В італійській Брешії, біля Мілану, відбувся концерт-молитва буковинки Марини Тимофійчук

СВІТОЧІ ПРАВДИ /

19 лютого, в неділю в місті Брешія, що біля Мілану у театрі Сан Карліно відбувся концерт-молитва «Небесній сотні присвячується» чернівецької співачки Марини Тимофійчук при підтримці асоціації «Сан Мікеле Арканжело». Я вирішила прийти на концерт сюди тому, що все українське мені цікаве та і Марину я знаю віддавна. Це гарна молода жінка, поетеса, композитор, музикант, співачка.

У Мілані цього ж дня були теж організований благодійний концерт Анастасії Приходько «Я піду за сонцем». А в суботу відбулася презентація-показ документального фільму на таку ж тему, де розповідалося про бійців 90-го окремого аеромобільного батальйону імені Героя України Івана Зубкова. А також зустріч із бійцями, авторами та героями фільму.

Отже, у Італії пройшло ряд заходів із вшанування пам’яті подій на Майдані.

При вході у театр майорить український прапор, нас радо зустрічають люди з асоціації, які допомогли організувати свято: «Вам сюди, сюди проходьте». Заходимо, зала затишна, люди вже є, посередині сцени стоїть велике чорне фортепіано, позаду нього, на стіні прикріплений величезний український стяг, горять свічки. Розпочалося свято такою преамбулою: «Сьогодні ми зібралися з вами, щоб вшанувати пам'ять тих людей, які загинули на Майдані і тих, хто загинув на сході України, наших захисників, які виборюють світле майбутнє країни для наших дітей.

Історія України багата на події, але, на жаль, на трагічні. У всіх українців на вустах звучить словосполучення «Небесна сотня». Цю назву дав сам народ. Це збірна назва усіх загиблих учасників акції протесту Євромайдану у грудні 2013 та лютому 2014 року. Майданівці — це протестувальники, які брали участь у мирній акції на Майдані. 21 лютого 2014 року влада України офіційно юридично визнала День пам‘яті жертв загиблих мітингувальників Майдану. Цього дня відбулося прощання з вбитими героями. Але «Герої не вмирають!». Так! Вони будуть назавжди жити у наших серцях. Бо для наших найкращих синів і дочок такі слова як справедливість, свобода, гідність, Україна були сенсом їхнього життя. Так було і за княжої доби, за часів козаччини, за часів боротьби за незалежність у 1917- 1921-х роках, так було під час Другої світової війни, на початку 90-х, так є і сьогодні.

Час вибору між свободою та рабством, світлим майбутнім та темним минулим, справедливістю та тиранією настав. Бажання жити у вільній державі підтримали і люди інших національностей, які стояли пліч-о-пліч на Майдані і зараз захищають Україну на сході. Але багатьох з них (близько 10000 тисяч) вже немає серед нас: куля снайпера чи осколки градів обірвали їхні життя. Ми будемо завжди їх пам‘ятати. Велику ціну платить Україна за волю. За 3 роки війни налічується 23000 тисячі поранених, покалічених. Темні часи пройдуть обов’язково, і буде жити Україна! Вільна, самостійна, багата і незалежна!».

Ведуча далі продовжує: «Сьогодні наш концерт-молитву ми хочемо розпочати молитвою про Україну». Діточки по черзі кажуть молитву. Ведуча оголошує: «Отож, зустрічайте - Марина Тимофійчук!». Співачка виходить під бурхливі оплески та починає співати українську народну пісню без музичного супроводу «Сивий коню». Опісля Марина cказала, що зрозуміла, що українці - сильна нація. Це нація із споконвічними традиціями, згуртована волелюбна нація. Бачить це і по людях, що зібралися сьогодні. Повна зала. Бачить вже знайомих людей і незнайомих. Що для початку концерту вона вибрала саме цю пісню не дарма. Бо їздила по селах збирати українські народні пісні, і з цієї пісні усе почалося. Звучить наступна пісня, присвячена подіям на Майдані «Мій ворог називає мене сестрою». Грає Марина на фортепіано та співає, співає…

Бурхливі оплески, шквал позитивних емоцій. Наступна пісня «Колискова» на слова Миколи Вінграновського - поета із «Розстріляного відродження», а написала музику сама співачка. Метою було вивести українську пісню, підняти її рівень. Марина продовжує, що, працюючи у Чернівецькій ОДА, очолювала департамент суспільних комунікацій і, у міру своєї роботи, зустрічалася із військовими, учасниками АТО, були і поранені. Навіть, доводилося очікувати чорний літак із «вантажем-200» із 8-ма військовими. І на емоціях, щоб не зійти з розуму, вихлюпнути біль душі, була написана пісня. Каже, що завжди під сильним враженням у неї виникає бажання писати пісні. І лине музика, звучить пісня: «На передовій, на передовій…». А далі показує синю шапку і говорить, що вона привезена зі сходу. І з’явився бажаючий із залу придбати собі на пам‘ять шапку ВДВ. Каже, що її тато був у Афганістані, і він їй розказував про справжню війну, побачену власними очима.

Далі оповідає, що її власні вірші випереджають події. Вірш, який був написаний у 8-му класі актуальний і сьогодні. … Вона була на сході України, зустрічалася із військовими, давала концерти на Луганщині і звідти привезла гільзу. Знайшовся бажаючий залишити собі на пам’ять трофей за винагороду. Пісня «Герої повертаються додому» про військових, які повернулися додому опісля ротації.

В Чернівцях на залізничному вокзалі вона була свідком такої події: вернулися з гарячої точки два бійці на рідну землю. Вони вийшли на перон. Люди радо вітали їх, як прийнято в Україні, оплесками та квітами. Одного з них зустрічала наречена, і юнак прямо на вокзалі зробив освідчення. Всі присутні і раділи за них, і плакали.

«Дуже тривожно було на початку війни», - каже Марина. Виникло бажання написати музику на поезію Ліни Костенко «Доборолися». Сидячи на лавочці на Театральній площі у Чернівцях, з’явилися ноти, склалася музика. Ось так просто і геніально! А далі пісня «Мамо», присвячена матерям, які народили синів, наших захисників. «Читаю твій лист щохвилини, щомиті…» - рядки із пісні, присвячені дружинам, які чекають своїх чоловіків.

З дівчинкою Евелінкою починають співати українську народну пісню «За світ встали козаченьки», аж ось і увесь зал підхопив її. І полилася, полинула гучно і впевнено в стінах прекрасної зали наша пісня. «Я хочу вірити» - текст пісні, що спонукає до віри, а не до жалю. «Я нап’юся вина» - назва цієї пісні виникла під час Дня волонтера. На вшануванні волонтерів хтось сказав , що нап’ється вина, як скінчиться війна. Ця фраза і стала поштовхом до написання пісні. А ще волонтер Володимир подарував нашивку із Національної гвардії. Знайшовся і цього разу бажаючий залишити у себе на згадку частинку з України.

Жінки-українки беруть дуже багато відповідальності на себе за життя дітей і, взагалі, за життя. Пісня «Дівча зі сталі» саме про сильних жінок. У Мілані цими днями знімали кліп на пісню «Подоляночка». Дівчата у кліпі були одягнені в національні костюми та у віночках. Говорячи це, Марина знімає віночок з голови, і одна глядачка виявила бажання придбати його. Дівчинка Евелінка виконує пісню Марини «Не чекай добра - це кривава гра». Співака розповідає, що коли на Майдані першого вбили Сергія Нігояна, вірменина за національністю, але брата по духу, по крові, написала такі рядки: Я не дозволю, я не дозволю Вбивати мого брата! Я не дозволю, я не дозволю, Вбивати, нищити мій народ! Цей приспів підспівував увесь зал.

І на завершення для підняття настрою звучить оптимістичний твір «Ти не здавайся». Як не здаються наші оборонці на війні на сході! Далі хвилина мовчання. І звучить національний Гімн «Ще не вмерла Україна».

Ведуча дякує Марині за творчість та нагадує, що хто бажає кинути певні кошти у скриню на благодійну справу, то може це зробити при виході. Ось і завершилося свято. Поспішаємо до сцени, щоб подякувати співачці за задоволення, яке ми отримали від концерту. А також сфотографуватися разом, придбати диск з її піснями та взяти автограф.

Виступ закінчився. З переповненими серце емоціями, з Україною у серці їдемо на місце проживання.. Дуже надіюся та сильно бажаю, щоб нарешті війна закінчилася і мій народ був тільки веселий, щоб ні у кого не було більше смутку, а лише радість у серцях та посмішки на вустах. І мирного неба над головою всім!

Валентина КОВАЧ, колишня жителька с.Шишківці, з Мілану.

Фото автора