Буковинка Оксана Попадюк може стати українським Стівеном Хокінгом

МИ БАГАТІ НА ТАЛАНТИ / 


Оксана Попадюк може стати буковинським Стівеном Хокінгом (всесвітньовідомий учений, який домігся небувалого визнання, незважаючи на неповносправність). Поезія, живопис, ІТ-технології, робота з інтернет-ресурсами, постійна праця над собою – вольові зусилля роблять неможливе можливим.

 

Ми часто відчуваємо втрату натхнення, фізичних сил або ж чергове розчарування, недооцінюючи при цьому справжню цінність життя, можливості споглядати цей світ, відчувати усім своїм єством його барви. Так втрачає свій сенс людське буття… Ніколи не зустрічала людини, яка б так тонко і спрагло відчувала кожну прожиту мить, кожен схід сонця, мелодію струмка біля рідної хати. Нестримному оптимізму та бажанню змінювати щодня власне життя, яке випромінює Оксана, можна лише позаздрити. Поряд із нею розумієш усю нікчемність тих, хто штучно обмежує себе власним страхом, лінню, байдужістю.

 

Спілкуючись із мамою Параскою Юріївною стає зрозумілим, кому завдячує не тільки життям, але й вірою в себе та надзвичайно наполегливим характером ця дівчина. Мама переповідала історію передчасної появи на світ Оксанки, після двох старших донечок і сина. Так сталося, що у Путильському пологовому будинку на той час породілля і семимісячне малятко не змогли отримати належний догляд та лікування. У дівчинки були виявлені дуже серйозні проблеми зі здоров’ям, вона часто балансувала між життям і смертю.

 

Коли у Оксанки починалися чергові напади, судоми і жахливий біль, лікарі не давали жодної надії на те, що дитина виживе і зможе собі давати раду. Батьки консультувалися у відомих лікарів в Україні та за її межами. Проте мама і тато не здавалися, наполегливо допомагали цій світлій дівчинці зростати, опановувати перші літери, робили з нею щоденні спеціальні комплекси вправ для ніг, готували її до школи. Згодом були нескінченні дев’ять років навчання з учителькою, яка терпляче працювала з дівчинкою удома, а старші класи вже закінчувала екстерном у Вижниці. Оксана жадібно пізнавала предмети, захоплювалася поезією, мріяла про те, що колись стане на власні ноги.

 

Завдяки благодійникам Оксана дистанційно успішно закінчила коледж, а згодом отримала диплом Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» за спеціальністю «соціальна робота». Спочатку мріяла вивчати ІТ-технології, але навчальні заклади не давали шансів дівчині, в якої не функціонують руки.

 

Коли вперше познайомилася зі своїм майбутнім деканом факультету, той запитував чому саме Оксані потрібна освіта, на що дівчина відповіла: «хочу це все пережити, пропустити через себе».

 

На моє здивування як їй вдалося подужати складну систему навчання, Оксана сказала, що їй дуже подобається спілкування з людьми, психологія, відносини, вміє вислухати і розрадити, саме тому з таким бажанням здобувала освіту. Крім того, дівчина має безліч нагород на різних мистецьких, поетичних, театральних фестивалях та конкурсах.

 

Дивовижним чином ті, хто колись відмовляли Оксану від навчання на спеціальності «комп’ютерні мережі і технології», могли б сьогодні спостерігати, як ця дівчина працює лише пальцями ноги на клавіатурі. Дівчина у деякій мірі нагадує мені всесвітнього вченого-фізика Стівена Хокінга, який при повній фізичній немічності, став зразком геніальності та неймовірної наполегливості. Оксана вміє встановлювати програмне забезпечення, антивіруси, працює у програмі «time viewer» з багатьма своїми односельцями. Таким чином вона обслуговує їхні комп’ютери, не виходячи з дому, і надає необхідну технічну допомогу. Займається прошивкою смартфонів та планшетів із операційною системою «Android». Навіть спробувала розібрати на деталі і знову зібрати свій старенький ноутбук, щоб зрозуміти як працює його «начиння» і як потрібно ремонтувати. Все це – пальцями однієї ноги.

 

Дівчина надзвичайно відкрита, щира у спілкуванні людина, з вразливою і тендітною душею, але з незламним характером та вірою в себе. З допомогою мами і тата вона вже продемонструвати, як стоїть на власних ногах. Вірить у Бога, читає Святе письмо, однак не терпить лицемірства і позірності, коли людину в церкві оцінюють по зовнішньому вигляду та покритій голові. На думку Оксани, у вірі неможливо людині що-небудь нав’язати, духовність має проявлятися через вірш, картину, музику.

 

Ми говорили з нею про проблеми інклюзивної освіти та умови, в яких доводиться зростати дітям із подібними фізичними вадами, коли вердикту лікарів не лякаються лише батьки, а суспільство відвертається від таких дітей. Оксана розповідала про свій особистий гіркий досвід налагодження дружніх стосунків з однолітками, коли фізичні вади дівчини ставали на перешкоді спілкуванню. Про болючі переживання, втрачені стосунки, людську байдужість йдеться у численних поетичних творах Оксани. Думаю, що справа не у вадах, а у хворобливих стереотипах суспільства, цинізмі, оціночних судженнях.

 

Думаю, що історія Оксани Попадюк, на жаль, не єдина в Україні, мусить нас підштовхнути до переходу від фрагментарних заходів по адаптації таких людей до життя до їх повноцінної соціалізації. Йдеться про програми інтелектуального та фізичного розвитку таких дітей з малечку, запозичення західних методик у роботі з хворими на ДЦП, створення умов для їх професійної самореалізації у дорослому житті. Має бути розширений перелік спеціальностей, на яких такі люди могли б навчатися, умотивовувати їх, а не «обрізувати» крила, як це зробили ті, хто відмовляв її від вступу на улюблену спеціальність – мовляв, «що там робити без рук». Оксана самотужки освоїла інформаційні технології, використовує унікальну техніку малювання пензлем, тримаючи його зубами, пише поезію та прозу, мріє вивчити англійську мову та навчитися надавати он-лайн консультації професійного психолога.

 

Для Оксани надважливою є не лише можливість творити, але й пересуватися по дому, виходити на вулицю, комунікувати. Так сталося, що у червні під час одного з виїздів за межі дому у неї не спрацювало енергоживлення і дівчина кілька раз перекинулася, серйозно пошкодивши візок і чудом залишившись неушкодженою. Саме якісні нові акумулятори до електровізка були давньою її мрією. Довго не маючи можливості її реалізувати, Оксана взяла позику в банку і купила їх. Саме можливість повернення кредиту було предметом мого звернення до міського голови Вижниці Олексія Чепеля, який із розумінням поставився до проблеми дівчини та погодився виділити відповідну матеріальну допомогу на погашення позики. Надалі ми разом з депутатами-свободівцями Вижницької ОТГ буде опікуватися проблемами Оксани Попадюк. 

 

Марія МАНДРИК-МЕЛЬНИЧУК, Чернівці 

для БукІнфо (с)


 Купити квартиру в Чернівцях
Більше новин по темі:
Не пропускайте важливих новин!
Увімкніть сповіщення, та отримуйте новини моментально після публікації