БукІнфо
Чернівецька Незалежна Інформаційна Агенція
Перегляд новини  /  СПОРТ   >>> 22 Березня 2019

"Він хоче грати за Україну": Італійський футбольний клуб "Мілан" виховує чернівчанина, якого називають "другим Шевченком"

НАШОГО ЦВІТУ ПО ВСЬОМУ СВІТУ... / 


Інтерв’ю "Футбол 24" із Віталієм Нагрудним, батьком 13-річного Владислава, вихованця Мілана, за якого невдовзі може розгорітися запекла боротьба між клубами і навіть збірними.


Про цього хлопчака ми дізналися нещодавно. На початку лютого команда Мілан U-14 здобула перемогу над ровесниками з київського Динамо у фіналі престижного міжнародного турніру у Мінську. Єдиний гол у ворота "динамівців" забив… Владислав Нагрудний – українець за походженням (чернівчанин), італієць за мовою.

Наприкінці 90-х батьки Влада виїхали з рідних Чернівців до Італії. Хлопець народився вже на чужині: там увібрав місцеві традиції, там пішов до школи і зробив перші кроки у футболі. Зараз дитячі тренери Мілана не можуть натішитися своєю знахідкою – Владислав виявився надзвичайно обдарованим і просто-таки феєрить в атаці "россонері", виділяючись серед однолітків.

"Футбол 24" із допомогою скаута Кальярі Алекса Великих вийшов на зв’язок із Віталієм Нагрудним, батьком міланської зірочки, щоб розпитати, як усе починалось і чи дійсно Україна ризикує остаточно втратити потенційного гравця національної збірної.

"Продавали білети біля Сан-Сіро, а потім дивилися гру Шеви"


– Віталію, як і чому ви опинилися в Італії наприкінці 90-х?

– Складний був час. Як і всі, ми залишилися без роботи. За фахом я – музикант. Працював у музичній школі, грав на весіллях. Настав такий період, коли замовлень не було. Довелося виїхати з України. Не на постійне місце проживання, звичайно. Хотіли підзаробити і повернутися додому. Проте народився Влад, і ми залишилися в Італії. Тут у нього школа, друзі. Українською він практично не розмовляє, російською – також. Італію обрали заради сина.

– До речі, на якому музичному інструменті ви грали?

– На акордеоні. Закінчив Чернівецьке культурно-просвітницьке училище.

– Як вас прийняла Італія? Ви продовжили займатися музикою?

– Ой, ні! Я вже й забув, коли грав востаннє (Усміхається). Тут – зовсім інша робота. Спочатку не мав документів, тож де трапилася нагода – там і працював. Зараз із документами все в порядку. Живемо нормально.

– Ви вже отримали італійське громадянство?

– Ні, не отримав. Немає.

– У Мілані осіли відразу, чи життя вас трохи покидало?

– Спочатку жили в Корсіко (місто у провінції Мілан), потім переїхали сюди, купили дім.

– Якраз у той час за Мілан виступав Андрій Шевченко. Ви ходили на Сан-Сіро? Бачили гру бомбардира вживу?

– Звичайно. Спочатку продавали білети для паркування автомобілів біля Сан-Сіро, а потім заходили на гру. Можливості поспілкуватися із Шевченком не було, хоча дуже хотілося. Ті роки, коли ми облаштовувалися в Італії, – момент найбільшого розквіту Андрія в Мілані. Він тут мав просто величезну повагу.

"Ми беремо вашого сина в Мілан"

– У 2005-му ваша сім’я поповнилася Владиславом. Коли ви відчули, що він – особливий хлопчик, що в нього – велике майбутнє?


– Якось ми грали із ним у парку. Влад товаришував із хлопчиком, батько якого був директором футбольної школи. Директор так подивився за їхнім футболом і каже до мене: "Дивися, твій бігає навіть швидше, ніж мій". У підсумку, запросив Влада у свою школу. Ми записали туди сина через кілька місяців.

Одразу було помітно, що Влад грає краще, ніж всі інші. Провів у цій школі два роки. А згодом потрапив у філіал школи футбольного клубу Мілан. Його переглянули і сказали: "Ми беремо вашого сина". Спершу тренування відбувалися раз на тиждень. Наступного року – двічі на тиждень. Інтенсивність занять зростала з віком.

– В атаці грав завжди?

– Спочатку діяв більше у захисті. Потім перемістився у півзахист. А от у Мілані його одразу поставили в атаку. Влад швидко бігає, комфортно почувається на обох флангах, а також у центрі нападу. При потребі може відтягнутися вглиб. Але якщо ви його запитаєте, де йому подобається найбільше, він відповість, що на лівому фланзі (Усміхається).

– Хто із сучасних зірок футболу йому імпонує?

– Раніше йому дуже подобався Шевченко. Зараз – Дибала, Роналду. З Мілана – Сусо і Пйонтек.

– Які особливості підготовки юнаків у Мілані? На чому тренери акцентують увагу?

– Тренування відбуваються у дуже спокійній, конструктивній атмосфері. Тренери не кричать на своїх вихованців. Головна вимога – вміти швидко приймати рішення, не перетримувати м’яч. Пас, пас, пас!

Тренування – чотири рази на тиждень. Кожне заняття передбачає інші вправи. Владу дуже подобається. Я ще жодного разу не чув від нього, мовляв, не хочу йти на тренування (Усміхається). Хороші тренери там.

– Які головні козирі у футболіста Нагрудного? Пас? Дриблінг? Дальній удар?


– У нього є все. Завдяки тренерам, знову ж таки, які чудово ставляться до вихованців. У Мілані підростають дуже талановиті хлопці.

– Ви, напевно, неодноразово спілкувалися із міланськими спеціалістами. Яке майбутнє вони пророкують для вашого сина?

– Щодо цього ніхто нічого не може сказати. Ні, вони, звичайно, стверджують: хлопець – хороший, розвивається, прогресує. Мовляв, так тримати! Забігати наперед не варто. Маємо те, що є на цей момент.

– А чи цікавилися Владиславом інші клуби? Адже скаути не дрімають…

– Поки що – нічого конкретного. Тільки після недавнього турніру, який відбувся у Мінську, почалися певні дзвінки і намагання дізнатися, що й до чого.
 
– Паралельно розпочинаються розмови про те, за яку ж збірну виступатиме ваш син у майбутньому. Називаються Італія, Румунія, Молдова. Чи є серед цього списку Україна? Чи контактували з вами представники української сторони?

– Ніхто до нас наразі не підходив, не намагався порозмовляти.

– А батькове серце який вибір зробило б?

– Ой, не знаю… Все залежить від нього (Владислава). Не можу брати на себе таку відповідальність.

– А Владислав що каже?

– Він хоче грати ще й за Україну. Звичайно. Владу дуже сподобалися ті хлопці із київського Динамо, проти яких він грав у фіналі мінського турніру.


"Готовий стати агентом для свого сина"

– Чи розповідаєте своєму сину про Україну, про Чернівці? Чи знайомите його з українською культурою?

– Звичайно, що роблю це іноді. Розумієте, у нас дуже мало часу. Зранку – до школи. Після уроків – на тренування. Додому повертається пізно – сідає за домашнє завдання. Проте щороку, влітку, ми разом їздимо у Чернівці. Плануємо приїхати і цього року. Є тільки один нюанс – команда Владислава запланувала на літо (орієнтовно – на початок серпня) тренувальні збори у горах. Треба спершу дізнатися конкретну дату.

– Чи успішний учень з Владислава? Яке у нього хобі?

– Так, він навчається гарно. А хобі… Грає на PlayStation (Cміється). Годину-півтори. Може вийти у парк – погуляти з друзями. Але часу для цього практично немає – він порівняно вільний лише у середу.

– А ваша пристрасть до музики йому передалася?

– Ні, до музики – ні (Сміється). Коли ще я навчався у школі – ми співали. А тут у них усі грають на флейті. Займався з ним, але синові бракує запасу повітря, щоб постійно дмухати в дудку.

– Екс-форвард Василь Швед колись сказав мені таку фразу: "Найкращий агент для сина – його батько". Ви готові взяти на себе всі організаційні клопоти у кар’єрі Владислава?

– Я завжди готовий. Супроводжував його увесь цей час – від ігор у парку до тренувань у Мілані. Був голкіпером, а він мені пробивав по воротах (Усміхається). Думаю, ми й надалі крокуватимемо разом.

– Про яке майбутнє для сина ви мрієте?

– Найголовніше – щоб він був здоровим. А всього іншого можна досягнути. Фантазувати мені б не хотілося. Але скажу одне. Коли Влад прийшов у Мілан, доводилося чути: "Дивись, це – Шевченко". Син навіть біжить так, як Шева.

Олег БАБІЙ, сторінка автора у Facebook