Штрихи до портрету міста Садаґура (В УНІКАЛЬНИХ ІСТОРИЧНИХ ІЛЮСТРАЦІЯХ)

ЦІКАВІ СТОРІНКИ ІСТОРІЇ /


«Коли хтось жив у такому цивілізованому місті, як Садаґура, і після цього був змушений повернутися у таку мерзенну країну, як наша, контраст настільки жахливий, що йому бракне слів, аби пояснити, що він відчуває всередині», – зізнався герой комедії Васілє Александрі «Йоргу з Садаґури або племінник – бісова душа», який у 1844 році повернувся з навчання у Садаґурі до рідних Ясс. Для родичів у Молдавії, з розповідей Йоргу Садаґура – столиця цивілізованого західного світу «... О! Садаґура, Садаґура! ... Де та вдячність, яку ти несеш в собі? Де твої булочки?... Де пиво? Де картопля? Де твій цісарський шніцель? ... А твої швабські вальси? ... А твоє товариство, переповнене грацією? ... Не дай боже! ... Що я буду робити? ... Хочеться бігти на край світу... подалі від батьківського дому; від провінціалів без почуттів... Подалі від усіх… і від родичів, і від циган, і від капусти з качкою ...».


Батьків світової слави Садгори є багато – від датчанина Петера Пауля Ґартенберґа, який зумів здурити російську імператрицю Катерину ІІ, заснував на цьому місці у 1771 році монетний двір і дав назву новому поселенню своїм прізвищем, аж до Пауля Целана, найвідомішого поета з Чернівців, який змістив акценти у стосунках Чернівців і Садгори, коли він написав вірш «Лист Паулеві Целану до Парижа, на рю Льоншан, з Чернівець під Садгорою».

Ще 28 грудня 1820 року австрійський цісар Франц І надав Садгорі привілеї торгової громади із власним гербом і написом – міська громада Садагура. Адже щорічно у Садгорі відбувалися 4 великі ярмарки великої рогатої худоби, на яких продавали 80 000 буйволів із Бессарабії та Молдавії. Обіг коштів при таких оборудках привабив сюди і міжнародну банду фальшивомонетників, центр якої знаходився в Англії, а фальшиві банкноти вони збували на ярмарках у Садгорі. У травні 1856 року чернівецькими «шерлокхолмсами» банду було викрито і накрито.

З метою наповнення чернівецької казни міська рада Чернівців постановила у 1840 році передати право збирати ринкові збори із площ міста одній фірмі (як сьогодні паркувальники), яка почала неймовірно здирати шкіру із продавців за все так, що девізом чернівецьких ринків стало «хочеш, не хочеш, а гроші плати». Щоб уникнути цього тягаря продавці перемістилися з Чернівців на ринкову площу Садгори, де з них ніхто шкіри не дер, т.зв. бруківочне мито не вимагав, зайвими інспекціями не дошкуляв. І вже скоро чернівецькі ринки опустіли, а товарів стало обмаль і були вони дуже дорогими. Настав час розквіту Садгори – всі чернівецькі городяни, які хотіли товарів за доступними цінами, змушені були тепер годину витрачати на дорогу до Садгори і скуповуватися на лівому березі Пруту. Тривало так аж ціле десятиліття.
 
Тижневий базар в Садагурі

Родинне помістя-палац баронської родини Теодора фон Мустяци,творило до 1842 року головний осередок світського життя. Аж поки до Садгори не переселився цадик-утікач з Київської губернії Ізраель Фрідман, хасидський великий рабин, що скуштував російської в’язниці і попросив політичного притулку в Австрії та оселився на запрошення барона Мустяци у жвавому торгівельному містечку із такою романтичною назвою – Садаґура. Тут він проживав як справжній паша, оточений діловим двором хасидів, у розкошах, що нагадували царя Соломона, і своїми промовами привертав увагу євреїв далеко за межами Буковини. Тогочасні чернівецькі журналісти писали: «Кажуть, наше сусіднє містечко Садаґура у світі значно відоміше, аніж наші улюблені Чернівці. І все це воно завдячує чудодійному рабину. У численних західних газетах та журналах про нього часто пишуть і розглядають не лише як мудреця, що допоможе вийти із скрутної ситуації кожному, хто до нього звернеться, а у першу чергу вони вивчають садгірських хасидів як культурно-історичний феномен».
 
Садагура. Палац чудотворного рабина

Щороку на іудейські свята до Садгори сходилися тисячі хасидів не лише із Буковини, Галичини, а й велика кількість із Російської імперії. Чудотворний рабин Фрідман перетворив торгове місто у духовну Мекку для хасидів і прибуткове джерело для себе і своєї сім’ї. Створив собі пишну резиденцію, оточив його «щасливоокими» садгірськими хасидами і зовсім не розумів вимоги австрійської податкової інспекції платити податки із своєї бурхливої діяльності, що охоплювала продаж благословення та прокляття, продаж амулетів і чудодійних засобів, посередництво в укладанні шлюбу і розлученні, продаж ліків та успіху у гешефтах, успішного рішення суду, вирішення суперечок і підписанні комерційних угод т.і. Нотаріальна служба вищого ґатунку!
 
Ринкова площа в Садагурі
 
19 січня 1865 року у Садгорі розпочало роботу телеграфне відділення, ціни на садгірських ярмарках можна було від тоді повідомляти в інші регіони Австрії, Німеччини, Росії та Румунії телеграмами. З того часу і аж до появи в кожного її мешканця інтернету Садгора міцно трималася за телеграфний зв’язок зі світом. З 1907 року на підмогу прийшов телефонний зв’язок, і у Садгорі розмістили власну телефонну станцію.
 
Ресторан в Садагурі
 
Регулярне сполучення між Чернівцями і Садгорою

На засіданні міської ради Садгори у липні 1876 року дискутувалося питання виділення субвенцій для утримання власної пожежної команди, що викликало цілу бурю емоційних протестів від місцевих депутатів. Член виконкому Мозес Реттер заявив дослівно: «Від коли існує Садгора, вона має благословення, і навіть якщо виникає пожежа, то спопеляється завжди лише один будинок. А відколи в Садгорі діяла пожежна команда, то завжди згорали багато домів. Це через те, що ми вже не покладалися на Бога. Дати гроші пожежникам, щоб вони їх пропили, було б ще більшим гріхом перед Богом, тому прошу не давати їм субвенції». 18 депутатів підтримали таку резолюцію і лише 4 були проти. Вже за якийсь час знову був у Садгорі цурис – велика пожежа, яка вибухнула у будинку адвоката д-ра Ебермана, поки з Чернівців прибула пожежна команда, вогонь повністю знищив 17 будинків і був зупинений чернівецькими пожежниками лише перед будівлею садгірської податкової інспекції.
 
Професійна пожежна охорона_1912

З ініціативи Виконавчого комітету буковинського сейму у 1886 році було проведено першу велику промислово-ремісничу виставку Буковини, участь в якій взяли багато сотень виробників з краю та цілої імперії. Найкращі з них були відзначені медалями за заслуги – золотою, срібною та бронзовою, а також почесними дипломами і грамотами. Серед лауреатів тієї виставки були й садгірські майстри, які забрали до Садгори бронзові медалі – аптекар Дам’ян Рубінович за фруктові вина, Николай Ісопенко за вироби з хутра та Григорій Грушка за взуттєві вироби.
 
Палац чудотворного рабина в Садагурі
 
Палац рабина в Садагурі і типи євреїв
 
18 квітня 1891 р. між 8 і 9 годиною вечора із магалянського лісу дорогою зі Старої Жучки до Садгори забіг дворічний вовк і покалічив, завдавши серйозних рваних ран в шийно-лицевій області, 35 мешканців, серед яких опинився навіть професор Чернівецького університету д-р Йозеф Штробль. Голова садгірської районної адміністрації Барлеон особисто відвозив покусаних садгірчан до чернівецької лікарні. Троє людей померло.

Звиклі до єврейських чудес християнські садгірчани зраділи й собі, коли у вересні 1892 р. вдруге зацвіла велика яблуня, що сприйнялося як особливий дар Божий, дерево почали охороняти, а минаючи його хрестилися.
 
Палац рабина в Садагурі

У 1893 році Йозеф Бадіан відкриває у Садгорі першу книгарню, магазин канцтоварів і майже у духові нашого часу у тому ж магазині – «гроші під позичку», бо надія на виторг лише книжками була, очевидно, не надто великою.

Більше як півстоліття абсолютну монополію на перевезення по маршруту Чернівці-Садгора-Чернівці тримали садгірські євреї, які на довгих возах голосними вигуками збирали пасажирів біля Пруту і без жодної альтернативи трусили людей до святого міста великого рабина та таємної столиці напівчистих ґешефтів. Вони давно перетворилися на чудо, і навіть поштові картки із такими «маршрутками» друкувалися у Чернівцях.
 
Палац Мустяци в Садагурі

Аж ось, «Першим Буковинським омнібусним підприємством» 8 вересня 1905 року було відкрито регулярне омнібусне сполучення між Чернівцями і Садгорою. Омнібус був ще запряжений двома кіньми, які тягнули вагон на колесах, що вміщував 15-20 чоловік, був прабатьком пізніших моторизованих автобусів. Елегантні, засклені, свіжолаковані салони омнібусів пропонували доїхати не лише комфортніше, а й дешевше, ніж на єврейських розвалюхах-«вагерль». Те, чого побоювалися, таки сталося – кілька днів нового сполучення відбувалися у супроводі жандармерії, а в суботу, 16 вересня ввечері, коли омнібус-конкурент прибув самотній до Садгори, з-за корчів у нього полетіло каміння, яким садгірські фірмани бомбардували конкурента, порозбивали шибки, кондуктор і візник кидали у відповідь, аж поки на допомогу не прибігло кілька солдат з шаблями із кавалерійської казарми на Жучці та розігнали терористів. Ані суттєве зменшення цін, ані раптова ввічливість до того зухвалих садигурських візників не допомагала, доходило до того, що вони забігали у салон омнібуса і на руках переносили пасажирів у свої «вагерлі». Майже як сьогодні змагаються водії чернівецьких маршруток із тролейбусами. Добре, що камінням ще не бомбардують.
 
Кінне таксі Чернівці - Садагура

У 1909 році дирекцією чернівецьких електричних ліній було вичислено, що найдоцільніша розбудова трамвайного сполучення була до Садгори, її рентабельність була б такою високою, що із прибутків можна було б розбудовувати трамвайні лінії і в інші частини міста – на Рошу і Горєча. Та навіть у ті толерантні часи у місті зчинився хай – що? Євреям будувати трамвайну колію, Садгора – то єврейське місто і т.і. Рахували навіть скільки і якої національності мешканців користувалися б трамваєм: у Садгорі (4510 мешканців, з них 3437 іудеїв). А долучивши ще пасажирів з Жучки, Рогізни і Ленківців, виходило десь 5 тис. іудеїв і 10 тис. християн, що заперечувало єврейський характер нової трамвайної лінії. У самій Садгорі була розгорнута неймовірна кампанія проти проведення трамваю, яка виходила із єврейських кіл.
 
Життя щасливого тижня

На Вербну неділю 1906 року до Садгори завітала мегазірка австрійського театру – Александр Жирарді, який перебував з гастролями у Чернівцях і зажадав побачити велелюдний базар у Садгорі і завдяки міському голові Садгори д-ру Рунесу відвідав навіть самого чудотворного рабина Фрідмана, який згодився його прийняти лише за умови, що актор ніколи не зображатиме рабина на театральній сцені. Жвава розмова із дуже смачним вином, яким частували в садгірській резиденції поважних гостей, всім дуже сподобалася, а Садигура мала про що пліткувати ще тижнями.

У тому ж році крайова інспекція із якості продуктів харчування на чолі із д-р Вендером виявила величезну аферу із фальшування ефірної олії фенхелю у Садгорі та Новоселиці, звідки щороку понад сотню вагонів такої олії продавали у Баварію, де випікали хліб із фенхелю. Розбавляння жирного молока водою чи змішування різних сортів борошна – то було для профанів, а садгірські махери працювали по-крупному.
 
Єврейське весілля. Щасти

Два полюси «садгірської планети» творили цадик Фрідман із його багатотисячною громадою хасидів і барон Йоган Мустяца у своєму палаці на пагорбі. А третьою силою, яка врівноважувала суперечки й ґешефти двох перших, був багатолітній міський голова доктор Рунес, що бездоганно володів не лише ораторським мистецтвом, а й мистецтвом політичних інтриг. Бідний, дуже бідний квартал у Садгорі містився на так званій Міцраїмгассе, а багатий квартал, який заселяли єврейські адвокати, як у Чернівцях, так і в інших австрійських містах був на вулиці, що називалася Геренґассе - Панська. Ця вулиця вела до замкового парку барона Мустяци.
 
Базар в Садагурі
 
Базар в Садагурі

Легендарне весілля доньки чудотворного рабина Фрідмана на початку червня 1904 року увійшло до всіх світських хронік провідних газет і журналів Європи – палац рабина та всі прилеглі будинки уквітчані та у прапорах вітали 10 000 гостей із усіх сусідніх регіонів, а також з Румунії і Росії. Посеред дороги навпроти палацу спорудили великий балдахін для церемонії вінчання, а поряд трибуну для особливо почесних гостей та офіцерів 10 гусарського полку із Старої Жучки. Клезмерський оркестр Фельдмана дбав про музичний супровід, садгірську мелодію «Хава Нагіла» гості почули тут і рознесли по всьому світу!
 


Минуло сто років, а Садгора із ними зазнала нищівних руйнувань у Першу світову війну, відбудови та індустріалізації у міжвоєнний час, потім знову війна і гетто, розстріли та депортації до румунських таборів євреїв. Замість чуда у повоєнні роки у палаці рабина СРСР ремонтував танки і трактори, радянські «воєнні городки» принесли до Садгори замість мови їдиш російську мову із поволзьким акцентом, а головною принадою містечка став міцно приварений радянський військовий літак МИГ-17. І знову дух торгівлі та ґешефту опанував Садгору у 90-х рр., потужна деіндустріалізація забирає з її обличчя залишки міського макіяжу і знову в палаці є рабин, до нього їдуть хасиди з усього світу, бо вони мають вернути славу Садгорі, більшу ніж її мають Чернівці. Фірманів не залишилося, є лише завзяті Сірмани та неймовірні музиканти Фельдмана.

Сергій ОСАЧУК, Микола САЛАГОР, для БукІнфо (с)
Поштові листівки із особистої колекції Миколи Салагора 
 
 
На на головному та цьому фото: Шахарит. Вранішнє благословення
 
Хасид в тфіліні і талиті (покривалі) під час молитви
  
 
Торгівля гончаними виробами в Садагурі 
 
 
Темпель і помешкання чудотворного рабина в Садагурі
 
Садагурський п"ятак (вальшак)
 
 
Золота медаль 1886 р. за І місце
 
1 золота медаль 1886 р. за І місце
 
Бронзова медаль 1886 р. за ІІІ місце

 Купити квартиру в Чернівцях
Більше новин по темі:
Не пропускайте важливих новин!
Увімкніть сповіщення, та отримуйте новини моментально після публікації