Найбільша помилка Путіна. Чому він недооцінив Україну

Вторгнення у лютому 2022 року — це остання і, безумовно, найсерйозніша помилка, спричинена отруєними хибними уявленнями Путіна про Україну. Чому він наважився на це?

У міру того як історичні масштаби російських втрат в Україні стають усе очевиднішими, розгоряються дискусії про те, як узагалі Путін міг зайти так далеко і зважитися на це вторгнення. Одна з найпоширеніших версій полягає в тому, що Москва абсолютно хибно оцінила настрої українців і фатально недооцінила здатність країни захистити себе.

Це дуже правдоподібне пояснення. Протягом багатьох років було очевидним, що Кремль зневажає Україну і не має навіть елементарного розуміння сучасних українських реалій. Це невігластво, підживлене імперською зарозумілістю, проклало шлях до однієї з найбільших воєнних катастроф сучасності.

Українське національне коріння можна простежити більш ніж на тисячу років, але Володимир Путін узагалі відмовляється визнати, що Україна є нацією. Натомість він відмовляє їй в історії, мові, культурі та релігійних традиціях, публічно наполягаючи на тому, що українці насправді росіяни. Оскільки він не визнає права України на існування, його уявлення про країну безнадійно спотворене.

Таке мислення зовсім не обмежується нинішнім лідером Росії. Навпаки, заперечення української державності й ідентичності глибоко вкоренилося у сучасному російському суспільстві, відбиваючи імперіалістичні інстинкти, які не дозволяють багатьом росіянам сприймати Україну інакше як складову частину національного наративу своєї країни.

За десятиліття зустрічей у Москві я звик до зверхніх відповідей росіян, які обов’язково звучали щоразу, коли порушували тему України. Росіяни зазвичай дивляться на українців зверхньо і вважають їх молодшими братами та сестрами, нездатними керувати своїми справами. Тоді як деякі окремі росіяни можуть ставитися до України із симпатією, відносно небагато з них вважають свого сусіда гідним поваги з боку іншої суверенної держави.

Працюючи на пострадянському просторі на початку 2000-х, я дізнався, що посольство Росії у Києві не призначало нікого для моніторингу українських ЗМІ. Щодо російських дипломатів, то внутрішньоукраїнські дебати та національні справи були для них надто містечковими, аби варто було за ними стежити. Саме таке зневажливе мислення сприяло сьогоднішнім воєнним прорахункам.

Більшість росіян не приховують своєї неповаги до української культури

Також разюче бракує експертів із питань України в самій Росії. Останні вісім років кремлівське телебачення було цілковито зациклене на українському, але так і не представило публіці жодного авторитетного експерта з питань України. Це відображає поширену думку, що українці насправді просто росіяни і тому їх можна зрозуміти та проаналізувати без жодних спеціальних знань.

Так само більшість росіян не приховують своєї неповаги до української культури. Українські літературні діячі, такі як Микола Гоголь, які перейшли на російську мову під час своєї кар'єри, вважаються такими, що перейшли на вищий культурний рівень, тоді як до україномовних авторів ставляться з неприхованим глузуванням. Я чув, як високоосвічені москвичі зневажливо називали слабкого літератора справжнім «письменником», що по-українськи й означає «письменник».

Росіяни виявляють особливо отруйну зневагу до української історії, яка багатьма сприймається як пряма загроза самовідчуттю Росії. Не дивно, що українські національні герої, як козацький гетьман Іван Мазепа, демонізовані як зрадники та вороги за їхні спроби підтримати створення окремої української держави. У 21 столітті.

Чому ця війна така жорстока, цинічна і дикунська

Сам Путін, безумовно, найвидніший і найплідніший «заперечувач» української історії. Коли навесні 2014 року Росія вперше спробувала розділити Україну, організувавши прокремлівські повстання на півдні та сході країни, Путін назвав цільові регіони «Новоросією» або «Новою Росією», відродивши напівзабуте адміністративне позначення царської епохи, яке підкреслило імперські претензії Росії на більшу частину України.

Улітку 2021 року Путін пішов іще далі й опублікував хаотичне есе на 5000 слів під назвою «Про історичну єдність росіян та українців». У цьому чудовому свідченні особистої одержимості Путіна Україною він відкинув ідеї окремої української ідентичності та відкрито поставив під сумнів історичну легітимність країни, стверджуючи, що Україна може існувати лише як російська вотчина.

Наполегливе зображення Путіним України як неподільної частини Росії змусило його заплющити очі на багато разючих культурних відмінностей між двома країнами. Зокрема він не міг усвідомити прагнення України до свободи чи готовності українців боротися за свої демократичні права. Зрештою він потрапив у пастку власних упереджень і переконав себе, що Помаранчева революція 2004 року в Україні та революція Євромайдану 2014 року були антиросійськими переворотами, організованими іноземними державами.

У конспірологічному світогляді Путіна всі великі події організовують зверху, і жоден масовий рух неможливий без втручання зловісних тіньових сил. Це завадило йому зрозуміти грізний дух добровольчого руху та громадянської активності, які мобілізували українців під час двох пострадянських революцій у країні. Як наслідок, він, здається, був щиро заскочений зненацька місяць тому, коли його сили вторгнення зіткнулися з загальнонаціональною хвилею народного опору, що було б неможливим у політично пасивному суспільстві, такому, як сучасна Росія.

Можливо, найвизначнішим аспектом зневажливого ставлення Путіна до України є його відмова вчитися на минулих помилках. Його зарозумілість у 2004 році, коли він відвідав Київ і прочитав лекцію українцям напередодні президентських виборів у їхній країні, лише допомогла розпалити Помаранчеву революцію. Десять років по тому його наполегливі заяви про те, що українці та росіяни — «один народ», призвели до невдалого поділу 2014 року та восьми років гібридної війни, що занурило весь світ у нову холодну війну.

Вторгнення у лютому 2022 року — це остання і, безумовно, найсерйозніша помилка, спричинена отруєними помилками Путіна про Україну. Схоже, він щиро вірив, що збройні сили країни капітулюють і здадуться, і водночас очікував, що прості українці зустрінуть його солдатів тортами та квітами. Натомість його злочинні дії забрали життя тисяч людей і спровокували найбільший європейський конфлікт із часів Другої світової війни, перетворивши Росію на глобального вигнанця. Зневага Путіна до України тривалий час була його найбільшою геополітичною слабкістю. Тепер це привело його країну до катастрофи.

Переклад НВ (с)