Керівник чернівецького МіськШЕПу Володимир Урсулян: Треба відмовитися від слова “освоїти”. Місто ставить завдання, від цього і відштовхуємося

Він успішний підприємець, який ще з університетських часів розпочав з друзями власну справу. Називав себе «диванним активістом», але вирішив спробувати змінити місто, очоливши комунальне підприємство «Чернівецьке МіськШЕП». Ми поспілкувались з очільником міського підприємства Володимиром Урсуляном про перші кроки в новому амплуа, зміни в особистому житті та те, що вже вдалось виконати. Про GPS-трекери, нові підходи до ремонту та поливу вулиць та те, чим посипатимуть дороги взимку, читайте в інтерв’ю.

Ви досить успішний підприємець, який торгує пальним, володієте нерухомістю, дорогим авто. Що мотивувало перейти в іншу сферу? І, власне, чому саме ви очолили МіськШеп?

Ми з товаришем, з яким є друзями з 5 років, з братом та ще одним колегою з юрфаку створили підприємство. Все думали, чим би зайнятися і заробляти на себе, а не жити за батьківські кошти. Ми побачили одну нішу. Товариш пішов працювати на фірму, яка торгувала газом пропан-бутаном. Відтак, вирішили розвивати цей напрямок, щоб ставити заправки. П’ятнадцять років цим займалися, створили невеличку мережу газових заправок у Чернівцях, а в 2015-2016 роках цей бізнес продали. Я ніколи не був дотичним до державних грошей, робіт за бюджетні кошти. Але завжди хотілося змін, завжди був умовно “диванним активістом”. З появою Фейсбуку це загострилось, ти щось відписуєш, тобі щось не подобається, ти реагуєш, хочеш щось міняти. Тобто хотілося змін на краще. У мене є особисті дружні відносини з Клічуком і про потребу змін багато разів говорили. Тоді навіть не думалося, що він буде мером, буде дотичним до цього. Поставало питання, чому міста навколо розвиваються, мова не лише про Львів, а у нас, як болото, наче все застрягло у часі. Якийсь постсовок, який не змінюється. І ми всі розуміємо, що та влада, яка є, вона між собою бореться, краде, щось робить, щось розказує людям. Але краде, і всі це сприймають, і все залишається як є.

Коли вже Роман Васильович виграв, я не був дотичним до політичної партії. Мені не надходило пропозицій і я сам не ініціював. У свій час я вирішив, що спробую тільки раз бути в партії, якщо не вийде - я цим не займатимусь. Далі він запропонував, “ти ж казав, що хочеш щось змінити… бери і йди змінюй. Є МіськШЕП, пробуй і роби”. Я уже був вільним від основного бізнесу, який продали, а як приватний підприємець, здаючи в оренду приміщення, вільного часу мав достатньо. Тому вирішив спробувати щось змінити, перестати бути “диванним експертом, активістом” та втілити ті життєві принципи, прибічником яких є. Навіть якщо не вийде, я все-таки спробував, відважився на цю справу.

Ви зазначили, що освіта у Вас юридична. А чи є якась технічна?

Перед університетом я закінчив політехнічний технікум з червоним дипломом за спеціальністю будівельника. Далі міг йти на третій курс в Одеську академію, але я відмовився. Я мріяв про юридичну освіту, робота в правоохоронних органах була дитячою мрією. На останніх курсах я чітко зрозумів, що це не моє.

Ось так склалося. Середня-спеціальна освіта - будівельна, вища - юридична.

Глибинно я не можу знати, чому Роман Васильович запропонував мені саме цю посаду. Але думаю, що за роки нашого знайомства, він переконався, що у мене є власні принципи. Можливо й те, що я вже щось маю, я не голодний до грошей, мені є за що жити. Основну науку, яку я з університету виніс, не пам’ятаю точно філософа, але він сказав одну річ: “кожна людина заслуговує тих обставин, в яких вона є”. Тому я ніколи не шкодував, не заздрив. На що я заслуговую, рівень розумовий, рівень власної енерговіддачі справі, відобразилося у тому, що є. Можливо, він впевнений у мені, у тому, що я не буду “лівачити” чи щось крутити.

Зі свого боку я сказав, що якщо не буду справлятися, просто одразу говориш, щоб місто не втрачало час. Наші відносини не зіпсуються.

Те, що я хочу тут втілити і мій погляд як воно має працювати - це як приватне підприємство. Ту роботу, яку робимо - ми відображаємо, нічого не дописуючи. Чітко і чесно.

Ви були головою ЖБК "По вул. Достоєвського, 12А"? Чому стали головою ЖБК? Чи займало це багато часу? Яка компанія обслуговує ваш будинок?

Будинок, в якому я живу, збудували ми з братом та колегою. Там шість квартир. Кооператив включає і два будинки поруч. У нас був голова, ми визначили квартплату, він певний час виконував обов’язки, а потім сказав, що не влаштовує оплата. Я ж сказав, що можу ці функції виконувати безкоштовно, а гроші за квартплату будемо використовувати на благоустрій. Так і вирішили. Я там живу, я це роблю. Зараз я не маю права бути головою. ЖБК очолила моя дружина, а я їй допомагаю.

Жодна інша управлінська компанія не обслуговує наш будинок.

Чи уявляли собі “МіськШЕП”, наприклад, як якийсь механізм? Чи все в дійсності відповідало Вашим уявленням?

Чесно кажучи, я десь так його і уявляв. Сильного здивування не було. Перше враження, коли прийшов сюди, було про те, що голова не знає, що руки роблять. Потім, коли вник, ти розумієш, що це все-одно якась система, як в природі, і якщо вона живе, то за своїми принципами. Основні принципи такі - головне - не зупинитись, бо тоді не буде грошей на заробітну плату працівникам. Тому виконроби і працівники тут основне. Вони мають виконати роботи, але чи по факту вони їх зробили чи ні… Головне - акти. Акти мають бути закриті, гроші мають поступити, зарплати мають сплатитись. Все, це святе. Коли я почав цю систему міняти у розумінні того, що ми актуємо лише те, що робимо, мені почали говорити, що ми тоді в місяць не витягуємо ті суми, що забезпечують прибутковість. Але у мене інша позиція. Ти роби правильно і чесно свою роботу. Бо втрачається мета цього підприємства. Чи є воно помічним для міста, чи це додатковий нарив, якого місто не позбудеться, бо воно робить не зрозуміло яку роботу і не зрозуміло за які кошти.

Я сюди прийшов не за зарплатою, не за посадою. Прийшов, щоб показати, що може підприємство, який об’єм робіт, і в якому напрямку йому потрібно рухатися, щоб бути корисним місту.

Отже, те, з чим Ви категорично не згідні, і що Вам одразу не сподобалося - це показувати на папері те, що не є дійсністю. А що сподобалось на підприємстві?

Тут є багато людей, які працюють усе своє свідоме життя. Я поважаю тих людей, які дійсно виконують свою роботу. Тут є працівники, які на підприємстві 30-40 років. Я до них не маю претензій, навіть до водія, який зливав паливо. Я не його звинувачую, я звинувачую систему, у якій він перебував. Все дуже просто: ти міняєш правила гри і люди готові працювати по-іншому. Я був упевнений, що після того, як ми на транспорт поставимо GPS-трекери і датчики палива, люди будуть цілими групами звільнятися і я тоді зірву роботу підприємства. Я за це реально переживав. Ну, по пам’яті, у мене жодна людина через цю причину не звільнялася. Були інші причини, але не ця. Так, мені говорили, що так усе життя було, чому у нас це забираєш. Я ж відповідав, що поверну це офіційно у зарплаті, у вас буде більша зарплата, але я буду дивитися на вашу роботу. Я одразу сказав працівникам, що там, де ставимо датчики, одразу преміюємо.

Коли ми прийшли сюди, для мене GPS-трекери були як мана, дуже принципово. Ми автоматично бачимо рух транспорту, використання матеріалів, чи йдуть вони на міські об’єкти. Тепер я розумію, що обраний шлях - правильний. Для прикладу, згідно статистики за два останні місяці, у нас у два рази зменшено використання палива. Але тут ще момент, що ми й грошей освоїли менше. Але якщо зводити використання, для прикладу, на 1 мільйон гривень згідно актів виконаних робіт, то це економія від 50% до 60%. Думаю, що це потужна цифра. Тим паче, на обладнання я ж додатково витратив близько 170 тисяч гривень, а це - значні кошти. Але за один місяць на паливі ми зекономили близько 300 тисяч гривень. Такий підхід досить простий, бо ці технології використовуються в світі і нам не потрібно нічого нового видумувати.

Аудит підприємства показав мільйонні збитки та корупційні оборудки, які були постійною складовою роботи МіськШепу. Розкажіть трішки про це і про те, як ви намагаєтеся цього позбутися у своїй роботі?

Все поетапно. Прийти на підприємство і за декілька місяців усе зрозуміти і навести порядок - це нереально. Я не чарівник. Це можна було б зробити, забувши про дане підприємство і створивши нове. Але так не працює, тож ти на базі старого щось змінюєш і продовжуєш розвивати. Це поступові кроки. Спочатку ми розбираємося з технікою, паливом, матеріалами. Далі - складний для мене другий етап, - зрозуміти яким є робочий день кожного працівника, а колектив у нас - близько 200 осіб. Треба позбутися радянського, вже й пострадянського, підходу, який став мемом, коли майстри на дорозі - і четверо висять на лопатах, а один працює.

Другий етап буде складнішим. Бо перший - це чисто техніка, а другий - люди. Це люди, які пропрацювали тут десятиліття, які утворили тут сімейні клани. З одного боку, може це й добре, бо ти розумієш, що вони один за одного відповідають. Але не знаю чи так має бути у цій роботі. Однозначно, ключовим буде - чи справляється людина з покладеними на неї обов’язками. Проте коли з кимось потрібно прощатися, бо не справляється, ти розумієш, що частина його родини буде дивитися на тебе вовком. Але я пояснюю, що тут нема нічого особистого. От для прикладу, у нас на підприємстві є чотири великих бригади, і до певного моменту було сім виконробів. Так не може бути. Мати сім виконробів і два майстра, - це дисонує по повній.

14 травня Вас представили колективу МіськШЕПу. Розкажіть, чи задавали Вам якісь питання підлеглі? Чи легко увійшли в робочий режим?

Так, в травні мене представили, але тут варто повернутися дещо назад. З підприємством я почав знайомитися раніше як радник мера. Тоді я просто знайомився з роботою, не вказуючи нікому як робити. До чого це? Пізніше ж колектив написав листа про, начебто, рейдерство підприємства. Ну, по-перше, використання слова “рейдерство” в умовах, що підприємство - міське, а я - радник міського голови, то це нонсенс. Я був неймовірно здивований, що можна от так легко сказати. Колектив тут - близько 200 осіб, того листа підписали - 130. І я думав, що у мене можуть бути проблеми з цим. Але керівник звільнився, а я прийшов на роботу і до людей у мене питань не було. Я до цього питання не повертався, люди на підприємстві нічого не говорили. Звісно, розмова з боку працівників починалася про те, що це не їхня ініціатива. Я ж відповідав, що розумію, що вона - згори, і те, що я не буду дивитися в список, які там прізвища і звільняти цих людей. Також сказав, що буду дивитися на роботу, чи вони потрібні цьому підприємству, чи воно у них зацікавлене, чи вони відпрацьовують свою заробітну плату, яку платить місто. Якщо місту потрібне це підприємство, то все потрібно робити ефективно, використовуючи мінімум ресурсів.

Розкажіть для широкого загалу більше про МіськШЕП. Що це за комунальне підприємство? За що відповідає у місті?

Основне - це утримання доріг і зливової мережі. Хотів би підкреслити, що підприємство має свій асфальтний завод (у Магалі) з лабораторією, сертифікація якої закінчилась у квітні. Також там не було лаборанта. Я задавав питання про те, як вони контролюють якість, чи знають що виробляють. Лаборанта звільнили через “важкі часи”, але ж як звільняти спеціалістів такого рівня? Спеціалістів, які досліджують в лабораторіях асфальт, 2-3 людини на всю область. Я говорив з людиною, яку звільнили. Відповіла, що в жодному випадку не повернеться, зараз працює у компанії, яка будує великі дороги в рамках “великого будівництва”. Тому ми вивчили молодого хлопця, відправляли його в Дніпро на навчання, знову сертифікували лабораторію та докупили все необхідне для її роботи.

Інший момент - на усе підприємство не має енергетика. Не може головний механік додатково виконувати функції енергетика. Бо це не лише здати звіт, це щоденна робота.

Ось так по-новій ми все починаємо.

А повертаючись до питання, що робить підприємство, то ми робимо поточний, ямковий ремонт і відповідаємо за зливову мережу нашого міста. Те, що в центрі зливова мережа об’єднана з каналізацією, то це ускладнює роботу. Також надаємо послуги приєднання зливової мережі під час нового будівництва. Окрім цього утримуємо світлофорні об'єкти, наносимо дорожню розмітку та встановлюємо дорожні знаки. І ще важливо – це утримуємо гравійні дороги міста

Інше - ми займаємось механізованим прибиранням міста. Тут варто відмітити працівників підприємства, які просто молодці, бо працюють на прибиральних машинах, яким більше двадцяти років. Мова про вакуумні підмітальні машини одеського заводу “Глобус”. Ми телефонували виробнику, запитували про поточний ремонт цієї техніки, на що ті з подивом відповідали, що це надстара техніка і її ремонт буде наддорогим. Мені говорили, що люди самі ремонтували ці машини, витрачаючи власні гроші. Я їм вірю, розумію, що це їхній хліб.

Є думка, що варто в Україні уже відходити від ямкового ремонту до капітального, забувши такий вид ремонту доріг. Як тоді бути з підприємством?

Я однозначно підтримую таку думку. Я можу помилятися в своїх судженнях, але можу навести в приклад з досвіду інших міст. Вінниця уже п’ять років ямковий ремонт не робить, Львів, думаю, також. У чому суть? Зробивши капітальний ремонт усіх доріг, потреба у ямковому відпадає. Але так як у міста не було коштів, або не було бажання розвиватися, то цей момент присутній. Моє бажання - однозначно від цього відійти. Я розумію, що ще якийсь час буде ямковий ремонт, бо є перехідний етап. Але в ідеалі, через кілька років – від такого типу ремонту потрібно відмовлятися.

Тобто стратегічно будете працювати над тим, щоб відмовитися від ямкового ремонту?

Так, робити поточний та капітальний. А капітальний - необов’язково силами МіськШЕПу. Оголошуємо тендер, нехай заходять великі гравці. Чому для мене важливий капітальний ремонт, бо це гарантія на десять років. Важливо, щоб це робили не підприємства-одноденки, коли ніяких гарантій не добитися.

Я роблю свою роботу, в даний момент - нехай ямковий, якісь поточні роботи, вони ж роблять якісь глобальні роботи і несуть відповідальність перед технаглядом департаменту. Для міста такий підхід є кращим.

Чи ставились перед Вами якісь конкретні завдання?

Першопочатково - це навести лад на підприємстві, залатати дірки, через які витікають кошти міста. Так говорили і так я собі бачу, що спочатку наводимо лад зі структурою, щоб нормально працювати та надавати послуги. Є багато моментів, де потрібно налагодити роботу. У нас дуже багато старого транспорту, на який щомісяця ми витрачаємо шалені кошти.

От щодо техніки. Раніше КП орендувало багато техніки за великі гроші - більше мільйона гривень за оренду техніки, яку за ці ж гроші могло придбати самостійно.

Зараз я уже по-іншому дивлюсь на це питання. Якщо бути справедливим, то, здається, там відігралися лише тендера на великі кошти. Але тендер на великі кошти і фактичне споживання - це різні речі. Мільйонні тендера, а споживання - на сотні тисяч. От ми зараз вирішили взяти Bobcat, маючи дві фрези для ямкового ремонту на базі трактора МТЗ. Тендер ми оголосили, але ніхто не заявився.

Інший приклад. У МіськШепі на ямковому ремонті працює машина “Олекса”. Їй 26 років. Це як старий німецький танк. Вона дуже часто виходила з ладу, тому ми оголосили тендер і зараз отримуємо послуги на сучасному Мадпатчері. Ціна цих послуг дешевша, ніж робота “Олекси”. Місту це вигідно.

Це тендер на закупівлю техніки чи послуг?

Послуг. По-перше, ми не можемо брати в оренду або надавати в оренду техніку. По-друге, у нас не має коштів купити техніку. Ми у цьому плані є збитковими. МіськШЕП має кредити. Ми винні близько 15 мільйонів. Якщо 8 мільйонів – це нашим комунальним підприємствам (Калинівський ринок чи Спецкомунтранс), то решту – комерційним установам. От цим також займаємось, пишемо графіки погашення, спілкуємось. Бо якщо є рішення суду, арештовують рахунки і підприємство стане. Далі місто борги погасить, а постачальники все це добре знають.

Чи відбувається зараз полив вулиць?

Зараз ми апробовуємо певне нововведення. Але загалом, в моєму розумінні і в розумінні керівника департаменту міської ради, поливка асфальтних вулиць це пережиток совка. Якщо ми говоримо про гравійні вулиці, то це обов’язково потрібно робити, бо піднімається пил і людям некомфортно. Що ж до нововведення, то ми відмовились від простого поливання асфальтованих вулиць. Проходить наша прибиральна машина «Глобус», двірники інших організацій прибирають, але відчуття чистоти все-одно немає. Тому ми вирішили змивати залишки пилу водою під тиском і в такому випадку ефект вже помітний. А від простого поливання асфальту ми відмовились, бо це швидше робота для галочки, але не для результату.

Зима уже скоро. КП готове забезпечити місто усім необхідним? Чи буде цьогоріч каша на дорогах з піску та болота, а влітку - пилюка на зубах? Чи міркували над тим, чи можна замінити пісок та сіль? І чи виправдана така заміна?

Щодо цього я виступив з ініціативою і представив її керівнику департаменту. Ми хочемо цього року посипати стару частину міста, де немає окремої зливової мережі, чистою сіллю. Звичайно, можемо використовувати і спеціальні засоби, але вони дорожчі у 6-7 разів. Місто до цього зараз не готове не лише через високу ціну, а й через відсутність обладнання.

Раніше стара частина, як і усе місто, посипалася сумішшю - 15% солі і 85% піску. Через це навесні прилоткова територія брудна, пил у повітрі. Останнє добре відчувається саме в центрі. Тому вирішили сипати сіллю. Вона довше тримає, сніг швидше тане і немає потреби так часто посипати дороги. До прикладу, Вінниця уже 5 років як використовує лише сіль на дорогах і мармурову крихту для тротуарів.

Ми матеріали заготували, на цей рік вистачить. Відбудуться тендери - і матимемо на наступний. Сподіваюся, усе буде добре.

Наскільки прибуткове КП? Як МіськШЕП планує заробляти гроші?

Коли ми з командою зайшли на підприємство, тут було багато зламаної техніки. Деяку ми уже відновили, серед неї - асфальтоукладач, який укладає дорогу смугами. Його ремонт вартує близько 130 тисяч гривень. Пізніше до нас звернулися інші підприємства за послугою, яку можна надати цим асфальтоукладачем. В результаті, у нас прибуток за один місяць близько 200 тисяч.

Чи є Ваше підприємство прибутковим?

Я не знаю як наприкінці року буде, але раніше завжди показували прибутковість. Проте, як розглядати цю прибутковість. Коли сотні тисяч, мільйон - то це супер, а коли - три чи тридцять тисяч. Я розумію, що це чисто для бухгалтерського обліку. У такому випадку немає питань до преміювань, з боку податкової інспекції. Враховуючи те, що я хочу чіткого відображення факту, то може бути збитковим. Як говорить головний бухгалтер, щоб бути прибутковим, це підприємство має освоювати 8-9 мільйонів гривень щомісяця. А за ці місяці ми освоювали близько 6 мільйонів. Але це фактична робота. Так, кажуть, що з такою цифрою підприємство недоосвоїть гроші. Моя ж відповідь - треба відмовитися від слова “освоїти”. Бо скільки б на підприємство міська рада не виділяла коштів, 50 чи 100 мільйонів, вони обов’язково будуть освоєні. Чи це міська рада завжди вгадує і дає підприємству потрібну суму для освоєння, чи це тут вміло освоюють. Кажу, давайте по-іншому. Ми робимо роботу, яку робимо, а якщо залишаться кошти - то це не неосвоєні кошти, а зекономлені для міста кошти, які можуть піти на інші статті витрат: медицина, освіта, капітальний ремонт якоїсь вулиці. Є інше. Не освоїмо - на наступний рік дадуть менше грошей. То давайте планувати, чесно все рахувати. Місто кладе завдання, від цього і відштовхуємося.

Скоро завершується Ваш піврічний контракт. Плануєте звітувати? Чи все вдалося?

Так, звітувати я планую. Це потрібно мені особисто. Я хочу також підвести підсумки, зрозуміти, що я зробив за півроку для міста, що зробило підприємство. Важливо все структурувати і у своїй голові, і у звіті. Тут також мова про самоаналіз та самоконтроль. Якщо я не заслуговую цього місця роботи, я спокійно пишу заяву за власним бажанням. Я не йшов сюди за зарплатою у 15 тисяч. У мене інша мотивація - втілити в життя свої принципи. Чи це важко? Так.

Як змінилося Ваше життя після призначення? У чому ключова відмінність між Вами до і після?

Кардинально. По-перше, як я говорив раніше, до приходу сюди я не сильно напрягався, як підприємець, у мене був вільний час і не було потреби кудись бігти на 9 ранку. Я сам все планував під себе. І до цього часу у мене не було керівника. І в цьому плані мені важко, бо тут чітка вертикаль. Є багато поточних, часто дрібних питань, які необхідно моментально вирішувати. Але ти розумієш, що усе об’єктивно, місто складається з цих дрібниць. Робочий день тут з 8-ї по 17-ту годину. Але в перші три-чотири місяці мій робочий день був 10-12 годин, щоб усе зрозуміти. У цей час я для своєї сім’ї та друзів, напевно, випав. Зараз уже більш-менш налаштовано. Звичайно, буває, що затримуюсь на роботі. Щодня приходжу на 7.30-7.40, бо у нас ранкові наради, плануємо роботи. Вважаю, що ці наради мають звечора робитися, але поки цього не змінив.

Що для мене дуже дивно, так те, що ти собі плануєш роботу на тиждень (на місяць нереально), але так не виходить. Ти хочеш іти за графіком, а на підприємстві зламалась техніка, або тобі прийшли інші термінові задачі, хай набагато дріб'язковіші, але прийшли з департаменту і їх необхідно виконати.

От такі моменти кардинально змінили життя.

Цікаво, у вас тут діє цілодобово бригада, яка виїжджає на місце?

Ні, у МіськШепі цього немає. Подібне створюється у зимовий час, коли встановлюється цілодобове чергування водіїв на автомобілях, які посипають і чистять дороги. Також цілодобово працює майстерня, бо транспорт старий і часто ламається.

А це впливає на кількість працівників?

Автоматично збільшується кількість працівників взимку. Зараз у нас виникла проблема. Нам потрібні водії на тимчасову, сезонну роботу. Ми звернулись із заявками про водіїв у Центр зайнятості, але жодного бажаючого. Зараз через знайомих, наших працівників знайшли кілька водіїв. Але питання відкрите, шукаємо працівників. Це цілодобове чергування - доба через три.

Як дружина поставилась до вашого нового кар’єрного вибору? Сім’я не жалкує, що ви зараз на цій посаді?

Коли я розповів про цю пропозицію, дружина одразу сказала, що варто спробувати. Говорила, що варто, бо я завжди хотів навести лад і що у неї відчуття, наче я раніше часу вийшов на пенсію, ніби просто старію собі. Сказала, що у такий спосіб я вийду із зони комфорту, а вона мене підтримає. Так і є, вона моя підтримка і захист.

Як проводите вільний час? Маєте хобі?

Я, мій товариш з дитинства, мій брат та друзі маємо захоплення - дайвінг. Ми трохи по світу поїздили, на Дністрі занурюємося, але цей сезон у друзів пройшов без мене. Я жодного разу не занурився, бо я на роботі, а на вихідні, коли ми на Дністрі, то просто хочеться відпочити, щоб мене не чіпали. Але дайвінг я дуже люблю і буду ним займатися. Занурення - це космос. От ми занурювалися в Червоному морі в Єгипті - то це неймовірна краса – різна живність, корали, кольори. Це дуже круто. Коли ми їхали в такі подорожі, наприклад на тиждень в Єгипет, то це 20 занурень мінімум - по 3-4 в день.

У вас є сертифікати, наскільки глибоко занурювались?

Так, у мене є уже кілька сертифікатів. Найбільша глибина, на яку занурювався - це 42 метра, у Єгипті. Але тут важливо й піднятися на поверхню, це навіть важливіше. Адже під час занурення кров сильно насичується азотом з балону і його потрібно потроху вивести. Якщо це зробити різко, то може призвести до поганих наслідків, навіть смерті.

НАША ДОВІДКА:

Урсулян Володимир Павлович.

У 2000 році здобув вищу освіту у Чернівецькому державному університеті імені Юрія Федьковича за спеціальністю “правознавство”.
Трудова діяльність
07.1991 – 08.1991 – робочий 2 розряду Чернівецької комплексної гідрогеологічної партії Львівської геологорозвідувальної експедиції
07.2000 – 10.2002 – юрист виробничо-сервісного підприємства “Чернівцігазпромсервіс”
11.2002 – 02.2013 – комерційний директор ТзОВ “Автогазпром”
02.2013 – 01.2021 – директор ТОВ “ЛПГ – БУК”.

Андрій КУЧУРАН, спеціально для БукІнфо (с)