрополитом д-ром Сільвестром Мораріу.

Митрополит архієпископ Нектарій був на час мого візиту у від’їзді з інспекцією лісових угідь релігійного фонду на півдні Буковини. Але мені дозволили оглянути його бюро. Воно вразило своєю простотою. Мій екскурсовод пояснив, що варто визнати, що російські окупанти не знищили резиденцію і тому все внутрішнє оздоблення залишилося неушкодженим. Тут можна побачити великий портрет померлого короля Фердинанда, який створив чернівецький художник Баржоан, а також портрети королеви Марії, Ізідори Константинович, портрети Штефана Великого та Олександра Доброго, які написав професор Максимович.
 


Митрополит мешкає у резиденції у п’ятьох кімнатах. Все домашнє господарство та утримання приміщень знаходиться у руках п’ятьох монахів. Один з них є старшим кухарем. Митрополит встає зазвичай о 7-й годині ранку і направляється спочатку до каплиці. Після богослужіння він прогулюється при гарній погоді у парку позаду резиденції, потім він снідає і йде до робочої кімнати, де опрацьовує документи. Потім він приймає відвідувачів. В післяобідній час він здійснює часом прогулянку на своєму фаетоні до гори Цецино. А вечірні години митрополит присвячує навчанню. Після 10 години вечора він йде до ліжка. Звичайно, що митрополит бере участь у великих похоронах. Часто відправляється у службових справах до Бухаресту.

Резиденція складається із головного корпусу по середині, семінарського корпусу із семінарською церквою ліворуч і корпусом для священників праворуч. Головний корпус налічує з усіма допоміжними спорудами 156 приміщень. Тут знаходиться інтернат для семінаристів, теологічний факультет із 50-ма студентами, інтернат для учнів школи церковного співу і приватні помешкання радників консисторії.

Позаду головного корпусу розкинувся великий парк із акаціями, буками, фонтанами, квітковими клумбами. Я прогулявся цим майже безлюдним парком і побачив лише одного монаха, який сидів на лавиці і повністю поглинувся своїми роздумами. І коли часом, між деревами промайне силует митрополита, виникає відчуття, що це місце створене саме для таких людей, які уникають щоденного звичайного міського життя».
 


Австрієць Ґольдберґ відвідав Чернівці, які вже вісім років були в румунській державі, а митрополит у Чернівцях замість австрійського титула «митрополит Буковини і Далмації», був лише «митрополитом Буковини і Хотина». Та все ж він ще жив у своїй, збудованій Йозефом Главкою резиденції.
 
Вже за якихось 13 років, влітку 1940 року ситуація докорінно змінилася і митрополит не захотів відчути на собі сталінської церковної політики, вчасно втік з Чернівців, які завмерли в очікування та страхові, що ж буде далі. Чернівецький Обком КП(б)У розпорядився все наявне майно охороняти і підготувати приміщення колишньої резиденції митрополита для оглядин трудящими. Для цього наказано було підготувати текст екскурсії залами резиденції, який повинна була прийняти і затвердити на пробній екскурсії до 31.12.1940 партійна спецкомісія.
 


Текст екскурсії, на щастя, зберігся у фондах Державного архіву Чернівецької області, і до нього ми звернемося, як до другого джерела, щоб дізнатися, як виглядала резиденція до її знищення, але очима та устами homo sovieticus:

«Ми з Вами знаходимося на території бувшої резиденції митрополита Буковини, яка заснована в ХІХ ст. Резиденція займає чималу територію, разом із двором та парком площа резиденції має 12 га. Ініціатором побудови цього церковного палацу був Черновецький єпископ Євген Гакман (1835-1873), приятель австрійського імператора Франца Йозефа (1848-1916). Буковина тоді входила до складу австрійської імперії. Франц Йозеф дозволяє будувати митрополичу резиденцію всієї Буковини в Черновцях. Це він робить тому, що не тільки католицька, а й православна церква завжди були напоготові в справі допомоги імператорові тримати в покорі експлуатовані маси Буковини. В 1864 р. розпочали й майже 20 років з перервами будували церковний палац. В 1882 р. будівництво резиденції було закінчено. І на площі, де колись стояв маленький будинок єпископа з церквою, виростає церковний палац, який розміром і грандіозністю своєї будови панував в той час над цілим містом Черновець. Резиденція була побудована коштом релігійного фонду, що був створений ще у XVIIIст. з багатств монастирів та церков. Ці багатства були придбані як подарунки поміщиків, купців, князів і інших експлуататорів. Вони накопичили ці багатства коштом експлуатації трудящих мас. Другим джерелом багатств церков та монастирів було те, що приносили обмануті трудящі – віруюча частина населення.
 


Будівництво цього церковного палацу коштувало 160 млн. карбованців, або 1 280 000 000 румунських лей. Приблизні дані нам говорять, якщо замість митрополичої резиденції ці гроші витратили б на народні блага, то можна було б збудувати 20 сільських лікарень, 10 повітових лікарень, 60 початкових сільських шкіл, 40 середніх з інтернатами, 10 сільських кінотеатрів. Але експлуататори разом з церквою використовуючи багатства, створені трудящими масами, не дбали про покращення становища трудящих. Ці багатства, величезні суми грошей і були витрачені на будівництво митрополичої резиденції. Це зроблено з метою підвищення авторитету владики, зміцнення релігійного апарату церкви. В ХІХ ст. митрополія володіла майже двома третинами всієї буковинської землі, маючи найкращі землі, ліси, численні маєтки, ставки з рибою. А в 20 ст. появляються заводи, фабрики, млини, курорти, копальні.

Резиденція митрополита має безліч кімнат, а його особисті покої нічим не відрізняються від квартири поміщика чи капіталіста-експлуататора. А тепер бувша митрополича резиденція, де знаходився буковинський церковний центр, перетворюється в очаг культури, де зараз організовується історико-етнографічний музей. На цьому кінчаємо вступну і переходимо до продовження нашої екскурсії.

Зараз направляємося по художньо оформлених сходах на другий поверх до прийомних. Самий вигляд прийомних говорить про диференціацію верств населення. Прийомна І була призначена для низів. В прийомну ІІ низи не попадали, а лише привілейована частина населення. Процес прийому був складний. Швейцар біля входу центрального корпусу дзвонив портарю, який повідомляв особистого секретаря митрополита, останній давав відповідне розпорядження. Від прийомної йдемо до особистого секретаря митрополита, він керував процесом прийому відвідувачів, бо тільки через його кабінет можна було попасти до митрополита Буковини. Одержавши дозвіл відвідувач в супроводі секретаря проходив до митрополита.
 


Переходимо до кабінету митрополита, куди не кожен міг добратися. Кабінет розкішно устаткований: на підлозі турецький килим великого розміру, навкруги красива різбляної роботи дубова та м’яка дуже цінна, оббита зеленим оксамитом мебля. В кабінеті портрети воєвод та королівської знаті. Зліва Олександр Чель-Бун (добрий). Добрий він був не по відношенню до народу, це був молдавський феодал-воєвода XV ст. (художник Максимович). Справа також молдавський феодал-воєвода XVI ст. Стефан Чель-Маре (Великий), його прозвали великим за вдалі походи проти турків, венгрів і татар (художник Максимович). Ще одна картина символічного характеру, що зображує Стефана Чель-Маре як переможця над турками. А тут на стіні портрет королеви Марії, нижче портрет Мігая (сина Кароля ІІ).

В цьому кабінеті за письмовим столом на високому м’якому кріслі сидів сам патріарх митрополит. Над ним на стіні портрет бувшого короля Румунії Фердинанда І-го. Наявність портретів королів і воєводів в кабінеті свідчить про тісний зв’язок та взаємодопомогу церковної та світської влади в справі експлуатації і гноблення та визиску трудящих мас.
 


Зала засідань митрополичої церковної ради. До зали можна зайти з одного боку від секретаріату, а з другого від прийомної. Зала та мебля устатковані в червоний колір. В центрі перед нами портрети Кароля ІІ і батьків його Фердинанда та Марії. В залі засідань церковної ради знаходиться ціла серія акварельних картин, виконаних художником Резорі. Це є церкви і монастирі Буковини. Отже, митрополія менш за все дбала за науку і справжню культуру. Вона намагалась в першу чергу підкорити своєму впливу широкі трудящі маси. Тут засідала церковна митрополича рада, яка складалася з 18 осіб. Президентом ради був сам митрополит.

Від зали засідань митрополичої ради ми з Вами переходимо до великої мармурової залі, яка має назву синодальної. Синодальна мармурова зала розташована в центральній частині цього корпусу. Вона надзвичайно художньо оформлена. З точки зору архітектури вона відмічена спеціалістами, як особливо пропорційно побудована. Стіни і колони залу з мармуру та особливої породи алебастру, що піддається шліфуванню. Підлога з білого та чорного мармуру, потолок дубовий, різьблений, художньо розмальований і позолочений. Дуже характерний є мармуровий плетений шнур, що проходить вздовж стін усієї зали. Між арками написано 11 фресок віденським художником Карлом Свободою. Їх малювали з метою популяризації християнської релігії серед трудящих мас.
 
Митрополича резиденція в Чернівцях. Худ. Є. Максимович

В мармуровій залі двічі на рік провадилися конгреси. Сюди збиралась буковинська знать, урядовці, військові чини, вищі духовні особи. А з приєднанням Буковини до Румунії – румунські бояри разом з королем. Так, наприклад, відбулись конгреси в 1918 р., в 1920 році, про що свідчать написи на мармурових дошках. Ліворуч мармурова дошка встановлена в зв’язку з відкриттям румунського університету в 1920 р. «В рік господа бога 1920 жовтня 24 в цьому залі в присутності короля Фердинанда і королеви Марії відсвяткували відкриття румунського університету в Чернівцях, віддавши таким чином цю установу великої ваги її основному призначенню. Ректорами були Ніколай Котлярчук і Іоан Ністор, а деканами Максімілян Гакман і Євгеній Батезат». Фактично університет в Чернівцях був заснований в 1875 р., а в 1918 році румунські бояри, приєднавши Буковину, університет закрили. Через два роки в 1920 р. після підбору керівників і викладачів з метою румунізації населення університет було відкрито.

Переходимо до другого напису, в якому сказано: «в рік господа 1918 листопада 28 в цьому залі прокламували загальним голосуванням генерального конгресу приєднання Буковини до королівства румунського, виконуючи таким чином бажання і мрію наших батьків, було покладено кінець безчинству 1775 року і здійснено політичне об’єднання всіх румун». Щодо змісту цього тексту потрібно сказати, що генеральний конгрес лише прокламував приєднання Буковини до королівства румунського. Дійсно англо-французький імперіалізм передав Буковину своєму спільникові Румунії, а генеральний конгрес, в якому брала участь буковинська панівна верхівка разом з буковинським духівництвом, не лише прокламували, а ствердили і освятили загарбання Буковини боярською Румунією. В 1918 році церква освятила розбійницькі дії румунських бояр.

Червоний салон. Салон устатковано в червоний колір. Ліворуч два столи покриті червоними шовковими скатертями з гербами – емблеми митрополичої влади. Салон був призначений для прийому гостей з-за кордону. Сюди приїжджали королі, міністри, митрополити, єпископи т.і. В залі знаходиться ціла серія портретів митрополитів.

Голубий салон. Цей салон був призначений для місцевих буковинських гостей. Салон устаткований в голубий колір. Мебля оббита красивим голубим оксамитом.

Бібліотека. Бібліотека митрополита має літературу лише релігійного змісту на німецькій, румунській і латинській мовах. На стінах картини релігійно-міфічного змісту. На цій картині показано, що нібито Ісус Христос тримає в руці земну кулю, як символ опанування християнства у всьому світі.

Домашній кабінет митрополита. В цьому кабінеті він приймав людей в особистих справах. В кабінеті картини і портрети: портрет бувшого румунського короля – Кароля ІІ, тут його брат Микола, а на цій стіні картина фантастичного змісту «Воскресіння». Копія з картини роботи Репіна.

Особиста столова митрополита. Столова обставлена меблюю цінної роботи. Стіни і потолок красиво оформлені. На дверях і вікнах плюшеві портьєри. На підлозі великий килим. Зала освітлюється люстрою та дуже оригінальною красивою лампою під кольоровим шовковим абажуром. Над диваном картина «Тайна вечеря». Митрополит жив сам і не мав потреби в такій великій залі і в такому обладнанні в їдальні – розсувний стіл розрахований на 30 осіб та два великих буфети. Це тому, що владика ніколи сам не сідав обідати. Він обідав зажди в компанії від 3 до 20 осіб. Тут були присутні представники вищого та середнього духівництва, королівського двору, буржуазії та поміщиків. В такій тісній кампанії, при дружній бесіді, за бокалом різного сорту вин та розкішними обідами весело проводили свій час «святі отці» та їх друзі.
 
Митрополича резиденція в Чернівцях. Худ. Є. Максимович

Домашній салон митрополита. Був призначений для прийому особистих його приятелів. Салон цей був в свій час розкішно обставлений, але всі цінні речі зникли з від’їздом митрополита Вісаріона. Взагалі духовна знать, як і королівська знать надзвичайно багато уваги приділяла прикрасам, особливо дбали за своє вбрання, надаючи йому велич, розкішність, пишність і т.і. Рахунок від 24.06.1940 свідчить як марно витрачались величезні кошти, лише за ремонт так званої святої ікони і корони було витрачено 100 золотих крон, що дорівнювало пожиточному мінімуму родини робітника на пів року. Сам так званий еглапіон /медальон/ митрополита налічував в собі 60 діамантів, 4 шліфованих сапфіра, на хресті 212 діамантів, 7 аметистів, 1 шліфований сапфір та золотий ланцюжок вагою 110 грам. Вартість наведених речей дорівнювала тисячам карбованців, а таких речей було чимало.

Курильня. Ця кімната була призначена для курців. Далі йшла спальня митрополита і ванна митрополита.
 


Домашня церква. На стінах різні фрески релігійного змісту взяті з біблії та євангелії. Це домашня церква митрополита, в якій ранком і ввечері відбувалася служба. Тут посвячували попів у вищий сан.

Загальна столова – трапезна. Трапезна резиденції є сама велика зала після мармурової. Вона має квадратну форму. Потолок побудований у візантійському стилі у формі куполів, які розмальовані різним орнаментом. Цей орнамент дуже ефектно виділяється на золотому фоні. Зала оздоблена дзеркалами, рами яких художньо розмальовані. Комплекс оформлення зали завершується освітленням багатьох люстр. Одна з стін трапезної розмальована фресками релігійного змісту. В цій трапезній влаштовувались банкети для королівської знаті, військових та цивільних представників, урядовців та вищого духівництва. Тут був даний пишний банкет митрополитом Вісаріоном в зв’язку з приїздом до Черновець шведського принца Густава Адольфа 5.11.1937 року. Такі обіди влаштовувались дуже часто на яких приймали участь до 300 осіб. Вартість одного такого обіду становила 900 лей на одну особу, в той час, як прожитковий мінімум середнього робітника становив 25 лей на день. Отже на 900 лей могли прожити день 36 робітників.
 
Митрополича резиденція в Чернівцях. Худ. Є. Максимович

Такі величезні суми грошей затрачувались на такі обіди. Фотографії та інші матеріали наочно показують, як і нащо витрачались багатства, створені коштом експлуатації трудящих, що працювали на підприємствах та маєтках церковного центру митрополії Буковини. Цією трапезною ми закінчуємо з Вами екскурсію по бувшій резиденції митрополита Буковини.

Митрополит тримав тісний зв’язок з представниками експлуататорів єврейської верхівки – главою релігійного культу в Буковині обер равіном. Про їх дружбу, як представників панівного класу свідчить напис на релігійній книзі, яку обер равін подарував митрополиту Вісаріону – «найвищому його пресвященству архієрею і митрополиту Вісаріону присвячую з глибокою повагою і дружбою, від доктора Марка (шеф-равін).» Отже, всяка релігія, як ідеологічна зброя необхідна експлуататорським класам для пригніченні народних мас».


Два описи, два різні погляди і два різні сприйняття, між ними світоглядна прірва. Але обидва джерела є цінними свідченнями, якими можна користуватися під час наступного візиту до нашої резиденції, пробуючи віднайти всі ті приміщення, які тут згадуються. А наостанок наведемо цитату із анонімки в правоохоронні органи Української РСР від 16 січня 1941 р.: «Директор музея при бывшей резиденции митрополита свез всю посуду, находившуюся там к себе на дом, при чем среди находившееся там посуды находилися также старинне и исторические экземпляры, имеющие високую музейную ценность.»

Сергій ОСАЧУК, Микола САЛАГОР, спеціально для БукІнфо (с)
Поштові листівки із особистої колекції Миколи Салагора 

 Купити квартиру в Чернівцях
Більше новин по темі:
Не пропускайте важливих новин!
Увімкніть сповіщення, та отримуйте новини моментально після публікації