«Король епізоду», російський актор Сергій Анісіфоров розказав БукІнфо, як і чому домагається отримання статусу політичного біженця в Україні

ЕКСКЛЮЗИВ /

Російський актор Сергій Анісіфоров сьогодні бореться за право одержати статус політичного біженця в Україні. Ще до початку Майдану росіянин залишив Росію й подався до України. У своїй рідній країні він став непотрібним та проблемним, оскільки виступав на акціях протесту проти Путіна і відкрито висловлювався проти політики тамтешньої влади. У новій країні він долучився до звалення злочинного режиму й тепер бореться за права людини. Про проблеми, з якими зіткнувся актор при отриманні статусу біженця, та «майданівське» минуле Сергій Анісіфоров розповів в ексклюзивному інтерв'ю кореспондентові БукІнфо.
 
- Сергію, зараз Ви проживаєте в Одесі й входите до тамтешньої «Самооборони». Скажіть, а чому вирішили зупинитися саме в Одесі?
 
Почну з того, що я, як біженець, перебуваю під опікою Організації Об’єднаних Націй. А їхні українські представництва знаходяться лише в Києві, Мукачеві й Одесі. Оскільки я був тісно пов’язаний з південними областями, вибрав саме Одесу. Хоча, мушу сказати, що взимку на Майдані мені хлопці із Західної України, а це зі Львова, Франківська, навіть Чернівців, пропонували приїхати до них. І, чесно скажу, що одного разу я шкодував, що не поїхав. Вони пропонували допомогу і по оформленні громадянства, і роботу пропонували. От влітку я пожалкував.
 
- В Україні деякий час Ви перебували нелегально, як вирішилася ця ситуація?
 
Так, пів весни та майже все літо я провів як нелегал в Україні. Мене навіть шукали. От саме ті хлопці із Західної України мене підштовхували піти в імміграційну службу. Я й звернувся до Херсонської імміграційної служби. Але, на жаль, вони через тиждень відмовили. Мовляв, немає підстав. Гра слів, коротше кажучи. Вже зараз стало зрозуміло, що імміграційна служба просто не була готова, що до них може звернутися громадянин Російської Федерації з проханням притулку.
 
- Ви хотіли отримати саме політичного притулку, так?
 
Так, так. Хоча поняття політичного притулку передбачає одне «але». Там є такий пункт, що для надання статусу політичного біженця потрібно бути особою, яка потребує додаткового захисту. На днях повернувся знову з Херсонської імміграційної служби, де обговорювали деталі мого біженства. Вияснилося, що досі на території України законодавчо не врегульований процес по політичним біженцям. Хоча у 2011 чи 2012 році Україна підписала Женевську конвенцію по наданні політичного притулку біженцям різних країн. Але, на жаль, імміграційна служба прямо заявляє щодо мене й інших таких же людей, що в Україні немає статусу політичного біженця.
 
- А що дає статус політичного біженця в Україні?
 
Нічого особливого. Якогось додаткового захисту політичне біженство не надає.
 
- Що Вас спонукало залишитися в Україні? Відомо, що Ви раніше багато часу проводили в нашій країні. Але чому вирішили одного разу повністю переїхати сюди?
 
Так, я багато часу проводив в Україні, починаючи з 2010 року. Тоді я завершив роботу в серіалі «Дорожній патруль», в якому знімався без вихідних протягом 3 років. І мене затвердили на роль у фільмі «Одеса-мама». Протягом двох місяців я жив у Одесі, їздив до Херсону. Херсон мені не чуже місто, так як я колись починав працювати саме в ньому.
 
- Коли все ж наважилися залишити Росію?
 
По завершенні роботи в серіалі «Одеса-мама» я повернувся до Санкт-Петербургу, а звідти до рідного села Череповець, Вологодської області. Але захворів. Мені зробили операцію на спині. Потрібна була реабілітація. Щоб відновитися, я поїхав на Західну Україну, в Карпати. У Верховині я провів певний час. Потім лікарі дивувалися, що я в такому стані наважувався ходити в гори. Це був 2011 рік. Протягом наступних двох років я часто навідувався до України, бо потребував моря. Паралельно в Росії брав участь в різних акціях протесту. Зокрема виходив на акцію проти Путіна у себе у Вологодській області. Тоді ж місцева влада почала на мене косо дивитися.
 
- Отже, революційні настрої у Вас зародилися ще в Росії?
 
Саме так. До того ж почали виникати певні ситуації щодо мене. Тобто виникав уже тиск. А з України почастішали пропозиції від друзів, щоб я приїхав сюди. Тим паче, що з України я практично вже й не вилазив. Ось і в жовтні 2013 року я прийняв рішення, зібрав усі документи, речі і виїхав до України. Виїжджав з бажанням отримати громадянство України.
 
- Потім був Майдан.
 
Так. Мене пройняла ситуація з нічним розгоном студентів. 9 грудня я вже був у Києві.
 
- І Ви одразу записалися в «самооборону».
 
Звичайно. Це було нескладно зробити, я пішов до одеської палатки партії «Удар». Комендант палатки мене безпроблемно прийняв. Хоча перші два дні хлопці до мене уважно придивлялися. Я ж росіянин, з паспортом Російської Федерації. Думали, що я «тітушка». Але, звичайно, зрозуміли, що я свій. Потім розголос пішов по сусідніх палатках, що серед «майданівців» є й росіянин.
 
- «Москаль» серед своїх.
 
Що цікаво, «москалем» мене не називали. Ми всі здружилися, особливо з козаками, і стали ніби брати.
 
- Ви повністю влилися в «майданівське» життя, так? Стояли на барикадах, брали участь в протистояннях?
 
Так. В мене почалася повністю нове життя. За Росію я забув. Мені про неї навіть ніхто й не нагадував.
 
- Ви брали участь у перших протистояннях на Грушевського?
 
Так. Коли спалили перший автобус 19 січня, через 15 хвилин я вже був там. Зараз згадувати важко. Коктейлі Молотова, захист під щитом, газ. Пригадую, що я тоді зняв протигаз, бо було неможливо в ньому працювати, і настільки адаптувався до всіх тих газів, що наступного дня вже не сприймав його.
 
- Поранень під час сутичок не отримували?
 
Було таке. 19-го числа пізно ввечері отямився біля Українського народного дому. Тоді мене відкачали, бо отримав контузію. Повезло, що отримав легку контузію. Лікар сказав, що я близько години пролежав у «швидкій». Пригадую, як відкрив очі, а голова розривається, нічого не сприймаю, не розумію. Чую, що десь стріляються, чую вибухи. Але нічого не сприймаю. Лікар облив мене водою і спитав, чи відчуваю я що-небудь. Кажу, що ніби відчуваю. Отже, все добре, діагностував лікар.
 
- Після цього Ви ще виходили на «передову»?
 
Я відлежався у палатці, поїв, прийшов до себе. І знову на Грушевського.
 
- Лютневі розстріли Ви також пережили, так?
 
За пару днів до ходи нас попередили, що можуть бути нові зіткнення. Що наше протистояння перейде на інший рівень. Тоді мирний мітинг протримався зо 3 години. Пригадую, що виліз на КаМАЗ і знімав звідти, як стоять міліціонери в шеренгах, солдати внутрішніх військ і «тітушки». Полетіла перша граната з цього натовпу. Тоді все й почалося.
 
- Скажіть, Сергію, серед героїв Небесної Сотні є Ваші друзі?
 
Так, так. Багато хлопців знав з рівненської палатки, зі львівської. Також знав Сергія Нігояна. З білорусом Жизневським багато спілкувались, разом стояли на барикадах.
 
- Цікаво, вірменин, білорус і росіянин боролися за волю України.
 
Насправді було багато білорусів, росіян, грузинів тоді. Просто всі були в різних палатках під різними прапорами.
 
- Коли розстріли припинилися, отримали перемогу, Янукович утік, які тоді були Ваші думки? Чого очікували?
 
Я був на сьомому небі від щастя, що нарешті сталося те, за що стояли. Але в той момент я жодним чином не думав, що через декілька днів буде гірше. Протягом Майдану я знав, що буде перемога. Коли вона наступила, я просто радів.
 
- Так, тоді ніхто не думав про можливий сепаратизм у Криму й на Донбасі.
 
Це правда. Хоча в січні я мав змогу спілкуватися з «беркутівцям» й солдатами і вже тоді у мене виникла думка, - пізніше вона підтвердилася, - що половина з них росіяни. Я це зрозумів, бо чув чисті московський, пітерський і новосибірський акценти. Хто-хто, а я міг їх розрізнити. Потім вже знаходили російські шеврони як підтвердження моїх здогадок.
 
- Після анексії Криму й початку сепаратистських настроїв на Сході України в Одесі також сталися криваві сутички 2 травня. Ви були там?
 
Інформація про можливі сутички дійшла до нас, одеської самооборони, за день до них. Я в той час був ще в Києві. Багато наших хлопців тоді поїхали до Одеси, але мене не взяли категорично. Бо я 4 травня повинен був їхати в Дніпропетровськ на операцію. Так завершився мій Майдан.
 
- У Росії Вас фактично визнали «бандерівцем» за Ваші позиції та дії щодо російської влади і тепер в’їзд назад буде проблемним. Але взагалі маєте бажання повернутися?
 
Ні. Хіба що в далекому майбутньому, коли вже не буде цієї влади в Росії.
 
- Зв’язок з російськими друзями ще підтримуєте?
 
Так, не всі від мене відмовилися. Я тісно спілкуюся з деякими друзями. Можна сказати, вони отримують справжню інформацію про події в Україні від мене, а не з телевізора чи преси. Один товариш з Казані написав мені повідомлення, в якому сказав, що вони розуміють хибність політики Путіна. Вони готові піднятися, але народ і досі боїться. Вони знають, що Росія відправляє війська в Україну, де гинуть їхні хлопці. Сьогодні в Росії повторюється історія минулого століття, коли люди обговорювали політику й протестували на кухнях чи у тісних двориках. Інакше приїжджають спеціальні автомобілі й «неугодних» забирають. Це є і вже практикується. Наочним прикладом є ситуація з Навальним.
 
- Оскільки історія повторюється, а Росія є такою собі імперією, як Ви думаєте, вона може повторити шлях своїх попередників і розпастися?
 
Розпадеться. Давайте почекаємо, всьому свій час.
 
- Але чи ми застанемо цей розпад.
 
Я думаю, що застанемо. Це не лише прогнози політологів, це вже й більшості відомо. Дай Боже, щоб це сталося в цьому році.

Сергій Анісіфоров приїхав до Чернівців, щоб відволіктися від тяганини з документами й побачитися з «майданівськими» друзями. Після Чернівців він поїхав до Львова, до епіцентру «бандерівців» і «русофобів». Каже, що хоче на собі відчути усю ту славнозвісну «ненависть до росіян» від «западенців». Поки що у Чернівцях він нічого подібного не відчув. І навпаки, за російську мову Сергієві не лише ніхто не дорікнув, але й більшість місцевих, за словами Анісіфірова, вільно спілкуються російською. Міф про утиск мови східного сусіда на землях Західної України не підтвердився.
 
У новому році Сергій Анісіфоров планує знову взятися за акторське минуле. Після трирічної перерви це буде непросто, однак чоловік здаватися не збирається. За своє життя він стерпів чимало, але ніколи не здавався. Сьогодні оптимістично налаштований Сергій Анісіфоров з посмішкою дивиться в майбутнє. І чекає на справжній паспорт громадянина України.
 

 
 
Довідково.
Сергій Анісіфоров - російський актор, «король епізоду» за визначенням деяких ЗМІ. Відомий за участю у серіалах «Дорожній патруль», «Одеса-мама», «Вулиці розбитих ліхтарів», "Літєйний", фільмі «Стомлені сонцем-2» та інших.
 

Розмовляв Максим КОЗМЕНКО, БукІнфо (с)
Фото – автора

 Купити квартиру в Чернівцях
Більше новин по темі:
Не пропускайте важливих новин!
Увімкніть сповіщення, та отримуйте новини моментально після публікації