Велика годівниця. Державний сектор, як джерело корупційного збагачення

Станом на жовтень 2016 року в Україні було зареєстровано 3447 державних підприємств різного розміру із загальною вартістю активів понад 1,5 трлн грн. У них зайнято 862 тис. працівників: понад 10% усіх офіційно задіяних у комерційному секторі.

Для порівняння: у групі компанії СКМ олігарха Ріната Ахметова, яка все ще залишається найбільшим приватним роботодавцем у країні, працює близько 300 тис. осіб. Причому значна частина — на окупованих територіях Донецької та Луганської областей.

Чимала проблема — баласт у вигляді підприємств, які давно не діють. Зі згаданих 3447 на кінець 2016 року працювало лише 1789. Решта в стадії ліквідації або банкрутства. Вони десятиліттями залишаються на балансі десятків різних державних органів, які не мають ані ресурсів, ані кваліфікованих кадрів, ані досвіду, щоб ефективно проводити їх ліквідацію. Водночас причетні посадовці часто виявляють інтерес до тіньового використання їхньої власності (переважно земельних ділянок чи приміщень), щоб отримати чималі необліковані доходи.

За дев’ять місяців 2016-го державний сектор отримав 38,2 млрд грн чистих прибутків. Проекція цього результату на дані за весь рік показує середню рентабельність роботи підприємств держсектору (відношення чистого прибутку до вартості активів) не більше ніж 3–3,5%. А з прибутками торік узагалі працювали тільки 1112 підприємств (62% тих, що діють). Решта принаймні формально збиткові, а відтак залежать від держдотацій. Наприклад, із 89 активних підприємств, які перебувають у підпорядкуванні Міненерговугілля й на яких зайнято близько 115 тис. працівників, прибуткові лише 30. Зі 100 активних підприємств Укроборон­прому, де трудиться 78,2 тис. працівників, прибуткові лише 58. Із 75 працюючих підприємств в управлінні Фонду держмайна (ФДМ) прибуткових тільки 30.

Уявлення про розлогу мережу державних компаній дає серія звітів Мінекономіки, підготовлених у 2015–2016 роках. Раніші з них є вичерпнішими, хоч і побудовані переважно на застарілих нині матеріалах 2013–2014-го. Пізніші щоразу більш куці. Якщо спочатку йшлося про спробу ґрунтовного узагальнення й аналізу діяльності бодай сотні з кількох тисяч державних підприємств, які контролювали левову частку активів та оборотів усього держсектору, то найновіша на сьогодні доступна громадськості звітність за повний 2015 рік включає огляд лише кількох десятків підприємств.

КОНТРОЛЬ НАД ДЕРЖКОМПАНІЯМИ Є КЛЮЧОВИМ МОТИВАТОРОМ УЧАСТІ В ПОЛІТИЧНІЙ БОРОТЬБІ ТА ІНСТРУМЕНТОМ МОНЕТИЗАЦІЇ ОТРИМАНИХ НА ВИБОРАХ ГОЛОСІВ

За даними на кінець 2014 року, найбільші активи в Україні належали державним енергетичним компаніям Нафтогаз та Енергоатом, становлячи сукупно майже 50% усього тодішнього держсектору. Разом з Укрзалізницею їхня частка перевищувала 61% активів. У 2015-му вартість активів зросла передусім за рахунок їх значної переоцінки в Укрзалізниці, яка зменшила розрив із Нафтогазом та Енергоатомом. Держпідприємствами, частка кожного з яких становила від 0,3% до 3% активів держсектору, є Енергоринок, Укргідроенерго, Укренерго, Центренерго, Регіональні електричні мережі (РЕМ) в енергетиці. Укрпошта, Адміністрація морських портів України (АМПУ), порти «Маріуполь» та «Южний», Укравтодор, Украерорух, Укркосмос та аеропорт «Бориспіль» у транспортно-комунікаційній сфері. КБ «Південне», «Зоря-Машпроект», «Антонов», ХДАВП, Турбоатом та Дарницький вагоноремонтний завод (ДВРЗ) у машинобудуванні. А також Укрспецекспорт, Одеський припортовий завод, Східний ГЗК, НСК «Олімпійський,» Аграрний фонд, Державна продовольчо-зернова корпорація (ДПЗКУ).

За результатами 2015 року 94 найбільші державні підприємства, загальні активи яких на той час становили 1386,5 млрд грн, реалізували продукції на 352,6 млрд грн. Показник EBITDA (прибуток до вирахування податків, відсотків за кредитами та амортизації) становив 40,33 млрд грн (рентабельність за EBITDA — 11,44%). Тоді як в основних компаній олігархічної імперії Ріната Ахметова відповідні показники дорівнювали: у Метінвесту — 149,2 млрд грн виручки та 11,2 млрд грн EBITDA; ДТЕК — відповідно 95,4 млрд грн та 7,51 млрд грн, Укртелекому — 6,77 млрд грн та 1,86 млрд грн.

 

Таким чином, у середньому рентабельність за EBITDA в державних компаній була навіть вищою, ніж у компаній СКМ Ахметова. За загальними обсягами виручки та EBITDA топ-94 найбільших державних компаній переважали найбільший приватний конгломерат країни. Однак, по-перше, з метою мінімізації оподаткування структури олігарха мали мотивацію занижувати офіційну рентабельність свого бізнесу, а по-друге, у державних підприємств є значні відмінності. Тоді як певна частина їх навіть офіційно мала високу рентабельність, інша перебувала на межі банкрутства. А в низці випадків хороші показники EBITDA зводилися нанівець великою амортизацією та штучним заниженням витрат через недоінвестованість, що особливо притаманно інфраструктурним та енергетичним активам — найрентабельнішим серед держсектору за показником EBITDA.

Фаворити й аутсайдери

Найрентабельнішою останнім часом в Україні є діяльність транспортних держпідприємств. Зокрема, рентабельність за EBІTDA заснованої у 2013 році Адміністрації морських портів України (АМПУ; керує всіма 13 морпортами) становила 69,2% у 2014-му та 78,8% у 2015-му. Показник чистої рентабельності у 2015-му був у АМПУ 56,5% проти 37,8% у 2014-му. Найбільший порт країни «Южний», який у 2015-му перевалив 33,6% усіх вантажів, збільшив рентабельність за EBІTDA від 47,6% у 2014-му до 52,6% у 2015-му. Однак в абсолютних цифрах ідеться про досить скромні показники: 1,14 млрд грн — менше ніж $50 млн. А найкраще відношення EBІTDA до загальної виручки у 2015 році продемонстрував Одеський порт — 105,3% проти 84,7% у 2014-му. При цьому її загальні показники, як і обсяг перевалки, були майже вдвічі меншими, ніж «Южного». Заниженість EBІTDA в портах у Южному та Одесі особливо помітна, коли порівнювати з Чорноморським (у минулому Іллічівським) та Маріупольським морпортами, які, маючи у 2–2,5 раза менші обсяги перевалки, ніж в Одесі, й у 4–5 разів, аніж у Южному, отримали майже такі самі показники EBІTDA — відповідно 0,73 та 0,8 млрд грн (за рентабельності 44,5% та 80,8%).

 

Не набагато менш прибутковими є держпідприємства в авіатранспорті. Так, аеропорт «Бориспіль», який у 2015 році обслужив 68% авіаційного пасажиропотоку України, отримав EBІTDA майже 2 млрд грн і мав рентабельність за ним 79,0%. Попри менші розміри, цікавий у фінансовому сенсі й Міжнародний аеропорт «Львів» імені Данила Галицького — найбільший у Західній Україні. Його показник EBІTDA у 2015 році становив лише 76 млн грн, однак рентабельність за ним зросла до 42,4% проти 28,6% у 2014-му. Державне підприємство обслуговування повітряного руху (Украерорух) отримало у 2015 році EBITDA 31,5%, а чистий прибуток сягнув 342 млн грн.

Натомість Укрзалізниця через занижені тарифи і процвітання корупції, про яку публічно заявляє вже навіть міністр інфраструктури Володимир Омелян, пасе в секторі задніх. За найбільшого загального показника EBІTDA — 12,82 млрд грн у 2015 році — його рентабельність становила лише 21,3%. Натомість компанія із 308 тис. працівників є основним працедавцем у державному секторі й чи не найбільшим клондайком для заробітків молодоолігархів Дубневичів. А її помірний EBІTDA нівелюється необхідністю масштабних витрат на амортизацію та оновлення застарілих основних засобів. Іще критичніша ситуація на третьому (після Укроборонпрому) за чисельністю зайнятих підприємстві державного сектору — Укрпошті. Рентабельність за EBІTDA там становила лишень 4,3%, а обсяг — тільки 0,17 млрд грн ($8 млн). При цьому численні працівники підприємства мають найнижчі в країні та держсекторі заробітні плати.

Підприємства електроенергетичної галузі за 2015‑й порівняно з попереднім роком майже подвоїли прибутковість за показником EBІTDA, який становив 19 млрд грн. Головним чином завдяки Енергоатому, на який припадало 14 млрд грн із нього. Ця компанія разом із оператором електромереж високого струму Укренерго та Гідроенерго (оператор ГЕС) має високу рентабельність за EBІTDA (відповідно 41,6%, 68,8% та 60,5%), який останнім часом зростає. При цьому підприємства, що відіграють ключову роль у гарантуванні стабільності електропостачання в країні, потребують значних амортизаційних відрахувань, а також капітальних інвестицій, які нівелюють високі показники EBІTDA й вимагають припинення цінової дискримінації через явно занижені тарифи на їхні послуги. Значно гірша ситуація в Регіональних електричних мережах (РЕМ) та Центренерго — операторі останніх трьох ТЕС у державній власності, дві з яких працюють на дефіцитному антрацитовому вугіллі. Перша з названих компаній у 2015 році мала один із найбільших серед держпідприємств від’ємних EBІTDA (понад 2 млрд грн), а в Центренерго він становив тільки 0,25 млрд грн із рентабельністю за ним 3,7%. Якщо в першому випадку це значною мірою пояснюється все ще заниженим тарифом на послуги (хоча присутня й традиційна для всього державного сектору корупційна складова), то Центренерго постійно фігурує в корупційних скандалах, які свідчать про масштабні зловживання зі значним завищенням цін на паливо та роботи й матеріали, які закуповує компанія.

Серед інших держпідприємств прибутковістю вирізняється хіба що Турбоатом. Підприємство останніми роками також часто фігурувало в корупційних скандалах у ЗМІ, проте його унікальний потенціал та попит на його продукцію як в Україні, так і на світовому ринку створюють умови для високорентабельної роботи. За обсягу реалізації у 2015 році 2,73 млрд грн собівартість виробленої продукції становила тільки 1,24 млрд грн, а EBІTDA — 1,8 млрд грн, збільшившись таким чином від 36,6% у 2014-му до 65,1% у 2015-му. Підприємство виробляє турбінне обладнання для теплових, атомних та гідроелектростанцій, забезпечуючи понад 10% потреби світового ринку в турбінах для АЕС. У самій Україні його турбінами укомплектовані 40% ТЕС, 85% АЕС та 95% ГЕС. Підприємство постачає турбіни власного виробництва у 45 країн світу та конкурує з такими гігантами, як General Electrіc, Sіemens, Alstom, Voіth. Частка експорту в загальному обсязі реалізації становить 65%, а останнім часом компанія підписала контракти на десятки мільйонів доларів із компаніями з країн ЄС про постачання обладнання для реконструкції низки європейських АЕС (Угорщина, Болгарія).

Більшість інших присутніх у звітності Мінекономіки за 2015 рік великих державних підприємств у сфері машинобудування, хімії, постачання та розподілу електроенергії та навіть агропромислова ДПЗКУ (рентабельність за EBІTDA у 2015 році — 12,0%) не мог­ли останнім часом похвалитися високорентабельною діяльністю. На ключових державних виробниках міндобрив — ОПЗ та Сумихімпромі — за високих цін на імпортний газ та падіння цін на світовому ринку готової продукції рентабельність за EBІTDA становила лише 5,7–2,8%. Негативний показник EBІTDA Південмашу — 1,3 млрд грн. Рентабельність за EBІTDA Електроважмашу з 6% у 2014-му знизилася до –0,4 у 2015-му. Лише близько $1,5 млн становив EBІTDA на Хартроні.

Збитковою у 2015 році, коли підготували аналізований звіт Мінекономіки, була НАК «Нафтогаз». 2016-го вона нарешті вийшла на високий рівень прибутковості. Однак переважно за рахунок Укртрансгазу, активи якого наразі вилучаються зі складу НАК. Тож доля й навіть саме існування одного із трьох найбільших за обсягом активів та реалізації державного підприємства залежатимуть від того, чи залишиться в його складі Укргазвидобування й чи продовжить уряд політику лібералізації ринку та встановлення ринкових тарифів на блакитне паливо. Чи, як це відбувалось останнім часом, повернеться до штучного стримування ціни на газ, який видобуває державна компанія, котра знову дедалі більше розходиться з вартістю, за якою на ринку його продають приватні фірми.

Головний приз виборчих кампаній

Контроль над держкомпаніями й тими фінансово-економічними можливостями, які він відкриває, є ключовим мотиватором участі в політичній боротьбі всіх наявних партійних проектів і водночас основним інструментом монетизації отриманих під час виборчих кампаній голосів. Останні хоч і коштують дорого, однак у разі успіху відбиваються сторицею. Паразитування на державних і комунальних підприємствах, розподіл яких відбувається за квотами, є основним джерелом корупційних доходів.

Формально збиткові або такі, що перебувають на межі рентабельності, компанії, котрі все ще офіційно залишаються у власності держави, насправді приносять сотні мільярдів тим, хто ними управляє від імені народу України. Саме тому останніми роками спостерігається такий шалений спротив будь-яким спробам зробити систему інакшою. А зміна керівництва, здавалося б, збиткових чи принаймні малорентабельних підприємств часто супроводжується тривалими оскарженнями результатів конкурсів та спробами повернення колишніх очільників через суд.



Основними механізмами заробляння коштів на державних підприємствах є закупівлі за завищеною вартістю товарів, робіт і послуг для потреб держпідприємств чи компаній, у яких є частка державної власності (держзакупівлі), а також продаж за заниженими цінами готової продукції чи послуг фірмам-посередникам із дальшим перепродажем за ринковими цінами. В обох випадках менеджмент держпідприємств або використовує пов’язані компанії, або отримує за це частину сформованих у такий спосіб надприбутків у вигляді відкатів. При цьому кошти у великих державних фірмах розкрадають менеджери різного рівня.

Про масштаб виручки від закупівлі товарів, робіт і послуг дає уявлення інформація щодо їхнього загального обсягу: за даними Держстату 2016 року, сукупна сума запланованих витрат на держзакупівлі державними підприємствами (та компаніями з часткою державної власності від 50% й більше) становила 410,5 млрд грн. Корупційні доходи на держпідприємствах у рази перевищують можливості заробляння на розкраданні бюджетних коштів. Саме фірми, у яких держава має 50% і більше акцій або повністю ними володіє, здійснюють 75% усіх держзакупівель у країні.

Зокрема, нещодавно працівники СБУ спільно з прокуратурою та Нацполіцією викрили механізм, скориставшись яким посадовці однієї з регіональних філій Укрзалізниці заволоділи майже 20 млн грн. Правоохоронці встановили, що чиновники протягом 2015–2016 років під час тендерів свідомо закуповували в підконтрольних комерційних структур неліквідну та крадену продукцію. Для проведення оборудок вони надавали підроблену документацію з недостовірними даними. Кошти в готівку зловмисники переводили, використовуючи реквізити фірм з ознаками фіктивності. У 2016-му працівники Державної аудиторської служби України виявили на 1900 підприємств незаконні й нецільові витрати. Ревізіями діяльності Державної адміністрації залізничного транспорту України від 2013-го до травня 2016-го встановлено фінансових порушень, що призвели до втрат грошових та матеріальних ресурсів, на загальну суму 135,2 млн грн, а також укладено договорів із недотриманням вимог законодавства під час проведення процедур закупівель на загальну суму 6,1 млрд грн та $30,9 млн. Перевірками діяльності служб автомобільних доріг в Івано-Франківській, Київській та Одеській областях за перші вісім місяців 2016 року було встановлено завищення організаціями-підрядчиками вартості виконаних робіт на суму 22,5 млн грн; придбання матеріальних ресурсів через низку посередників, що призвело до збільшення витрат на 38 млн грн; порушення під час здійснення закупівель, за результатами яких укладено договорів майже на 1,4 млрд грн. Застосування підприємствами-підрядчиками схем із залученням посередників збільшило вартість ремонтних робіт на автошляхах Київщини на суму 10,3 млн грн, Одещини — на 16 млн грн.

Періодичні випадки викриття зловживань і навіть порушення кримінальних справ зачіпають лише верхівку айсберга чи, власне, хвости системи дерибану державних коштів. Їх фігурантами стають ті, хто або не зміг домовитись, або мав нещастя стати ритуальною жертвою. Часто йдеться взагалі про відвертий фарс, коли реакція контрольних чи правоохоронних органів вимушена і є наслідком резонансу, якого надають певному випадку зловживань громадські активісти або ж конкуренти. Одначе, як часто буває в таких ситуаціях, розслідування проводять про людське око, аби уникнути звинувачень у бездіяльності. Фігурантам із прикриттям та ще й зі значними коштами, накопиченими в результаті попередніх розкрадань, у більшості випадків щастить не лише уникнути покарання, а й повернутися до попередньої діяльності. Переведення на систему електронних закупівель ProZorro мало зменшити можливості для корупції. Торік система стала обов’язковою для здійснення всіх державних закупівель товарів і послуг на суми понад 200 тис. грн, а також робіт вартістю більш як 1,5 млн грн. Добровільно замовники можуть включати в систему й «допорогові» тендери (на суми менш як 200 тис. грн). Проте вже винайдено чимало способів, які дають змогу її обходити, особливо коли це санкціонується чи покривається зверху і толерується правоохоронними органами.

Приватизація — вихід?

Політики рішуче опираються приватизації держсектору. Адже погодити перехід об’єктів у потрібні руки на вигідних умовах дедалі складніше. Натомість сподівання на можливість узяти участь у майбутньому розподілі квот на прибуткові посади змушує блокувати будь-які ініціативи з продажу таких активів на прозорих аукціонах. А суспільство переконують, ніби достатньо вирішити питання з корумпованими керівниками, щоб держава заробляла на підприємствах, які перебувають у її власності, мільярди гривень. Однак про це годі й думати, доки люди, які мали б вирішити проблему з менеджментом, у такому не зацікавлені.

Нещодавно Фонд державного майна визначився з черговістю виставлення на продаж пакетів акцій господарських товариств на 2017 рік. Передусім має ітися про п’ять контрольних пакетів акцій обленерго, що виставлятимуться на продаж після ухвалення закону про ринок електричної енергії та запровадження стимулювального тарифу.

Потім на продаж мають піти останні державні ТЕС (Центренерго). Після цього буде виставлено монополіста на ринку комплексних добрив Сумихімпром та Запорізький алюмінієвий комбінат, а також скандальний Президент-готель, із яким пов’язані серйозні інтереси наближених до керівництва держави бізнес-структур. За окремим рішенням уряду планується приватизація Турбоатома. І, нарешті, чергова спроба скинути з державного балансу багатостраждальний Одеський припортовий завод, оплутаний боргами (можливо, фіктивними) перед Osthem Holding Дмитра Фірташа. Ще 5 грудня 2016 року ФДМ ухвалив рішення про приватизацію належних державі пакетів акцій Аграрного фонду та ДПЗКУ. Одначе, коли йдеться про приватизацію, слід мати на увазі, що держава традиційно демонструє не лише недосконале в багатьох випадках управління підприємствами, які перебувають під її контролем. Так само не здатна вона й ефективно користатися зі своєї частки в акціонерних товариствах, де їй належать значні пакети акцій — 25–50%. У низці випадків фактичний контроль над державними активами, де приватні інвестори утримують меншість акцій, фактично здійснюють саме вони (згадаймо нещодавню історію з Укрнафтою, де 50% паперів володіє держава, тоді як 40,9% — структури олігарха Ігоря Коломойського). Подібна ситуація із ПАТ «Азовмаш», де частка держави становить 50%. Однак підприємством керують люди, пов’язані з відомим кримінальним авторитетом та соратником президента-втікача Віктора Януковича Юрієм Іванющенком, якому належить решта акцій.

Ще гірша ситуація у випадках, коли держава залишила собі блокувальні пакети акцій, одначе внаслідок цього дістала баласт (ані серйозних дивідендів, ані можливості реально впливати на управління такими компаніями). Наприклад, держава володіє 43% акцій Укртатнафти, контрольний пакет якої належить тому ж таки Коломойському. Однак реального впливу на компанію уряд не має. Аналогічна ситуація і з ВАТ «НПК-Галичина» та «Нафтохіміком Прикарпаття» того самого олігарха, де держава також досі зберігає відповідно 25% та 26% акцій, однак не має ані впливу на діяльність цих підприємств, ані суттєвих дивідендів.

Держава має по 25% акцій у більшості енергетичних компаній, підконтрольних ДТЕК Ріната Ахметова — монополісту у виробництві теплової електроенергії. Ті контролюють не лише левову частку виробництва струму на ТЕС, а і його постачання споживачам у трьох регіонах із її найбільшим споживанням в Україні. Йдеться про Київенерго (72,4% акцій належить ДТЕК), ДТЕК Західенерго (ДТЕК — 72,2%), ДТЕК Дніпроенерго (ДТЕК — 68,8%), ДТЕК Донецьк­обленерго (ДТЕК — 71,5%) та ДТЕК Дніпрообленерго (ДТЕК — 51,6%). Так само держава досі володіє і 25% Донбасенерго — третього в країні виробника струму з вугілля (понад 60% його акцій належить зареєстрованій у Нідерландах Energoinvest Holding B.V., яку фактично контролюють структури, що їх ЗМІ пов’язують із Олександром Януковичем). Однак при цьому вплив держави на ухвалення управлінських рішень у цих компаніях близький до нуля, що засвідчує ситуація із саботажем їхнім менеджментом переведення своїх ТЕС, які працюють на дефіцитному антрацитовому вугіллі, на наявне в достатній кількості на неокупованій території — газове.

Усе це свідчить про те, що акціонування і продаж контрольних чи значних блокувальних пакетів акцій державних компаній приватним структурам в українських реаліях безперспективні. Для уряду вони завершуються цілковитою втратою можливості користатися зі значних обсягів своєї власності в таких компаніях, визначати їхню політику чи навіть отримувати суттєві дивіденди. Тому підприємства або мають перебувати під повним держконтролем, або продаватися приватним власникам повністю. Проміжні варіанти в умовах вітчизняного процвітання корупції та політичного лобізму олігархічних груп призводять лише до фактичної втрати урядом можливості розпоряджатися державною власністю без отримання чогось натомість.