«Vae victis!»: Горе переможеним?

До часу Х, тобто до дня виборів Президента України, залишилось не так вже й багато часу і окремі учасники перегонів заздалегідь почали приміряти на себе сорочку переможця. На те вони й змагання, що завжди є переможці та переможені. Але у політичних змаганнях на відміну від спорту ціна перемоги є зовсім іншою. Для українського політика влада є чимось значно більшим, ніж, наприклад, для політика будь-якої європейської країни. Адже ніколи не знаєш де знайдеш, а де – втратиш. Влада – це гроші, а гроші – це влада і гарантії…

Тож і доводиться йому, бідному і нещасному українському політику, кожних кілька років іти на вибори, як в останній бій.

Горе переможеному. Ці слова, як жодні інші, характеризують гасла та передвиборну риторику основних політичних гравців країни напередодні часу Х. Але з поміж них усіх виділяється один кандидат, вірніше одна, яка найкраще засвоїла уроки історії стародавнього світу.

Пам’ятаєте, як ватажок галлів Бренн завоювавши у 390 році до н.е. гордий Рим, наклав на нього контрибуцію (військовий податок) в тисячу фунтів золота.

Римлянам під час розплати здалося, що це аж надто важкі умови. Вони відмовилися платити. Але завойовник, шпурнувши на чашу вагів свій огрядний меч, вигукнув: «Vae victis!»- тобто: «Горе переможеним!» - і справа була вирішена.

Безліч разів з тих пір повторювалися ці жорстокі слова у жорстокому старому світі; багато раз люті переможці «кидали мечі на чашу вагів», тобто силоміць заставляли підкорятися їх волі.

Вам це нічого не нагадує?

Не знаю як у вас, а у мене складається враження, можливо й суб’єктивне, що сьогодні вся країна звідусіль обкладена контрибуціями і поборами заради того, щоб ВОНА зійшла на трон і проголосила себе месією.

А якщо на шляху до поставленої мети злетять чиїсь голови – не біда. Нині покійний Віктор Берковський у пісні «Гренада» колись співав: «Отряд не заметил потери бойца». І скільки тих бійців поляже на полях політичних баталій значення не має. Мета виправдовує засоби.

Що з того, що мер Новодністровська Ігор Рачинський нині дивиться на сонце крізь решітку? Не зумів, не зміг і поплатився.

Думаєте, що хабарі він брав для себе? Зовсім ні. Просто заробляв чоловік гроші на партійні внески. І чим вища посада – тим вища плата за місце під сонцем у партійний общак.

А скільки таких Рачинських і далі тягнуть гроші з бюджету, вимагають хабарі зі своїх васалів, у яких повільно перетворюється народ України, скільки таких як Лозинський щоденно виходить на полювання у власних угіддях – важко й уявити. Ім’я їм – легіон.

Тож так і хочеться у пику новітнім феодалам сказати: «ВОНА кришує – МИ працюємо! МИ – це Україна!»

І МИ це доведемо 17 січня цього року. Доведемо попри усі провокації, які сьогодні готують штаби вічно працюючої ВОНА, попри фальсифікації та спроби зірвати вибори, попри наймасштабніше використання нею адмінресурсу за всю історію незалежної України.



Сашко НАДДНІСТРЯНСЬКИЙ
Спеціально для БукІнфо (с)