Місто, де собак називали іменами олімпійських богів… (ФОТО)

НЕВІДОМІ СТОРІНКИ З ІСТОРІЇ ЧЕРНІВЦІВ /


Однозначно можемо стверджувати, що міста Чернівці ще не було, а собаки тут вже були. Вони є повноправними господарями цих надпрутських пагорбів, які переходять у карпатське передгір’я. Тисячолітня історія служби і дружби із людиною формує їхню підсвідому колективну пам’ять і успадковане розуміння того, що вони «були тут завжди», ще до того, як люди, яким вони служили, сформували такі поняття, як «автохтонне населення», «національна приналежність», «історичне право» на ті чи інші горби й долини.


У «затурканий» період історії Чернівців, себто поки ще не почали запроваджувати з кінця XVIII століття тут австрійські порядки, норми та закони, собаки виконували тут традиційні функції охорони городу, подвір’я і кількох овець з курками від забіглого на вулиці лиса чи вовка. Вже у наступному ХІХ столітті у собачій спільноті Чернівців відбулося соціальне і майнове розшарування. Паралельно із формуванням урбаністичного характеру самих Чернівців та його мешканців, появи тут прошарку заможного, освіченого городянства, яке орієнтувалося у питаннях щоденної культури життя та моди на Львів, Краків і Відень, змінювалося й ставлення у різних верств чернівчан до своїх чотирилапих супутників.
 
У заможних родинах починають утримувати породистих собак, яких привозили із Галичини чи Австрії і для підкреслення власної шляхетності собак називали іменами, які мали щоразу нагадувати про обраність та вищий соціальний стан їх господарів. Імена богів Олімпу були особливо популярними серед володарів породистих собак у Чернівцях, якими вони називали своїх підопічних: Зевс, Гермес, Аполлон, Гера, Артеміда! Щоразу гукаючи собаку із таким іменем господарі й себе переносили в уяві на вершину нового культурного олімпу, який з кожним наступним десятиліттям виростав на цих прутських кручах.

Яскраві картини з міського життя, які у середині ХІХ століття створив чернівецький художник Франц Кнапп, зображають тих представників вищого суспільства, які у барвистому вбранні прогулювалися рідко забудованими вулицями та свіжо створеними алеями міського парку, а поряд з людьми на його картинах присутні стрункі образи мисливських борзих чи догів. Звичайно, що моду на мисливські породи культивували передусім родини великих землевласників, які володіли маєтками й угіддями по всій Буковині і часто мали міські палаци у Чернівцях – барони Василько, Гурмузакі, Флондори, Кохановські.

Але як і у людському суспільстві, лише меншість собак у Чернівцях мали щастя безтурботного життя, більшість з них мусили щоденно боротися за право бігати вулицями, про які хтось придумав, що їх підмітали трояндами. Місто зростало, ставало все більш схожим на європейські міста, вже навіть називалося «маленьким Віднем», його багатоповерхова забудова, вимощені бруківкою та плитами площі і вулиці вже не хотіли миритися із зграями безпритульних собак, які нерідко, як і у наші дні, голосним гавканням та й нападами на людей заявляли свою претензію на це місто.

Найдавніше відоме розпорядження щодо врегулювання «собачого питання у Чернівцях» датується 6 лютого 1800 року, коли крайовий кат Ґурський звернувся за допомогою до військових, щоб ті допомогли постріляти бездомних собак, а він зобов’язувався за кожну вбиту тварину оплатити 3 крейцери. Заборона викидати сміття перед будинками у Чернівцях опублікована у 1801 році мала також, окрім санітарних норм, на меті зменшення бездомних тварин.

За правління легендарного бургомістра Антона Кохановського у 1875 році у Чернівцях був прийнятий міський регламент щодо порядку утримання собак на території міста. Кожен домовласник зобов’язувався щороку до 1 жовтня повідомляти міську владу, міську санітарну службу про утримання собак. Кожна зареєстрована у місті собака повинна була постійно носити номерний жетон, а вихід у публічні місця дозволявся лише на повідку або з міцним намордником. Для боротьби із бездомними собаками, які дуже часто були носіями сказу та небезпечних хвороб, у Чернівцях була створена посада при магістраті – Wasenmeister – або гицель, який був озброєний рушницею і повинен був у нічний час відстрілювати незареєстрованих бездомних собак насамперед у центрі міста. Вдень гицель та його помічники могли лише відловлювати собак зашморгом на кінці довгої палиці, який накидали на шию тварини.

На засіданні міської ради від 9 жовтня 1884 року депутат д-р Корн заявив, що вулицями міста бігає велика кількість бездомних небезпечних великих собак, і напередодні на вулиці Панській був покусаний урядовий службовець, а в день засідання шматок м’яса відкусили від руки учневі реальної школи. Бургомістр Клімеш відповів йому, що на кожне зареєстроване звернення була відповідна реакція магістрату і собаку ліквідовували, а всіх великих собак без повідка, навіть із жетонами, гицель мав право відловлювати. Депутат Корн не давав спокою бургомістру і у наступні роки, постійно звертав увагу на цю проблему і наголошував на неефективній роботі міського гицля. Депутата Ґербеля покусав пес перед входом до легендарного готелю «Молдавія» і лише завдяки високим халявам його чобіт не відкусив йому нічого.
 


«З дня на день збільшується кількість покусаних бездомними собаками чернівчан, особливо у передмістях Клокучка і Калічанка, але із центральних вулиць міста доходять відомості про зграї собак», - повідомляла 10 квітня 1894 р. місцева газета «Bukowiner Rundschau», - «нарешті магістрат мав би вжити дієвих заходів!». Інша газета - «Bukowiner Nachrichten» - пропонувала «шукати корінь проблеми не лише на Калічанці, а й на всіх околицях міста та навіть біля резиденції, де з першими сутінками справжніми господарями вулиць ставали зграї по 10 собак, що нападали на перехожих. Складається враження ніби ти перенісся до Константинополя».
 
Вітальна Великодня листівка

У 1899 році виконком Буковинського сейму запропонував запровадити податок на собак, які утримуються у домогосподарствах, розміром 3 крони за кожну. Попри зчинений галас, що люди й так страждають від великого податкового навантаження, було роз’яснено, що на Буковині дуже велика кількість бездомних собак і податки ці потрібні, щоб фінансувати служби по боротьбі із ними та лікування осіб, які постраждали від укусів уражених сказом тварин. Лікування покусаних буковинців відбувалося коштом крайової влади і було можливим лише у спеціалізованій клініці у Бухаресті. У 1898 році з крайової казни було витрачено майже 4 тис. крон. У Чернівцях налічувалося 2600 бездомних собак, у Чернівецькому повіті 9800, а по всій Буковині цілих 70600 тварин. Крайовий виконком пояснював таку ситуацію із прикордонним розташуванням Буковини і повною відсутністю нагляду за бездомними собаками у сусідній Румунії та Росії, звідки щороку тисячі собак перебігали через кордон на австрійську Буковину.
 


Відомо, що всі чернівчани ділилися на дві групи – на тих, які тримали вдома собак, і тих, які їх не тримали. Поділ цей зберігся і до наших днів. Ще в австрійські часи міська влада змушена була видавати розпорядження, які категорично забороняли вхід до кав’ярень, ресторанів, театру і філармонії у супроводі домашніх чотирилапих улюбленців. За недотримання міських розпоряджень застосовувалися відчутні штрафи. У 1896 році піднялася кампанія у місті проти того, щоб не приводити собак і на концерти військового духового оркестру 41-го піхотного полку, які часто відбувалися на відкритих майданчиках. Причиною стало те, що чернівецькі собаки були дуже чутливими до звуків духових інструментів і своїми голосними завиваннями та скавулінням охоче акомпанували на концертах військовим музикантам.

Особливо завзяті представники першої групи чернівчан створили ще наприкінці ХІХ століття громадську організацію по захисту тварин – вони стали піонерами цього руху, який і до наших днів у Чернівцях захищає право кожного песика гідно жити повсюдно, де йому подобається. Активісти того громадського об’єднання нападали на гицлів, відбивали у них собак, що ті зловили, і наполягали, що «єдиним гуманним способом ліквідації собак є розстріл». Влада міста вважала, що громадськість Чернівців не була партнером влади у спробі навести порядок, адже була переконана, що магістрат надто суворо чинить проти собак і їх потрібно захищати.
 
Донька Стефана Василька фон Серетського в Берегометі над Сіретом

Якщо у ранньому ХІХ столітті, як вже було сказано, імена собакам обирали з-поміж імен олімпійських богів, то наприкінці того століття всі Чернівці марили французькою модою і французькою мовою. Численні гувернантки із Франції у чернівецьких родинах навчали не тільки мові, літературі і рецептам, а принесли й моду на французькі імена для собак – «Шері», «Туту», «Бель», «Шупетт» – лунало з усіх дворів Чернівців. А напередодні Першої світової війни лідером модних уподобань стало все, що було або хоча звучало по-англійськи. Тому й клички чернівецьких чотириногих змінилися на «Снупі», «Дарлінг», «Боб» або «Крейзі». У 1912 році газета писала: «добре, що хоч дітей називають добрими старими іменами – Йозеф, Франц, Марія і Анна».
 
Листівка товариства захисту тварин в Чернівцях
 
Фестиваль у Чернівцях, присвячений дню народження цісаря

За століття багато раз змінилося громадянство мешканців Чернівців, технічний прогрес вивів нас на такі висоти, про які наші попередники і не мріяли, але є вічне питання для нашого міста – бродячі собаки на вулицях Чернівців. Історія вчить, що не варто себе тішити, що ми доживемо до його вирішення.

Сергій ОСАЧУК, Микола САЛАГОР, для БукІнфо (с)
Поштові листівки та номерні жетони різних років із особистої колекції Миколи Салагора
 
Номерні жетони різних років:
 

 Купити квартиру в Чернівцях
Більше новин по темі:
Не пропускайте важливих новин!
Увімкніть сповіщення, та отримуйте новини моментально після публікації