Почесна голова Чернівецького відділу Союзу Українок Олександра Попелюк: “Нарешті Україна дочекалася гідного закону про освіту”

ЛИСТ ДО РЕДАКЦІЇ /


Українська державна мова – невід’ємний атрибут конституційного ладу в Україні. Такий, як герб, прапор і гімн. Вона має окремий статус і регулюється окремим законом.

 

Нарешті, на 27-му році Незалежності, Верховна Рада України прийняла, а Президент Петро Порошенко підписав Закон «Про освіту», згідно з яким мовою освітнього процесу в навчальних закладах України є українська. Цей Закон підсилює і забезпечує дієвість положення статті 10 Конституції України про державність української мови. Тепер, точніше згодом, усі громадяни України будуть знати українську державну мову. При цьому нікому нічого не забороняється. Діти національних меншин у початкових класах будуть учитися рідною мовою. Знання державної мови забезпечить національним меншинам можливість працювати в органах державного управління, в науці, техніці – в усіх галузях. Закон дуже справедливий, правильний і потрібний, хоч і запізнілий.

 

Як не дивно, Закон «Про освіту» обурив наших найближчих сусідів і спонукав до неадекватних кроків. Президент Румунії скасував поїздку в Україну на знак протесту проти цього Закону. А президент Молдови назвав Закон «Про освіту» «соромом і зневагою до національних меншин». Державна дума Росії турбується, що такий Закон може витіснити російську мову з України.

Хочеться нагадати шановним керівникам Молдови і Румунії, що українці Буковини 22 роки (1918-1940) жили під румунською окупацією, але з ними ніхто не церемонився. В людних місцях повісили таблички «Ворбіць нумай романишти!», тобто говори тільки румунською. Є ще живі свідки, як діти українців ішли до румунської школи, не знаючи ні одного румунського слова. А вчила їх учителька, котра не знала української мови. За українську мову, пісню, книжку, одяг румунські поліцаї (вахма́ни) били. А тих українців, котрі пробували відстоювати своє, українське, арештовували, піддавали тортурам, судили.

Краще б нашим братам-сусідам подивитись на себе та порахувати, скільки в них державних шкіл для української меншини. Міністр освіти та науки України Лілія Гриневич заявила: «У жодній з країн, які стурбовані новим законом про освіту, немає української школи». Українцям у Росії, Румунії створювали і створили такі умови, що вони самі відмовлялися і відмовляються навіть від уроків української мови в школах. Триває суцільна асиміляція українців.

У совєтський час у румунсько-мовних школах Чернівецької області викладали російську мову, реалізуючи політику суцільної русифікації. І після сталінських репресій, після страшної трагедії 1 квітня 1941 року в урочищі Варниця, поблизу села Біла Криниця, коли прикордонники розстріляли мирну процесію обманутих людей, яких спровокували з хоругвами й іконами іти до Румунії, румуни охоче послуговуються російською навіть у своїх домівках, хоч там і нема табличок «Ворбіць нумай московишти». Достеменно невідомо, скількох убитих і поранених засипали в наспіх викопаних могилах землею, котра ще довго «дихала», бо під нею були живі люди. Одні пишуть сотні, інші – тисячі, хоч уже давно слід було провести розкопки. Та встановити правду, мабуть, нікому невигідно, оскільки звузить простір для політичних спекуляцій.

Отже, не обурюватись треба, а дякувати Україні за справедливий, гуманний Закон, який не дасть національним меншинам забути свою рідну мову, культуру і забезпечить знання державної української мови. Якби подібний Закон був прийнятий раніше, хоч 10 років тому, то сьогодні не було б війни в Україні, не гинули б люди через те, що Росія зі своїм неадекватним президентом кинулися «защіщать русскоязичноє насєлєніє».

В Інституті української мови Національної академії наук України зберігається унікальна мапа (1871 р.), яка вказує, що українці зі своєю рідною мовою населяли території значно більші, ніж тепер: від Воронежчини і Кубані до Мармарощини та Підляшшя, від Берестейщини до Бессарабії й Таврії. Українська мова там, у наших сусідів, і досі звучить у побуті. Та не тому що її хтось насаджував, займався українізацією, а тільки тому, що наша мова – одна з найдревніших мов світу. Вона дана Богом. Але бездержавність спричинила міф про українсько-російську двомовність на території України. За триста років російської окупації українська мова зазнала таких утисків і заборон, як ні одна інша мова світу. Чого вартий горезвісний Валуєвський циркуляр 1863 р. про заборону української мови, якої «нє било, нєт і бить нє должно».

Валуєвщина успішно діє і сьогодні в Росії. Там 10 млн українців не мають жодної української школи. Була в Москві одна бібліотека українська. Її закрили, книги вивезли, персонал скоротили, а екс-директорці Наталії Шоріній присудили 4 роки умовно. Була одна церква Київського Патріархату, Свято-Троїцька, в підмосковному місті Ногі́нськ. Але суд виніс вирок знести цю церкву.

Внаслідок усієї цієї антиукраїнської істерії в Україні вивелась особлива «русскоязичная», себто російськомовна, національність, яку захищає Росія Путіна, розв’язавши війну, котрій кінця-краю не видно. Путінські кулі, снаряди та міни не розбирають, хто є хто. Від них гинуть і російськомовні. Шановним нашим російськомовним хочеться нагадати рядки поезії сучасного російського поета Андрія Орлова (Орлуші)

«А после Донбасса и наших в Крыму
Я мысль оголяю до сути:
Я русский забыл бы уже потому,
Что им разговаривал Путин».

Біда наша ще й у тім, що українців, які боролися за рідну українську мову, за державність її, совіти нищили. А було, що борці й самі себе вбивали, як Герой України (посмертно) Олекса Гі́рник, який у ніч на 21 січня 1978 року піднявся на Чернечу гору в Каневі, розкидав близько тисячі власноручно написаних листівок, у яких зазначив, зокрема: «Протест проти російської окупації на Україні! Протест проти русифікації українського народу!.. З приводу 60-річчя проголошення самостійності України Центральною Радою 22 січня 1918 р.»… Після цього сам себе спалив.

Це правда, яку ховали від людей, але не могли сховати. Довгий час про цю подію ніхто ніде не згадував. Дивує, що й у часи Незалежності України про останній героїчний чин Олекси Гірника мало хто знає. Аж у 2007 році «за проявлені громадянську мужність і самопожертву в ім'я незалежної України Гірнику Олексі Миколайовичу посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена Держави». Отримали нагороду сини Героя Маркіян і Євген.

(Останній створив і очолив Фундацію імені Олекси Гірника. Нею нагороджуються ті, хто розвиває українську державність, робить конкретні справи у цій царині. У 2012 році премією були нагороджені три особи, яких Фундація вважала політичними в'язнями: Юлія Тимошенко, Юрій Луценко та Віталій Запорожець (засуджений бунтар із Київщини, який за знущання над селянами розстріляв дільничного міліціонера. – Прим. ред.)

21 січня 2009 року на Чернечій горі у Каневі відбулося врочисте відкриття пам'ятного знаку Героєві України Олексі Гірнику. Автором пам'ятного знаку виступив скульптор Адріан Балог. Проект здійснено на кошти гра́нту Президента України Віктора Ющенка.

У кожній нормальній європейській державі про такий поступок, як Олекси Гірника, мав би знати кожен від малого до старого. А в нас довгий час було «ніззя» – «как би чєво нє вишло».

Тож будьмо мудрими! Добре було б, якби шановні наші зросійщені українці брали приклад з таких росіян, як поет Орлуша, як україномовний росіянин журналіст Андрій Куликов, як учителька української мови в Слов’янську Валентина Солоділова. Згадаймо молитву Тараса Шевченка: «А всім нам вкупі на землі єдиномисліє подай і братолюбіє пошли».

А новий Закон про освіту державною мовою треба не забалакувати, а строго шанобливо виконувати. Допоможи всім нам, Боже.

Ця війна мала би переконати русифікованих українців, що в нас є свій мир, тобто світ, український, своя земля, своє сонце, своя древня милозвучна мова, свої ліси, ріки, озера, своя мрія, своя релігія, яку теж крадуть, своя Церква. Тож бережімо свій український світ. Уже спробували на Донбасі «русского міра», який приніс тільки розруху, смерті та каліцтва, сльози, переселенців, бездомних, вдів і сиріт – незчисленні біди. Хай сусідам буде "русский мир" і "русский язык", а нам – український світ і українська мова, захищена новим і праведним Законом!

Олександра ПОПЕЛЮК,
почесна голова
Чернівецького відділу Союзу Українок
 
Фото УНІАН

 Купити квартиру в Чернівцях
Більше новин по темі:
Не пропускайте важливих новин!
Увімкніть сповіщення, та отримуйте новини моментально після публікації