ГОЛОВНА | БЛОГИ | ПРО НАС | АРХІВ | ФОТОСЕРВІС | КОНТАКТИ | ВХІД НА САЙТ
Блог Марка Файнера
25-10-2019 19:59

Формула Файнера

Насамперед, перепрошую за нескромність і прошу не сплутати з моїми формулами у винаходах із прогнозування і діагностики довговічності бетонів, вибору оптимального співвідношення між дрібним і крупним заповнювачами та відкриттям золотої середини міцності цементів і бетонів.

Взагалі, я не планував цю статтю, але у зв’язку з галасом навколо врегулювання конфлікту на Донбасі і формулою Штайнмайєра вимушений відгукнутись. Про ці події, учасником яких в якості волонтера довелось бути у квітні-серпні 2014 року, я писав неодноразово, де виклав своє бачення вирішення проблеми, але тепер маю повторитись детальніше, надаючи своє ім’я.

Для того щоб вирішити проблему, треба, в першу чергу, докопатись до її корінців та знайти причини. Так от, причину проблеми я бачу в корупції та порушенні прав і свобод громадян і регіонів органами влади України, чого чекали і чим скористались імперсько-шовіністичні сили Росії для агресії проти суверенної Держави та анексії її територій.

Цю проблему можна вирішити двома шляхами – військовим і мирним методом поступок і компромісів. Можливість вирішення проблеми військовим шляхом вже вичерпана. Вона була у 2014 році, коли добровільні батальйони й армійські частини були налаштовані взяти штурмом Луганськ і Донецьк та відновити кордони Держави. Але тоді не вистачило рішучості влади та кількох тисяч солдатів-смертників, тобто людей, які готові були покласти своє життя за повернення Донбасу. І найбільше таких небажаючих було якраз із Західної України, де молодь, як могла, «косила» від призову в Збройні Сили України, і де сьогодні ведеться найгучніша атака на дії влади.

Вирішити проблему військовим шляхом сьогодні нереально, а ті, котрі закликають до таких дій, на мій погляд, провокатори, бариги на крові та базіки, які не дуже спішать на передову та колонізувати Донбас шляхом переселення українців на ці території, змінивши комфортні умови в Києві та інших містах на окуповані, як це обіцяв відомий агітатор Дмитро Корчинський.

Отже, нам потрібен МИР, нам не потрібна війна, яка вбиває наших батьків, дітей і внуків, руйнує економіку Держави і виснажує країну, висмоктуючи з неї все живе і дієздатне.

Але мир не будь-якою ціною, не шляхом капітуляції та загрози територіальній цілісності та суверенності Держави. І це буде Перемога, перемога без переможців, але зі шрамами в душах людей.

Як же досягти миру, не поступаючись основними принципами? Тільки шляхом поступок і компромісів з обох сторін! І сторонами, що домовляються, мають бути не можновладці, а представники трудового народу при підтримці ООН, яка так нібито піклується про мир на Донбасі. Для чого, насамперед, треба розвести війська, наприклад, на 20 км з обох сторін, і цю територію одразу ж зайняти силами ООН; на 100 км – аналогічно, до відновлення кордону та передачі його прикордонним службам України.

Одночасно установити статус прикордонних зон (як і для всієї Держави), які мають підпорядковуватися центральній владі. При таких умовах можливо починати переговори про «особливий статус Донбасу». До речі, і «формула Штайнмайєра», і «особливий статус» без конкретного змісту і механізму реалізації – пусті слова.

У чому ж, на мій погляд, полягає «особливий статус»? Насамперед, він має бути зарахований як поступка Донбасу для збереження цілісності Держави при умові дії на його території законів України. По-друге, ми повинні зрозуміти, що унітарність Держави – це не догма, хоча абсолютна унітарність була б для неї найкращим варіантом. Але склалось так, як склалось, і ми змушені визнати, що й федеративність (не плутати з сепаратизмом) не найгірший варіант, а унітарно-федеративний устрій – оптимальний. Звичайно, якщо він у майбутньому не загрожує територіальній цілісності Держави. Тобто, ми вимушені надати автономію деяким нині окупованим частинам Луганської та Донецької областей, розуміючи, що все це, як прецедент, може провокувати окремі частини Чернівецької та Закарпатської областей.

Головне і принципове тут, що на цих територіях діють закони України, що встановлений статус прикордонних зон, що кордони, магістральні шляхи, стратегічні об’єкти, повітряний простір підпорядковані центральній владі.

Щодо мови то, виходячи з законів України, єдиною державною мовою є українська, обов’язкове вивчення державної мови в усіх навчальних закладах незалежно від форми власності. Звичайно, на цих територіях за рішенням громади може бути додатково визнана й інша мова в державних школах, а в приватних – за рішенням власника.

Гарантуючи жителям Донбасу дотримання всіх прав і свобод, ми вимушені погодитися з тим, що в разі їх грубого порушення центральною владою, громадяни мають право ініціювати, за належної процедури, вихід зі складу України.

Найболючіше питання про амністію. На мій погляд, амністія має розповсюджуватись на всіх учасників бойових дій, за винятком осіб, які здійснили військові злочини: бандитизм, мародерство, катування і т.п. Думаю, що й військових, і держслужбовців, які зрадили присязі, треба позбавляти військових звань, рангів і нагород.

Ось така вона в стислому викладі формула Файнера!

А чим формула Штайнмайєра краща? Шануймо своє – і все буде добре.

Слава Україні!

Газета «Відродження» (Чернівці), №41 від 10 жовтня 2019 р.

Переглядів (1017) / Коментарі (27)
Додати свій коментар
  Ваше ім'я
  Місце проживання
  Введіть код
 оновити код
 
 
Увага, коментарі не відповідаючі нашим вимогам будуть видалені.
зачекайте ...