Німці Буковини і марево надії

ІСТОРИЧНИЙ РАКУРС /


Коли у 1774 році австрійці виторгували собі у османів та росіян Буковину, щоб «заокруглити» свої східні володіння і забезпечити пряме сполучення своїх провінцій – Галичини та Семигороддя, перед ними постали такі управлінські виклики, що сьогоднішні проблеми наших урядовців у порівнянні із тогочасними виглядають просто смішними.

 

Уявімо собі, що на площі понад 10 тис. км2, а це більше ніж сьогоднішня Чернівецька область, проживало заледве 70 тис. чоловік. Вони були настільки демотивовані й відсталими у своєму освітньому рівні та культурі господарювання попередніми правителями, що дослівно ледве кінці з кінцями зводили у такому багатому на ліси, пасовища, водні ресурси, корисні копалини, звірину та ін. краї.

 

Як було виправити такий занепад?

 

Австрійські військові губернатори Буковини генерали фон Енценберг та фон Сплені зуміли переконати цісаря і уряд у Відні, що варто не лише будувати та зміцнювати транспортну інфраструктуру, запровадити елементарну освіту місцевого населення, а значно ефективніше відкрити Буковину для працьовитих вже більш освічених та досвідчених переселенців із західних країв імперії. Завдяки такій політиці заселення, яка тривала аж до середини 19 століття, на Буковині стався демографічний вибух, і за 100 років кількість населення зросла до 800 тис. чоловік.

 

Не тільки місто Чернівці, а й найвіддаленіші закутки краю заговорили окрім української та румунської мовами, майже десятком різних мов та діалектів: німецькою, польською, угорською, їдиш, російською, словацькою, вірменською. Немов новітній Вавилон із духом напруженої внутрішньої господарської конкуренції та мирним співіснуванням, не лише толерантності, а й симбіозу та взаємопроникнення культур, мов, релігій, традицій. Син Марії Терезії, цісар Йосип ІІ створив ці унікальні політичні, нормативно-правові передумови, що принесли гарні цивілізаційні плоди для цього краю.

 

Головною рушійною силою у прогресі Буковини упродовж 19 століття стали тисячі німецькомовних переселенців, які розмовляли десятьма діалектами німецької мови, походили із різних регіонів Австрійської держави, були римо-католиками і протестантами, а місцеве населення їх всіх, за винятком міських німців, називало збірною назвою – шваби. Швидко, за кілька десятиліть, вони продемонстрували прогрес: від невеличких німецьких колоній в існуючих селах Буковини – до власних заможних великих сіл, – шваби були взірцем, на яких рівнялися і у яких вчилися українці та румуни. Модні сьогодні тенденції сільської кооперації, споживчих кооперативів, молочарень та сироварень, фінансових інституцій – ощадно-позичкових кас – вже тоді були практикою серед німецьких громад Буковини.

 

Політична еліта цих буковинських швабів жила у Чернівцях та всіх повітових містах, були держслужбовцями, ремісниками, офіцерами і вчителями, але найяскравіші їх представники були серед професорів Чернівецького університету та державної гімназії. Хоча, загальна кількість німців Буковини ніколи не перевищувала 9% від кількості населення краю, корисний коефіцієнт їхньої присутності був у кілька разів вищим. Як і інші національні спільноти німці мали свої різноманітні товариства, політичні партії, газети й журнали, театральні та музичні об’єднання, спортивні команди, які вони утримували як за власний кошт, так і завдяки підтримці Буковинського сейму. Кульмінацією розквіту й розвитку німецької громади стало спорудження у червні 1910 року величного Німецького Дому на теперішній вулиці Ольги Кобилянської, 53.

 

Після потрясінь Першої світової війни, після обману 1918-1919 рр. румунського короля Фердинанда І, що обіцяв німцям Буковини культурну, мовну автономію та визнання німецької мови в університет,і для них, як і всіх не румунів краю раптово настали нові часи зверхності лише однієї культури і мови – румунської. Демонстративне приниження інших та лобіювання й сприяння інтересів румунського населення з боку державної політики Бухаресту, закриття німецьких шкіл і дозвіл таких лише на приватному утриманні громад, тотальна румунізація університету та інші життєві «дрібнички», спрямовані проти не румун, дошкуляли у 20-30-ті роки минулого століття буковинцям, які були звиклі до іншої атмосфери у своєму краї. Але, як би сильно пружину не стискати і не закручувати, вона вистрілить.

 

На тлі політики румунізації множаться багаточисленні протестні настрої, зростають лівацькі, комуністичні настрої серед міської молоді, що сподівалася на справедливість та визволення від «братів зі Сходу», інші активно закликали й пропагували сіонізм та еміграцію до Палестини, аж тут – потрясіння для німців Буковини! Відроджується Велика Німеччина, там новий фюрер завзято-божевільними популярними гаслами й промовами веде націю за собою. Чернівці і Буковина кишать не лише комінтернівськими та московськими агентами, а й емісарами розвідок Польщі, Чехословаччини, Франції, Великобританії і, звичайно, Німецького рейху. Ніхто не чує в промовах із Мюнхену, Нюрнбергу чи Берліну жодних загрозливих тонів.

 

Німці Буковини за сприяння різноманітних культурно-освітніх, стипендіальних програм їдуть на навчання в університети Німеччини, в цілій Румунії вибухає «Німецький рух оновлення», що рясно підтримується берлінськими установами. Не лише тихо на кухні чи пошепки, а вже голосно буковинські німці кажуть – нарешті Берлін змусить Бухарест нас поважати! Театралізовані виступи на теми давньонімецьких саг, уніформи для хлопців і дівчат, по-німецьки заплетені коси, прикраси із квітів та нового символу надії – свастики, творили марево майбутнього для онуків і правнуків тих німців, які своїми мозолистими руками перетворили Буковину із занедбаного краю в край, де варто було жити.

 

Унікальна поштова листівка другої половини 1930-х років демонструє нам таку німецьку театралізовану ходу на розі вулиць Ольги Кобилянської та Раймунда Фрідріха Кайндля поблизу Німецького Дому.

 

Вже зовсім скоро, у червні 1940 року прийшло «визволення» і для лівих, і для правих, що як у Сталінському, так і у Гітлерівському «рейху-раю» закінчилося для більшості катастрофою. Шануйте мир на Буковині, будьте пильні сьогодні!

Сергій ОСАЧУК, Микола САЛАГОР, для БукІнфо (с)
Поштова листівка із особистої колекції Миколи Салагора

 Купити квартиру в Чернівцях
Більше новин по темі:
Не пропускайте важливих новин!
Увімкніть сповіщення, та отримуйте новини моментально після публікації