На Глибоччині в останню путь проведуть загиблого на Сході бійця батальйону "Айдар"

 

Буковинця з батальйону "Айдар", який загинув у бою на Сході, поховають сьогодні, 1 серпня, в селі Горбівці Глибоцького району. Про це на своїй сторінці у Фейсбук написав голова Глибоцької РДА Григорій Ванзуряк. Загиблий - легендарний "айдарівський" розвідник Ілля Василаш (на фото), якого всі називали "Дід" - справжній воїн, добрий і життєрадісний чоловік.

Серед інших ветеранів-"афганців" він у грудні 2013-го вийшов на столичний Майдан, а потім добровольцем відправився в зону АТО на Донбас. До свого 55-річчя Ілля Василаш не дожив 5 днів.

За розповідями, загін бійців "Айдару" потрапив у засідку і зазнав значних втрат. Серед загиблих був і "Дід".

Ось як написав деякий час тому журналіст про Іллю Василаша: "Дєд" - так в "Айдарі" називають 55-річного афганця Іллю Василаша. У казарми він повертається лише помитися й трохи перепочити після 4-5 днів на передовій.

"Ми дєдушку першого пускаємо, бо він хоч в окулярах, але розтяжки бачить краще за нас усіх", – жартівливо каже Олег на прізвисько Серапатист. Він – кулеметник, на передову ходить у команді афганця.

Ілля Василаш – досвідчений боєць, він був одним із перших на зайнятих під Металістом висотах, зараз не боїться заходити в тил ворога по інформацію, "аж туди за лінію", як він каже. В "Айдарі" Дєд із самого початку – ще тоді, коли бійці були в лісі. Як і більшість його товаришів по східному фронту, "родом" прямо з Майдану.

"Я прийшов у Київ після побиття студентів. Розумієте, ми вже починаємо звикати до того, що є офіційна версія, а є – правдива. Так не повинно бути. Раніше, коли офіцер приходив чи йшов, він казав "честь имею". От я з тих, хто може сказати "Честь имею". Я нікого не обманув, не обікрав", – додає Ілля.

У батальйоні бійці про нього кажуть з любов'ю: "наш Дєд".

Чоловік спокійний і зосереджений, постава видає добре фізично підготованого бійця. Хоча Дєд зізнається: носити на собі 30-35 кг розгрузки – бронежилет, зброя, боєприпаси – непросто. Іноді ще й повзати доводиться.

"Аби швидко реагувати на все, мені легше без бронежилета ходити", – розповідає афганець і бідкається, що багато з молодих добровольців спершу геть не розуміють, де вони опинились.

"Всі вони Рембо, Сталлоне, усе вони вміють. Але насправді це не контр-страйк, треба вміти сховатися в укриття, побудувати такий бліндаж, який витримає артобстріли. Це війна, тут вбивають.

У нас був один хлопець. 22 роки. Спав майже біля мене, хотів стати після повернення офіцером. Я пам'ятаю, як він збирався на перший бойовий вихід, вдягав обладунки, бронежилет. У нього потрапили із крупнокаліберного …"

У Дєда Іллі теж двоє синів, але вони не на фронті – війна це не їхнє.

"Я тут за них", – каже Дєд і довкола його очей збираються зморшки. Я киваю – дехто може бути значно ефективнішим у тилу, а не лізти під кулі".

Ілля Василаш загинув 27 липня.