Газета “Голос України” бачить, що робиться на Буковині. І не лише (ФОТО)

Парламентарій наголошує: "5 гривень з кожного квитка передається сім'ям загиблих захисників Донецького аеропорту. Принагідно звертаюсь до міської та обласної влади організувати для учнівської молоді перегляди "Кіборгів" у кінотеатрах Чернівецької області. Думаю, таку ідею підтримають в усіх областях України. Це не складно, але дуже важливо для патріотичного виховання нашої молоді, підтримки українського кіно і сімей військових".

 

*****

«Голос України» під рубрикою «Російський солдате: кидай рушницю, іди додому» розміщує думки росіян про політику Кремля.

Путіна повісили в будинку офіцерів у Читі. Поки що тільки на новорічну ялинку. Але в Москві «великий захисник тварин» за «спинами жінок і дітей» постав уже в гіпсі. Як зізналися організатори виставки мистецтв, експозиція — це (цитата) «акт їх внутрішньої смиренності: путін — назавжди». Інакше кажучи, це супержах і мракобісся від творчих людей, які покликані відроджувати й забули про головне покликання людини: зло не повинно пройти далі вас! Вони забули, що війна — їх скріп в Україні — не зупиняється ні на хвилину. Майже жодного дня без втрат. Болить.

Володимир СМІРНОВ
(Москва, член Союзу письменників Росії):

Мені дуже важливо, щоб в Україні знали головне: багато, дуже багато людей у Росії підтримують і розуміють прагнення українців жити в державі європейського зразка, де немає убогості, безправ’я, корупції, олігархів, що нажили добро за рахунок близькості до влади... У Росії теж про це мріють мільйони людей. Ви перші вийшли на цей шлях, тому на вас ополчилися всі сили зла з пекла.

Тетяна ІВАНОВА-ШВИДКОВА
(Москва, пенсіонерка, росіянка з українською душею):

Моя любов і глибока повага до народу України ховається в моїх генах. Прізвище мого тата — Швидков. Народився він у тульській губернії до революції, й закінчення «в», мабуть, причепили вже за звичкою. У мене душа завмирає, коли чую українську мову. На жаль, глибшого коріння не знаю, тому що тато залишився сиротою в шестирічному віці, коли обидва його батьки — і тато, і мама — померли від тифу в поїзді, коли, рятуючись від голодовки, їхали з Тули в Україну. У вашій країні дуже багато горя з вини нашого правителя. І українці ототожнюють усіх росіян з ним. Спочатку я посипала голову попелом і каялася, каялася без кінця. Але зрештою зрозуміла, що, поки гинутимуть кращі люди в Україні, мої покаяння нічого не варті.

Діана РУДАКОВА
(Тамбов, архітектор, координатор регіонального штабу Олексія Навального):

— Звичайно, ті події, що відбувалися в Україні чотири роки тому, були насичені та яскраві. Переживала за Майдан, щоб не було крові. Дуже запам’ятався початок протесту в Києві, коли на площу вийшли студенти й зажадали змін. Шанобливо ставлюся до студентства, вважаю, що молодь — це найпотужніша рушійна сила. Вона й повинна бути генератором змін. Людям, що старші, найчастіше є що втрачати, вони обережніші.

Я б дуже хотіла, щоб війна закінчилася. Мені неприємні люди, які упиваються війнами, кажуть про те, що війна — це необхідно або нормально. Або навіть... добре. У війні немає нічого доброго, вона розбещує, руйнує. Але я дуже сподіваюся, що після того, як ми доб’ємося змін (а вони неминучі), війна буде завершена. Мир і життя людей — найважливіше, за що варто боротися.

Про це все читайте у свіжому випуску партламентського “Голосу України”.