Чернівецькі футуристи мріяли про місто майбутнього

Зрозуміло, що все залежить від настрою і контексту буденного життя, адже мріяти хочеться або від впевненості у власних силах, усвідомлення гордості й радості за попередні успіхи, або ж навпаки від повної безвиході, коли одне, що залишається, – це сміливо фантазувати про велике майбутнє. З огляду на те, що чернівчани столітньої давнини собою і власними досягненнями від перетворення зачуханого містечка у культурно-ділову столицю австрійського краю все ж пишалися, то й сміливо бралися до пророцтва, адже знали, що мрії часом збуваються.

Першого варто запросити до слова д-ра Якоба Флінкера, головного міського лікаря Чернівців, який через свою лікарську практику знав не тільки всі хвороби чернівчан, а й їхні нарікання, побажання та мрії, і тому мав широку джерельну базу для своїх передбачень у 1899 р.:

«Чернівці у 2010 році. Як виглядатимуть Чернівці? Якщо ми віримо у головний постулат про те, що ми рухаємося вперед, а не назад, якщо врахувати, що наше місто скоро отримає водогін і каналізацію, а також електричне освітлення – як же воно буде виглядати у 2010 році? Отож, читайте, що дух провидця вам оголошує. 5 година ранку, 10 травня 2010 року. Будинки Ґраубарта та Бека позаду ратуші зникли, і вона стоїть окремо. Вишукані фонтани вихлюпують збагачену та чисту воду у гарних, оздоблених історичними фігурами басейнах, які оточені чудовими та пахучими рослинами. У місті ще панує тиша та спокій – вулиці були розширені – старі будинки на площі Ринок зникли, палац біля палацу рядами виглядають з усіх прилеглих до площі Ринок вулиць; колії покривають широкі вулиці. Теперішня площа Елізабети складається із суцільних скляних споруд. В одній з них розміщений величезний басейн, в якому плавають живі риби. Між цими спорудами розкинулися квіткові клумби та пахучі сади. Дахи скляних споруд зроблені із алюмінію і виблискують на сонці. Все активнішим стають справи мешканців нашого міста. Годинник вже пробив 8 годину ранку, молодь поспішає до старої й поважної гімназії, а всі решта прямують до площі Австрії. Який чудовий вигляд! Посередині площі, яка була перетворена у парк, стоїть фонтан – справжній шедевр пластичного мистецтва. Будинки, що стоять на площі, збудовані за найсучаснішим принципом, елегантні та гарно оздоблені, кожен з них має вишукані вежі з алюмінію. Лише один історичний пам’ятник залишився стояти у тихому благовінні – старий будинок кримінального суду, нагадуючи, що закон і справедливість у всі часи повинні бути фундаментом людства.

 

 

 

Що бачить моє око – о, чудова спорудо, о чудо цього тисячоліття! З найвищого місця вулиці Нагірної починається міст, який протягнувся до вершини гори Цецино – величезні колони підпирають його. Весело курсують по ньому електричні потяги туди й сюди, тисячі людей вирушають піднесено із міста. Дорога простяглася на 5 кілометрів. Я зайшов у один із вагончиків і за кілька хвилин вже був на вершині гори. На горі рядами вишикувались вілла біля вілли у гарному сільському стилі. Там пульсує жваве життя, працюють чудові ресторани, грають музичні капели, на будь-який вишуканий смак. Свіже лісове повітря, прекрасний вигляд на всі боки викликають загальне захоплення у відвідувачів. З гори Цецино на місто відкривається чудова панорама із ландшафтом дахів та веж, що виблискують на сонці. Всіх відвідувачів дуже тішить винахід, якого ще не знали у минулому тисячолітті. Це, власне, маленькі будиночки з оптичними апаратами та телефонним обладнанням у них, так що можна за їх допомогою спілкуватися з усіма населеними пунктами, які видно із гори. Власне людей у них можна не лише побачити, але й також з ними можна розмовляти.

Було добре видно місцевість навколо Мамаївців. На Пруті причалювали кілька пароплавів, з яких виходили пасажири і пересідали на фунікулер у Ревні, щоб піднятися на Цецино, звичайно ж і цей підйомник збудований за допомогою електрики, яку у минулому тисячолітті лише віднайшли, але ще не до кінця збагнули її кінцеве призначення. З Цецино я спустився фунікулером на Ревну і доплив пароплавом до Чернівців. Прут регульований, і по ньому без перешкод можна доплисти до Дунаю і далі на пароплаві до Відня, який тріумф цього тисячоліття для Чернівців, звідси до Відня добратися по воді. На Пруті триває гамірне життя, тут образно єднається Схід із Заходом.

 

Чернівецьке передмістя. Роша

Руська вулиця поєднується із Винною горою мостом, чудовим творінням у мініатюрі того описаного мосту, який веде на Цецино. Що мене найбільше здивувало, були куполи більшості церков, синагог, які були зі скла і, як мені повідомив хлопчик, якому я видався незвичним у моєму одязі, що всі вони у вечірній час у суботні та недільні дні освітлюються електрикою і запрошують людей до молитви. З Винної гори я спустився до вулиці Руської – які зміни! Вулиця розширена та гарно викладена бруківкою, будинки спорудженні у легкому і гармонійному стилі, дахи з алюмінію, руська церква являє собою величну споруду і тішить око, хто її споглядає. Моя душа наповнилася гордістю і я пішов далі, щоб поглянути на соціальні відносини у місті. Боротьба за існування припинилася, мудрі державні установи дбають про те, щоб життя громадян полегшувалося. Що стосується гігієни та санітарних умов, то прогрес загальної народної освіти підняв рівень знань і профілактичних навичок, які викладаються як обов’язкові предмети навчання у школі – здорове харчування, основи знань про здоров’я – так, що кожен може захиститися від хвороб. Тому суттєво зменшилися народні хвороби, особливо спадкові та психічні хвороби у всіх їхніх масштабах та формах.

Тепер я подався до площі Фердинанда, щоб оглянути лікарні. Площа гарно розбудована, а єзуїтська церква піднімається у центрі цього міського кварталу, як почесний пам’ятник минулого тисячоліття. На цій площі знаходиться інститут зору та слуху, дитячий сиротинець і міська лікарня. Щойно прочитував я слова Salus intrantibus і заглибився у моїх думках про чудовий вигляд міських лікарень, як у сутінках, що спускалися на місто раптом спалахнуло електричне море освітлення лампочками нагріву.

Що стосується продуктів харчування, то у 2010 році необхідна для життя харчова речовина добуватиметься із повітря, а саме білки будуть вироблятися із азоту повітря, а вуглець та необхідний цукор із вуглекислих газів нашого повітря. І вірно відмічає д-р Вендер у віденській сільськогосподарській газеті за 1894 рік, де він писав про виробництво продуктів харчування у майбутньому: «Великі фабрики будуть займатися виробництвом штучних продуктів харчування і все сільське господарство зникне».

 

Парк не знаходиться більше, як сьогодні, на південній околиці міста, а в центрі гарного, обрамленого рядами будинків кварталу міста. Місто настільки розширилося, що сягає аж села Чагор, так що це село може розглядатися як передмістя Чернівців. Взагалі місто розбудувалося більше у південному напрямку, вже розрізняють тепер між Старими та Новими Чернівцями. Що стосується Народного парку, то він має зимове відділення. Там стоять скляні стіни, які влітку за допомогою штучних механізмів утоплюються у землю, а взимку чи вже пізньої осені піднімаються і утворюють великі скляні павільйони, у яких зелені насадження квітнуть як у південній Італії.

З вулиці Білої на височину Габсбургів веде серпантинна доріжка. У цьому тисячолітті підніматися пішки вже не є необхідністю, звичайно це може робити кожен, хто хоче ходити. Зазвичай піднімаються або за допомогою повітряної кулі, яка так збудована, що приземляється на горі зверху, або за допомогою електричного фунікулера. Багато алюмінієвих споруд у гарному сучасному стилі служать для відпочинку. До прикладу, можна щоранку пити будь-яку мінеральну воду, яку виробляють штучно. Там стоїть гарна криниця із надписами назв відомих марок мінеральних вод – Карлсбадська, Марієнбадська, Мюльбрунська, Сальваторська – одне натискання на кнопку, і миттєво наповнюється склянка водою, яку бажаєш випити. Одне із найбільших та неймовірних відкриттів, яке єднає пагорб Габсбургів із Садгорою, є електромагнітний повітряний потяг. З пагорбу височіє електромагнітний навісний міст із сталі та алюмінію, який проходить над міською долиною над усіма будинками аж до Жучківської гори, між цими двома висотами, як у польоті, щомиті мчиться новий потяг, заповнений новими відвідувачами, щасливе життя, яке колись розвинеться на радість нашим прийдешнім поколінням. Світ повністю змінився, змінилися і винаходи, і люди. Усі національні та конфесійні протиріччя зникнуть, у конкуренції, завзятті та роботі людство цього тисячоліття прямує вперед. Повірте мені, саме так все й буде.»

 

Учитель чернівецької гімназії Франц Порубський, який на відміну від лікаря Флінкеля мав щодня до справи із представниками майбутнього покоління чернівчан, відповів у 1906 р. у власній книзі нарисів про Чернівці своєю візією майбутнього: «Чернівці знищені землетрусом. О 3 годині ранку у Чернівцях стався великий землетрус, який тривав 5 хвилин. Першим поштовхом знищено будинок магістрату із вежею. Другий поштовх зруйнував повністю театр і управління поліції. Наступні поштовхи перетворили у руїну всі інші квартали міста. Після чого на Цецино вперше вибухнув вулкан, страшні потоки палаючої лави розтеклися по цілій Роші, Стинці та Манастериські, місцеве населення страждає від голоду і мусить задовольняти свої харчові потреби холодною лавою. Прут розлився довкола і утворив внутрішнє озеро, де сполучення можливе лише на каное. Пізніше стало відомо, що першим упав з вежі ратуші імперський двоголовий орел, другим упав черговий пожежник з вежі ратуші, але у кишенях покійного знайшли золоті й срібні дукати, які він встиг витягнути із позолоченої кулі на вежі ратуші. Катастрофа налетіла так швидко, що мешканці й не встигли отямитися. Неушкодженими залишилися стояти тюрма на площі Австрії із усіма в’язнями, податкова служба і концертний зал «Орфей». Серед всіх, хто залишилися живими у Чернівцях, були кримінальники з тюрми, кілька редакторів місцевих газет, кілька поліцейських, податкових інспекторів, а також всі чернівецькі волоцюги, злодії і голотники. Банди плюндрують зруйноване місто, а ввечері, як стало відомо із довірених джерел, повинна бути проголошена Перша чернівецька демократична бурлацька республіка!»

Вже за кілька років Франц Порубський у 1910 р. у новій книзі «Чернівецькі нариси» наважився передбачити засідання Чернівецької міської ради 1955 року:

«Головуючий: Третій заступник заступника міського голови. На місці секретаря – величезний концертний фонограф, який обслуговується двома співробітниками техвідділу. На засіданні присутні 577 депутатів і 22 депутатки. Троє депутаток відсутні через поважні причини (заручини, весілля, пологи). Публіка в залі дає знак, щоб розпочинали засідання. Головуючий дзвонить двічі у дзвіночок і каже: шановне панство, публіка вже нетерпляча, і тому я оголошую засідання відкритим. Спочатку з фонографа прослухали запис попереднього засідання, щоб згадати, про що вже вирішили. Потім головуючий повідомляє, що 30 депутатів, які представляють села об’єднаної Чернівецької громади, склали свої мандати, бо всі селяни з їх округів вже виїхали на заробітки до Канади, і вони мусять відплисти за ними. Депутат А. вніс пропозицію на згадку про них назвати 30 вулиць у місті їхніми іменами. Також і 25 депутатів-поляків склали їх мандати, бо міська рада не виділила кошти на новий польський оперний театр, а спробу задобрити їх званням почесний громадянин чи вулицю назвати, вони відхилили. Депутат Б. наполягає, щоб все ж якось поляків вшанувати і встановити у залі засідань грамофон і грати на початку кожного засідання «Єще Польска не…». Депутат С. вносить пропозицію взяти участь у святкуванні 25-ліття Садгірського університету імені Франца Фердинанда, враховуючи, що між Чернівецьким і Садогурським університетами панують дружні стосунки. Депутат Д. питає, коли нарешті вже буде виконано рішення ради про знесення старого магістрату і вежі ратуші? Адже це єдина чорна пляма із старих Чернівців, яка псує вигляд нових Чернівців. Але головуючий повідомляє, що динаміт із Відня ще не прибув, тому варто зачекати. Депутат Г. наполягає на якнайшвидшому введенні в експлуатацію телефонного зв’язку Роша – Відень, а депутат І. вимагає спорудження другого театру на Калічанці. Той самий депутат пропонує розробити проект з регулювання потічка Клокучка і пустити пароплавство по ньому, що спричиняє кількагодинні гучні дебати, які завершуються відхиленням цієї пропозиції 500 проти 90 голосів, бо в такому разі пароплавство на Пруті отримало б великі конкурентні збитки. Головуючий дзвонить у дзвіночок і оголошує засідання закритим.»

 

Чернівці майбутнього

Наскільки і в який спосіб пророцтва наших мрійників-попередників збулися, варто задуматися кожному, насамперед тим, хто сьогодні має бути обізнаний із наріканнями, побажаннями та мріями чернівчан настільки ж, як наприкінці ХІХ ст. д-р Якоб Флінкер!

Сьогодні ж, видається, збулися пророцтва лише Франца Порубського, що таки наважився передбачити засідання Чернівецької міської ради. На жаль, не помилився. Але наступного разу, коли почуєте про проект тунелю у міській раді, згадайте, про що мріяли чернівчани сто років тому, і він видасться вам не таким смішним.

P.S.: А лікар Флінкер у своїх пророцтвах бачив, що одну із вулиць назвуть на його честь. Може варто?

Сергій ОСАЧУК, Микола САЛАГОР, спеціально для БукІнфо (с)
Поштові листівки із особистої колекції Миколи Салагора