Коли і чому збудували Новий вокзал Чернівців?

МАЛОВІДОМІ СТОРІНКИ З ІСТОРІЇ МІСТА /


Будівництво нового вокзалу розтягнулося на кілька років – земельні роботи розпочалися ще за бургомістра Антона Кохановського, урочисте закладання наріжного каменю відбулося за бургомістра Едуарда Райса, а завершення спорудження вже за бургомістра Фелікса Фюрта.


Старий залізничний вокзал служив чернівчанам більше 40 років – з 1 вересня 1866 року, коли до Чернівців прибув перший потяг зі Львова. Протяжність першої на Буковині колії сягала тоді лише 24 км. За наступні десятиліття мережа залізничних доріг Буковини успішно розбудовувалася і на початку ХХ століття вже сягала 530 км, що вивело край у лідируючі позиції у порівнянні з іншими коронними землями імперії за співвідношенням площі та щільності доріг.

Перший вокзал за кілька десятків років свого функціонування виявив цілу низку недоліків та проблем логістичного, санітарного та безпекового характеру. Споруджений на мочарі він постійно підмокав, підлога була у грибку, стіни вологі, водогін був відсутній. А на початку ХХ ст. щороку він вже обслуговував 500 тисяч пасажирів. Щоденне сполучення швидкими потягами із Віднем, Краковом та Львовом, дуже жваве сполучення із Російською імперією та Румунією забезпечували інтенсивний пасажирський та товарний потік. А колія Чернівці-Жучка-Новоселиця була найбільш рентабельною та прибутковою в усій Буковині. Тоді, як і сьогодні, головним експортним матеріалом з Буковини була деревина, тому при вокзалі знаходився митний пост та митний склад.
 
Південний вокзал
 
Старий вокзал

У той час, як старі вокзали в інших містах Австрії та Галичини успішно модернізувалися, чернівецька станція залишалася у поганому стані упродовж багатьох років. І пояснення у Чернівцях було цьому одне – Дирекція державних залізниць знаходилася в Станиславові, і рішення про долю чернівецького вокзалу залежало «від настроїв галицьких шляхтичів», від яких для Чернівців нічого доброго не доводилося очікувати. Тому у січні 1900 року Чернівецька міська рада звернулася із клопотанням про новий вокзал напряму до Міністерства залізниць у Відні. Адже тема чернівецького вокзалу турбувала всіх справжніх патріотів міста і гаряче дискутувалася в міських колах.
 
 
 


На початку 1902 року міністерство залізниць Австрії розглядало два проекти спорудження нового вокзалу та вузлової станції – перший передбачав розділення: перенесення пасажирського вокзалу у верхню частину Чернівців, а маневрене депо та вантажна станція повинні були бути розбудовані на Жучці (проти цього проекту надто сильно виступала міська влада, тому що він загрожував відтоком коштів до громади Старої Жучки), інший же проект, який і був реалізований, передбачав розбудову станції і вокзалу східніше від старого розташування на так званих землях Столярчука на Wasser-Strasse / вулиці Водній.
 

На етапі відбору проектів для нового вокзалу довелося буковинським депутатам різних національностей та фракцій разом із крайовою владою єдиним фронтом дослівно воювати із бюрократами у віденських міністерствах, які то блокували, то намагалися проштовхнути найдешевші проекти, які суттєво нічим не відрізнялися від старого вокзалу.

У середині вересня 1902 року Буковину відвідав із робочим візитом міністр державних залізниць д-р Віттек. Він переконався у нагальній потребі спорудження нового вокзалу та розширення залізничної станції у Чернівцях і запевнив крайову політичну та бізнесову еліту у тому, що питання нового вокзалу буде якнайшвидше вирішене. Відповідаючи на звернення буковинських депутатів у віденському парламенті Штраухера, Василько, Скедля, Лупу щодо підрядних організацій для спорудження вокзалу міністр Віттек повідомив у березні 1905 р., що земляні підготовчі роботи виконує чернівецька будівельна фірма, і міністерство завжди надає переваги місцевим постачальникам будівельних матеріалів, місцевим виробникам і робітникам, і лише у виняткових випадках залучає інших підрядників.
 
Новий вокзал
 
Південний вокзал

16 вересня 1906 року з візитом до Чернівців прибув міністр Залізниць д-р Дершатта, якого зустріли із надзвичайними почестями та урочистостями у приміщенні старого вокзалу. За присутності найвищого керівництва краю, міста, буковинських депутатів парламенту міністр Дершатта підписав пергаментну грамоту, яка була закладена у фундамент нового Чернівецького вокзалу, а православний митрополит Володимир Репта здійснив освячення початку будівництва.

Простора привокзальна площа з’явилася через бажання створити гостям міста перше гарне враження від Чернівців. На місці цієї площі багато десятиліть знаходилися на вузьких вуличках міські свинарники із відповідними дерев’яними спорудами, які необхідно було викупити у власників, щоб влаштувати там широку площу. Після прокладання нової Вокзальної вулиці міська рада Чернівців звернулася до Дирекції залізниць із проханням оплатити роботи із викладення бруківки перед вокзалом, але з Відня прийшла відмова, і міська влада змушена була за власний кошт вимощувати привокзальну площу. Тоді уперше на будівництві площі чернівчани побачили трамбувальний трактор-каток на паровій тязі.
 
Старий вокзал

У квітні 1909 року навпроти нового вокзалу, який будувався, стався зсув ґрунту, який вдалося зупинити підпірною стіною. Дерев’яні халупи, які стояли на тому місці, були викуплені Міністерством залізниць Австрії, і на їхньому місці влаштований сквер, який там існує до цього часу. Щоправда, десять років тому зухвалі чернівецькі підприємці спробували почати там будівництво чергового гастроному «Роксолана», земля посунулася, небезпека більшої катастрофи зупинила горе-забудовників, які не читали історії міста і змушені були будувати нову підпірну стіну.

Паралельно із спорудженням нового вокзалу позаду міського театру з ініціативи керуючого буковинськими залізницями д-ра Гнідея та депутата міської ради Ончула у 1908 році було збудовано нову дирекцію крайових залізниць, яка нарешті перейняла управління буковинською залізницею, адже ніщо так не пригнічувало чернівецький гонор, як усвідомлення того, що нашими залізницями управляла дирекція у Станиславові.
 
Відбудований Румунією вокзал
 
Дирекція крайових залізниць

30 листопада 1909 року о 12 годині дня новий вокзал був переданий у користування. Обійшлося без урочистостей, лише велика кількість допитливих городян прийшла оглянути нову споруду, яка велично розтяглася вздовж нової привокзальної площі. Гарно структурований вокзал, спорудженням якого керував чернівецький архітектор Морітц Еллінг, був стильно витриманий у стилі віденської сецесії, особливо його центральний зал розміром 14х14 метрів із високим металевим куполом, з величезними художніми віконними вітражами на висоті 16 метрів. Зали очікування і ресторани поділялися на 3 класи, відокремлені один від одного. Особливою гордістю стали сучасні туалети та центральне опалення нового вокзалу. Серед недоліків чернівчани виявили, що вокзальний годинник та табло із розкладом руху потягів були розміщені надто високо, так що доводилося часом у чергового позичати службовий бінокль, щоб їх розгледіти.
 
Медаль, присвячена 25-річчю діяльності директора Буковинських залізниць.Е.Ціффера
 


Навесні 1910 року був розібраний старий вокзал, а на його місці з’явилося всім чернівчанам відоме депо провідників. У наступні роки привокзальний квартал обріс знаковими багатоповерховими будинками, в яких переважно мешкали співробітники залізниці. Але надію на успішне процвітання й служіння чернівчанам нового вокзалу перервала Перша світова війна, красень-вокзал був брутально спалений російськими військами у 1917 році і відбудований вже за румунської влади на Буковині, але вже без такого гарного оздоблення, яке він мав до війни.

Якби перон вокзалу умів розповісти про все, що йому довелося бачити і пережити у ХХ столітті, то це була б вражаюча суміш людських емоцій, радісних і трагічних, зустрічей і прощання. У серпні 1919 року з чернівецького університету вигнали всіх професорів, які не могли здати іспит на право викладання тільки румунською мовою, хоча у листопаді 1918 р. король Румунії обіцяв, що в університеті збережеться німецька мова викладання. Майже всі студенти університету прийшли на вокзал проводжати на завжди з Чернівців своїх професорів, які змушені були покинути місто.
 


Сюди масово переселяли нову румунську еліту із регату, але й вона через 20 років втікала як могла з чернівецького вокзалу у переповнених потягах 27-28 червня 1940 року перед заходом сюди сталінських «визволителів». Останні прибули до Чернівців не лише із військовою технікою та зброєю, а й окремим пропагандистським потягом, на якому була друкарня на колесах, що мала ощасливити всіх буковинців рупором сталінського слова – «Радянською Буковиною», звичайно ж всі інші чернівецькі газети були «визволителями» відразу заборонені. Депортації радянські і румунські, але споріднені одним поривом знищити чернівчан різних національностей, евакуація німців відбувалися на двох інших чернівецьких станціях, головний вокзал був надто на виду, щоб з нього відправляти людей на смерть. Влітку 1941 р. будівельні загони німецького вермахту знову ремонтували колію і привокзальні споруди, що їх підірвали червоноармійці при відступі.

Повоєнні десятиліття – період неймовірної радянської індустріальної примусової мобільності трудящих – то як в’язнів на відбудову Донбасу, то як ударників на Уренгой перекидали чернівчан з перону історичного вокзалу. А про сцени прощання з рідними, друзями, Чернівцями євреїв, які у 70-х-80-х рр.. здобули дозвіл від КГБ пожити у «загниваючому капіталізмі» Ізраїлю чи США, можна писати окремі книжки. Так само, але вже інші книжки можна писати про прибуття на перон нашого вокзалу потягів Софія-Москва із набитими баулами турецького текстилю, з якого починався Калинівський ринок у 1990 році.
 
Пам‘ятний знак (плакетка), присвячений будівництву 1900 року тунелю у Местиканештах

Капітальний ремонт історичного вокзалу здійснили з нагоди зустрічі у Чернівцях президентів України та Румунії у 2002 році.

За минулі роки залізничну станцію Чернівців заполонили, як і сто років тому, тисячі вагонів із деревиною не експорт. Цього разу Чернівецька митниця зайняла іншу позицію.

За майже 110 років свого існування наш вокзал багато може розповісти. Сьогодні з його перону так мало відправляється потягів, що, можливо, варто його вже перетворити на музей і забавляти чернівчан байками з минулого, бо майбутнє трохи в тумані.

Як і в тумані вузькоколійки, що мали б наблизити таку близьку, однак таку далеку Європу.

Ще у 1900 році у Местиканештах розпочали будівництво вузькоколійного тунелю завдовжки 1622 м., який з‘єднав залізничним сполученням Герцогство Буковина та Королівство Семигород (Трансільванія). Збудували за два роки. Змогли, зуміли, віднайшли ресурси. То було понад століття тому. А що ж сьогодні? Не можемо, не вміємо, не маємо ресурсів? Чи просто не маємо бажання щось змінювати? Чи, може, гонор уже не той?

Сергій ОСАЧУК, Микола САЛАГОР, для БукІнфо (с)
Поштові листівки та номерні жетони різних років із особистої колекції Миколи Салагора 
 
Дирекція крайових залізниць

 Купити квартиру в Чернівцях
Більше новин по темі:
Не пропускайте важливих новин!
Увімкніть сповіщення, та отримуйте новини моментально після публікації