Випереджаючи час: Тарас Шевченко

Про нього кажуть "геній", "пророк", "український Мессія" – сьогодні постать поета стала ідеологічною.

Біографія Кобзаря досліджувалась впродовж майже двох століть, та й сьогодні перед нами постає чимало запитань та загадок, точних відповідей на які годі й шукати. Однак, уявляючи собі легендарний портрет Шевченка під рушниками, варто пам'ятати, що з нього на нас дивиться сильний погляд стомленої людини, котра знала, відчувала й переживала щось зовсім інше, недосяжне, незбагненне… Можливо життєвий шлях Тараса був таким тернистим й заплутаним саме через те, що в постійних пошуках істини поету й художнику вдалося випередити тенденції свого часу. І саме тому, навіть через 200 років, слова та думки Шевченка звучать наче щойно написані чи сказані. Кобзар живий та актуальний в наші дні, як ніколи.

Вашій увазі пропонуємо 5 досліджених фактів з біографії Тараса Григоровича, котрі засвідчують безумовний вплив його постаті на подальші процеси в українському суспільстві та свідомості. В сотий раз відкриваючи "Кобзар" продовжуємо відкривати для себе незнаного Шевченка…

Факт № 1. Відкриття України літературному світові

Так, шановний Тарас Григорович вкрай рідко вживав слово Україна в своїх творах, частіше рідний народ від іменував "малоросами". Та це жодного разу не свідчить про можливість зневажливого ставлення – це, скоріше, данина тогочасним реаліям та лексикону. Але сам факт того, що назва "Україна" згадувалася поетом, говорить про його безстрашність перед можливими утисками з боку імперської жандармерії.

Насправді ж саме творчість Тараса Шевченка змогла акумулювати в собі фольклорну спадщину "малоросів" – бідних, нужденних кріпаків, знедолених нащадків могутнього козацтва та знання класичної літератури, яку він пізнав в часи навчання та спілкування з іншими геніальними сучасниками в період життя у Петербурзі. Поезія Шевченка змусила світ не лише почути красу української народної пісні, але й пройнятись повагою до справжнього українського літературного слова та жанру. Адже довгі роки українців не сприймали як самодостатню націю з власною багатою мовою та історією – українці асоціювались з, так би мовити, сировинним матеріалом, робочим придатком до "справді шляхетних" націй. Шевченку вдалось зламати цей стереотип та дати початок процесам відродження української національної свідомості, котрі досягли свого апогею аж у XХ – ХХІ століттях.

 

Факт №2. Демократ

Погляди та висловлювання Шевченка часто були достатньо нестримними, радикальними. Він розумів, що "тихою сапкою" підняти свій народ з руїн та свою державу з колін ще нікому не вдавалось, тому його голос став навіть не рупором країнського визвольного руху – він звучав, наче грім серед ясного неба! Вірші Шевченка стали ковтком свіжого повітря, відром холодної води для кріпаків, котрі від тяжкої праці та бідного існування добряче деградували та вже навіть не клали перед собою непотрібних й складних запитань. Справжньою революцією свідомості стало здобуття звичайним кріпаком такого високого кола спілкування серед представників інтелігенції та еліти того часу.

Шевченко був чітким противником монархії. Фактично саме через це більшовики за часів СРСР дозволили українцям вивчати творчість Кобзаря, але його біографія та погляди подавались під яскраво-червоним кислуватим "пролетарським соусом". Насправді ж набагато справедливіше назвати Тараса Григоровича демократом, адже він відстоював ідею демократичного українського народу, як такого, який має право на самостійне існування та народовладдя.

В роки свого петербурзького життя Кобзар написав такі рядки: "Живу, учусь, нікому не кланяюсь і нікого не боюсь окроме Бога… Велике щастя бути вольним чоловіком: робиш, що хочеш, ніхто тебе не спинить". Якби з такими ідеями Шевченкові довелось народитись в часи Радянського Союзу, то нікому б вже не вдалось виставити його пролетарієм, а творити він насправді міг би в кращому разі лише на Соловках чи у ГУЛАзі під прикриттям ночі. Така його доля, о Боже мій милий…



Факт №3. Художник більше, ніж поет

Усі ми знаємо, що окрім поетичних та прозових творів Тарас Григорович писав картини. Але не усім відомо, що малювати він почав значно раніше, аніж римувати. Саме художню майстерність довелось йому штудіювати у Вільнюсі (ще у якості козачка поміщика Енгельгарда), а потім і у самого Карла Брюллова в Санкт-Петербурзі. Насправді сьогодні Тараса Шевченка вважають одним з найвидатніших українських художників. Він працював у різних техніках, шукав ті форми, які найкраще зможуть передати чисту суть, ідею. І йому, безперечно, це вдалось. Якщо поезії Кобзаря деякі критики називають не достатньо професійними, "кострубатими", то над картинами завмирають геть усі.

Широкому загалу маловідомими є роботи Шевченка, на яких зображались оголені натури. Насправді ж їх було чимало. Це свідчить про те, що і в даному питанні Тарас обійшов сучасників, адже тоді його засуджували за "фривольність" поглядів. А от у 20-30-х роках XX століття такі роботи митця були би на піку трендів і могли би бути продані за чималі гроші. Сьогодні Шевченка часто називають людиною ренесансного типу. Ренесанс – це відродження. Тож він відкрив своєю творчістю епоху відродження української нації.

 

Факт №4. Освіта в маси

У роки життя Тараса Шевченка про вищу чи бодай профільну освіту могли думати лише вихідці зі знатних заможних родин. Те, що звичайний селянський син та колишній кріпак Тарас зміг отримати освіту живописця у найпрестижнішій в Російській Імперії Академії мистецтв – це абсолютний нонсенс того часу.

Ось, що він сам писав у щоденнику з цього приводу: "Самому теперь не верится, а действительно так было. Я из грязного чердака, я, ничтожный замарашка, на крыльях прилетел в волшебные залы Академии художеств" (1 липня 1957 рік). А попереду ще багато років приниження та важкого існування українського селянства, доки соціалістичні реформи не відкриють двері університетів та інститутів для усіх бажаючих.

 

Факт №5. Соціолог

Кирило-Мефодіївське братство, до якого входили Михайло Костомаров, Тарас Шевченко, Пантелеймон Куліш та інші митці й суспільні діячі, працювало над творами з чітко вираженою ідеєю українського державництва, самостійності, соборності. Віра у воскресіння України була важливішою за все. Шевченко вважав правильним побудову демократичної республіки для свого народу, взірець якої він бачив у республіканському устрої США. Він розумів, що процеси змін державних розпочинаються зі змін у самому суспільстві. Йому вдалось зробити неймовірне – змусити елітарний прошарок подивитись іншими очима на кріпацтво.

Тарас Шевченко є основоположником критичного реалізму в українському мистецтві та літературі. У своїх творах, як літературних так і образотворчих, він намагався піднімати питання, котрі призводять до тих чи інших метаморфоз особистості, призводять до формування світобачення. Як приклад, поема та полотнище "Катерина" – в них вперше у вітчизняній традиції автор фактично канонізує, підносить на рівень стражденної, але попри все чистої Богоматері жінку-покритку, яка в реаліях тогочасної традиційної культури знаходилась на самісінькому дні суспільної ієрархії. Тож Тараса Григоровича не можна назвати "соціологом" в значенні науковця, але він був одним із першпроходців-практиків української соціології.

 

Чи був Шевченко генієм та пророком? Нам видається, що так, але кожен сам повинен для себе дати відповідь на це питання. Кажуть, що такі люди є провідниками Божого провидіння, котрі пропускають через власну суть цей надприродній талант. Тарас робив це достойно, але повністю виснажився та віддав своє життя, як завдаток за свободу й кращу долю рідного українського народу.