Путін - це не Росія, - російська журналістка Віра Кічанова

 

У рамках «Тижня реформ», що тривав у Тернополі, Віра зустрілася із слухачами школи молодих реформаторів. Пропонуємо деякі нотатки, записані під час спілкування Віри Кічанової із тернопільською публікою та кореспондентом Укрінформу.

 

 

У січні нинішнього року на своїй сторінці у Facebook Віра написала: «З цього місяця я працюю у проекті Reed, який базується в Києві. Це не про «ватників» і «хунту» - це про реформи, ринкову економіку, свободу слова і пріоритет людини над державою. Про універсальні цінності щодо конкретних країн, доля яких хвилює нас особливо - у першу чергу, йдеться про Україну та Росію. Живу в Оболонському районі, в десяти хвилинах ходу до Дніпра. Не буду перераховувати, які зовнішні події підштовхнули мене до такого кроку - самі знаєте, що відбувалось у Росії за останній рік. Я намагалася балотуватися в Мосміськдуму, але на мене і моїх волонтеров напали гопники і порвали підписи, а місцева поліція так і не найшла їх (і навряд чи шукала). Роздавання газет у районі - це крапля в морі, коли зі всіх екранів дивиться Кисельов. Одного разу мені подзвонили і сказали: «Через вас я ніколи більше не піду на вибори, тому що нічого не змінилося!» Відтоді я думаю: а чи варто було давати людям надію, коли стало тільки гірше?..

 

Але коли щось не вийшло у мене, це не значить, що не вийде в інших. Якщо ви залишаєтесь (про те, що усім треба поголовно тікати, я, на відміну від інших, заявляти не буду), допомагайте чесним політикам, котрі залишилися.

А я не політик - я журналіст. Просто в Росії залишилось дуже мало простору для журналістики. І коли однодумці з Києва покликали мене займатися моєю улюбленою справою, просвітництвом у дусі ідей свободи, я поїхала. Це те, здається, що у мене виходило завжди. Те, чим я, в основному, на мій погляд, успішно займалася на волонтерських началах - в Лібертаріанській партії, в оргкомітеті Читань Адама Сміта, разом зі Students For Liberty. Я це все вважала б не від'їздом, а тривалим відрядженням, врешті-решт, Київ від Москви всього-на-всього за півтори години польоту. Я буду й надалі брати участь у житті моєї партії, і свого району (якщо тільки колеги-депутати не вирішать усунути мене за зв'язок з «київською хунтою»), - писала Віра Кічанова у своєму блозі.

Така передісторія її приїзду до України.

 

Випускниця МДУ, Віра була однією зі студенток, яку затримали через участь у громадських акціях працівники Федеральної служби охорони. Потім працювала кореспондентом радіостанції «Голос Америки», обиралася депутатом Мережевого парламенту «Новой газеты», муніципальним депутатом Південного Тушино у Москві, виступала на мітингу опозиції 10 березня 2012 року на Новому Арбаті.

 

А ще Віра - ведуча зустрічей лідерів «Народного альянсу» і членів Координаційної ради з виборцями. Написала книгу про панк-групу Pussy Riot - «Пусси Райот. Подлинная история». У липні 2013 року за запрошенням Національного фонду демократії відвідала Вашингтон, де виступила на церемонії нагородження Democracy Award, а також разом з Андрієм Ілларіоновим провела презентацію «Лібертаріанської партії» і дискусію про економічну свободу у фонді Atlas Network.

 

Там же, у США, Віра отримала нагороду Democracy Award від американського Національного фонду демократії.

 

 

Розповідаючи про спроби опозиційних сил змінити політичну ситуацію, лібералізувати російське суспільство, Віра Кічанова сказала таке:

 

«Знаєте, в нас у суспільстві закріпився штамп, що у всьому винні ліберали. Слово «ліберал» стало синонімом лайливого слова. А ми виступаємо з ідеями класичного лібералізму. Тобто, йдеться про мінімальне втручання держави і в економіку, і в приватне життя людей, максимальну свободу, мінімум регуляцій, мінімум чиновників, мінімум податків. Перед нами постало питання: а чим займатися, що вибрати - просвітництво чи, так би мовити, «вуличні» акції», - розповіла Віра Кічанова.

 

За її словами, вона та її однодумці прекрасно розуміли, що ідеї, які вони висувають, у Росії не дуже добре сприймаються, як і не сприймалися в колишньому Радянському Союзі. Бо на це потрібен певний час, щоб люди зрозуміли переваги того устрою, який пропонує опозиція - переваги свободи.

«Ми почали організовувати круглі столи з експертами з тих чи інших конкретних тем, проводили дебати з опонентами, зокрема, з комуністами. Найбільш масштабний наш проект - щорічні читання Адама Сміта, який був, як відомо, одним із засновників ліберальної теорії. Це серія великих конференцій, яка щоосені проводилася у Москві, у Вищій школі економіки. Обговорювали не щось абстрактне, а проблеми окремих регіонів і пропонували свої шляхи вирішення таких проблем. Почали випускати свою партійну газету».

 

За словами Віри, їм, наївним, на початку навіть здавалося, що влада може піти на деякі поступки: скажімо, провести чесні вибори. І з понад півтисячі Віриних однодумців деякі навіть подали документи на реєстрацію для участі у місцевих виборах. Віра виграла такі вибори у районі Південне Тушино в Москві. Також пройшли в місцеві органи влади деякі її соратники. Здавалося б, демократія - в дії. Свята простота...

 

 

І ось, 6 травня 2012 року Віра Кічанова, як і тисячі інших росіян, вийшли на так званий «Марш мільйонів». Вийшли на Болотну площу, аби висловитися напередодні інаугурації Володимира Путіна за демократичні перетворення в країні.

 

«Не сподівалися, що під час мирних мітингів буде затримано кілька сотень осіб і кілька десятків потім звинуватять у підготовці масових безпорядків на гроші, нібито отримані з-за кордону, - продовжує опозиційна журналістка. - Все це вилилось у так звану «Болотну справу» або справу «6 травня». І, що характерно, тоді затримали багато випадкових людей, які просто перший раз прийшли на мітинг. Так було зроблено для того, щоб кожен зрозумів - наступного разу на місці затриманих може бути будь-хто. Та ще й - може отримати до шести років позбавлення волі. А потім було прийнято ряд законів, які значно обмежили свободу людей».

 

Чи не найбільш жорсткий закон - про так звані «чорні списки» в Інтернеті, вважає Віра Кічанова. За цим законом, будь-який сайт, блог, групу у соціальній мережі можна внести у такий список, і всі провайдери на території Росії змушені будуть його блокувати.

 

«І з огляду на те, що такі формулювання були дуже розпливчасті, до такого переліку одразу ж потрапили блоги опозиціонерів, активістів.

 

А далі були так звані «ввічливі люди» в Криму», - зітхає Віра.

 

 

«Існує міф, що, мовляв, Путіна підтримують 84 відсотки населення. Нібито, люди так масово підтримують Путіна, у тому числі його агресивні дії, і все, що робить уряд», - каже Віра Кічанова.

 

«Насправді, це - маніпулятивні дані. Бо у будь-якій авторитарній державі ніхто вам не скаже, що насправді думають люди про владу. Тому що люди всього-навсього бояться, коли до них підходять на вулиці і запитують про такі речі. Ніхто не хоче неприємностей. Це так само, коли за рік до розпаду СРСР соціологічні опитування говорили, що 98% населення - за Радянський Союз. І що сталося насправді?».

Як свідчення того, що люди незгодні з політикою Путіна, Віра згадує Марш миру на підтримку України, що відбувся торік у Москві. Серед вимог московського маршу були такі: вивести з території України російські війська і припинити пропагандистську, матеріальну і військову підтримку сепаратистів. Люди вимагали розслідувати факти примусу російських військовослужбовців до участі в бойових діях на південному сході України, припинити брехню та пропагандистську істерику на федеральних телеканалах. А ще учасники маршу вимагали покласти край переслідуванню громадян, які публічно засуджують агресію в Україні та анексію Криму, зупинити зростання цін та зубожіння населення.

 

«До 50 тисяч осіб там було. І це, незважаючи на те, що таких людей, як Макаревич, Нємцов називали націонал-зрадниками, п'ятою колоною, а сам марш - «маршем зрадників», - каже Віра. - І на підходах до початку маршу на активістів нападали різні там «казаки», «представники «народних дружин». Зрештою, за рік нічого не змінилося - вже під час маршу пам'яті Нємцова зупинили мене і моїх колег. І затримали за те, що ми мали українські стрічки.

 

Тому одна з головних моїх тез - «Путін і Росія - це не одне й те саме». Знайте, що у Росії є люди, які вас підтримують, підтримують свободу і європейський шлях розвитку. Просто їм не дають висловитись і опускають «залізну завісу». І така завіса вигідна, передусім, самому Путіну та його оточенню. Путіну не потрібен Донбас, його ціль - знищити повстання вільних людей, які могли б надихнути росіян на свій Майдан. А війна, яка сьогодні триває, це не війна Росії з Україною, а війна між «совком», Радянським Союзом, тоталітарною свідомістю і вільними людьми...»

 

 

Віра Кічанова каже, що вона, як і багато інших у Росії людей, переконана, що «висока напруга в пропаганді підтримується задля того, щоб люди не сконцентровували свою увагу на тому, що робиться у самій Росії, які є тут проблеми. Пропаганда дає набір «смажених» фактів, нібито - «фактів», які дуже слабо узгоджуються одні з одними. Головне, щоб люди постійно були «накручені», щоб підтримувалася масова істерія. І цікаво, що ось мені десятки разів доводилося спілкуватися з певними категоріями людей, і такі люди не можуть пояснити, чому вони займають саме таку позицію, яку їм нав'язує пропаганда.

 

Але, що характерно, люди у містах, великих мегаполісах швидше помітили загальну кризу в Росії, ніж у маленьких містечках, тим більше, селах. Люди у містах багатші, вони частіше їздять за кордон, гостро відчули на собі падіння рубля, відчули це все на своєму гаманці. А до глибинки все це поки що не докотилося. Але коли туди дійде, то там будуть протести, соціальні протести. Адже так уже було, коли на початку 90-х закривалися заводи, підприємства. Коли людям немає що їсти, то вони вже не бояться втратити роботу і протестують», - продовжує російська журналістка.

 

Але, за її словами, зомбування населення відбувається вражаючими темпами.

«Якщо би десь півтора року тому зупинити людину у Москві, Петербурзі, зрештою, деінде і запитати - сказати, що через рік Росія воюватиме з Україною, і ти все будеш підтримувати, то така людина покрутила би пальцем біля скроні. Це здавалось би безумством… А мені й зараз таким це все здається. І те, що так змінилися настрої у Росії - результат пропаганди, яка не дає чіткої картини, закидуючи людину абсурдними фактами так, що у людини, в принципі, розмивається поняття правди і брехні. Така людина вже просто відмахується від усього, не намагаючись самостійно зробити висновки і скласти окремі факти в єдине ціле».

 

Віра Кічанова каже, що певний прошарок населення у Росії розуміє, що проти цього треба боротися. Торкаючись проблеми протидії кремлівській пропаганді, журналістка каже, що росіянам важливо усвідомити, глибинну, базисну суть такої політики щодо своїх громадян.

 

«Зрештою, проти цього можна і треба боротися. Ми просто брали конкретні аргументи, факти, докази і протиставляли все це домислам. От що ми зробили. Надрукували кілька тисяч листівок про події на Донбасі. Десять фактів про війну на Донбасі. Написали те, що для багатьох очевидне, що там воюють російські солдати. Адже були ж секретні похорони псковських десантників. Або ж, говорили про те, які закони приймалися у Криму після того, як його анексувала Росія. Ми про це розповідали. І люди підходили й казали, що ви нам відкрили очі. А коли телеканал «Дождь» розповідав про це, то на них під Псковом напали. І тоді вже центральне телебачення не могло мовчати, і вони сказали, що деякі солдати, які воюють на Донбасі, роблять це просто добровільно, в час відпустки. Отакий нонсенс...»

У НАС ТАК НЕ ВИЙШЛО, ЯК У ВАС...

 

Порівнюючи громадянську і політичну свідомість українців та росіян, Віра Кічанова висловлює переконання, що українці в цьому плані стоять набагато вище.

 

«На жаль, у нас, так як у вас, у Києві, не вийшло. Ми поки що так не змогли. Тому після того, як наші протести придушують, нам залишилася, можливо, на перший погляд, «нудна», щоденна праця. Але знайте, що російська пропаганда - не настільки всесильна. І переконатися в цьому можна навіть на території Росії. Люди все частіше розуміють, що російська пропаганда не дає чіткої картини світових подій».

 

Віра Кічанова каже, що «у Росії займатися хоча б будь-якою політичною боротьбою - справа дуже і дуже важка та небезпечна.
Тому, коли я приїхала в Україну, то просто була вражена від того, скільки тут є можливостей реалізувати себе. Хотіла, щоб ви цінували ці можливості. Тому що вони мають властивість пропадати, зникати, коли не цінувати їх. Але при цьому, владу треба контролювати, але - не стояти біля Верховної Ради, Кабміну чи під будинками органів місцевої влади. Треба створювати горизонтальні, лінійні структури, працювати там, впливаючи на владу. Йдеться про громадські організації, спілки, скажімо, громадські рухи. І діалоги вести на рівні ідей. Бо слово «реформи» сьогодні звучить звідусіль, але не кожен чітко і зрозуміло скаже, що конкретно треба робити, куди рухатися. Але найголовніше, нікому не віддавати свободу, бо вона добувається з великими жертвами і дуже важко. Я презентую перше вільне покоління на території колишньої тоталітарної держави і розумію, що від нас багато у чому залежить, чи повернемось у тоталітарне минуле чи станемо вільними людьми».

 

І на завершення, ще один із записів у блозі Віри Кічанової, який подаю мовою оригіналу, аби передати душевний та емоційний стан російської журналістки, яка вирішила покинути Росію.

 

«Я оставляю в Москве очень много того, что мне дорого, в первую очередь людей, и, конечно, я не рву связи. Берегите там себя, пожалуйста! В Киеве я надеюсь вспомнить, как это - работать и получать отдачу, объединять людей и наблюдать синергию, говорить со своими ровесниками о реформах и видеть у них заинтересованность. Здесь я надеюсь вылечиться от того, что называют «выученной беспомощностью», чтобы когда-нибудь это пригодилось мне в России. Можете пожелать мне удачи...»

 

Що ж, удачі тобі, колего, сили та мужності чесно робити свою справу.