Інтерв'ю добровольця з Великобританії, який покинув британську військову службу заради України

НАШОГО ЦВІТУ / 

Ще недавно "Сафрон" був десантником британської армії, служив у парашутно-десантному полку (The Parachute Regiment). Після вторгнення Росії в Україну звільнився і повернувся на етнічну Батьківщину, яку покинув 20 років тому. Тепер Олександр воює на передовій в Донбасі у складі Національної гвардії. Однак просить не пов'язувати себе офіційно з НГУ. Досвідчений військовий інструктор каже, що в гвардії його здібностям місця не знайшлося. "Важко спілкуватися на професійному мовою з людьми, які кажуть, мовляв, що ти мене вчиш, я на Майдані коктейлі Молотова кидав", - розповідає "Сафрон". Сам він родом з Хмельниччини. На передовій під Луганськом зустрів бійців спецназу з рідної області. З ними здружився і воює. Але офіційно приєднатися не може - потрібно підписати контракт на п'ять років, а залишатися в Україні так довго він не може, адже в Англії його чекають дружина і дві дочки. В інтерв'ю ЛІГАБізнесІнформ доброволець розповів про свої мотиви участі у війні на боці України.

- Як ти опинився в Україні?

- Я вже більше 20 років живу за кордоном, зокрема в Лондоні. Коли почався Майдан, життя перевернулося. Практично весь вільний час проводив в інтернеті. Переживав події, які тут відбувалися. Але не міг приїхати. По-перше, я був військовослужбовцем британської армії. По-друге, бізнес і сім'я. Мені дружина просто заборонила їхати в Україну на Майдан. Але коли почалися бойові дії, я вирішив, що це вже моя доля, я повинен бути тут. Звільнився з армії в травні і відразу повернувся в Україну. Три рази їздив до Києва. Почав себе пропонувати різним військовим відомствам, включаючи ГУР та інші підрозділи. Всі говорили - так, звичайно, але давайте підписувати контракт на п'ять років. Для мене це нереально. Я був готовий піти на будь-які жертви, щоб допомагати і тренувати. Я не приїхав заробляти гроші. Але ніде влаштуватися не вийшло.

Це парадокс України. У АТО я зіткнувся з людьми, яких сюди загнали. Вони займаються саботажем, тікають, кидають зброю. Людей, які не хочуть або не вміють воювати, заганяють в армію силою. А той, хто хоче воювати і вміє це робити, повинен зіткнуться з цілою купою бар'єрів.

Вибору не залишилося. Довелося йти воювати туди, куди можна було влаштуватися без цих перешкод. Я приїхав в липні і вибрав перше ж підрозділ, який відправлялося на війну. Це виявилася Нацгвардія. Я пішов з першим батальйоном НГУ. Ми вирушили в Дебальцеве, де відразу почалася спека. З того дня я служу в НГУ. Але якщо бути відвертим, це моя остання ротація з НГУ. Я не хочу надалі мати відношення до Нацгвардії. Так, я буду продовжувати знаходиться в АТО. Буду тренувати хлопців, які хочуть вчитися і готові робити це професійно.

У АТО я зіткнувся з людьми, яких сюди загнали. Вони займаються саботажем, тікають, кидають зброю. Людей, які не хочуть або не вміють воювати, заганяють в армію силою. А той, хто хоче воювати і вміє це робити, повинен зіткнуться з цілою купою бар'єрів.

Треба сказати, що моя мета в Україні - не забирати життя, не вбивати, я не страждаю інстинктом мисливця. Я приїхав рятувати бійців, поділившись своїм досвідом з ними. Я можу розповісти про структуру підрозділів НАТО, поділитися досвідом дисципліни, цінностями, професіоналізмом. Я можу багато про це розповідати. Повірте мені, армія НАТО - це виключно професіонали. Це люди, які обрали військову професію. Ці знання я намагався донести до бійців НГУ.

- Як виправити ситуацію?

- Справа в тому, що зараз наша українська армія - це мобілізовані селяни. Треба привести в армію людей, які хочуть і готові займатися цим. Потрібні хоча б 50 тисяч солдатів, які готові присвятити цій справі все своє життя. Подивіться, тут недалеко від нас стоять солдати одного з армійських підрозділів ... Одні стріляють, куди не треба. Інші кидають зброю. Як з цим бути? Ніяк. Просто це не їхнє місце. Їх не повинно тут бути. Повинна бути селекція. Повірте мені, в Україні вистачає людей, які хочуть і здатні робити кар'єру в армії. Я зустрічав цих людей. Але чомусь цим людям шлях до армії закритий.

- Де встиг побувати в якості британського військовослужбовця?

- В Африці, Південній Америці, Афганістані та інших місцях. Я служив в The Parachute Regiment. Але повірте мені, навіть 20 тисяч ось цих вояк навколо не йдуть ні в яке порівняння з паратруперс. В Афганістані нас було три тисячі. Ми тримали провінцію Гільменд. Це як Луганська і Донецька область. І ми там перемагали. За всю десятилітню афганську кампанію нас загинуло 400 осіб. Це включає падаючі вертольоти через технічні несправності та диверсії через підкупи місцевої поліції.

- У Талібану не було російських Градів.

- Тому що ми не давали їм отримати цю зброю. Ми працювали на випередження, була сильна авіація. Звичайно, я розумію, що технологічний рівень не можна порівнювати. Але я порівнюю рівень підготовки бійців. Половина з бійців тут не вміє правильно зубну щітку тримати, а їм видали в руки автомат. Я намагався донести це. Але мене зробили дурнем, поставили чорну мітку, мовляв, занадто багато хочу. Я повинен зізнатися, що не поважаю солдатів, які прийшли з Майдану.

- Усіх поголовно?

- Ні, не всіх. Але, наприклад, хто пішов у Національну гвардію? Сюди відправили всіх, кого потрібно було кудись подіти, бо вони ж "сила". І у кожного своя думка. Коли треба проводити операцію, я кажу: давайте викладу, як це робиться правильно, як це робиться професійно. А мені у відповідь 150 думок, як насправді все правильно робити. Тому я самоусунувся.

Я зрозумів, що з ними мені не місце. Знайшов інших хлопців. Тут є бійці з 8-го полку спецназу, земляки. Ось це справжні військові. Кадрові офіцери, для яких служба - це кар'єра. У них дисципліна. Це люди, які закінчили військові училища, професіонали. Вони хочуть вчитися і бути краще. Є й інші підрозділи, які я поки не зустрів особисто, але багато чув про їх високий рівень підготовки. А мобілізовані селяни, вибачте, напиваються і стріляють один в одного.

- Більшість громадян України хоче приєднатися до НАТО. Як ти вважаєш, скільки років потрібно витратити для того, щоб реформувати армію за стандартами альянсу?

- Дуже важко давати прогнози, бо у нас війна. Якби не було війни, реформи можна було б зробити за п'ять років. Але зараз ми в стані війни і не знаємо, чим ця війна закінчиться. Зараз вже очевидно, що навесні активна фаза військових дій з боку Росії буде продовжена. Ми до цього готуємося. Чи підуть гойдалки в нашу сторону чи ні - це вирішувати Богу. Але реформи зараз проводити в цих умовах нереально. І в НАТО нас в такому вигляді ніхто не пустить, бо ми проблемна дитина. Ніхто не захоче брати до себе таке чадо.

Але навіть без НАТО в Україні достатньо професіоналів, щоб реформувати країну. Чи дадуть їм це зробити? Ось це питання. Я рядовий в Україні, не збираюся робити тут кар'єру. Але я бачу, як тут все працює. Як тільки я щось намагаюся робити, мене відразу - що це ти виробляв, навіщо висовуєшся? Тому я знайшов свою власну війну і власні цілі.

- Які плани після ротації?

- С Нацгвардією мати справи не буду. Сподіваюся, що з'явиться підрозділ, який буде по-справжньому зацікавлене в моїх навичках.

- А приєднатися до твоїх земляків з 8-го полку спецназу?

- Можна. Але знову-таки контракт на п'ять років. Для мене це нереально. У мене в Лондоні двоє дітей - 18 і п'ять років.

- Що вони тобі говорять?

- Ніхто мене не розуміє. У них є мільйон причин. І я з ними згоден. Але є один аргумент, який я можу поставити на противагу: я приїхав сюди вчити виживати. І якщо я врятую хоча б однієї людини - я свою місію виконав. Це моя маленька війна.

- Що думаєш з приводу Росії?

- Класна країна. Але людина, яка рулить цією країною, хоче собі великий рейтинг, щоб закріпитися на вершині, яку зайняв. А найкраще піднімати собі рейтинг, якщо ти призначив собі зовнішнього ворога. Є ворог - ти на коні, ти нагорі. Так що ми боремося не з Росією, а з цією людиною персонально.

Матеріал підготовлений за сприяння волонтерського руху Армія SOS.

Петро ШУКЛИНОВ, ЛІГАБізнесІнформ