Секретарка міської ради Марина Кирилюк: Маю велику «хворобу» - я працеголік. Давно могла жити у Києві, але моє місто - Чернівці

Марина Кирилюк перша жінка, яка займає посаду секретарки Чернівецької міської ради. Принаймні, у новітній час. Вона працювала в сфері маркетингу більш як два десятиліття, а свою маркетингову компанію називає справжньою школою життя для себе. Любить читати, але не художню літературу, а професійну чи науково-популярну. Тож не дивно, що родичі вважають її «працеголіком». Але їй це подобається, бо, як сама зізнається, що її хобі це робота.

Ви дізнаєтеся, як Марина Кирилюк, мріючи стати психологом, стала маркетологом, а тепер - чиновником найвищого калібру у Чернівцях. Ви також дізнаєтеся, як Марині у бізнесі своєрідно «допомагав» McDonalds, чому вона любить подорожувати автобусами та про що пише свою першу книжку. Ми також поспілкувались про роботу в міській раді, роль комунікатора для депутатів, де пані Марина відверто розкрила внутрішню кухню та розповіла про свої плани роботи з депутатським корпусом.

Почнемо з традиційного запитання: Як Ви потрапили в Чернівці і тут розпочали свою діяльність?

1998 року вступила в Чернівецький національний університет, на економічний факультет. То був перший набір на спеціальність “Маркетинг”. Це була цікава історія. Я хотіла бути психологом, а мій батько хотів, щоб я стала бухгалтером, мовляв, психологом в Україні не заробиш. Хоча пройшло 20 років, бачу, що заробляють вони непогано. Ну, тоді я погодилася і ми почали їздити на підготовчі заняття до вступних іспитів. Викладач, з яким я займалась, спитав мене, чи не хотіла б я вступити на спеціальність «Маркетинг». Тоді я спитала, що таке маркетинг. Він сказав, що це психологія поведінки, а далі я вже не слухала чого саме (сміється).

Це ж економічний факультет, як батько хотів, і психологія, як хотіла я. Ось так я потрапила на спеціальність, яка стала частиною мого життя, я є фанатом маркетингу. Можна сказати, що маркетинг розвивався на моїх очах, у Чернівцях – це точно. Популярним він став у 2014 році, 2015 - у Чернівцях. На той момент я уже працювала у цій сфері 15 років.

Ви говорили про появу у ЧНУ спеціальності у 1998-му. Це вже був запит ринку? Чому саме тоді вона з’явилась?

Ми ж наслідуємо європейські, закордонні надбання. Маркетинг за кордоном, в Америці був на дуже високому рівні. Поява його у нас – це скоріше данина економічним науково-теоретичним тенденціям. Але, як бачимо, це дуже перспективний напрям.

Про що далі Ваша чернівецька історія?

У 2003 році закінчила університет. На той момент я уже два роки працювала в громадській організації «Жіночий центр» в рамках американського грантового проєкту, де ми читали тренінги про те, як сформувати власний бізнес. Тоді саме запустилась програма по безробіттю, коли виплата давалась одним траншем, якщо є бізнес-план. Тож я розбиралась не лише в маркетингу, а й у формуванні бізнесу.

Згодом почала займатись маркетингом, працюючи з бізнесом. Створила власну компанію, намагалась просунути дослідження ринку як послугу. У 2006-2007 році я побачила, що у Чернівцях нема попиту на таке і на маркетинг зокрема. Тому ми почали працювати на всю Україну, хоча у мене була принципова позиція залишатися у Чернівцях, незважаючи на великі перспективи у Києві. Ринок маркетингових послуг, зокрема, дослідження ринку, там був дуже жвавий, з великою конкуренцією з боку транскордонних компаній, величезна кількість тендерів на великі суми. Така от історія.

А у який спосіб працювали по всій країні? Були філії Вашої компанії, чи були співробітники по інших містах?

У нас була своя методика. По-перше, щоб отримати перші контракти з національними компаніями, усвідомила, що не повинна говорити, що я з Чернівців.

Знаєте, у мене любов до Чернівців проявилася з перших днів перебування. Відчула, що це моє місто, що хочу тут будувати своє майбутнє. Й до цього часу я йому віддана і вірна. Хоча так само люблю свою батьківщину, де народилися – Новодністровськ. Мені болить його розвиток, хоча зараз там намальовуються перспективи. Але ми завжди говорили, що це місто ідеальне для дитинства та проведення останніх днів життя. Воно оточене лісом, річкою, воно тихе, невелике, чисте. Для себе ж я обрала Чернівці.

Але коли почала спілкуватися з національними компаніями, перестала говорити, що я з Чернівців. Просто домовлялась про зустріч на завтра, сідала в нічний автобус і зранку була в Києві. У Макдональдсі приводила себе в нормальний діловий вигляд і далі йшла на перемовини з презентацією власної компанії. От тоді я фактично жила в автобусі.

Яким чином ми працювали над дослідженням ринку? Так само як і транснаціональні компанії. Ніхто не має власної мережі супервайзерів, так званих бригадирів, – людей, які мають свої команди інтерв'юерів, тобто тих, які проводять опитування. Це все незалежні елементи: ФОПи, підприємці або вільнонаймані працівники, з якими укладаються угоди. В Україні у нас є більше 30 людей, бригадирів, з якими співпрацюємо у форматі постановки завдання та його виконання.

А щодо команди, тих, хто працював на місці і виконував аналітичну, дослідницьку, управлінську роботу? Скільки цих людей було? Який завеликий офіс, штат?

Компанія переживала різні періоди. Мінімальна кількість, яка була – це п’ять людей. У один момент – це близько двадцяти. Тоді був, здається, 2015 рік, маркетинг розвивався, ми розширили спектр послуг.

Ринок складний, бізнес також складний. Скажу, що це не високоприбутковий бізнес. Десь навіть сміялась, що у мене компанія як громадська організація. Але я росла разом зі своєю компанією.

Я пам’ятаю, щоб на рівних спілкуватися в рамках перемовин про отримання контракту з власником бізнесу або його заступниками, треба було чітко розуміти ринок, умови, складнощі, динаміку розвитку, перспективи, проблеми або інше, що може цікавити потенційного клієнта. Я поглинала стоси аналітичних журналів. На той момент «Галицькі контракти», «Бізнес» – журнали, які давали хорошу аналітику економічного стану України в різних сферах. Був такий рік, коли за тиждень я купувала 20 журналів і перечитувала їх. Інтернет тоді хоч і був, але не було потрібної інформації. Була періодика. Відтак, уже за рік я могла вільно спілкуватися про будь-який ринок: цифри, динаміка, специфіка споживача. Ось так набувала компетенцій. Моя фірма – це моя школа.

А який стан справ зараз? Залишили свою фірму? Пустили у вільне плавання?

Вона є, там невелика кількість працівників, які працюють на постійних, сталих проєктах. Я вийшла з бізнесу, з ними спілкуюсь, але це (компанія - ред.), на жаль, потребує багато часу, якого у мене не має. Зараз компанія тримається на тому, що було раніше. Я скажу, що робота в міській раді не входила в мої плани ні в 90-ті, ні в 2000-ні, ні вже ближче до цього. Так сталося. Мене запросили і я погодилася.

У 2018 році ви брали участь у проєкті «Нові лідери». З якою метою туди йшли? Як оцінюєте свою роль у проєкті?

Тут довга передісторія. Почну із «Західної маркетингової компанії». Почали ми працювати з місцевим бізнесом у 2006 році. Він був на дуже низькому рівні сприйняття стратегічного розвитку. На той момент економіка в Чернівцях й Україні була на піку. Пригадуємо, до 2008 року економіка рвалась від кількості коштів, спроможностей людей, кредитів багато було, нерухомість скуповувалась. Я розуміла, що місто розвивається і, відповідно, воно залежить від людей. Далі у мене була декретна відпустка, я поїхала у Новодністровськ. Тоді акцент звернувся на нього і я усвідомила, що повернути гроші до Новодністровська можна лиш через обласну раду. Я пішла в депутати облради. Ставши депутатом, мій кругозір розширився в іншому плані.

Тоді підприємництво уже пережило кризу 2008-2010 років і вийшло в новому форматі. Вони почали розуміти потребу маркетингу, досліджень, що споживач уже не хапається за все підряд, а за нього треба воювати. Це спричиняло появу нових бізнес-проєктів у Чернівцях та новий розвиток. Але Чернівці стикнулись з іншою проблемою.

2010-2015 роки – у молоді одна мрія - виїхати з цього міста. Місто сприймалося провінцією не в Києві, з чим я зіштовхнулася ще в 2006 році, а самими жителями. Тоді ще почався відтік людей на Захід, кордони відкривалися. З іншого боку, з'явилися перші елементи наслідування закордонних зірок бізнесу, менеджменту. Почалися перші захоплення успіхом за кордоном.

На той момент я уже знала особисто власників 80% підприємств в Чернівцях, знала кожну історію і бачила, що вони круті люди. Не треба йти дивитися на історії успіху десь там, вони у нас під носом. Хочеться показати історію успіху нашого міста людям, які не вірять в себе у цьому місті. Бо не від місця залежить успіх, а від людини. Якщо тут буде залишатися більше людей, вони будуть працювати, створювати новий продукт, місто буде розвиватися.

Я почала розуміти, що для розвитку міста та краю має бути три складові: інфраструктура, люди і бізнес. Тому вирішую створити три проєкти: Краще місто, Кращі люди, Кращий бізнес. Реалізовано два.

Кращий бізнес – це венчурна історія, венчурний бізнес, коли є люди з грошима і є люди з ідеями. Там має бути крута команда, яка оцінює ризики, підбирає проєкти і залучає туди кошти.

Кращі люди – це «Спікер-Фест». З 2014 року ми розказуємо історію успіху нашого міста в менеджменті, бізнесі, спорті, культурі. Ми розказали близько 35 історій. Формат: 15 хвилин – спіч, 15 хвилин – питання-відповідь. Крутий проєкт, покликаний показати те, що в місті Чернівці є приклад для наслідування, що непотрібно шукати свою долю десь, ти можеш тут реалізуватися.

Краще місто. Міська влада в основному вкладає кошти в медицину, освіту, благоустрій. А розвиток соціально-культурної сфери, по суті, нічого не отримує. Є велика кількість людей, цікавих літературних, мистецьких проєктів, які нереалізовані у Чернівцях через брак коштів. Тут з’явилась ідея створення Фонду «Кращим бути». Про неї я розповіла Оксані Лелюк і ми разом його створили та залучили меценатів. Я є серед засновників, але уже не дотична до цього проєкту. Раз в рік на суми більше 500 тисяч гривень фінансуються різні мистецькі, молодіжні, культурні проєкти. Я дуже пишаюся тим, що дала поштовх такій ідеї.

Певно Ви будете запитувати і про Романа Клічука. Це також у цій історії. Ми познайомилися у 2012 році. З цього року «Західна маркетингова компанія» надає послуги з маркетингу, дослідження ринку ТОВ «Рома». Ми допомагали у відкритті «Панської гуральні», долучені до відкриття «Бартки», надавали маркетингові послуги мережі магазинів «Норма», «Тайстра». А коли Роман Васильович прийшов на «Спікер-Фест», він зрозумів, що я так само націлена на соціальні речі, проєкти. Він запросив мене в «Клуб підприємців Буковини» і з того часу у нас почалися розмови та бачення проєктів, де перетини були на соціальному рівні.

2015 рік – виборча кампанія. Я уже не хотіла йти на вибори, мене запросили допомагати. В результаті я також включилася у виборчу кампанію. Далі ідея змінювати місто нікуди не ділася. Роман Васильович запропонував взяти участь у проєкті «Школа мерів». Ця Школа дала мені ґрунтовніше розуміння як живе місто, про управління містом. Я краще усвідомила, які є помилки і що варто змінювати, які перспективи мають Чернівці.

Після закінчення «Школи мерів» з’являється ГО «Центр реформ і розвитку». Я розуміла, що потрібен такий громадський центр, де буде кілька аналітиків, які вивчатимуть наявну ситуацію та надаватимуть рекомендації. Ми пропрацювали кілька місяців і побачили, що цей проєкт може бути життєздатним по всій Україні.

На «Нові лідери» я пішла з метою презентувати «Центр реформ і розвитку» як громадську інституцію, яку можна поширити у всіх обласних центрах. «Нові лідери» – це не історія власних амбіцій чи самоствердження, це про популяризацію самого проєкту. Він не зайшов. Сказали, що це політичний проєкт, оскільки якщо хочете змін у місті, йдіть на вибори, перемагайте й починайте зміни.

Тоді ж, 2018 року, Ви стверджували, що не плануєте переймати владу в місті, що проєкт “Центр реформ і розвитку” створений як аналітичний центр, який пропонуватиме альтернативи розвитку і допомагатиме будь-якій політичній силі, яка дослухатиметься. Чому змінили свою позицію?

Так склалось історично. Взагалі поштовхом до появи Центру був грудень, здається, 2017 року. Тоді я, зі своїм аналітичним, економічним складом розуму та досвідом, не могла зрозуміти одну трешову ситуацію. Як комунальне підприємство з мільйонними оборотами, яке зумовлює життєзабезпечення міста, де працює 800 людей, де точно є економіст чи бухгалтер, який уміє рахувати, на початку грудня просить фінансову допомогу у розмірі, уже не пам’ятаю, 9 мільйонів гривень і через тиждень говорить, що не вистачило, що потрібно ще 7. Мова про «Чернівціводоканал». Ну не можуть не знати на початку місяця, що потрібно, до прикладу, не 9 мільйонів, а 16. Тоді я замислилась над створенням проєкту, який буде аналізувати, дасть можливість дослідити проблеми водоканалу, чому такі великі борги.

За перших півроку ми проаналізували всі стратегічні комунальні підприємства. На кожен йшло десь 1-1,5 місяці: запитували інформацію, робили аналітику, визначали основні фактори, які впливали на присутність проблем і рішення, які можуть бути. Далі робили щодо цього публічні круглі столи. З кожним разом присутність чиновників і депутатів мінімізувалась настільки, що під час останньої презентації по «Теплокомуненерго» прийшло двоє депутатів. Найбільш гучними були два обговорення – по ЧТУ (Чернівецьке тролейбусне управління – ред.) і громадському транспорті та водоканалу. Ми зрозуміли, що йдемо у форматі порадників.

Була ще й інша проблема. В місті тоді точились політичні баталії, а ми хотіли сказати «Агов, люди, схаменіться! Вистачить змагатись між собою, в нас купа проблем». Ми тоді сказали, що водоканал це «Титанік» нашого міста. Він вже тоді був у дуже критичному стані. І поки ви конфліктуєте, тут проблеми не зникають нікуди, а поглиблюються і десь за 2-3 роки ми будемо мати катастрофу. Ну, десь з цією катастрофою ми зараз і працюємо. Не почули нас. І після того ми пішли в жорстку критику.

Ми почали замість круглих столів робити публікації, де давали аналітику і рішення. Це була можливість достукатись до них. І я радію, що за рік ми стали впливовими, як громадськість. Згадую, скільки запитів ми давали на міську раду – вони реально засипані ними були. Напевне, проклинали нас і тепер я розумію чому (сміється).

У той же час «Центр реформ і розвитку» став тією організацією, яка робила актуальними ті чи інші проблеми. На даний момент цю функцію вже виконує громадськість. Фейсбук став настільки поширеним, що ввійшов майже в кожен будинок, також є великі групи, які мають десятки тисяч людей, є телеграм-канали.

Але це все-таки трохи інше, аніж команда фахівців, аналітиків. Бо написати у Фейсбуці може багато, але скільки людей подадуть запит і проаналізують глибше питання.

Так, ми намагались професійно говорити, а не лише поверхнево. Кілька разів ми зупинили речі, які були прямим порушенням законодавства. Зараз громадськість більш активна і це добре, це правильно. Вони вказують на речі, які їх бентежать, створюють дискомфорт. І влада повинна навчитись на це реагувати. Чому ми, можливо, не настільки активно реагуємо зараз, бо більшість з нас вийшли не з державного чи муніципального сектору. І ми не вміли ще бути настільки відкритими як хотілось би. Є результат – ми його показуємо.

А в процесі реагувати ще не навчились. Це приклади з тим же турнікетом чи пам’ятником Воробкевичу. Це були круті уроки для нас, які дали розуміння, що будь-які дії, які ти хочеш зробити в місті, потрібно пояснити, розказати, обґрунтувати, а лиш потім – робити. І це кожен з нас засвоїв дуже добре.

А якщо говорити про ГО, то яка її доля, адже хтось пішов працювати в ту ж міську раду чи комунальні підприємства, хтось став депутатом однієї з місцевих рад?

«Центр реформ та розвитку» не був великим – п’ятеро нас було. І майже всі зараз при міській раді – або допомагають, або працюють.

Тобто можна сказати, що, до прикладу, очільник КП «Міськшеп» це була ваша квота?

Ні, Володимир Урсулян не був настільки дотичним до громадської організації. Я з ним познайомилась в «Демократичному альянсі» і він підтримував «Центр реформ та розвитку» виключно як небайдужа до міста людина. Віталій Семенюк був аналітиком в організації і ось він зараз заступник керівника в Департаменті інфраструктури та благоустрою міської ради. Леонід Клевчик, також кандидат економічних наук та викладач і Любов Бойко, спортсменка, альпіністка і громадська активістка, яка зараз працює в громадський організації «Єдина альтернатива», допомагають міській раді в аналітиці.

Якщо тоді «Центр реформ та розвитку» давав поради як краще робити, то зараз в нас є можливість це втілювати. Віталій Семенюк напряму впливає, бо 80% нашої роботи якраз була в сфері ЖКГ. І це, напевне, доля якась, бо я не прагнула цього заради амбіцій. В мене є бачення, що якщо ти живеш в певному місті і тобі не подобається оточення, то ти або сидиш, споглядаєш і жалієшся, або встаєш і щось робиш.

На той момент я міркувала, що живу в Чернівцях, виховую тут свою доньку, маю свій бізнес, я не хочу переїжджати до Києва, бо прагнула, щоб центральний офіс компанії все-таки залишався в Чернівцях, і мені тут подобалось оточення.

Тому я не сиділа і жалілась, а встала і намагалась щось зробити. Це були різні ініціативи – фонд «Кращим бути», «Спікерфест», участь в «Клубі підприємців Буковини», створення «Центру реформ та розвитку». Якимось чином воно все вийшло до принципу «бери і роби».

Дякую за таку детальну розповідь про свій досвід і свій шлях, бо це дає змогу зрозуміти людину, її цінності. Якщо переходити до вашої роботи в міській раді. То яка Ваша роль в структурі ради? Посада – секретар міської ради, це зрозуміло. А яка роль? Тобто як її Ви вбачаєте, або як це було обумовлено з міським головою, якщо Ви це обговорювали.

Секретар міської ради відповідає за організацію і сприяння роботи депутатського корпусу в рамках як міжсесійного періоду, так і безпосередньо під час сесій. Є виконавчі органи, які працюють, керуючись нормативними та законодавчими актами на базі коштів з бюджету, реалізуючи стратегічні завдання і поточні, які виникають. Депутатський корпус – це, по суті, акціонери, як і кожен з містян. І на сесіях ми маємо приймати рішення спільно. Секретар організовує роботу, узгоджує її. Наприклад, якийсь департамент хоче виконати певні роботи і на це йому потрібні кошти. В департаменті готують проєкт рішення, де описують заплановані роботи, потреби. Далі депутати мають провести дискусії в комісіях, попередньо погодивши проєкт або вказавши, що потрібно змінити. Опісля роботи цих комісій рішення виходить на сесію і там вже приймається рішення.

Також під час своєї роботи депутати спілкуються з виборцями і в них є запити від них, або вони самі бачать проблему. Тому вони можуть робити запит або давати протокольне рішення виконати те і те. Секретар міської ради також відповідає за контроль, реагування і виконання звернень депутатів.

І є ще одне завдання для секретаря, яке я вбачаю. Дотепер не дуже активно це пропрацьовувала, але зараз більше цим займатимусь. Ось якраз формую графік роботи з депутатами окремо, так і з фракціями в цілому. Це потрібно, щоб почути їх потреби, бачення, бажання, запити, запитання, бо я теж маю бути представником депутатського корпусу перед виконавчими органами і допомагати налагодити ефективний зв’язок.

Є історія, яка мене дратувла дуже довго – це коли з чим не прийдеш, а відповідають, що немає грошей. Враження, що ніби в нас замість бюджету діра. Але насправді це не так. Все ж таки наш бюджет це майже 2,5 млрд грн. Два з половиною мільярди! Не мільйонів чи тисяч, а мільярдів. Зараз з них десь 600 мільйонів грн – це бюджет розвитку. Тобто це ті кошти, які йдуть на ремонт доріг, садочків, лікарень і т.д. Все решта – це утримання комунальних установ, освіти, медицини, заробітні плати. Тобто, такий собі бюджет «проїдання». Над цим треба працювати також, бо чим більше буде бізнесу, сплачених податків, то тим більше це буде бюджет розвитку.

Тож секретар міської ради має допомагати пройти шлях від ідеї проєкту рішення до його підтримки депутатами, так і у зворотному напрямку допомагати депутатам реалізовувати потреби своїх виборців або мешканців міста Чернівці. Це роль організатора та комунікатора.

Раніше ви також казали, що одним із завдань вбачаєте консолідацію депутатського корпусу. То ці плани із зустрічей з депутатами та фракціями – це якраз спроба консолідувати депутатів? Чи можна сказати, що до цього не надто виходило це зробити?

Скріншот відео ТВА

Не дуже. Тут два моменти є. По-перше, я зайшла в абсолютно нову сферу для себе. В управлінському плані – як давати завдання, контролювати виконання, досягати цілей – мені все ясно. Бо раніше ЖКГ, місто, бюджет я вивчила і мені це зрозуміло. Секретар – це все ж таки більше бюрократизму і робота з паперами. Ось такими (показує на великий стос документів і папок), тобто я на день перечитую, напевне, біля п’ятиста сторінок – законів різних, проєктів, програм і багато чого іншого. Це треба засвоїти, узгодити, сформувати, які далі будуть кроки. Для мене справді перші півроку були для того, щоб увійти в курс справи, побачити весь процес, вибудувати певні робочі моменти.

По-друге, я вважаю, що коли є напруга емоцій, відчуттів, сприйняття, то щось робити буде важко. Знаєте, в конфліктології є п’ята стадія – це ескалація, коли йде просто виплеск емоцій і дуже сильний рівень агресії. Ось в такий момент нічого не потрібно робити і просто вичекати, коли спаде градус напруги. Зараз розумію, що ми заходимо в новий період. Для мене завжди, ще зі школи, а далі й університету, коли викладала також звиклось, що перше вересня – це новий рік. Тому що в мене в бізнесі і в більшості бізнесів осінь – це піковий етап на ринку. Це в нас так ще історично-культурно склалось – взимку ми відпочиваємо, святкуємо, трохи включились і попрацювали – 8 Березня, потім знову трохи попрацювали і Великдень, травневі свята. А далі вже і літо. Тож реально, восени всі «пашуть», бо потім за цей результат ще потрібно півроку прожити. Жартую.

З 1-го вересня піде дуже багато важливих проєктів, які будуть регламентувати життя міста. Також депутати мають різні політичні мотиви. В нас є більшість депутатів, які легше сходяться до якогось консолідованого рішення, і є депутати, які мають категорично іншу позицію й не дуже хочуть йти до діалогу. Принаймні на рівні сесійного залу.

Вони вже трохи пропрацювали в комісіях, зрозуміли вже певні тенденції. Так, є певна критика і це правильно, бо якби завжди було лишень одне спільне погодження, то це деструктивна річ в результаті. Бо будь-яка критика все ж таки дає можливість вдосконалювати цей проєкт рішення, навіть в тих же баталіях. Це правильні демократичні речі. Тому дякую таким депутатам. В опозиції завжди легше, насправді, але в той же час класно, що вона присутня.

Зараз усвідомлюю, що кожен з депутатів за півроку роботи має питання, пропозиції, зауваження і в нас буде конструктивна розмова. До того ж, у самої є вже бачення, рекомендації, питання. Очікується чіткий предмет розмови. Не емоційний, на рівні якогось політичного несприйняття, а реально практичний – на рівні роботи сесій міської ради. Тож почала працювати з головами всіх фракцій про призначення зустрічей. Така практика буде щомісячною для того, щоб чути їх позицію, доносити її до міського голови, виконавчих органів. І в зворотному напрямі представляти позицію виконавчих органів, тобто бути таким собі комунікатором. Чи вдасться мені консолідувати їх – я буду намагатися. Але вже зсередини знаю, що є певна політична атмосфера і багато є факторів на які я не можу вплинути. Проте, це, все ж таки, робота нас всіх разом.

Наскільки важко працювати з депутатським корпусом, наприклад, з існуючою деструктивною опозицією?

Це робота. Мені будь-яка робота не є складною чи легкою, є завдання і їх потрібно виконувати. Не має чогось неймовірно легкого, бо тоді від такої роботи ти не отримуєш якогось задоволення. Ти маєш десь напрягтись, попрацювати, щоб був кайф при досягненні результату. Тому так – це нове, складно, бо це емоційна площина, ти маєш зібрати всі свої емоції у вузол й відгородити своє особисте сприйняття. Я це називаю «ефект краватки» і зрозуміла це ще в 2010 році, коли почала працювати в депутатському корпусі обласної ради. Всі ми люди, всі приходимо додому, в нас є рідні, діти, люблячі люди, друзі, є ті, кого ми любимо.

Ми не якісь психічно хворі. Я бачу, що депутатський корпус міської ради абсолютно увесь є адекватним. Кожен з них доволі розумний, має власний досвід, свою історію, життєвий шлях. Просто в деяких моментах так складається, що дехто має поводити себе більш агресивно персонально до когось одного або до групи людей. Бо така гра, напевно, так потрібно, бо так можна відвоювати свою позицію, пролобіювати позицію мешканців і громадян чи окремих персон. Якщо це сприймати особисто до себе, то можна з глузду з’їхати.

А я відмежовую: посада – це посада. Мені особисто ще ніхто нічого поганого не зробив. Я не можу когось ненавидіти. За що? Мені поганого не робили і я не збираюсь. Поряд з тим є політична площина, де є посада секретар, є депутати, фракції, міський голова, підрозділи міської ради. В кінцевому рахунку налагодження процесів взаємодії між ними – це робота.

Раніше були політичні баталії між міським головою і частиною депутатського корпусу, певні деструктивні процеси. Про це Ви самі зазначали в нашій розмові. Зараз вже вдалось відійти від цього деструктивну?

Бар’єри, які б спиняли процеси, значно зменшились, але не зникли повністю. Це ми бачимо на тому, що більшість сесій ми завершуємо в один день, але з великими складнощами. А є ряд сесій, які в один день не завершуються. Що означає незавершена в один день сесія? Загалом сесія – це проєкти рішень, які впливають на життєдіяльність міста, діяльність виконавчих органів. Отже, якщо в один день вони не приймаються, то затягуються всі процеси і розвиток.

У нас є достатня кількість депутатів, які бачать однаково цю історію й розуміють необхідність прийняття рішень і сприяють цьому. Є певна кількість депутатів, які мають інше бачення, не погоджуються або не мають повного розуміння. Вони свідомо чи ні затягують дискусії, дебати, обговорення, роблять агресивні виступи – це все додає багато часу на розгляд сесії. Це є бар’єр. Тому не можна сказати, що у нас все йде досить швидко. Є оці моменти, які призупиняють певні процеси або досить серйозно сповільнюють. Чи можемо ми це повністю нівелювати? Ні, бо це абсурдно і це скрізь існує, маю на увазі різні діаметральні думки. Чи можемо ми це пришвидшити? Намагаємось. Міський голова так само на це впливає, коли веде сесію. Якщо він буде повністю ігнорувати цю частину депутатів, це буде також неправильно. Тут треба середину витримати – і почути депутатів, і не затягувати час, прийнявши рішення, яке більшість буде підтримувати. А одне рішення може чинити вплив на життя тисяч. Якщо ми це приймаємо за один день – рухаємось швидко, якщо розтягуємо на півтора місяці, то потерпають всі.

Гасло Марини Кирилюк на сторінці у Фейсбук: “Це легко, якщо ви спробуєте”

Ви впливаєте безпосередньо на вирішення господарських питань?

Я чітко розумію, що система працює тоді, коли кожен елемент має свої функції, завдання і зони відповідальності. Моя зона відповідальності – це робота сесії і депутатського корпусу. Якщо я буду заходити на зони відповідальності заступників, в яких є пряма директива виконувати свої завдання, тоді я не буду добре виконувати свою роботу. І буду, можливо, заважати, а не завжди підсилювати. Я маю досвід і певне бачення, бо останні три роки активно займалась питаннями міста. І це мені неймовірно допомагає досить швидко розбиратись в питаннях, які виносяться на сесію і вбачати доцільність чи недоцільність проєктів. Якщо в мене виникають питанням, то я їх задам. Або навпаки, якщо бачу необхідність десь підтримати проєкт рішення, то висловлюсь щодо цього. Тому я можу бути порадником, а інколи навіть і критиком. На проєкти рішень я дивлюсь з огляду сесії і можливості роботи цієї сесії. А загалом, то не втручаюсь в господарські питання, бо не вважаю за доцільне це робити.

Ви також раніше писали про різні резонансні рішення ради попереднього скликання, наприклад щодо землі «Міськшепу» та «Чернівціводоканалу». Чи плануєте ці рішення якось переглядати?

По землі водоканалу, її вже забрали. По міськшепу – в проекті. А так, то надбання дуже складне. Багато резонансних рішень пройшли наполовину і в нас вже є судові справи. В чому тут справа? Не знаю наскільки я це можу говорити публічно, але, думаю, що можу, бо це питання більшості країн, де процвітає корупція. Місто, країна, край буде розвиватися тоді, коли при владі є люди, які розуміють, що розвиток цієї території буде сприяти розвитку кожного її мешканця, не важливо чи він при владі, чи він бізнесом займається, чи він пенсіонер. Якщо ви проживаєте на території, яка процвітає, то, напевне, і вам буде добре. Принаймні, у вас збільшуються можливості покращити свій побут та своє життя. Це один варіант і це те, що мені імпонує і чому я тут разом з командою, бо у нас таке бачення. І ми бачимо, що це працює в інших містах.

Донедавна в більшості пострадянських країн, і в Україні ще є такі міста досі, переважало бачення, що місто саме по собі живе і є міський бюджет. Тут варто згадати 90-ті і нульові роки, коли ринку як такого не було, а заробляти якось потрібно було. І тут актуальний ще один пострадянський формат, що якщо ти при владі, то маєш якісь бонуси. За таким підходом бюджет міста, району чи області сприймається як можливість заробити. Це бізнес. Якщо на ринку тобі постійно потрібно працювати в конкурентних умовах, бути в напрузі, вивчати цей ринок, конкурентів, споживачів, бути кращим і постійно змінюватись, при цьому ризик сьогодні не отримати той дохід, який ти отримав вчора величезний, то бюджет міста чи області – це стала інстанція. І тут тобі просто треба зробити так, щоб твоя компанія отримувала замовлення, які фінансуються з бюджету.

Коли таких людей, які розглядають бюджет як власну наживу або заробіток, більшість, то не дивно, що пропрацювавши так 10-15 років, немає розуміння, що може бути по-іншому. Вони міркують виключно власними інтересами, доходом і обиратимуть проєкти, які не для розвитку міста чи громади, а для власного. Зазвичай це великі проєкти, так звані «бюджетопожирачі». Наприклад, збудували величезну лікарню, хоча для населеного пункту потрібно в чотири рази меншу. І потім її ж потрібно утримувати, чимось наповнювати. Добре буде тій людині, яка її збудувала. Така історія є в Україні. На жаль.

Що дуже добре, що в нас є зміни. Є люди, які приходять з розумінням, що треба розвивати територію, що на цьому виграють всі.

Стосовно Вашої роботи з виборцями – як працюєте і чи вистачає часу?

Так, працюю, але часу не вистачає. По-перше, до мене завжди можна звернутись. Щоправда додзвонитись складно, бо я або на зустрічах, комісіях або читаю документи, де варто бути сконцентрованою. Через це я прошу всіх писати. Читаю я все і реагую миттєво, відправляючи повідомлення у відповідні виконавчі органи і далі контролюючи, якщо це реально виконати.

По-друге, є ряд питань, які є пріоритетними. Пріоритет – це каналізування. Мікрорайон Роша наближений до центру міста і майже не має системи каналізування, хоча проєкти є і, найголовніше, люди готові до співфінансування. В мене були вже зустрічі з жителями Роші і тепер намагатимемось проводити такі зустрічі щомісячно. Наприклад, наступна запланована на вересень і питання, яке будемо обговорювати, стосуватиметься дитячих майданчиків в цьому мікрорайоні. Зустрічі я роблю тематичні, не про все на світі. За результатами першої зустрічі ми створили вайбер-групу, де учасники можуть писати не лишень про каналізування, а й загалом проблеми свого району.

Наприклад, мені написали про зіпсоване гравійне покриття на окремих вулицях після негоди, то я зразу передала запит до департаменту і мені відписують наступного дня, що вже техніка працює. Людей поки небагато, бо я не хочу це робити для кількості. На першу зустріч по каналізуванню прийшло близько 20 людей. Тож найперше – ми формуємо робочу групу з представниками відповідних підрозділів міської ради, комунальних підприємств, зацікавлених мешканців, буду присутня і я. Ця робоча група має напрацювати механізми співфінансування та дорожню карту каналізування Роші в декілька етапів.

Наступна зустріч буде у вересні – і прийдуть нові люди, бо це буде про дитячі майданчики. Я з ними познайомлюсь і далі доєднаю до групи. Також вже чинні учасники можуть запрошувати нових. Тому в мене попереду 5 років, і, думаю, ця група зростатиме, ставши хорошим інструментом комунікації з виборцями.

І наостанок розкажіть про свої хобі чи захоплення.

Я люблю читати. «Західна маркетингова компанія» – це моя школа життя. Я щомісяця опановувала нову сферу. Новий клієнт – це нова сфера, яку ти дуже швидко маєш вивчити. Ти йдеш до потенційного клієнта і маєш вивчити цей ринок, поведінку споживачів, його продукт. Коли отримуєш замовлення, то маєш три тижні для здійснення дослідження і написання аналітики, стратегії. Дуже великий об’єм інформації і дуже мало часу. Я читаю по діагоналі – розумію про що мова і далі швидко проглядаю потрібне. А тут так не можна, тут треба слідкувати за кожною комою, словом. І це трохи складно мені, бо на це потрібно витрачати більше часу. Тому це те, що ще потрібно навчитись.

Загалом хобі в мене колись було значно більше. Але згодом моя робота стала моїм хобі. Раніше я писала вірші, писала пісні, малювала картини, в мене була виставка картин. І зараз інколи я також можу помалювати. Серед усіх хобі залишилось читання.

Єдине, що не читаю або читаю дуже мало, так це художню літературу. В основному читаю літературу для професійного розвитку. А реальне хобі – так це робота. Як моя сестра каже, що я працеголік. Вона так і каже, що це хвороба (сміється).

І дуже люблю подорожі автобусом. Обираючи між потягом та автобусом, то я оберу друге. Там активніше, картинка змінюється і ти слухаєш музику та насолоджуєшся краєвидами.

І останнє захоплення, яке маю, я почала писати книгу. Вона буде складатись з трьох частин і описуватиме мій досвід про людські стосунки, поведінку. Більше карти не розкриватиму.

Андрій БОДНАРЮК, спеціально для БукІнфо (с)
Фото Василя Кияшка та Facebook Марини Кирилюк

НАША ДОВІДКА:

Марина Кирилюк

Марина Кирилюк – секретар Чернівецької міської ради з грудня 2020 року, депутатка від партії «Єдина Альтернатива»

Освіта 1998-2003 роки - Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича. Факультет: економічний. Спеціальність: маркетинг. Отримала диплом магістра з економіки з відзнакою.

2010-2015 рр. - депутат Чернівецької облради від партії «Фронт Змін», голова постійної комісії з питань регуляторної політики, розвитку підприємництва, туризму та паливно-енергетичного комплексу.

2017-2020 - керівник Чернівецької обласної організації партії «ДемАльянс».

Професійний досвід 2006-2020 рр. - ПП «Західна маркетингова компанія». Директор та власник.

У 1997-1999 роках менеджер з маркетингу - ТОВ «ДністерЕлектроСервіс» (м. Новодністровськ).

У 1999-2004 роках - тренер ГО «Жіночий Центр» (Чернівці), тренер.

2003-2012 та 2016-2017 роки – працювала у Чернівецькому національному університеті ім. Ю. Федьковича асистентом кафедри економіки підприємства та маркетингу економічного факультету.


 Купити квартиру в Чернівцях
Коментарі:
Більше новин по темі:
Не пропускайте важливих новин!
Увімкніть сповіщення, та отримуйте новини моментально після публікації