БукІнфо
Чернівецька Незалежна Інформаційна Агенція
Перегляд новини  /  ІНТЕРВ'Ю   >>> 6 Листопада 2016

«Українська пісня має усе, щоби здобути світове визнання», - народний артист Павло Дворський дав інтерв'ю БукІнфо

ЕКСКЛЮЗИВ / 

Про розквіт української естради за часів відомого ансамблю «Смерічка», коли на піку популярності були Володимир Івасюк, Назарій Яремчук, Софія Ротару та багато інших, Народний артист України, Лауреат премій і фестивалів, Почесний громадянин Чернівців, співак та композитор Павло Дворський розповідає з особливою теплотою. Адже це – душа культури, її злет, її тріумф.
 
У розмові з коресподентом БукІнфо Павло Ананійович озвучує наступну тезу: насправді в сучасної української естради є усе, щоби мати світове визнання. Але акцент потрібно робити та тому, що споконвіку своє, а не на тимасових віяннях.

- Павле Ананійовичу, чи може сучасна українська естрада виправдати той високий рівень, який був заданий у 70-80-х, а чи це уже цілком інший формат?

- Ну насправді в наших виконавців є величезний скарб, залишається ним скористатися. Українська пісня має усе, щоби здобути світове визнання. І це усе – фольклор, наші народні пісні. Адже це така глибина, душа. А що мовою високого мистецтва означає «душа»? Це коли співак навіть акапельно виконує пісню, збирає при цьому аншлаги, і мороз шкірою від голосу і емоції, закладеної у мелодику. Справді, у нас є і гарні імена, і українське здатне зривати овації стадіонів (як «Океан Ельзи»). Щоби не опуститися до масовості, яку напівзневажливо називають «попса», молоді артисти, які ще лише обирають, яким шляхом іти, мали би переосмислити і відкрити для себе наш фольклор. А там справді все.

- Ваша творча співпраця з Назарієм Яремчуком принесла українській естраді майже 30 пісень. Що для вас було пріоритетним, коли ви несли українську культуру у світ?

- Нашу дружбу з Назарієм, наші спільні ідеї та іноді суперечки можна до ранку згадувати, справді. Це не просто роки. Назарій не просто виконавець десятків моїх пісень, він ще і хрещений батько для мого сина, він ще і однодумець був. Ми тоді просто робили своє: несли буковинське, гуцульське, слобожанське у світ. Співали і на міжнародних велелюдних сценах, і на току чи в шахтарській промзоні. Головне було – щоби з душею. Коли ми виступали перед шахтарями з Авдіївки з «Водограєм» і «Червоною рутою», тоді думалося одне: ці люди ризикують життями щоденно, аби видобувати вугілля, і вони напевно не знають – виберуться з копалень, чи ні… Ми тоді і подумати не могли, що на цій же землі через кілька десятиліть буде ще й інша загроза. Не думали, що ми і наші діти дізнаються, що таке війна. Що нашому сучасникові-українцю доведеться воювати за мир…

Ми справді у пріоритет ставили душевність української пісні і тому несли її всім, хто хотів чути.

- Знаючи, який тотальний контроль радянського режиму був над проявами національного характеру, майже неймовірним зається ваш феномен. Адже у своїй творчості ви не просто не підлаштовувалися під ідеологічні каркаси, ви повністю залишилися собою – як це можливо?

- Небезпека справді була і для того, аби українське зазвувало, треба було ним жити. Це не перебільшення – бо такий був час. Якщо говорити конкретно про мене, то виступав у свій час навіть під псевдонімом Павло Дністровський, аби ті, хто перевіряє сценарії і репертуар, сприйняли автора як когось із «своїх» з радянської спілки композиторів і не перекрили дорогу. А щоби бути почутим у різні часи (які би важкі вони не були) – просто достатньо щирості, повторюся. Справжня пісня знаходить справжнього слухача. Навіть більше того: слухач у ній впізнає себе, незнайомий мені слухач. Так було із «Смерековою хатою», наприклад, коли мені щиро казали: «Я виріс саме у такій- там все точно, як у моєму дитинстві…»

«Співати душею» - таке завдання ставив і ставить перед собою Павло Дворський на кожному з виступів. Бо знає: в мистецтві треба говорити мовою непроминущого.

Розмовляла Іванна СТЕФ’ЮК, БукІнфо (с)
Фото автора