Буковинська красуня Уляна Кінаш своїм чарівним голосом підкорює Італію

Буковинка Уляна Кінаш з допомогою ефектної гуцульської вроди неодноразово гучно заявляла про себе у рідному краї. Вона здобувала відзнаки і перемоги на конкурсах краси та була моделлю міського агентства «Рута». Хоча за спеціальністю – інформатик-програміст.

У сміху «як дзвіночок» батьки почули оперне сопрано

– Колись працювала на продакшн-студії в Чернівцях і зрозуміла, що мені подобається креативне середовище, мистецтво, – розповідає про себе «Погляду» Уляна Кінаш. – Пробувала свої сили у ролі журналістки, керівника молодіжного проекту – як директор студії «Вир продакшн», робила аудіоначитки для реклами на радіо, була асистентом топ-менеджера на фірмі з управління фінансовими активами в Києві. Але завжди і скрізь мене тягнуло до музики. Хоча за спеціальністю я інформатик-програміст, свого часу була першим секретарем факультету «Комп’ютерних наук» ЧНУ ім. Ю. Федьковича. Такі різні сфери, такі довгі пошуки, аби повернутися до трирічної Улянки, яка мала сміх «як дзвіночок», в якому мама з татом почули оперне сопрано...

– З дитинства мріяла про кар’єру співачки?

– Так. Мабуть, це дивно, але думка стати співачкою прийшла до мене ще в ранньому віці, коли мама замість традиційних колискових наспівувала народних пісень. Причому щоразу – нову, щоб мені було цікаво. Я за нею намагалася повторювати мелодії, спочатку на «агу», а потім вирізнялося краще... Слів ще не розуміла, але підспівувала, каже мама, і заспокоїти мене можна було якнайшвидше тільки включивши музику або заспівати (усміхається, – авт.).

У три роки бабуся мені включила радіо, щоб я не плакала, тоді вперше почула мелодію із «Магічної флейти» Моцарта (набагато пізніше дізналася що то було, після багатьох років життя, бо ніхто в сім’ї класичної музики не любив). Проте моя мама має дуже гарний народний високий голос і співала ще з дитинства, а дід Павло Чорней (життя так склалося, що я його особисто не знала) писав вірші і навіть пісні.

Перші кроки на шляху до професійної музики зробила в Україні разом із вчителькою Кострижівської дитячої музичної школи Іванною Мирославівною Собашко: клас фортепіано. То був період із 7 до 14 років, в якому було закладено фундамент для мого теперішнього навчання у консерваторії. До речі, перша вчителька музики мене підтримує морально і досі, навіть на відстані.

Маестро в Італії шанують до самої старості

– Уляно, чи давно на чужині і чому вирішила залишити рідний дім?

– В Італії майже вісім років. З самого початку борюсь за втілення своєї мрії навчитися оперного співу в країні, яка започаткувала оперу як мистецтво, местро в Італії – це не робота, а посвята всього життя, їх поважають за відданість музиці і шанують до самої старості – це стосується як класичної, так і естрадної музики.

Мені пощастило, що мама вже була в Італії близько 10 років і 2007 року я поїхала її провідати. Повернулася влітку 2009-го із твердим наміром спробувати вступити до консерваторії. Мені це вдалося у м. Perugia, регіоні Умрія (там досі проживає моя мама), але то був лише початок довгого і важкого шляху.

Зараз навчаюся на університетському рівні консерваторії (їх взагалі є три: Pre-accademico, Accademico di I livello – тобто Laurea Triennale; Biennio di II livello – Laurea Magistrale).

Нині перебуваю приблизно посередині, бо мала перерву через роботу – працювала у центрі Риму в бутику на вулиці dei Condotti, контракт був із группою «MaxMara».

Казали, що не здатна до оперного співу

– Якими здобутками останніх років пишаєшся?

– Пишаюся тим, що витримала перші роки навчання і роботи, аби піти далі і не зупинятися, наперекір невтішним вердиктам деяких викладачів (бо казали, що не здатна до оперного співу), але вони помилятися... Усіляке буває у житті. Тепер я серед солістів консерваторії м. Латіна, співала з оркестром і хором на святковому пасхальному концерті. Незважаючи на те, що на початку мого навчання все було зовсім неоптимістично, українська громада в Римі давала мені шанси співати на святах і заходах, як, наприклад, щорічне Свято народів, організоване Ватиканом. Тішуся, що вони в мене повірили ще до того, як з’явилися перші результати у консерваторському навчанні.

– Які відгуки про свою роботу вважаєш найліпшими і чому?

– Про відгуки говорити ще зарано, бо справжні результати в мене ще попереду. Але я щаслива, бо маю змогу займатися тим, що люблю і це найголовніше. Тільки так можна всі перешкоди побороти. Треба обирати серцем те, що насправді любиш, до чого тягнеться душа.

– Розкажи про свої захоплення, що тебе надихає у творчості?

– Мене з дитинства надихають народні пісні, фольклор. Люблю етнічні мотиви як в одязі, так і в музичних аранжуваннях. Обожнюю голос Ніни Матвієнко, Назарія Яремчука.

Зі світових музикантів імпонують Maria Callas (оперна співачка, котра народилася в Штатах, а за походженням – з Греції, як на мене, театральна майстерність у неї була в крові ще з грецьких трагедій); Whitney Houston (саме завдяки джазовим африканським мотивам її стиль такий неповторний).

– З ким мрієш заспівати в дуеті?

– Хотіла б заспівати із Jonas Kauffmann; з нашими львівськими левами LeonVoci – до того ж ми з ними вже знайомі (познайомились у Будапешті під час служби в церкві української громади в Угорщині), але найбільше – то вже ніколи не збудеться (хіба зміксую на комп’ютері), бо його вже немає серед живих – Василь Сліпак...

«Упертості у мене завжди було вдосталь»

– Як трапилося, що свого часу опинилася у модельному агентстві в Чернівцях?

– Народилася в Чернівцях, але виросла в селі у бабусі (знову ж таки, життя так склалося – бо батьки розлучилися, коли я була ще маленькою). В агенцію насмілилася піти після перемоги в конкурсі краси 2001 року. Представляла своє селище – смт Кострижівка – на районному конкурсі в Будинку культури міста Заставна: «Чарівна леді» називався. Дивно, але там я почала виступ, заспівавши уривок із арії Наталки Полтавки (щоправда, народним голосом, як уміла (усміхається, – авт.), а текст ми замінили по темі «представити себе оригінально» (художній керівник Людмила Христенко допомогала мені готуватись). Загалом, впертості у мене завжди було вдосталь, до речі, я двічі брала участь в тому конкурсі, перш ніж виграти (усміхається, – авт.).

Потім був конкурс «Міс Західна Україна» і титул «Міс Фото Буковини-2001» (організовувала на той час агенція народної артистки Ольги Добрянської). До дизайнерки Світлани Крачило я прийшла, бо дуже вподобала назву її модельної агенції «Рута» і той самий етнофольковий стиль, який досі мені до душі. До того ж ми демонстрували дуже різні, цікаві та оригінальні за тематикою колекції студенток чернівецького технікуму. Креативність я також дуже люблю.

«...головне не де ти перебуваєш, а з ким»

– Чи любиш подорожувати і які міста та країни залишили незабутні враження?

– Подорожувати дуже люблю, але мрію, щоб мої подорожі були пов’язані із професійним співом (усміхається, – авт.), а гарно відпочивати можна й в Україні – приміром, я навіть і не встигла побачити всі гарні місця моєї рідної землі за 25 років життя в Україні. Тоді не мала фінансової можливості часто їздити, але Хотинську і Кам’янець-Подільську фортецю, Крим (Гурзуф) і перевал Німчич, Яремчу, «Буковель» згадую з теплом у серці.

Бачу зараз Італію з її пам’ятками, яким дві тисячі років, море Калабрії, Пулії і Сардинії такого кольору, що аж очі засліплює, здається, космічна неземна краса... Краків і Будапешт мені архітектурою нагадують Чернівці (усміхається, – авт.). Бухарест дивує поєднанням сучасної і старовинної архітектури – так цікаво в них переплітається минуле і сьогодення.

Хотіла б побувати в Індії, Австралії, Єгипті, Єрусалимі... Як на мене, це обов’язково треба в житті встигнути (аби тільки мати час і гроші). Але для мене найголовніше – це не куди, а з ким подорожуєш... Люди, а не місця самі собою мають цінність. Це якось із роками приходить розуміння, що головне не де ти перебуваєш, а з ким.

 

Її зовнішність асоціюється із Україною

Світлана Крачило, художник-дизайнер, засновниця МА «Рута»

В Уляни Кінаш – яскрава зовнішність, яка асоціюється із Україною. «Чорні брови, карі очі» – це про неї. Вона була однією з найяскравіших моделей саме у фолькових образах, виглядала в них гармонійно і природно. Я отримувала естетичне задоволення від тих виходів, в яких вона брала участь. За характером – цілеспрямована, завжди відповідальна, дуже позитивна і щира людина. Тішуся теперішнім її здобуткам і з неабияким захопленням переглядаю чи не всі відео, на яких вона виступає у ролі оперної співачки. Приємно, що знайшла в собі сили досягти своєї мети в справі, яка потребує чималих зусиль. Уляна впевнено тримається на сцені, водночас уміло полонить слухачів потужним голосом. З роками бачу і радію успіхам багатьох моїх вихованок, які реалізувалися у житті як жінки і професіонали (моделі, артисти, фотографи, психологи, науковці тощо). І не останню роль в цьому зіграло наше творче спілкування. Навіть зараз, при зустрічі, ми знаходимо спільну мову і вже розвиваємо себе взаємно.

Ольга ШУПЕНЯ, "Погляд"