Що роблять у зоні АТО депутати Ватаманюк, Лазарєв, Кавуля та Громадський

ДЕПУТАТИ В АТО /


Наразі більше половини депутатів Чернівецької міської ради вже пройшли медичне обстеження. За даними, які «Чернівці» отримали з Чернівецького міського військового комісаріату, деякі з них непридатні для служби за станом здоров’я. А серед тих, хто, так би мовити, у фізичній формі, бажання йти служити не виявив ніхто… На сьогодні із 60 місцевих депутатів (дев’ятеро з яких – жінки) добровольцями служать лише четверо. Ще один депутат міської ради Василь Максим’юк, який воював у зоні АТО у Луганській області, в одному із боїв отримав тяжке поранення і зараз перебуває на лікуванні.


Коли сьогодні чиновник чи депутат іде служити в армію, часто кажуть: «Піариться!» Саме тому ми вирішили запитати чотирьох депутатів-добровольців Чернівецької міської ради, чому вони пішли служити, якою побачили нашу армію та людей Сходу. А ще попросили поділитися планами на політичне майбутнє.
 
Юрій Ватаманюк. Служить в одному з підрозділів Державної спеціальної служби транспорту. Заступник командира 162-го окремого батальйону охорони ДССТ, майор. Свого часу проходив строкову військову службу в Кам’янці-Подільському, працював у військовій прокуратурі Чернівецького гарнізону слідчим.

У ДССТ несуть службу ще двоє депутатів – Андрій Кавуля та Сергій Лазарєв. Особовий склад ДССТ забезпечує функціонування та безпеку більше 10 стратегічних об’єктів з розташуванням у трикутнику «Артемівськ, Краматорськ, Слав’янськ».
 
«162-й окремий батальйон охорони, в якому і проходжу службу на посаді заступника командира батальону, був створений для забезпечення функціювання та охорони об’єктів, для інших завдань, пов’язаних з проведенням АТО. Наша частина дислокується у м. Новомосковську Дніпропетровської області. Об’єкти розташовані по всій території Донеччини та Луганщини. Наші чернівецькі хлопці на даний час дислокуються у Слов’янську. У вересні-жовтні ми перебували в Червонолиманському районі Донецької області, – розповідає Юрій Ватаманюк.

У військкомат пішов за власним бажанням. Своє рішення про службу ми з іншими депутатами-добровольцями не афішували – вважали це неправильним. Адже кожен чоловік повинен виконати свій обов’язок перед Батьківщиною. Мені байдуже, хто і що говорить про нас. У мене совість чиста.

Ми проходимо службу в складі батальйону, в якому є представники майже всіх регіонів України. Чому інші депутати не йдуть служити? Не можу сказати, це питання сумління кожного… Про місцеві вибори, вважаю, ще зарано говорити. Ситуація на Сході дуже впливає на життя країни і поки тут буде невизначеність, прогнозувати майбутнє складно.

Навіть не знаю, що розповісти про людей, які тут живуть… Є місцеві, котрі дуже за нас переживають, пропонують допомогу, досі телефонують нам з першого місця дислокації. А є й такі, які дивляться з-під лоба, відверто нічого не говорять, але при цьому відчувається ненависть. А про армію скажу одне: якби не допомога простих людей (волонтерів), воювати на Сході було би дуже і дуже важко…»
 
Сергій Лазарєв. Служить в одному з підрозділів Державної спеціальної служби транспорту. В армії не був. Навчався у ЧНУ ім. Ю. Федьковича, потім – у міжнародному університеті «Україна».

Військову писягу прийняв у 2014 році. Навчання пройшов на полігоні Дніпропетровська.

«Я пішов добровольцем разом з депутатами міськради та активістами «Самооборони Майдану» у вересні 2014-го. Просто не міг залишатися вдома, коли побратими і друзі боронять Україну. Піар чи громадянський обов’язок? Вирішувати людям... Мені ж важливо, аби люди зрозуміли: незалежність треба цінувати, адже вона здобута життям людей!

Мешканці Донбасу ще з липня 2014-го дійшли до усвідомлення катастрофи. На щастя, не всі повірили кремлівським ЗМІ. Ці люди досі шукають причину біди, намагаючись її зупинити. Зрештою, ми всі шукаємо причину війни в далекому минулому… Ось такий приклад. У 2010 році діти Донбасу приходили зі школи з подарунками до 1-го вересня від Партії регіонів. У пакетику – лінійка, ручка, зошит, щоденник. Але що повинно було занепокоїти жителів Сходу? У щоденнику, на карті України, не було Луганської і Донецької області. Всі думали, що це помилка. Діти сміялися, а потім брали ручки і домалювали відсутні території. Хоча треба було плакати! Це був перший дзвоник біди....

Чому так мало добровольців серед депутатів? А хто такі депутати? Це – звичайні люди, яким притаманний страх або генетична вада «нічого не знаю – моя хата скраю!» Можливо, це і добре, бо тут, в АТО , скажу відверто, не місце слабакам. Українська армія, це, в першу чергу, люди, які витримали випробування і вогнем, і мечем! Армія вистояла з допомогою волонтерського руху, який розбудив у їхніх серцях любов до України. Тому армія зараз є народною, настрої в ній співпадають з настроями у суспільстві.

Щодо планів на політичне майбутнє, то розумію, що почуття загостреної справедливості не дасть мені відпочивати. Будемо об’єднуватися з однодумцями, будемо боротися з корупцією, несправедливістю. Але ніколи не козирятиму службою в АТО! Мене не зрозуміють побратими, бо у нас тут вже зовсім інші цінності…»
 
Олег Громадський. Служить в Луганській області, станиця Луганська. Голова громадської організації «Золоті леви Чорної Сотні» в Чернівцькій області. Більшість її членів служать у складі розвідувальної роти батальйону Кульчицького Нацгвардії України.

Служив у Радянській армії у 1988 році, після першого курсу Львівського національного університету. Рядовий.

«Тим, хто говорить про піар, рекомендую поїхати на Схід і так само попіаритися… Там, де я, ворог – за кілометр-два, а подекуди – ще ближче. Де снайпер може будь-якої хвилини спрацювати, де розтяжка на розтяжці, де більшість мешканців нас ненавидять і відверто про це заявляють, де сплять не в казармах, а в напівзруйнованих будівлях.

Служу не заради депутатства, бо не факт, що ще раз балотуватимусь. Зараз патрулюємо вулиці, перевіряємо документи, транспорт, виявляємо та затримуємо сепаратистів, зачищаємо навколишні села. Також у наше завдання входить співпрацювати з місцевими мешканцями, допомогати їм продуктами, медикаментами. До слова, тут, в основному, залишилися люди похилого віку та дітки. Вивозимо декого до сусідніх селищ лісами, полями, оскільки дороги міновані і періодично прострілюються.
 
Армію побачив із середини. Тут є люди, котрі пройшли не одну війну і не в одній країні. Є орденоносці і навіть нагороджений орденом англійської королеви. Професіонали, патріоти. Але спілкуємо на рівних, немає зарозумілості, корон. Прості, приємні, позитивні люди! Радий, що потоваришував з такими бійцями.

Чому мало депутатів іде служити, не знаю. Не вважаю, що депутат міськради – це щось надзвичайне чи особливе. Звичайні люди. Їх не можна порівнювати з депутатами Верховної Ради, які сидять на шиї у народу. Місцевий депутат – це звичайний громадянин міста».
 
Андрій Кавуля. Служить в одному з підрозділів Державної спеціальної служби транспорту. В армії не був. Навчався у залізничному технікумі, потім – в Харьківській академії залізничного транспорту.

«Думка піти добровольцем у мене з’явилася з початком подій на Сході. Але вагався і, чесно кажучи, була боязнь, оскільки я слабо розумівся на воєнній справі. Проте зробив те, що мав зробити. А піар мене не цікавить, вважаю, в нашому житті багато політики, яка часто є болотом.

Наразі наш підрозділ знаходиться на визволеній території. Перше враження, що знаходишся там, де і маєш бути, бо борониш рідну землю. На жаль, не все тут так просто, адже з часу проголошення Незалежності ніхто не думав, як зберегти та об’єднати Україну, а політики лише ділили людей за принципом мови і географічного розташування. До того ж ніхто не враховував зомбування Росією. Тому більшість тут підтримує сусідню країну, хоча, безперечно, є й патріоти. Вони нам допомагають, проте не приховують того, що остерігаються повернення сепаратистів. За моїми спостереженнями, співвідношення “за” і “проти” України – 30 на 70 відсотків. Та тішить, що мешканці бачать наше до них ставлення, а також розруху в ДНР та ЛНР, а отже, надія є. Правда, багато залежатиме від економічного становища в державі.

Вважаю, що кожному депутату, як і кожному українцю, потрібно визначитися, яким чином допомогти державі у цей непростий час. Кожен повинен робити те, що може, і не обов’язково йти добровольцем.

Потрапивши в армію, я був дуже здивований, що вона ще існує. Адже виглядало так, ніби її знищували всі останні роки, а тепер вона має зробити диво. Та запевняю (бо бачу це на власні очі!): армія у нас є, вона відроджується кожного дня. Лише жаль, що це відбувається ціною життя невиних людей...

Коли є можливість, спілкуюся з колегами по фракції, але зауважу: роблю це зрідка. Тут інша дійсність… З приводу політичної кар’єри, то з кожним днем думаю про неї все менше. Головне, аби війна швидше закінчилася і можна було повернутися додому».
 
Наталія ФЕЩУК, газета "Чернівці"
 
 
 
БукІнфо (с)
Фото надані депутатами

 Купити квартиру в Чернівцях
Більше новин по темі:
Не пропускайте важливих новин!
Увімкніть сповіщення, та отримуйте новини моментально після публікації