Ми стояли, як кістка в горлі, для озброєних сепаратистів - буковинський прикордонник Сергій Бровко повернувся із самого пекла АТО

ГЕРОЇ УКРАЇНИ /

Сергій Бровко служить у чернівецькому прикордонному загоні. Повернувся недавно зі Сходу. Два місяці на кордоні з Росією. Два місяці перестрілок з сепаратистами й обстрілів невідомо звідки. Сергій одразу починає розмову зі слів «Краще не згадувати, що там було».
 
Та все ж починає розповідати. Пригадувати йому не потрібно, бо свіжість подій ніби раною врізалася в пам’ять. Група Бровка витримала більше 40-а офіційних збройних сутичок з ворогом, постійні обстріли з мінометів, гармат, «Градів», щоденні перестрілки з сепаратистами. Але здійснила справді вагомий результат – укріплення позицій, вибивання ворожих угрупувань із окупованих територій і жодного «двохсотого». Ще й одного «Сепаратиста» з собою привезли.
 
- Сергію, розкажіть як і коли Ви потрапили на Схід України?
 
Перш за все зазначу, що частина військовослужбовців чернівецького прикордонного загону, які виконували спеціальне завдання щодо охорони та оборони державних рубежів на східних ділянках кордону, відправлялися в різні терміни. В складі мотоманеврених груп. Близько 30-ти службовців чернівецького прикордонного загону входили в одну з таких зведених груп. Спочатку ми проходили підготовку на базі кінологічного навчального центру. Після певного періоду перебування безпосередньо в місці дислокації було знову зібрано нашу групу. І вже після цього ми в дводенний термін вирушили на Схід.
 
- Чим ви добиралися до східних регіонів?
 
Ми їхали грузовими автомобілями, колоною. Дорога була важкою. Але через певний час ми дісталися Луганської області. Ми зустріли неодноразові обстріли. Один з них був мінометний і після нього ми зайняли вже позицію неподалік державного кордону. На той момент пункт пропуску «Краснопартизанськ» ще не був під нашим контролем. З прибуттям на місце дислокації ми обладнали свої позиції. І стояли, як кістка в горлі, для озброєних сепаратистів.
 
- Вас обстрілювали під час руху, так?
 
Під час руху ми робили ряд маневрених заходів. Оскільки було не так легко проїхати по території, яку контролюють сепаратисти. Тим паче, що ми зайшли в такий їхній осередок. Вони намагалися підійти до наших позицій і вибити нас як з тилу, так і з фронту, як збоку кордону, так і збоку населених пунктів на території України.
 
- Тобто вони атакували групами з різних боків?
 
Так. Хвилястість кордону дозволяла сепаратистам здійснювати напади з різних боків.
 
- Скільки забрало часу, щоб зайняти цю позицію?
 
Близько місяця. Після цього ми неодноразово з військовослужбовцями 72-ої механізованої військової бригади робили підступи до кордону з метою вибити противника, який засів біля пункту пропуску «Краснопартизанськ». А поряд, десь в ста метрах знаходилася жіноча колонія, в якій досить серйозно окопавшись, противник зайняв свої позиції. Самі розумієте, набагато важче вибити противника, який зайняв оборону, ніж того, який наступає. Більше того, в сепаратистів було серйозне озброєння. Це як і переносні зенітні комплекси типу «Муха», так і «Тори», які в більшій частині можуть поразити броньовану техніку. Наша група спершу хотіла вибити противника з його лігвища. Тоді досить серйозний бій був.
 
- А коли це було?
 
Орієнтовно кінець червня. По датах не готовий назвати.
 
- Розкажіть деталі бою.
 
Нашу колону, яка рухалася вбік їхнього осередку, сепаратисти одразу почали обстрілювати. Зав’язався бій. Мають хлопці щастя, бо тоді зірвався фугас саме перед «КРаЗом», в якому знаходилася велика кількість військовослужбовців. Дякувати Богу, все минулося. В той момент нам довелося відступити, але через декілька днів при повторному наступі противника все ж вибили.
Не могли вести вогонь по противникові більш шквальний, бо в той момент в колонії знаходилися цивільні. Це жінки, колонія жіноча ж. Проте коли жінок було переведено звідти, почався вже більш серйозний штурм. Після цього ми взяли під контроль і колонію, і пункт пропуску «Краснопартизанськ».
 
Тоді ж почалися досить сильні обстріли поблизу кордону. Обстріли були як з мінометів, так і серйозно артилерія працювала. Обстрілювали з САУ – самохідних артилерійських установок, - обстрілювали з танків, БМП - бойових машин піхоти. Досить потужні ішли сутички з ворогом. А вже пізніше почалися обстріли з «Градів».
 
- Можна було встановити звідки саме велися обстріли – з території України чи Росії?
 
Річ у тім, що кордон іде хвилясто. Сепаратисти могли переїхати на сторону Російської Федерації, обстріляти, і повернутися назад. І взагалі, біля Гукова знаходиться артилерійський полігон Російської Федерації. Є ймовірність, що під час тренувальних навчань були розвернуті знаряддя в нашу сторону і здійснено залп.
 
- Коли вперше обстріляли з «Градів»?

16 липня. Це був перший раз, коли я зустрівся з «Градами». До того вівся мінометний обстріл. І була можливість сховатися, бо чувся характерний звук. Коли стріляє САУ теж іде серйозний звук. Щоб розуміти силу пострілу, уявіть, що поруч на відстані 700 метрів від пострілу коливається прапор. Але вже після «Градів» ситуація реально помінялася. Ми почали більш детально вивчати базу «Граду» і якось протидіяти. Хоча як такої протидії немає. Чим глибше і ліпше ти окопався, тим більше шансів, що твоя позиція захищена і ти зможеш виконувати свої завдання.
 
- Як себе почували військовослужбовці в таких пекельних умовах?
 
Щодо військовослужбовців, перш за все за чернівецьких, можу сказати, що кожен виконував свої функції, які були на нього покладені. Як з охорони, так і оборони кордону, а також спеціальних завдань, які входили в наші обов’язки. Важко було. Проте в противника було велике потрясіння, коли дізналися, що зі 163-ох прикордонників лише троє ранених. І це враховуючи ту кількість обстрілів, яка була зроблена, в тому числі й «Градів».
 
- Що дозволило добитися такого позитивного результату?
 
По-перше, наш персонал досить швидко почав адаптовуватись. Тому що стрес і самозахист людини дає досить велике значення. По-друге, командування не малу роль відіграло, адже грамотно виставити позиції, грамотно їх обладнати, це вже 60-70% того, що персонал буде захищений. Ну, і 99%, та навіть 100, це воля Бога. Я бачив, що хлопці почали досить серйозно вірити і звертатися до Всевишнього, почали читати церковну літературу і в релігійному плані увірували.
 
- Загалом яким був моральний стан бійців?
 
Стан звичайно бойовий. Там не було коли розслаблятися. І навіть коли були проблеми з водопостачанням, бо до найближчого озера чи водяного резервуару мінімум 10 км, витримали. Щоб проїхати по тій території, це однозначно підпасти під обстріл. Тобто проблеми були. Були випадки, коли воду дощову цідили, кип’ятили, пили чай. Навіть більше того, бувало, що воду цідили з калюж. Брали вугілля, фільтрували. Тим не менше вижили.
 
- У вашій групі були переважно контрактники чи призвані під час мобілізації?
 
Всі контрактники. Військовослужбовці віком від 21 і старші.
 
- Скільки всього було сутичок з сепаратистами?
 
Протягом 60-ти днів перебування в нас було 40 офіційних збройних сутичок із супротивником. А бували ще поодинокі перестрілки, які вже навіть не враховувалися, бо вони були як «кожен день – «Добрий день!».
 
- А розкажіть про той інцидент з «Сепаратистом», з собакою. Звідки він взявся у вас?
 
Ситуація в нього така. Його ще маленьким взяли військовослужбовці 72-ої бригади, які йшли від Донецька до Луганської області. І він весь час був з ними. Вони його годували. Він їздив з ними на БМП. Тобто ніякого страху перед машинами не було, міг собі спати на БМП. Коли машина заводилася, тільки голову підіймав. До вистрілів він також звик. Хіба що, коли починалися якісь обстріли, то він ховався. Але хлопці повинні були рухатися далі, а собака прихворів. Так як я ще раніше звик до нього, а він до мене, то собака і залишився зі мною. Куди я, туди й він. Розуміли одне одного з пів слова. Скажу більше того, батьки «Сепара» мабуть були серйозно навченими і йому щось передалося.
 
- І він разом з вами потрапляв під обстріли?
 
Так. Але після останнього обстрілу «Градами» «Сепаратист» пропав, його довго не могли знайти. А під час обстрілів вилазити нема куди. Чим подалі ти себе сховав, тим більше шансів вижити. Коли «град» падає, в п’яти метрах шини від автомобілів загораються. Та й радіус розльоту осколків серйозний. Під час того обстрілу нашому собаці осколок потрапив у ніс та вухо. Але нічого, осколок витягнули, ніс і вухо загоїлися.
 
- Потім Ви забрали його з собою?
 
Так, забрав з собою. Але оскільки в моїй квартирі місця мало, а він собака немала, схожий до вівчарки, потрібно було щось придумати. І я відвіз його до батьків. У них там більше місця.
 
- А не думали його спеціально навчати?
 
Думав. Але він ще малий, грайливий. Поки що хай побуде в батьків. Потім буде видно.
 
- Чого «Сепаратист»?
 
Так його хлопці назвали. Це для росіян він буде «сепаратистом», а для нас щось типу «Степан Петрович». Нічого такого.
 

Капітан Сергій Бровко, військовий журналіст, помічник начальника загону прикордонної служби, керівник прес-служби. Він виконував наказ. На останок розмови патріотично додав: «Якщо ми не зупинимо ворога там, він прийде сюди».
 
 
Розмовляв
Максим КОЗМЕНКО, БукІнфо (с)
Фото - автора і УкрІнформу

 Купити квартиру в Чернівцях
Більше новин по темі:
Не пропускайте важливих новин!
Увімкніть сповіщення, та отримуйте новини моментально після публікації